Постанова № 13593197, 18.01.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2011 р.Справа № 15/426/09

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мацюри П.Ф.,

суддів Андрєєвої Е.І., Ліпчанської Н.В.,

при секретарі судового засідання: Подуст Л.В.,

за участю:

позивачки: не зявилась,

представника відповідача: Слєсаренко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Елькатро”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 26.11.2010 р.

у справі №15/426/09

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Елькатро”

про стягнення вартості майна в розмірі 80442,21 грн., пропорційно частині в уставному фонді,

В С Т А Н О В И В:

27.10.2010 р. ОСОБА_2 (далі позивачка) звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Елькатро” (далі відповідач) про стягнення вартості майна в розмірі 80442,21 грн., пропорційно частині в уставному фонді.

Позовні вимоги мотивовані посиланням позивачки на положення ст.ст. 54, 56, 60 Закону України “Про господарські товариства” та обставинами виходу її зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю “Елькатро”.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що датою виходу позивачки з товариства є 24.02.1999 р., а не 17.07.2007 р.. Крім того позивачкою пропущено строк позовної давності, а вартість частини майна, яку сплачено позивачці відповідає положенням Статуту товариства, зокрема, п. 10.5, а також ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.10.2010 року (суддя Ржепецький В.О.) позов задоволено. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що судом першої інстанції неповно зясовані обставини, що мають значення для справи.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати, в позові відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечувала проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просила суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судові засідання апеляційної інстанції позивачка не зявлялась.

Колегія суддів обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення, встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, з 04.01.1992 року позивачка працювала в ТОВ „Фірма „Елькатро” та була учасником цього товариства та внесла в його установчий фонд свій внесок у розмірі 6,709 %.

Наказом №8 від 12.03.1999 р. позивачка була звільнена з товариства за власним бажанням, але залишилася учасником даного товариства. 24.02.1999 р. фізична особа ОСОБА_2 звернулася до директора ТОВ „Фірма „Елькатро” із заявою про виділення їй її частки у статутному капіталі товариства.

Враховуючи, що вимоги ОСОБА_2 не були виконані, остання звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь заборгованості із заробітної плати, що не виплачена при звільненні, а також її частки в статутному фонді товариства.

Матеріали справи свідчать, що 24.05.1999 р. Южноукраїнським міським судом Миколаївської області позов задоволено частково та стягнуто з товариства на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати. В іншій частині відмовлено, оскільки позивач має право на виплату частини вартості майна товариства, але після затвердження річного балансу, а тому її вимоги в цій частині є передчасними.

30.01.2007 р. було зареєстровано новий статут товариства, пункт 6 якого передбачав розподіл установчого капіталу між учасниками товариства. До цього складу учасників товариства було включено також і позивачку з зазначенням долі в статутному фонді, яка склала 8,0042%. 11.06.2007 р. позивачка звернулася до директора ТОВ „Фірма „Елькатро” із заявою про вихід із складу учасників товариства.

Листом від 20.06.2007 р. директор товариства повідомила, що вихід із товариства спричинить зміну складу учасників товариства і необхідність внесення змін до статуту, а тому необхідно надати нотаріально засвідчену заяву. 17.07.2007 р. позивачка нотаріально засвідчила свою заяву про вихід із складу учасників товариства.

30.11.2007 р. на загальних зборах учасників ТОВ „Фірма „Елькатро” була задоволена заява ОСОБА_2 про вихід із складу учасників товариства та вирішено виплатити їй частину вартості майна товариства, яка станом на дату прийняття рішення суду першої інстанції становила 3421,45 грн., вирішено виплату здійснити після затвердження звіту за 2007 рік, але не пізніше 30.11.2008р.

Згідно із ст.148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частину прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

Виходячи з викладеного, твердження відповідача про те, що моментом виходу позивачки з товариства є 24.02.1999 р. судова колегія вважає безпідставним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 вийшла із складу учасників товариства в 2007 році, на підставі своєї заяви від 17.07.2007 р., що підтверджує і сам відповідач рішенням загальних зборів від 30.11.2007 р. та який зобовязався виплатити їй її частку після затвердження звіту за 2007 рік. Крім того, та обставина, що позивачка вийшла із складу учасників товариства в 2007 році встановлена також постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2009р. по справі №1/594/08, а отже посилання скаржника про пропуск позивачкою строку позовної давності в даному конкретному випадку є безпідставним.

Щодо визначення вартості частини майна товариства, пропорційній частці учасника у статутному капіталі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що п. 3.7 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. N 04-5/14 Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин, відповідно до статей 54 і 64 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасник товариства з обмеженої або додаткової відповідальності, що виходить або був виключений з товариства, має право на одержання вартості частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному капіталі товариства. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 ГК України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства. Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу за кодами 010, 020, 030, 035, 040, 045, 050, 060, 100, 110, 120, 130, 140, 150, 160, 170, 180, 190, 200, 210, 230, 240, 250. Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів товариства визначаються у статтях пасиву балансу за кодами 400, 410, 420, 440, 450, 460, 470, 500, 510, 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачено можливість переоцінки балансової вартості для таких категорій активів товариства як основні засоби (пункт 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92), нематеріальні активи (пункт 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 N 242), довгострокові і поточні біологічні активи (пункти відповідно 16.1 та 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 N 87).

Господарським судом першої інстанції обґрунтовано взяті до уваги висновки експертизи №1270/390 від 14.07.2010 р., яким визначено ринкову вартість майна відповідача у сумі 1005588,72 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, положення (національні стандарти) оцінки майна повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку майна та порядок його рецензування.

Відповідно до визначення, яке міститься в Національному стандарті №1 “Загальні положення оцінки майна та майнових прав”, ринкова вартість вартість, за яку можливе відчуження обєкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки.

Враховуючи зазначене визначення, порівняльний підхід, застосований експертом повністю відповідає меті, поставленій перед останнім, оскільки передбачає саме дослідження ринку подібного майна та визначення ринкової вартості, тобто вартості, яка склалась на ринку подібного майна.

Посилання скаржника на накладні б/н від 19.12.2000 р. та №1 від 19.12.2001 р. як на доказ виплати позивачці частини вартості майна товариства та в яких зазначено „в счет ваучера” не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки не зрозуміло, яких виплат стосуються дані накладні.

Отже, судом першої інстанції правомірно підраховано частку майна, яка належить позивачці у відповідності із ринковою вартістю майна відповідача, яка становить 80489,33грн. (1005588,72*8,0042/100).

Але, при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не прийнято до уваги та не надано належної оцінки платіжній відомості за березень 2001 р., що міститься в матеріалах справи, яка свідчить про те, що позивачці було сплачено 268,35 грн. коштів на повернення внесків у звязку з виходом позивачки зі складу товариства та які помилково не враховано судом в рахунок вартості частини майна товариства.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з доводами відповідача лише в частині безпідставності стягнення 268,35 грн. коштів на повернення внесків у звязку з виходом позивачки зі складу товариства, а решта доводів апеляційної скарги не можуть прийматись до уваги та бути підставою для відмови в задоволенні решти позовних вимог, оскільки вони, суперечать фактичним обставин і не ґрунтуються на нормах права.

Керуючись ст. ст. 99, 101105 ГПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Елькатро” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 26.11.2010 р. у справі №15/426/09 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Елькатро”, 55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, пр. Леніна, 13, код ЄДРПОУ 20911086 на користь ОСОБА_2, 55001, Миколаївська область, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, вартість майна пропорційно частині в уставному фонді в розмірі 80173,86 грн., 1500,00грн. витрат за послуги адвоката, 4781,76грн. витрат за проведення судової експертизи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя П.Ф. Мацюра

Судді Е.І.Андрєєва

Н.В.Ліпчанська