Рішення № 13592572, 16.11.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2010 р. Справа № 5/162-10

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейнвел», м. Біла Церква

про стягнення 49158,60 грн.

за участю представників:

позивача:не зявився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

відповідача:не зявився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейнвел»(далі відповідач) про стягнення 49158,60 грн., з яких: 20658 грн. боргу та 28500,60 грн. відсотків за прострочення виконання грошового зобовязання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобовязань щодо здійснення розрахунку за надані послуги.

Позивач в судове засідання 16.11.2010р. не зявився, однак надіслав на адресу суду клопотання згідно якого просить суд розглянути справу без його участі.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи в судове засідання не зявився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір перевезення вантажу від 12.01.2010р. № 12/01 в спрощений спосіб шляхом обміну факсимільними повідомленнями.

Приписами ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо.

Відповідно до умов зазначеного договору, позивач - перевізник зобовязався приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видавати його особі, яка має право на отримання вантажу (одержувачеві), а відповідач замовник зобовязався оплатити надані послуги по перевезенню вантажу (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування, вид, кількість (обєм, маса) характер, властивості і умови перевезення вантажу, строки перевезення, відправник та отримувач, спосіб і місце завантаження і розвантаження, особливі умови перевезення зазначаються замовником у письмовій заявці, яка є невідємною частиною договору.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що вартість послуг по кожному перевезенню вантажу визначається за погодженням сторін і зазначається в заявці.

Згідно п. 3.1 договору вартість послуг по перевезенню вантажу обумовлена в заявці та оплачується шляхом перерахування коштів на банківський рахунок перевізника.

Послуги перевізника надані по договору оплачуються замовником за кожною заявкою на перевезення, на підставі виставлених перевізником рахунків протягом семи банківських днів з моменту отримання оригіналу СМR, рахунку, акту виконаних робіт, або після факту завантаження/замитнення (п. 3.2 договору).

Згідно умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейнвел»замовник доручило фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 здійснити перевезення вантажу паливних брикетів відповідно до узгоджених заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 12/01 від 12.01.2010р. та № 22/02 від 22.02.2010р. (завірені копії яких наявні в матеріалах справи).

Згідно заявки № 21/01 від 12.01.2010р. перевезення вантажів позивачем було здійснено автомобільним транспортом за маршрутом с. Новосілка Опарська (Львівська обл.) - смт. Підгайці (Тернопільська обл.) Цумгеренберг 26655 Вестерстраде (Німеччина). Вартість перевезення обумовлена заявкою склала 950 Євро.

Згідно заявки № 22/02 від 22.02.2010р. перевезення вантажів позивачем було здійснено автомобільним транспортом за маршрутом м. Стрий (Львівська обл.) - н/п Реклінгхаузен (Німеччина). Вартість перевезення обумовлена заявкою склала 900 Євро.

Вартість перевезення сторони у відповідності до п. 2 ст. 533 ЦК України узгодили до сплати у гривнях зазначивши про це у актах прийому-передачі виконаних робіт.

Загальна вартість наданих транспортних послуг по перевезенню вантажу склала 20658 грн. Надання зазначених послуг підтверджується актом прийому передачі виконаних робіт № 15 від 28.01.2010р. на суму 10922 грн. та № 44 від 02.03.2010р. на суму 9736 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Факт перевезення вантажу до місця відвантаження також підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними СМR, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Документи, одержання яких за умовами договору та заявки № 12/01 є підставою для проведення розрахунку були вручені уповноваженій особі відповідача 16.02.2010р. про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення за № 4016067.

Документи, одержання яких за умовами договору та заявки № 22/02 є підставою для проведення розрахунку були вручені уповноваженій особі відповідача 08.04.2010р. про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення за № 4140663.

Проте, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобовязань щодо здійснення розрахунку за надані послуги з перевезення не виконав в звязку з чим 08.07.2010р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 23.06.2010р. з вимогою провести розрахунок за виконане перевезення по вищезазначеному договору шляхом перерахування заборгованості в розмірі 20658 грн. Факт надіслання претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 08.07.2010 р. № 77138.

Разом з тим відповідач зазначену претензію залишив без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, всупереч згаданих приписів законну, положень укладеного між сторонами договору та заявок, відповідач не виконав своїх зобовязань щодо здійснення повного розрахунку за надані послуги, у звязку з чим за останнім на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 20658 грн. Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 20658 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу.

Крім того, позивач на підставі п. 4.6 договору перевезення вантажу від 12.01.2010р. № 12/01 просить суд стягнути з відповідача за прострочення терміну оплати за виконаний рейс 1% від суми фрахту, за кожен день несплати, розмір якого за розрахунком позивача складає 28500,60 грн.

Суд зазначає, що у пункті 4.6 договору перевезення вантажу від 12.01.2010р. № 12/01 сторони встановили неустойку у вигляді пені, а не проценти річних, як помилково вважає позивач, що в той же час не впливає на обґрунтованість його вимоги щодо стягнення передбаченої договором санкції.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована на прострочені платежі зі сплати наданих послуг за відповідний період виходячи із подвійної облікової ставки НБУ з дня початку строку прострочення.

Оскільки розмір пені, визначений сторонами в договорі перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, то належна до стягнення сума пені нарахована на прострочені платежі з дня початку строку прострочення, згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом з врахуванням вимог ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" виходячи із подвійної облікової ставки НБУ складає 1545,75 грн. В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми пені суд відмовляє.

Позивач просить суд на підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на відповідача судові витрати державне мито, витрати на інформаційно технічного забезпечення судового процесу та послуги адвоката.

В підтвердження понесених судових витрат на послуги адвоката у розмірі 2800 грн., позивач посилається на договір доручення № 02 від 01.06.2010р. квитанцію до прибуткового касового ордера № 01-10/08 від 04.08.2010р. на підставі якої було сплачено надані адвокатські послуги за вказаним договором в розмірі 2800 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 16.03.2008р., виданого на імя ОСОБА_2.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно з ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, укладено договір доручення № 02 від 01.06.2010р., за умовами якого повірений - адвокат надає довірителю позивачу правову допомогу при підготовці позовної заяви про стягнення заборгованості з відповідача.

Згідно п. 2.1 договору вартість послуг складає 2800грн.

На виконання умов договору адвокат надав позивачу передбачені договором послуги.

За надані послуги адвокат згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 01-10/08 від 04.08.2010р. прийняв від позивача грошові кошти в сумі 2800 грн.

Статус особи, яка представляла інтереси позивача за вказаним договором, відповідає вимогам ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 10 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд, з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З огляду на зазначене, відшкодування витрат зі сплати державного мита, витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на оплату послуг адвоката відповідно до вимог ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд, з урахуванням обставин справи, обмежує розмір відшкодування судових витрат з оплати послуг адвоката до 500 грн. з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейнвел»(09100, Київська область, м. Біла Церква, бульвар 1-го Травня, 40, кв. 16, код ЄДРПОУ 34547543) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (47707, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 20658 (двадцять тисяч шістсот пятдесят вісім) грн. боргу, 1545 (одну тисячу пятсот сорок пять) грн. 75 коп. пені, 500 (пятсот) грн. витрат на оплати послуг адвоката, 222 (двісті двадцять дві) грн. 03 коп. витрат по сплаті державного мита та 106 (сто шість) грн. 95 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Подоляк Ю.В.