Рішення № 135921899, 22.04.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 22.04.2026

Справа № 334/1872/26

Провадження № 2/334/2079/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Фетісова М.В., за участі секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

представник позивача Донцова Є.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість в сумі 52 352,65 гривні.

Позов обґрунтовує тим, що між АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та відповідачкою укладені кредитні договори: 1. 10.07.2019 кредитний договір № 2001354165401, за яким останній видано кредит у сумі 27 600 гривень; 2. 09.06.2020 кредитний договір № 1001608091901, за яким останній видано кредит у сумі 5 000 гривень. Відповідачка не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідачки перед позивачем станом на 24.11.2025 склала: 1. По кредитному договору від 10.07.2019 № 2001354165401 45 170,67 гривень, з яких: 27 548,51 гривень заборгованість за кредитом; 17 622,16 гривні заборгованість процентами; 2. По кредитному договору від 09.06.2020 № 1001608091901 7 181,98 гривня, з яких: 4 460,02 гривень заборгованість за кредитом; 2.11 гривні заборгованість процентами; 2 719,85 гривень заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості по вказаним кредитним договорам станом на 24.11.2025 склала 52 352,65 гривні. Позивач направив письмові вимоги (Повідомлення) відповідачці на адресу місця проживання, яку вона зазначила у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачкою погашена не була. Відповідно до умов кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачкою, зокрема, заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001354165401 від 10.07.2019, сторони погодили, що позичальник зобов`язується сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Ці умови були узгоджені позичальником шляхом підписання відповідних документів. 11.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 впроваджено дію карантину на території України. 24.02.2022 Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. 1 липня 2023 року завершено дію карантину (Постанова КМУ № 651 від 27.06.2023). Однак строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали в період з 11.03.2020 продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Оскільки кредитний договір від 10.07.2019 № 2001354165401, укладено між сторонами процесу 10.07.2019, а платежі відповідачка здійснювала до 07.08.2020, відповідно строки позовної давності в даному випадку повністю дотримано.

Відповідачка відзив на позов не подала.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.03.2026 відкрите провадження у справі та її призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу в його електронний кабінет та отримана ним 13.03.2026. Отже відповідно до пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України позивач є належним чином повідомленим про розгляд справи. Також ухвала про відкриття провадження у справі надсилалась відповідачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зареєстрованим у встановленому законом порядку її місцем проживання. Рекомендований лист отриманий відповідачкою 18.03.2026. Таким чином відповідно до пункту 3 частини шостої статті 272 ЦПК України відповідачка є належним чином повідомленою про розгляд справи.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

10.07.2019 між АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та ОСОБА_1 підписана Заява на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001354165401 (далі кредитний договір), відповідно до якої відповідачка отримала кредит в сумі 17 600 гривень, реальною річною процентною ставкою 47,88%.

Отримання відповідачкою кредиту в сумі 17 600 гривень підтверджується випискою/особовим рахунком за період з 10.07.2019 по 24.11.2025.

Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту по вказаному кредитному договору відповідачці збільшено кредитний ліміт з 17 600 гривень до 27 600 гривень.

09.06.2020 між АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та ОСОБА_1 підписана Заява на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1001608091901 (далі кредитний договір), відповідно до якої відповідачка отримала кредит в сумі 5 000 гривень, строком на 24 місяці, процентною ставкою у розмірі 0,01% річних, комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,99%. Підписанням цією Заяви відповідачка надала згоду, що ця Заява має новаційний характер і в результаті приєднання до ДКБО, дія Договорів на відкриття та обслуговування карткових рахунків, Договорів карткового рахунку, які раніше були укладені між нею та банком, припиняються на підставі статті 604 ЦК України.

Отримання відповідачкою кредиту в сумі 5 000 гривень підтверджується випискою/особовим рахунком за період з 09.06.2020 по 24.11.2025 та платіжною інструкцією № TR.42347076.65657.8810 від 09.06.2020.

Відповідно до розрахунків заборгованості заборгованість по кредитному договору № 2001354165401 від 10.07.2019 складає 45 170,67 гривень, з яких: 27 548,51 гривень заборгованість за кредитом; 17 622,16 гривні заборгованість процентами, заборгованість по кредитному договору № 1001608091901 від 09.06.2020 складає 7 181,98 гривня, з яких: 4 460,02 гривень заборгованість за кредитом; 2.11 гривні заборгованість процентами; 2 719,85 гривень заборгованість за комісією.

На адресу відповідачки була надіслана досудова вимога про погашення заборгованості за кредитними договорами в загальній сумі 52 352,65 гривні.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі Закон № 1734-VIII) для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Судом встановлено, що 10.07.2019 відповідачка отримала в АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 17 600 гривень, який у подальшому було збільшено до 27 600 гривень, реальною річною процентною ставкою 47,88%. Строк кредитного договору відсутній. 09.06.2020 відповідачка отримала в АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» кредит в сумі 5 000 гривень, строком на 24 місяці, процентною ставкою у розмірі 0,01% річних, комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,99%. Підписанням договору надала згоду, що він має новаційний характер і в результаті приєднання до ДКБО, дія кредитного договору від 10.07.2019, який укладений раніше між нею та банком, припинений на підставі статті 604 ЦК України.

Позивач свої зобов`язання за кредитними договорами виконав, надавши відповідачці платіжні картки з встановленими кредитними лімітами, що підтверджується підписом відповідачки в заявах від 10.07.2019 та 09.06.2020. Проте, відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку із чим має заборгованість по тілу кредиту та процентам за користування ним.

Щодо нарахування заборгованості за кредитним договором № 2001354165401 від 10.07.2019.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості заборгованість відповідачки складає 45 170,67 гривень, з яких: 27 548,51 гривень заборгованість за кредитом; 17 622,16 гривні заборгованість процентами.

Перевіривши вказаний розрахунок заборгованості в частині нарахування заборгованості по процентам, суд дійшов до наступного.

Позивачем нарахована заборгованість по процентам за період з 30.07.2019 по 30.11.2021 в сумі 17 622,16 гривні. Проте, заборгованість по вказаному кредитному договору за період з 09.06.2020 по 30.11.2021 нарахована безпідставно, оскільки в результаті укладення між сторонами кредитного договору № 1001608091901 від 09.06.2020, кредитний договір № 2001354165401 від 10.07.2019 вважається припиненим.

Відповідно до пункту 54 постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином заборгованість за процентами мала бути нарахована позивачем за період з 30.07.2019 по 08.06.2020.

Провівши власний розрахунок заборгованість за процентами за вказаний період судом встановлено, що відповідачкою була переплачена заборгованість у сумі 1 792,74 гривні (773,48 гривні (заборгованість станом на 01.06.2020) + (909,63 гривень (заборгованість станом на 30.06.2020) : 30 днів х 8 днів (заборгованість станом на 08.06.2020)) 773,48 гривні (сплачена відповідачкою 30.06.2020 заборгованість) 2 035,31 гривень (сплачена відповідачкою 30.08.2020 заборгованість). Вказану переплату заборгованості по процентам необхідно вирахувати з заборгованості по тілу кредиту в сумі 27 548,51 гривень.

За таких обставин, заборгованість за кредитним договором № 2001354165401 від 10.07.2019 складає 25 755,77 гривень, яка складається з заборгованості по кредиту.

Щодо нарахування заборгованості за кредитним договором № 1001608091901 від 09.06.2020.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості заборгованість відповідачки складає 7 181,98 гривня, з яких: 4 460,02 гривень заборгованість за кредитом; 2.11 гривні заборгованість процентами; 2 719,85 гривень заборгованість за комісією.

Перевіривши вказаний розрахунок заборгованості в частині нарахування заборгованості по процентам, суд дійшов до наступного.

Позивачем нарахована заборгованість по процентам за період з 09.06.2020 по 24.11.2025 в сумі 2,11 гривні. Враховуючи те, що строк кредитного договору складає 24 місяці, заборгованість за період з 10.06.2022 по 24.11.2025 нарахована поза межами його строку.

Таким чином, заборгованість за процентами по кредитному договору № 1001608091901 від 09.06.2020 за період з 09.06.2020 по 09.06.2022 складає 0,60 копійок.

Позивачем була нарахована відповідачу комісія за обслуговування кредиту в сумі 2 719,85 гривень.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), на яку представник позивача посилався у позовній заяві для підтвердження правомірності нарахування комісії за обслуговування кредиту.

Кредитним договором не визначені складові комісії за обслуговування кредитом, що не виключає того, що до її складу кредитодавець міг включити плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає не частіше одного разу на місяць.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що умови пункту 4 кредитного договору № 1001608091901 від 09.06.2020 в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а нарахування заборгованості за комісією було безпідставним.

Крім того, з розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором вбачається, що 09.07.2020 та 09.08.2020 відповідачкою сплачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 399 гривень.

Враховуючи те, що умова вказаного кредитного договору про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, заборгованість по комісії в сумі 399 гривень необхідно вирахувати з тіла кредиту в сумі 4 460,02 гривень.

Отже заборгованість за кредитним договором № 1001608091901 від 09.06.2020 складає 4 061,62 гривня (4 460,02 гривень (заборгованість по кредиту) 399 гривень (сплачена відповідачкою комісія) + 0,60 (проценти за період з 09.06.2020 по 09.06.2022))).

Загальна сума заборгованості відповідачки за кредитними договорами № 2001354165401 від 10.07.2019 та № 1001608091901 від 09.06.2020 складає 29 817,39 гривень (25 755,77 гривень (заборгованість за кредитним договором № 2001354165401) + 4 061,62 гривня (заборгованість за кредитним договором № 1001608091901)).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у сумі 29 817,39 гривень.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 516,37 гривень (2 662,40 гривні (сплачений судовий збір)*(29 817,39 гривень (задоволена частина позову) * 100 % : 52 352,65 гривні (ціна позову)).

Керуючись статтями 3 - 5, 10 - 13, 141, 259, 263 - 265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість у сумі 29 817 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот сімнадцять) гривень 39 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» судовий збір у сумі 1 516 (одна тисяча п`ятсот шістнадцять) гривень 37 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити учасників справи:

позивач Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», місцезнаходження: вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, код ЄДРПОУ 14282829,

відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя М.В. Фетісов