Постанова № 135913926, 20.04.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1231/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 квітня 2026 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Кравченко М.В., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від Обухівського РУП ГУ НП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українку, громадянку України, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у декретній відпустці, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

по ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 ухилився від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо догляду та виховання свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 23.02.2026 року близько 15 години 00 хвилин перебуваючи на уроці фізичної культури в академічному ліцеї № 5 Обухівської міської ради Київської області, кинув на мат однокласника ОСОБА_3 16.04.2014 року, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, чим своїми діями скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Під час складення матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнала, письмових пояснень щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення не надала.

Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала, пояснила, що в з викладеними в протоколі обставинами вона категорично не погоджується та вважає їх необґрунтованими та такими, що не підтверджують наявність складу адміністративного правопорушення. В протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, в чому саме полягало невиконання нею батьківських обов`язків щодо неналежного виховання свого неповнолітнього сина. Також в протоколі про адміністративне правопорушення не наведено жодних доказів того, що вона знала про наміри дитини, сприяла такій поведінці, не займалася її вихованням, не контролювала її поведінку, створювала неналежні умови для проживання чи навчання. В матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують систематичне неналежне виховання дитини, неналежні умови проживання, фактичне ухвалення від виконання обов`язків. Вона на даний час знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною, з усією відповідальністю ставиться до виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , він добре навчається в школі, займається спортом, зокрема плаванням та футболом, має відповідні здобуття та відзнаки. Крім того її син вивчає англійську мову та займається «Соробан». Вона та її чоловік повністю забезпечують необхідне утримання, харчування, медичний огляд, лікування дитини, духовний та фізичний розвиток. Сам по собі випадок, який стався 23.02.2026 року на уроці фізичної культури, в результаті чого однокласник отримав тілесні ушкодження є випадковістю та має разовий характер, а отже не свідчить автоматично про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків. Сам факт неналежної поведінки, а тим пасе разовий не є безумовною підставою для притягнення батьків до відповідальності за ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо не доведено їхнє ухилення від виконання батьківських обов`язків. Просила закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засідання пояснила, що 23.02.2026 року її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебував на уроці фізичної культури в академічному ліцеї № 5 ОМР, коли вчитель нахилився до м`ячів та не бачив клас, один з його однокласників ОСОБА_5 , підійшов до її сина ззаду та взявши за тулуб кинув його, в результаті чого її син впав на руку та вдарився. Їй зателефонував вчитель фізичної культури, коли вони з сином була у медпункті, що знаходиться в школі та повідомив про дану події, після чого вона відразу прийшла до школи та викликала ШМД.

Свідок ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді пояснила, що вона працює вчителем фізичної культури в академічному ліцеї № 5 Обухівської міської ради Київської області. 23.02.2026 року близько 15 години 00 хвилин в приміщенні академічного ліцею № 5, вона викладала урок фізичної культури в 6-А класі, під час його вона з учнями зайшла до гімнастичної зали та продовжили займатися. Діти попросили дозволу пограти у гру «Вибивний», на що вона погодилась, тільки за умови, що м`яч вони будуть кидати лише в область ніг. Як тільки вони пішла по м`яч, учень ОСОБА_5 , який протягом уроку порушував поведінку, підійшов до однокласника ОСОБА_7 та кинув його на підлогу, в результаті чого останній травмувався та постійно тримався за ліву руку, після чого вона разом з ним пішла до медичного пункту та повідомила про подію матір, адміністрацію школи та викликала ШМД.

Також під час судового розгляду було опитано у присутності їх матерів як законних представників неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які пояснили, що під час уроку ОСОБА_2 неодноразово порушував порядок, чіплявся до ОСОБА_3 , попереджався вчителькою, але раптово ззаду підбіг до останнього, застосував прийом боротьби, повалив на підлогу, внаслідок чого під час падіння ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому руки.

Згідно ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження у справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі сурового додержання законності.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При оцінці доказів, наданні правової оцінки позиції сторони захисту та вирішенні клопотання про закриття провадження слід зважити на наступне.

Частина 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Таке ухилення може полягати в різних формах як навмисних дій, так і бездіяльності у виконанні батьківських обов`язків щодо дитини, визначені законом.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, проявляється в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Згідно з положеннями ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно ст.8 Закону України «Про дитинство», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтею 35 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доводиться доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема:

- даними, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 9666627 від 24.02.2026 року;

- свідоцтвом про народження, з якого вбачається, що дванадцятирічний ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 ;

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 23.02.2026 року.

Вказані докази суддею приймаються до уваги, оскільки вони не викликають сумнівів чи протиріч, підтверджують обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи.

Так, з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що їй відомо про події, які відбулись на уроці фізичної культури академічного ліцею № 5 Обухівської міської ради Київської області, за участі її сина ОСОБА_8 та його однокласника ОСОБА_7 , однак вважає, що не вчиняла адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки ця подія відбулась випадково.

Таким чином, наявними у матеріалах справи письмовими доказами об`єктивно підтверджується, що неповнолітній син ОСОБА_5 23.02.2026 року на уроці фізичної культури в академічному ліцеї № 5 Обухівської міської ради Київської області дійсно підійшовши до однокласника ОСОБА_7 взяв його тулуб і кинув, в результаті чого останній упав на руку та отримав тілесні ушкодження.

Доводи зазначені ОСОБА_1 в письмових запереченнях нічим об`єктивно не було підтверджено, посилання на окремі обґрунтування і твердження щодо відношення матері до принципів виховання дитини не вказують на наявність обставин, які б спростовували викладені в протоколі відомості про вчинення правопорушення та не можуть слугувати достатньою підставою для звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про здоров`я дитини.

Доводи ОСОБА_1 про винуватість у травмуванні іншої дитини вчительки, а не її чи дитини, під час судового розгляду нічим не підтвердились, спростовані за результатами заслуховування пояснень всіх очевидців та учасників, тому їх слід відхилити як безпідставні.

Суд оцінює пояснення ОСОБА_1 в суді як толерування протиправної поведінки свого сина, який фактично умисно заподіяв тілесні ушкодження середньої тяжкості іншій неповнолітній дитині, що є неприпустимим.

З урахуванням викладеного, суд відхиляє позицію захисту і приходить до висновку про те, що внаслідок такої свідомої поведінки матері було поставлено під загрозу життя та здоров`я іншої неповнолітньої дитини, який без нагляду дорослих навмисно вчинив дії відносно неповнолітнього ОСОБА_7 , який внаслідок таких дій ОСОБА_8 впав та отримав тілесні ушкодження.

Приймаючи дане рішення, керуюсь принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України". Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Вважаю, що винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом доводиться письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Під час розгляду справи в суді, обставини, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення спростовані не були, будь-яких належних і допустимих доказів, які б спростовували надані суду докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення під час розгляду справи не подано, тому суд вважає винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення доведеною.

Зважаючи на викладене, клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення не підлягає задоволенню, оскільки фактичних та правових підстав для закриття провадження не вбачається.

Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

У відповідності до ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Обставин, які відповідно до ст. 34 Кодексу України про адміністративні правопорушення пом`якшували відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення, судом не встановлено.

Обставин, які відповідно до ст. 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення обтяжували відповідальність, судом не встановлено.

При обранні виду стягнення суд приймає до уваги індивідуальні особливості особи винного, який не проявив жодних ознак критичної оцінки скоєного, не вжив жодних заходів, щоб продемонструвати суду достовірність доводів та належність своєї участі у вихованні неповнолітньої дитини.

На підставі сукупності досліджених доказів, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, матеріальний стан, наявність постійного місця роботи, виходячи з доведеності вини порушника та не визнанні її останнім, з метою недопущення вчинення аналогічних правопорушень та виховання особи в дусі додержання законів України, вважаю за необхідне призначити стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в максимальному розмірі, оскільки на думку суду застосування до неї саме такого виду адміністративного стягнення є достатнім заходом впливу для виправлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових правопорушень в подальшому.

Згідно ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Керуючись ст. ст. 23, 26, 33, 34, 35, 40-1, 184 ч.1, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі сто неоподаткованих мінімумів доходів громадян 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Державної судової адміністрації України на рахунок № UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (УАП); отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106 судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга, подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у вказаний строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби та з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного відповідній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Строк пред`явлення до виконання постанови 3 (три) місяці згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Суддя М.В.Кравченко