Постанова № 13590617, 17.11.2010, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року                               Справа № 2а-7403/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді                                        Татаринова Д.В.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства «ЗАПОРОЖКОКС», м. Запоріжжя,

до: Запорізької митниці, м. Запоріжжя

про: визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2010 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «ЗАПОРОЖКОКС» до Запорізької митниці, в якому позивач просить:

-          визнати протиправним та скасування рішення Запорізької митниці № 112000006/2010/000243/1 від 29 березня 2010 року про визначення митної вартості товарів;

-          зобов’язати відповідача визначити митну вартість смоли кам’яновугільної по ВМД № 112030000/0/008089 від 30 березня 2010 року за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

-          зобов’язати відповідача здійснити перерахунок платежів, що підлягали сплаті до бюджету при митному оформлені товарів по ВМД №112030000/0/008089 від 30 березня 2010 року з урахуванням того, що митна вартість смоли кам’яновугільної визначена за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються за ціною 4879, 60 російських рублів за одну тонну смоли кам’яновугільної.

Ухвалою суду від 27 вересня 2010 року відкрито провадження у справі № 2а-7403/10/0870 та призначено до судового розгляду на 13 жовтня 2010 року.

За письмовим клопотанням представника позивача, для надання додаткових доказів, провадження по справі двічі зупинялось до 08 листопада 2010 року.

Ухвалою від 08 листопада 2010 року судом продовжувався строк зупинення провадження по справі до 17 листопада 2010 року та ухвалою від 17 листопада 2010 року провадження по справі поновлено.

На підставі ст.ст.36-1, 37 Закону України «Про прокуратуру», ст.60 КАС України 26 жовтня 2010 у розгляд справи в інтересах держави вступив прокурор Запорізької області.

У судове засідання 17 листопада 2010 року представники сторін не прибули, до суду надали клопотання про розгляд справи без їх участі, в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись приписами статей 41, 122 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У позовній заяві та поясненнях наданих до позовної заяви позивач вказує, що 26 березня 2010 року відповідачем відмовлено позивачу в митному оформленні ВМД № 112030000/0/007731 та винесено рішення від 29 березня 2010 року № 112000006/2010/000243/1 про визначення митної вартості товарів, яким застосовано метод оцінки № 6 та визначено вартість товару – смоли кам’яновугільної, ціна однієї тони якої за зовнішньоекономічним контрактом становила 4879, 60 грн. – у розмірі 8160, 00 російських рублів за одну тону. У зв’язку з недопущенням припинення роботи підприємства, позивач здійснив митне оформлення вантажу з митною оцінкою визначеною митним органом за методом № 6, шляхом подання ВМД № 112030000/0/008089 від 30 березня 2010 року.

Зазначає, що на підставі завищеної відповідачем митної вартості смоли при митному оформлені позивач сплатив податок на додану вартість на 20390, 22 грн. більше, ніж якби даний податок сплачувався б з митної вартості смоли за методом № 1. Вважає, що для підтвердження митної вартості надав всі необхідні документи для визначення митної вартості «за ціною угоди», тому рішення відповідача про визначення митної вартості за методом № 6 є протиправним. Крім того зазначив, що ним надмірно сплачено 20390, 22 грн., у зв’язку із чим вказані кошти підлягають поверненню.

З наведених підстав, позивач просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, з підстав, викладених у запереченні. Зокрема, зазначив, що при визначенні митної вартості товару використовувалась цінова інформація, що була в наявності митниці та застосована митна вартість ідентичного товару, що був ввезений на тих же умовах поставки, аналогічної якості, в тій же кількості, що й оцінюваний товар, оскільки декларантом не були надані додаткові документи, а саме:

-          каталоги, специфікації, прейскуранти (прас листи) фірми виробника товару;

-          калькуляція фірми виробника товару;

-          інформація зовнішньоторговельних організацій про вартість товару та/або сировини;

-          висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Крім того, відповідач вказує, що метод № 1 не застосований у зв’язку з відмовою декларанта в поданні відповідних документів для підтвердження митної вартості товарів, а методи № 4,5, у зв’язку з відсутністю в митниці необхідних відомостей для визначення митної вартості за цими методами. Послідовно використовуючи та детально дослідивши умови застосування усіх попередніх методів митницею було зроблено висновок, що митна вартість не може бути визначена згідно з положеннями ст. ст. 267 – 272 МК.

Також, в запереченнях представник відповідача посилається на п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 від 21 грудня 2000 року та зазначає, що податкове зобов’язання не може бути оскаржене в адміністративному та судовому порядку, оскільки воно є узгодженим.

Вважає, що відповідачем правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства застосовано метод визначення митної вартості № 6, у зв’язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Новоліпецикий металургійний комбінат» укладено контракт від 07 грудня 2009 року « 153/804-10-7204, на постачання смоли кам’яновугільної. Вартість вказаного товару відповідно до зовнішньоекономічного контракту складає 4879, 60 російських рублів за тону.

26 березня 2010 року позивач надав відповідачу ВМД № 112030000/0/007731 з метою митного оформлення смоли кам’яновугільної за ціною угоди (метод № 1).

Для підтвердження митної вартості позивач надав наступні документи:

- декларація митної вартості №112030000/0/007731 від 26 березня 2010 року;

- облікова картка суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності №11203/1/97/00047 від 27 липня 2009 року;

-          вантажні митні декларації (транзитна) №804050001/2010/127225 від 15 березня 2010 року та № 804050001/2010/127232 від 16 березня 2010 року;

-           накладні УМВС №АЕ734376 від 03 березня 2010 року, №АК470097 від 13 березня 2010 року;

-           сертифікати якості №1001536 від 02 березня 2010 року, №1001768 від 12 березня 2010 року;

-           рахунки (інвойси) №317937 від 02 березня 2010 року, №321377 від 13 березня 2010 року;

- специфікація № 3 від 11 лютого 2010 року до зовнішньоекономічного контракту №153/804-від 07 грудня 2009 року;

- додаткова угода № 3 від 25 лютого 2010 року до зовнішньоекономічного контракту №153/804-10-7204 від 07 грудня 2009 року;

-          додаток №3 від 05 березня 2010 року до зовнішньоекономічного контракту №153/804-10-7204 від 07 грудня 2009 року;

-          додаток №1 від 07 грудня 2009 року до зовнішньоекономічного контракту №153/804-10-7204 від 07 грудня 2009 року;

-          додаткова угода № 2 від 11 лютого 2010 року до зовнішньоекономічного контракту №153/804-10-7204 від 07 грудня 2009 року;

- зовнішньоекономічний контракт №153/804-10-7204 від 07 грудня 2009 року;

- довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, за №3/08-08/00191224 від 19 січня 2010 року;

-          додаток № 2 від 18 березня 2010 року до ПМД №112030000/0/005372 від 03 березня 2010 року;

-          платіжне доручення в іноземній валюті №100033 від 24 лютого 2010 року

-          експортна вантажна митна декларація № 10109020/130310/0003600 від 13 березня 2010 року;

-          експортна вантажна митна декларація № 10109020/030310/0003064 від 03 березня 2010 року;

26 березня 2010 року відповідач у декларації митної вартості № 112030000/0/007731 зробив відмітку про необхідність подання додаткових документів згідно п. 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження» № 1766 від 20 грудня 2006 року, а саме:

-          каталоги, специфікації, прейскуранти (прас листи) фірми виробника товару;

-          калькуляція фірми виробника товару;

-          інформація зовнішньоторговельних організацій про вартість товару та/або сировини;

-          висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На вимогу відповідача позивачем додатково був наданий лист ВАТ «Новоліпецикий металургійний комбінат», яким підтверджується ціна смоли кам’яновугільної у розмірі 4879, 60 російських рублів за тону. Також, позивач зазначив про неможливість надати інші документи, додатково витребувані відповідачем.

29 березня 2010 року відповідач відмовив позивачу у митному оформлені товару за «ціною угоди» та прийняв рішення № 112000006/2010/000243/1 про визначення митної вартості товару, яким застосований метод оцінки № 6 та визначено ціну товару у розмірі 8160, 0 російських рублів за тону (за наявною у митному органі інформацією про вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в України і час експорту є максимально наближеним до нього).

Позивач надав відповідачу ВМД № 112030000/0/008089 від 30 березня 2010 року з митною оцінкою визначеною у відповідності до спірного рішення. При цьому, розмір митних платежів з податку на додану вартість, які підлягали сплаті, за ціною визначеною Запорізькою митницею за методом № 6 склав 50720, 69 грн. Позивачем сплачено митні платежі з податку на додану вартість, що підтверджується платіжним дорученням від 24 березня 2010 року № 188128.

Вважаючи, що Запорізька митниця визначила митну вартість товару з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до зайвої сплати ВАТ «ЗАПОРОЖКОКС» митних платежів (податку на додану вартість) у сумі 20390, 22 грн., позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України (далі - МК) митна вартість товарів – це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Статтею 261 МК визначено, що відомості про митну вартість товарів, заявлені декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України і прийняті митним органом, використовуються для нарахування податків і зборів, ведення митної статистики, а також у випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Частиною 2 ст. 262 МК встановлено, що порядок та умови декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення мають базуватися на достовірній, документально підтвердженій інформації, що подається у кількісному виразі. Митний орган має право прийняти рішення про неможливість використання вибраного декларантом методу митної оцінки (ч.1, 3 ст.264 Митного кодексу України).

Митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів (ст. 265 МК).

У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені цим Кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з цим Кодексом.

Відповідно до ст. 266 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів:

основним методом визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);

за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

на основі віднімання вартості (метод 4);

на основі додавання вартості (метод 5);

резервного (метод 6).

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за розсудом декларанта.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач, подавши декларацію митної вартості за формою ДМВ-1, визначив митну вартість товару за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1) відповідно до ст.267 МК, згідно якої митною вартістю за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, є ціна угоди, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає сплаті за товари, які імпортуються за призначенням в Україну, на момент перетинання ними митного кордону України.

Відповідно до п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі – Порядок № 1766) для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

На виконання приписів п. 7 Порядку № 1766, позивач надав відповідачу всі необхідні документи.

          Згідно до п.11 Порядку, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини. Декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.

На виконання вказаної норми, позивач додатково, на вимогу відповідача, надав лист ВАТ «Новоліпецикий металургійний комбінат» яким підтверджується ціна смоли кам’яновугільної у розмірі 4879, 60 російських рублів за тону.

Твердження відповідача на недотримання позивачем вимог п.11 Порядку не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку із запитом Запорізької митниці від 16 березня 2010 року про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості смоли кам’яновугільної позивачем до ВАТ «Новоліпецикий металургійний комбінат» направлено лист про надання каталогів, специфікації, прейскурантів (прас листів) фірми виробника товару та калькуляції фірми виробника товару.

Листом № 153/01924 від 15 квітня 2010 року ВАТ «Новоліпецикий металургійний комбінат» повідомив, що розрахунок собівартості смоли кам’яновугільної дане підприємство не веде.

Отже, позивач не мав можливості надати калькуляції фірми виробника товару, оскільки згідно з відповіддю ВАТ «Новоліпецикий металургійний комбінат» така інформація відсутня безпосередньо у виробника.

Каталоги специфікації, прейскуранти (прас листи) ВАТ «Новоліпецикий металургійний комбінат» позивачу не були надані. Отже, надати вказані документи відповідачу під час митного оформлення товару позивач не мав можливості.

Пунктом 12 Порядку № 1766 встановлені вимоги до документів, що подаються декларантом, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), рахунок-проформа повинні містити необхідну інформацію та бути належним чином оформлені; копії повинні бути доброякісними та придатними для використання; листи підприємств повинні мати необхідні реквізити (назва підприємства, його адреса, номер телефону, вихідний номер і дата відправлення); бухгалтерські документи засвідчуються підписом керівника і головного бухгалтера підприємства, що скріплюються печаткою підприємства. Довідки, висновки та інші документи, що стосуються вартісних та якісних характеристик товару, повинні містити реквізити організації, що їх видала, підписи відповідних посадових осіб та печатки.

Послідовність застосування різних методів оцінки митної вартості означає, що вичерпавши усі можливості для встановлення рівня митної вартості товару за одним методом, митний орган має послідовно застосовувати інші методи. Проте, відповідачем не надано суду доказів послідовного застосування різних методів оцінки митної вартості, Запорізька митниця відразу використала метод оцінки № 6, не дослідивши у повній мірі усі обставини, які впливали на рівень ціни, заявленої позивачем.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в повному обсязі була надана бухгалтерська документація а саме: розрахунки, банківські платіжні документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Отже, посилання відповідача на надання підприємством позивача документів не у повному обсязі, як на підстави застосування методу №6 визначення митної вартості не відповідають дійсності та спростовується вищенаведеним.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Запорізька митниця не вказала та документально необґрунтувала підстави, з яких неможливо використати метод № 1 для визначення митної вартості товару, не зазначила, яких саме документів не достатньо для визначення митної вартості за методом № 1, та в чому полягають сумніви щодо митної вартості, яку зазначено декларантом.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було доведено правомірність спірного рішення про визначення митної вартості товарів, а тому вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення № 112000006/2010/0000243/1 від 29 березня 2010 року про визначення митної вартості товарів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Вимога позивача щодо зобов’язання відповідача визначити митну вартість смоли кам’яновугільної по ВМД № 112030000/0/008089 від 30 березня 2010 року за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), то вона задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 4 МК України митне регулювання здійснюється на основі принципу виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи. Суд не може виконувати функції інших державних органів.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок платежів, що підлягали сплаті до бюджету при митному оформлені товарів по ВМД №112030000/0/008089 від 30 березня 2010 року з урахуванням того, що митна вартість смоли кам’яновугільної визначена за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються за ціною 4879, 60 російських рублів за одну тонну смоли кам’яновугільної то вони задоволенню не підлягають, оскільки судом у задоволені позовної вимоги про визначення митної вартості за методом № 1 відмовлено.

У відповідності до ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням викладеного вище, керуючись ст. ст.161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Запорізької митниці № 112000006/2010/000243/1 від 29 березня 2010 року про визначення митної вартості товарів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «ЗАПОРОЖКОКС» (п/р 26003005410004 у АКБ «Індустпіалбанк», м. Запоріжжя, МФО 313849, ЄДРПОУ 00191224) судові витрати у розмірі 1 (одна гривня) грн. 13 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                             Д.В. Татаринов