Рішення № 135877051, 16.12.2025, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/731/24

2-о/950/1/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2025 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині цивільну справу за заявою Виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області про визнання спадщини відумерлою, заінтересовані особи: Комунальне підприємство "Лебединська житлово-експлуатаційна контора виконавчого комітету Лебединської міської ради", Свеська селищна рада Шосткинського району Сумської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою,

В С Т А Н О В И В:

Виконавчий комітет Лебединської міської ради Сумської області звернувся до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, в якій просив визнати відумерлою спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та передати зазначене майно у комунальну власність Лебединської міської територіальної громади.

Заява мотивована тим, що згідно з довідкою про правовий статус нерухомого майна житловий будинок за вказаною адресою зареєстрований на праві спільної часткової власності за трьома особами, з яких ОСОБА_5 належала 1/2 частина будинку, ОСОБА_6 належала 1/4 частина, ОСОБА_7 належала 1/4 частина. Після смерті ОСОБА_5 спадщина на належну їй частку майна не була оформлена, спадкова справа не заводилася, свідоцтво про право на спадщину не видавалося, а відомості про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку під цим будинком відсутні.

Заявник також посилався на те, що з метою встановлення можливих спадкоємців ним витребувано інформацію від органів державної реєстрації актів цивільного стану та нотаріальних органів, з якої встановлено смерть інших співвласників будинку, а також відкриття після їх смерті окремих спадкових справ. Разом із тим, на думку заявника, наявність таких спадкових справ не свідчить про прийняття спадщини саме після смерті ОСОБА_5 , оскільки документи стосуються інших спадкодавців та іншого спадкового майна, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази прийняття спірної спадщини у встановлений законом строк.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник Свеської селищної ради Шосткинського району Сумської області подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності та просив вирішити справу за наявними у ній матеріалами. Комунальне підприємство «Лебединська житлово-експлуатаційна контора виконавчого комітету Лебединської міської ради» свого представника в судове засідання не направило, письмових заперечень проти заяви не подало. За таких обставин суд, враховуючи характер окремого провадження та достатність зібраних доказів, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав. Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Отже, предметом судового розгляду у цій справі є не вирішення спору про право між сторонами, а встановлення юридично значущих обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання спадщини відумерлою та її переходу у власність територіальної громади.

Судом установлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наданими до справи документами з архіву державної реєстрації актів цивільного стану, на які посилався заявник в уточненій заяві, та які ніким із учасників справи не спростовані. Саме з цієї дати відкрилася спадщина після смерті зазначеної особи. Зазначена обставина є визначальною для встановлення моменту відкриття спадщини, початку перебігу строку на її прийняття та визначення матеріального закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З довідки про правовий статус нерухомого майна від 13 грудня 2023 року № 7981 вбачається, що житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Лебединською державною нотаріальною конторою 22 червня 1978 року, за ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04 грудня 1997 року № 2-3534 та за ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04 грудня 1997 року № 2-3535. Із цієї ж довідки вбачається технічна характеристика майна: житловий будинок літ. «А» дерев`яний, 1924 року забудови, загальною площею 38,1 кв. м, житловою площею 25,9 кв. м, веранда дощата літ. «а», сарай дощатий літ. «Г», літня кухня літ. «Б», огорожа № 1-2. Відповідно до довідки про правовий статус земельної ділянки, право власності на земельну ділянку за цією адресою не зареєстроване. Суд оцінює зазначені документи як належні та допустимі докази складу спадкового майна та обсягу прав, що належали померлій на день відкриття спадщини.

Судом також установлено, що після смерті ОСОБА_5 спадкова справа нотаріусом не заводилася, а свідоцтво про право на спадщину не видавалося. Такі відомості наведені у листі Лебединської державної нотаріальної контори Сумської області від 19 грудня 2023 року № 1330/01-16, копію якого долучено до заяви, і вони узгоджуються із загальною сукупністю інших доказів у справі. Відсутність спадкової справи та відсутність виданого свідоцтва про право на спадщину самі по собі не є безумовним доказом неприйняття спадщини, однак у поєднанні з іншими матеріалами справи вони свідчать про те, що жодна особа належним чином не заявила свої спадкові права на спірну 1/2 частину будинку.

Оцінюючи копію спадкової справи № 101/2011, надану приватним нотаріусом Фурділовим Ю. В., суд виходить з такого. Із листа нотаріуса від 14 березня 2024 року вбачається, що до суду надіслано копію спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У цій спадковій справі містяться заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21 жовтня 2011 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . При цьому із змісту цих заяв убачається, що спадкове майно визначалося як житловий будинок та земельна ділянка за іншою адресою у АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, наявне у спадковій справі, також стосується 3/8 частки будинку за адресою АДРЕСА_2 . Отже, зазначені документи підтверджують лише факт відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 і жодним чином не підтверджують прийняття нею або її спадкоємцями спадщини після смерті ОСОБА_5 щодо 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 . Суд приходить до висновку, що ці документи не спростовують вимог заявника, а навпаки свідчать про існування окремої спадщини, відмінної від предмета розгляду у даній справі.

Аналогічно суд оцінює копію спадкової справи № 103/2014, надану Звягельською державною нотаріальною конторою Житомирської області. Із матеріалів цієї справи вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується актовим записом про смерть № 11 від 08 січня 2014 року. У спадковій справі наявні заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом, заповіт від 22 лютого 2008 року, довідка про реєстрацію місця проживання померлої та інші документи, які стосуються спадкування після смерті саме ОСОБА_7 . Окремо у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 . Проте жоден із цих документів не містить відомостей про те, що ОСОБА_7 у 2001 році подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , фактично вступила в управління або володіння саме спірною 1/2 частиною будинку, чи що її спадкоємцям перейшло право на прийняття цієї спадщини у порядку спадкової трансмісії. Наявність заповіту ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 також не змінює цього висновку, оскільки заповідачка могла розпорядитися лише тим майном, яке належало їй на праві власності на момент смерті, а належність їй 1/2 частини будинку, що колись належала ОСОБА_5 , матеріалами справи не підтверджена.

Суд окремо аналізує доводи, які потенційно могли б бути висунуті проти заяви, а саме що існування спадкових справ після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також наявність у цих справах заяв від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нібито свідчить про прийняття ними чи їх спадкодавцями спадщини після смерті ОСОБА_5 . Такий висновок є юридично помилковим. Подання заяв про прийняття спадщини після смерті однієї особи не означає автоматичного прийняття спадщини після смерті іншої особи. Спадкові права є індивідуально визначеними і виникають лише за наявності передбачених законом юридичних фактів стосовно конкретного спадкодавця, конкретного складу спадкового майна і в межах конкретного строку. Матеріали справ № 101/2011 та № 103/2014 не містять жодного документа, який би посвідчував прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 у шестимісячний строк з дня відкриття цієї спадщини або в інший передбачений законом спосіб. Враховуючи викладене, суд відхиляє такі можливі заперечення як необґрунтовані.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частина перша статті 1220 ЦК України передбачає, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Частиною першою статті 1221 ЦК України встановлено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а у випадках, визначених законом, правове значення має також місцезнаходження нерухомого майна.

Разом із тим суд бере до уваги, що смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності чинним Цивільним кодексом України. На момент відкриття спадщини діяли норми ЦК УРСР 1963 року. Відповідно до статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. Отже, для встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 суд мав перевірити наявність доказів саме таких дій у шестимісячний строк від дня її смерті.

Жодного доказу того, що будь-яка особа після 20 липня 2001 року фактично вступила в управління або володіння саме 1/2 частиною будинку, яка належала ОСОБА_5 , або звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття цієї спадщини, суду не подано. Відомості про відкриття спадкової справи відсутні. Матеріали спадкових справ щодо інших осіб таких доказів не містять. Не надано й жодного судового рішення про визначення будь-кому додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Саме тому суд приходить до висновку, що спадщина після її смерті ніким не була прийнята.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки судом установлено, що спадщина після смерті ОСОБА_5 , яка відкрилася у 2001 році, ніким не була прийнята, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми чинного ЦК України, зокрема стаття 1277 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частина перша статті 1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Стаття 1276 ЦК України регулює спадкову трансмісію, однак її застосування можливе лише тоді, коли спадкоємець помер уже після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти, і на момент його смерті строк на прийняття спадщини ще не сплив. У цій справі матеріали свідчать, що ОСОБА_6 померла лише у 2011 році, а ОСОБА_7 померла у 2014 році, тобто через багато років після закінчення шестимісячного строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . За таких обставин право на спадкову трансмісію у їх спадкоємців не виникло.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, за місцезнаходженням такого майна, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою; така заява подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини; спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, то за його місцезнаходженням. Отже, для задоволення заяви у цій справі суд має встановити сукупність таких обставин: наявність спадкового майна; сплив одного року з часу відкриття спадщини; відсутність спадкоємців або неприйняття ними спадщини; належність заявника до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна.

Усі вказані умови у справі доведені. Наявність спадкового майна підтверджена довідкою про правовий статус будинку. Один рік з часу відкриття спадщини сплив давно, оскільки спадщина відкрилася у 2001 році. Неприйняття спадщини підтверджується сукупністю доказів, яким суд надав оцінку вище. Заявник є виконавчим органом Лебединської міської ради, тобто органом місцевого самоврядування, який діє в інтересах Лебединської міської територіальної громади, на території якої розташоване нерухоме майно. Такий підхід узгоджується зі статтями 10, 11, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 142 Конституції України, згідно з якою матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, майно, що перебуває у комунальній власності територіальних громад.

Суд також бере до уваги положення статті 41 Конституції України, відповідно до якої право власності набувається в порядку, визначеному законом, а також статті 13 Конституції України, за змістом якої власність зобов`язує і не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству. Інститут відумерлої спадщини спрямований на усунення правової невизначеності щодо майна, яке фактично залишилося без правонаступника, та забезпечення його переходу до територіальної громади в порядку, встановленому законом. Саме тому застосування статті 1277 ЦК України у цьому випадку відповідає і букві, і меті закону.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 80, 81, 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює обставини, що мають значення для справи; кожна особа, яка звернулася до суду, повинна довести ті обставини, на які вона посилається; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц звернула увагу на те, що висновки суду у цивільній справі мають ґрунтуватися на оцінці всієї сукупності доказів за критерієм більшої переконливості, а не на припущеннях. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що спадкові права виникають лише за наявності доведених юридичних фактів, прямо передбачених законом. Зазначені правові підходи підлягають застосуванню і в даній справі, оскільки питання про наявність або відсутність спадкових прав не може вирішуватися на підставі припущення про можливе споріднення чи можливу заінтересованість особи у спадковому майні без доведеного факту прийняття конкретної спадщини.

Суд приходить до висновку, що заявник довів наявність передбачених законом підстав для визнання спадщини відумерлою. Будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 або про наявність осіб, за якими визнається право на цю спадщину, матеріали справи не містять. Заінтересовані особи, будучи належним чином повідомленими, заперечень по суті заяви не подали і доказів на спростування доводів заявника не надали. Враховуючи викладене, заява підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 13, 41, 142 Конституції України, статтями 1216, 1218, 1220, 1221, 1268, 1269, 1270, 1276, 1277 ЦК України, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статтями 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, статтями 76, 81, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 293, 294, 334, 335, 337 ЦПК України, статтями 10, 11, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд

У Х В А Л И В:

Визнати спадщину яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме: 1/2 частину житлового будинку літ. «А» дерево - 1924 року, загальною площею - 38,1 кв. м., житловою площею 25,9 кв. м., веранди дощатої літ. «а», сараю дощатого літ «Г», літньої кухні літ. «Б» дерево, огорожі дощатої «№1-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - відумерлою;

Передати у комунальну власність Лебединської міської територіальної громади 1/2 частину житлового будинку літ. «А» дерево - 1924 року, загальною площею - 38,1 кв. м., житловою площею 25,9 кв. м., веранди дощатої літ. «а», сараю дощатого літ «Г», літньої кухні літ. «Б» дерево, огорожі дощатої «№І- 2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано - після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ