Ухвала суду № 135876490, 21.04.2026, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/177/26

Провадження № 1-кп/483/115/2026

У Х В А Л А

21 квітня 2026 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників обвинуваченої адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в режимі відеконференції з використанням прокурором та захисниками комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon» клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_4 про недопустимість прийняття до розгляду та повернення обвинувального акту прокурору у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025150000000261 від 08 вересня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 258 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

До Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з Миколаївської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 , яка обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 258 КК України, а саме закінчений замах на вчинення терористичного акту, тобто вчинення вибуху, який мав створити небезпеку для життя чи здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, вчинений з метою порушення громадської безпеки, залякування населення.

06 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_4 надійшло клопотання про недопустимість прийняття обвинувального акту до розгляду та повернення його прокурору. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, захисник посилається, що ст. 91 КПК України встановлює обов`язкові обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі об`єктивної сторони, умислу. Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист.

Як зазначено захисником обвинуваченої, з обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що вони містять вищевказані недоліки, які мають бути усунені з метою забезпечення обвинуваченій реалізації права на захист від конкретного обвинувачення.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з редакцією обвинувального акту, обвинувачується у закінченому замаху на вчинення терористичного акту, тобто вчинення вибуху, який мав створити небезпеку для життя чи здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, вчинений з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 258 КК України. В ньому зазначено, що обставини, передбачені ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 відсутні. Обставинами, передбаченими ст. 67 КК України, що обтяжують покарання ОСОБА_6 вказано вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КК України, терористичний акт це застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами, міжнародними організаціями, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

В обвинувальному акті зазначено, що обвинувачена отримала завдання про необхідність прибуття до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_6 мала віднайти чорний поліетиленовий пакет, (поміщення пакету під автомобіль) у якому поміщено саморобно-вибуховий пристрій, до якого клейкою стрічкою примотаний мобільний телефон з двома під`єднаними дротами.

Однак, вона була впевнена за матеріалами справи, що в пакеті знаходиться лише запалювальна речовина (без пристрою, без будь-яких дротів), пакет вона не відкривала. В подальшому поклала пакет під автомобіль марки «Nissan» кольору «хакі», поруч залишила мобільний термінал з завантаженим на нього додатком «Air droid» для дистанційного керування телефоном, з під`єднаною до нього портативною батарею, який використовувався виключно для спостерігання за її діями, а не задля, як зазначено в обвинувальному акті, приведення в дію саморобного вибухового пристрою. За ці дії (поміщення пакету під автомобіль) їй була обіцяна грошова винагорода. Її метою було виключно отримання грошової винагороди, її дії не були спрямовані на свідоме досягнення результату, зазначеного в інкримінованій їй статті КК України.

Терористичний акт вважається вчиненим з метою привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного та з метою впливу на прийняття рішень, вчинення або не вчинення дій державною владою чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами, у разі вчинення винуватим протиправних дій, спрямованих на зрив заходів військових комісаріатів з військової мобілізації, графіків постачання силам антитерористичної операції паливних матеріалів та військової техніки, розміщених на складських приміщеннях та залізничних станціях, зрив збору приватною установою гуманітарної допомоги.

Захисник посилається, що сукупністю доказів встановлюється об`єктивна сторона складу злочину, а саме дії особи, їх конкретна реалізація. У той же час мета вчинення злочинів тісно пов`язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння, визначає направленість дій, результат, до якого прагне особа, і встановлюється шляхом аналізу скоєного особою конкретного діяння.

Терористичний акт є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки. Він створює загальну небезпеку, заподіює значну чи тяжку шкоду життю і здоров`ю ні в чому невинних людей, власності, довкіллю, нормальному функціонуванню органів влади, підприємств, установ чи організацій, характеризується застосуванням зброї, жорстокістю, насильством, здатний дестабілізувати соціально-політичну обстановку в суспільстві чи в окремих регіонах, дезорганізувати роботу органів влади, викликати у населення: шок, почуття напруги, незахищеності і громадського неспокою, тривоги і занепокоєння, посіяти страх і безпорадність тощо.

Всіх перелічених обставин, що інкримінується ОСОБА_6 , як зазначає захисник не існувало.

Крім того, захисником зазначено, що із суб`єктивної сторони терористичний акт може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони терористичного акту є наявність мети: порушення громадської безпеки; залякування населення; провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; вплив на прийняття рішень, вчинення або невчинення дій державною владою чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами; привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Проте стороною обвинувачення в обвинувальному акті не розкрита об`єктивна та суб`єктивна сторони висунутого обвинувачення ОСОБА_6 і це суттєво порушує право обвинуваченої на захист.

Досудове розслідування проводилося за кваліфікації іншої статті, а саме ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1 КК України та цілком не зрозуміло обставини, за яких кваліфікацію було змінено на терористичний акт.

Крім того, як вказує захисник, суттєвим порушенням Закону є зазначення такої обтяжуючої обставини, як вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану. Воєнний стан у даному випадку жодним чином не використовувався, оскільки він діє з лютого 2022 року та не припинявся до теперішнього часу. В умовах цього стану (чотири роки) функціонує Україна та за таких обставин кожний злочин, вчинений за цей період часу на території України чи потребує додаванню цієї кваліфікуючої ознаки? Вважає це суттєвим порушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються в тому числі 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій.

Згідно з частиною 2 вказаної статті суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6 - 1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує, а тому захисник вважає неприпустимим зазначення в обвинувальному акті обтяжуючої обставини вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Крім того, захисник посилається, що в обвинувальному акті, всупереч вимогам ст. 291 КПК України, не зазначено анкетних даних потерпілого власника автомобіля марки «Nissan» кольору «хакі», з закордонним реєстраційним номером «IS-03 PRD», який перебуває у користуванні командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Замість цього зазначено, що потерпілих у справі немає.

Однак не з`ясування в подальшому обставин справи без участі потерпілого (а терористичний акт це злочин що має небезпечне посягання на життя, здоров`я, власність та інші об`єкти) потребує ретельного з`ясування всіх обставин.

Відомості про потерпілого необхідні для того, щоб у відповідності до ст. 56 КПК України, потерпіла особа була завчасно судом проінформована про час і місце судового розгляду та реалізувала своє право на участь в судовому засіданні, брала участь у безпосередній перевірці доказів, та реалізувала інші права передбачені ч. 3 ст. 56 КПК України.

На даний час із-за відсутності зазначеної інформації суд буде позбавлений можливості дотримуватись прав потерпілої особи.

Крім того, захисник зазначає, що обвинувачена не була присутньою при здійсненні експертизи, не мала можливості надавати пояснення та ставити запитання експерту.

При цьому слідчий, прокурор, суд мають не тільки роз`яснити, але й забезпечити право підозрюваного, обвинуваченого на захист (п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20, ч. 1 ст. 2, п. 2. ч. 3, ч. 5 ст. 42 КПК).

Одним з таких гарантованих прав підозрюваного, обвинуваченого є право на відвід в тому числі експерту (експертній установі) (п. 13 ч. 3 КПК). Не забезпечення цього права порушує право підозрюваного, обвинуваченого на захист та надає підстави в подальшому наполягати на визнанні отриманого доказу (висновку експерта) недопустимим (п. 3. ч. 2. ст. 87 КПК).

Призначення судової експертизи є слідчою дією (гл. 20, ст. 242 КПК).

Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їхні права і обов`язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом (ч. 3. ст. 23 КПК).

Для того, аби підозрюваний, обвинувачений міг взяти участь у слідчій дії призначенні та проведення експертизи, йому, відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20, ч. 1 ст. 2, п. 2. ч. 3, ч. 5 ст. 42 КПК мають бути також роз`яснені положення ст. 4 Закону України «Про судову експертизу», в якій зазначено, що правильність висновку експерта, крім іншого, забезпечується присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи, оскільки в разі роз`яснення та забезпечення цього права у підозрюваного, обвинуваченого, що присутній при призначенні та проведенні експертизи, також з`являється можливість ставити на вирішення експерта питання, висловлювати зауваження, тощо.

Однак, в порушення вимог закону, як вказує захисник, право на захист ОСОБА_6 забезпечено не було і про проведені експертизи обвинувачена та захисник були обізнані вже після закінчення досудового розслідування, що є порушенням права на захист, та в подальшому підставою стверджувати про визнання висновку експерта недопустимим доказом (п. 3. ч. 2. ст. 87 КПК).

Крім того, захисник посилається, що з реєстру досудового розслідування, який не був підписаний слідчим, також вбачається недосконалість проведеного досудового розслідування.

Так, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України, однією із дій, що свідчить про закінчення досудового розслідування є звернення прокурора до суду з обвинувальним актом.

Відповідно до ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Однак, всупереч вимогам ст. 293 КПК України обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування були вручені обвинуваченій та захиснику не прокурором, а слідчим.

Посилаючись на викладене, а також, що вимоги щодо обвинувального акту не обмежуються змістом ст. 291 КПК України та, що обвинувальний акт має відповідати вимогам не конкретної статті КПК України, а в цілому КПК України, захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_4 просила повернути обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні прокурору Миколаївської обласної прокуратури для усунення недоліків.

Захисники обвинуваченої ОСОБА_6 адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні клопотання про повернення обвинувального акту підтримали.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні проти заявленого стороною захисту клопотання заперечував та зазначив, що підстави для повернення обвинувального акту прокурору, визначені п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, яким передбачено, що суд має право прийняти рішення повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто, що вказаною нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для повернення обвинувального акту прокурору, а саме невідповідність обвинувального акту вимогам закону. Вимоги до змісту обвинувального акта та його додатків передбачені ст.ст. 109, 291 КПК України. Повернення обвинувального акту прокурору зі стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції допускається лише у разі порушення прокурором чи слідчим цих вимог. Суд може повернути прокурору обвинувальний акт виключно з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України. При цьому повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. Повернення обвинувального акту є правом, а не обов`язком суду, а тому підставою для повернення обвинувального акту не може слугувати будь-яка його невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка перешкоджає призначенню судового розгляду, і в кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України (ухвала Вищого антикорупційного суду від 19.03.2024 у справі №991/1013/23). Посилаючись на те, що оскільки жоден з аргументів сторони захисту, що зазначені в клопотанні про повернення обвинувального акту, не є підставою для повернення обвинувального акта через невідповідність його вимогам КПК України, прокурор просив у задоволенні клопотання про повернення прокурору обвинувального акта стосовно ОСОБА_6 відмовити.

Обвинувачена ОСОБА_6 підтримала думку своїх захисників.

Заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши подане захисником клопотання, додані до обвинувального акту матеріали, суд виходить з такого.

З урахуванням задач підготовчого провадження суд здійснює перевірку обвинувального акта на наявність невідповідності кримінальному-процесуальному закону, яка б перешкоджала призначенню судового розгляду.

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу (ч. 4 ст. 110 КПК України).

Частиною 2 статті 291 КПК України визначено відомості, які має містити обвинувальний акт, серед яких виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Прокурор доводить перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України). В свою чергу обвинувачення є твердженням про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Вказані положення кримінального процесуального закону свідчать про те, що в обвинувальному акті задача прокурора полягає у наведенні обставин та даних, які б давали уявлення про те, яке кримінальне правопорушення було вчинено, за яких обставин, якою особою, в чому воно полягало. Всім цим обставинам прокурор надає кримінально-правову кваліфікацію.

У заявленому клопотанні про повернення обвинувального акту, захисник ставить питання про повернення обвинувального акту, оскільки обвинувальний акт невідповідає вимогам КПК України.

Разом з тим, судом не встановлено такої невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України, яка б слугувала беззаперечною підставою для його повернення прокурору, оскільки повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому випадку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.

Зі змісту обвинувального акта, складеного у даному кримінальному провадженні, вбачається, що він складений у відповідності до вимог ст. 291 КПК України та містить всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законом, повністю відповідає вимогам ст. 291 КПК України, тому правові підстави для його повернення прокурору, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України відсутні.

При цьому, твердження захисника адвоката ОСОБА_4 про те, що обвинувальний акт суперечить вимогам ст. 291 КПК України, суд не приймає до уваги, оскільки зміст викладу формулювання обвинувачення є правом особи, яка складає обвинувальний акт.

За таких обставин, вказані доводи сторони захисту у клопотанні про повернення обвинувального акту є недоведеними і не можуть бути підставою для повернення обвинувального акту прокурору, а тому в задоволенні поданого клопотання про повернення обвинувального акту прокурору слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

Крім того, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора (постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17).

Прокурор доводить перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України). В свою чергу обвинувачення є твердженням про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Вказані положення кримінального процесуального закону свідчать про те, що в обвинувальному акті задача прокурора полягає у наведенні обставин та даних, які б давали уявлення про те, яке кримінальне правопорушення було вчинено, за яких обставин, якою особою, в чому воно полягало. Всім цим обставинам прокурор надає кримінально-правову кваліфікацію.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24.11.2016 року (№ 5-328кс16), під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 314, 316, 369 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_4 про недопустимість прийняття до розгляду та повернення обвинувального акту прокурору у кримінальному проваджені внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025150000000261 від 08 вересня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 258 КК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення за кримінальним провадженням.

Головуючий: