Рішення № 135872122, 10.03.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/8796/25

Провадження № 2/0203/792/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Іваницької І.В.

за участю секретаря судового засідання Кочевської В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

01.12.2025 ТОВ «Коллект центр» звернулося до Центрального районного суду міста Дніпра з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості за кредитним договором у сумі 31 101,40 грн.

В обґрунтування позову зазначається, що 02.08.2021 між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3644480, згідно якого останній було надано кредит у сумі 4 000,00 грн.

29.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 3644480 від 02.08.2021.

10.03.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 3644480 від 02.08.2021.

Згідно цього договору ТОВ «Коллект центр» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором № 3644480 від 02.08.2021 на загальну суму 31 101,40 грн, з яких: 3 327,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 26 614,40 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 1 160,00 грн - заборгованість за нарахованими комісіями.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 цивільну справу № 203/8796/25, провадження № 2/0203/3468/2025, було розподілено головуючому судді Іваницькій І.В.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 03.12.2025 відкрито провадження у справі та на підставі п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

05.01.2025 до Центрального районного суду міста Дніпра надійшло клопотання представника позивача про витребування доказів, а саме витребувати у АТ «Універсал банк»:

- ідентифікаційні дані власника та повний номер картки НОМЕР_1 ;

- докази зарахування на картку НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 4 000,00 грн 02.08.2021;

- інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 банківська картка НОМЕР_1 та надати її повний номер;

- інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою НОМЕР_1 ;

- інформацію, чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

21.01.2026 ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра вказане клопотання було задоволене та витребувано від АТ «Універсал банк» відповідну інформацію.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив. Суд враховує викладене в тексті позовної заяви клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, в якому позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачка в судові засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України», причин неявки не повідомила. Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

З урахуванням викладених вище обставин, на підставі ст.280 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку, про що в судовому засіданні постановлено ухвалу.

Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явились, справа розглянута без фіксування судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

02.08.2021 між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3644480 (надалі - договір).

Договір підписаний 02.08.2021 відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором U17291, який відправлено на номер мобільного телефону НОМЕР_3 .

Згідно з умовами договору, відповідачці надано кредит у сумі 4 000,00 грн, терміном кредитування 15 календарних днів з 02.08.2021, термін повернення кредиту - 17.08.2021, з фіксованою відсотковою ставкою 3,00 % від фактичного залишку за кожен день користування. Мета кредиту - для власних потреб, без умови забезпечення; комісія - 1 160,00 грн, яка нараховується за ставкою 29,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до квитанції, виданої ТОВ «ФК «Елаєнс», кошти у сумі 4 000,00 грн перераховані 02.08.2021 на карту НОМЕР_1 , платник ТОВ «Мілоан», коментар « ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , кредитний договір № 3644480 від 02.08.2021».

Згідно з відповіддю № БТ/Е - 6672 від 04.03.2026, наданої АТ «Універсал банк», в банку на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , емітована картка НОМЕР_4 . В анкетних даних клієнта ОСОБА_1 вказано фінансовий номер телефону НОМЕР_3 .

Відповідно до виписки руху коштів по вказаній картці, 02.08.2021 на карту НОМЕР_4 було зарахування коштів у сумі 4 000,00 грн.

29.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 3644480 від 02.08.2021.

Відповідно до реєстру боржників за цим договором, до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право вимоги до відповідачки за договором у сумі 16 628,95 грн, з якої заборгованість по тілу кредиту - 3 327,00 грн, заборгованість по процентам - 12 141,95 грн, заборгованість по комісії - 1 160,00 грн.

10.03.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 3644480 від 02.08.2021.

Відповідно до реєстру боржників за цим договором, до ТОВ «Коллект центр» перейшло право вимоги до відповідачки за договором у сумі 31 101,40 грн, з якої заборгованість по тілу кредиту - 3 327,00 грн, заборгованість по процентам - 26 614,40 грн, заборгованість по комісії - 1 160,00 грн.

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Судом встановлено, що відповідачка, діючи згідно принципу свободи договору, п. 6.3 договору, погодилася з умовами та підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. Перерахування відповідачці кредитних коштів у сумі 4 000,00 грн, які вона використала, підтверджується дослідженими судом доказами. Відповідачкою частково сплачувались проценти за користування кредитом, тіло кредиту та комісії за пролонгацію строку дії договору; строк кредиту згідно п.2.3.1.1 договору був пролонгований неодноразово на пільгових умовах (до 10.09.2021), потім ще на 60 календарних днів відповідно до п. 2.3.1.2 договору; заборгованість за кредитом становить 3 327,00 грн - за тілом кредиту, 12 141,95 грн - за відсотками за користування (нараховані за період з 03.08.2021 по 09.11.2021 в межах строку кредиту), право вимоги за якими перейшло до позивача відповідно до досліджених договорів про відступлення права вимоги.

Враховуючи викладене, а також те, що доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи, відповідачем не надано, суд приходить до висновку про обґрунтованість, доведеність заявлених позовних вимог у визначеній частині та наявність правових підстав для їх задоволення.

Позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом у сумі 14 472,45 грн (26 614,40 грн - 12 141,95 грн), право вимоги яких перейшло до позивача, є необґрунтованими, оскільки їх нарахування здійснено поза межами строку кредитування, тому в цій частині позовні вимоги залишаються судом без задоволення.

Щодо сплати комісії суд враховує наступне.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зауважено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Як вбачається зі змісту договору, комісія за надання кредиту - 1 600,00 грн.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця як комісія.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин положення договору про сплату позичальником на користь Товариства комісії за надання кредиту є нікчемними, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії в суму 1 600,00 грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 3ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України, передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України, регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем було надано: договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 між ТОВ «Коллект центр» (як клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги № 851 від 01.10.2025; витяг з акту № 15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025, згідно якого вартість підготовки, консультації та подачі позовної заяви по відповідачці ОСОБА_1 складає 13 000,00 грн (консультація усна з вивченням документів - 4 000,00 грн за 2 год, складання позовної заяви - 9 000,00 грн за 3 год).

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а й за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3, 5, 9 статті 141 ЦПК, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в пункті 119 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, виходячи з положень частини 3 статті 141 ЦПК України, ураховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об`єднанням роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді у сумі 13 000,00 грн є завищеними.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що справа стосується стягнення заборгованості за типовими кредитними договорами, тобто у справі незначної складності, отже підготовка документів для звернення до суду у рамках цієї справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення понесених ним під час подачі позову витрат на правову допомогу.

Ураховуючи характер виконаної роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 204,90 грн (2 422,40 грн х 49,74%) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 492,20 грн (3 000,00 грн х 49,74%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16, 526-530, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.13, 19, 81, 82, 141, 247, 263, 264, 265, 274, 280-282 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (код ЄДРПОУ 44276926; адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість за кредитним договором № 3644480 від 02.08.2021 в загальній сумі 15 468,95 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім грн 95 коп.), судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 1 204,90 грн (одну тисячу двісті чотири грн 90 коп.), а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 492,20 грн (одну тисячу чотириста дев`яносто дві грн 20 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. ст. 273, 289 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем, третьою особою в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Іваницька