Рішення № 135861934, 30.03.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7191/25

Провадження № 2/161/150/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.В.,

за участі секретаря судових засідань Камінського Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк цивільну справу № 161/7191/25 за позовною заявою АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вказаним позовом. Просить суд стягнути содідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 три проценти річних та інфляційні втрати внаслідок прострочення грошового зобов`язання, що виникло на підставіф рішення суду у розмірі 337 954,86 гривень та стягнути судові витрати з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник, кожен зокрема, в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомляли, подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності. Заявлений позов не визнали з підстав, викладених у відзиві. Просили відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомляв, від нього до суду не надходило відзиву та заяви про розгляд справи у його відсутності.

Розгляд справи проводиться судом на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2011 року у цивільній справі № 2-1773/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору № М3-44 від 02.08.2007 року в сумі 1 105 537, 58 гривень.

Станом на день звернення позивача до суду, рішення суду від 10 серпня 2011 року у цивільній справі № 2-1773/11 не виконане.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].

Також ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може вимагати виконання такого рішення суду через державні механізми. В свою чергу, боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Суд звертає увагу на наступні обставини.

Згідно відомостей, викладених в позовній заяві, після набрання рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2011 року у цивільній справі № 2-1773/11 законної сили, відповідачами одноразово, а саме 31 травня 2013 року було здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму 10 935,06 гривень. Будь-яких інших погашень на виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2011 року та за умовами кредитного договору № М3-44 від 02.08.2007 року відповідачами не здійснювалось.

Судом достовірно встановлено, що лише 04 січня 2023 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Капшук О. А. відкрито виконавче провадження ВП №70641399 на підставі виконавчого листа № 2-1773/11, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 14 вересня 2011 року. До 04 січня 2023 року виконавчі листи, видані на виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2011 року на примусове виконання до органів ДВС або приватного виконавця не подавалися.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2023 року скаргу ОСОБА_2 на рішення державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Капшук Оксани Анатоліївни, заінтересована особа Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задоволено. Визнано дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Капшук Оксани Анатоліївни щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 70641399 від 04 січня 2023 року з примусового виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська № 2-1773/11 від 14 вересня 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» грошових коштів у сумі 1 105 537 грн. 58 коп. неправомірними.

Скасовано постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Капшук Оксани Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження ВП № 70641399 від 04 січня 2023 року з примусового виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська № 2-1773/11 від 14 вересня 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» грошових коштів у сумі 1 105 537 грн. 58 коп.

Зазначеною ухвалою суду встановлено, що станом на час звернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська № 2-1773/11 від 14 вересня 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів у сумі 1 105 537 грн. 58 коп., строк пред`явлення виконавчого документу до виконання згідно ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» сплив.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

Також суд звертає увагу, що після скасування ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2023 року постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Капшук Оксани Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження ВП № 70641399 від 04 січня 2023 року, представники АТ КБ «Приватбанк», яким достовірно відомо про закінчення строків пред`явлення виконавчого листа до виконання, протягом майже трьох років не звертаються до суду з клопотанням в порядку 433 ЦПК України.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Таким чином, маючи законодавчо закріплене право на поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа для виконання, АТ КБ «Приватбанк» умисно ігнорує можливість звернення до суду з відповідною заявою. Така поведінка сторони позивача, на думку суду, свідчить про явне зловживання процесуальними правами у формі бездіяльності, та порушує принцип правової визначеності.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, та умисним ігноруванням стягувачем його права звернення до суду з клопотанням про поновлення цього строку, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України. Зазначена позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великою Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року (справа № 754/511/23).

А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 526, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 10-18, 44, 81, 141, 263-268, 433 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні його позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення в повному обсязі складено

14 квітня 2026 року

Суддя В.В. Ковтуненко