Рішення № 135853022, 20.04.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2026 р. справа № 300/1993/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) в інтересах якої діє адвокат Комарницький Е.Г. (далі представник позивача) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач) в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування ОСОБА_1 , з 04.08.2016 до страхового стажу в подвійному розмірі період роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.02.1993 по 31.03.2020 у відповідності до ст.60 Закон України «Про пенсійне забезпечення» та періодів перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку та у відпустках без збереження заробітної плати;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 04.08.2016 ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із зарахуванням до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи з 01.02.1993 по 31.03.2020 в тому числі періодів перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку та у відпустках без збереження заробітної плати у Долинському протитуберкульозному диспансері у відповідності до ст.60 Закон України «Про пенсійне забезпечення» за виключенням раніше проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач звернулась до відповідача із проханням зарахувати у подвійному розмірі до її страхового стажу період роботи у закладі з небезпечними збудниками хвороб з 01.02.1993 по 31.03.2020, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку із незарахуванням даного стажу при призначенні пенсії. Однак, пенсійним органом було відмовлено позивачу у здійсненні даного перерахунку, оскільки чинне законодавство не передбачає зарахування стажу роботи у психіатричних закладах у подвійному розмірі після 01.01.2004, а період з 01.02.1993 по 31.12.2003 зараховано до страхового стажу позивача у подвійному розмірі (із виключенням періодів перебування у відпустках по догляду за дітьми та періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати). Позивач вважає відмову відповідача протиправною, у зв`язку із чим звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 31.03.2025 позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення її недоліків, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Представник позивача, 10.04.2025 виконав вимоги ухвали суду від 31.03.2025 про залишення позовної заяви без руху, уточнивши позовні вимоги згідно яких просить суд провести розгляд позовних вимог в межах шестимісячного строку до дати звернення з позовною заявою до адміністративного суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача скористалась правом на подання відзиву на позовну заяву, згідно якого просила у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що пенсія за віком призначена позивачу за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон України №1058) та відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України №1058, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених законом. Стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовується у випадку призначення особі трудової пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» та враховується для обчислення пільгового стажу роботи. Тобто періоди трудової діяльності до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України №1058) зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених раніше діючим законодавством, тоді як пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений таким законодавством, за період з 01.01.2004 застосовується тільки щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Таким чином, на думку відповідача, після 01.01.2004 зарахування стажу роботи в інфекційному закладі (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі законодавством не передбачено, а період з 01.02.1993 по 31.12.2003 зараховано до страхового стажу позивача у подвійному розмірі (із виключенням періодів перебування у відпустках по догляду за дітьми та періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати).

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 04.08.2016 отримує пенсію за віком.

На адвокатський запит, відповідач листом від 14.11.2024 повідомив позивача, що статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено зарахування в подвійному розмірі стажу роботи особам, які працювали у туберкульозних закладах охорони здоров`я до 01.01.2004 (дата введення в дію Закону України №1058), після 01.01.2004 зарахування стажу в подвійному розмірі виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Водночас, повідомлено про те, що період з 01.02.1993 по 31.12.2003 зараховано до страхового стажу позивача у подвійному розмірі (із виключенням періодів перебування у відпустках по догляду за дітьми та періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати).

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач через уповноваженого представника звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Порядок призначення, виплати та перерахунку призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України №1058 набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Із копії трудової книжки позивача від 18.03.1985 НОМЕР_1 встановлено, що позивач працювала з 01.02.1993 по 31.03.2020 на посадах санітарки чергової, молодшої медичної сестри палатної в Долинському фтизіопульмонологічному диспансері (реорганізований в Долинський протитуберкульозний диспансер та КНП «Долинський протитуберкульозний диспансер» Івано-Франківської обласної ради (а.с.8 зворотна сторона - 10).

Згідно зі статтею 60 Закону №1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Пунктами 7, 12 частини 1 статті 1 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз" від 05.07.2001 за №2586-ІІІ (далі - Закон №2586-ІІІ) передбачено, що протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я; туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.

Відповідно до пункту 1.1 наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку протитуберкульозних закладів" за №514 від 16.17.2009 протитуберкульозний диспансер є лікувально-профілактичним закладом.

Згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" від 19.07.1995 за №133, особливо небезпечною інфекційною хворобою є туберкульоз.

Відповідно до листа-роз`яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 за №625/0/15-05/039-6, №10.01.09/2606, №16918/02-20 заклади охорони здоров`я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Отже, Комунальне некомерційне підприємство "Долинський протитуберкульозний диспансер" Івано-Франківської обласної ради, як лікарняний заклад призначений для надання лікування інфекційного захворювання, і в розумінні статті 60 Закону №1788-ХІІ є протитуберкульозним закладом для лікування інфекційної хвороби.

Відповідачем не заперечується факт роботи позивача в протитуберкульзному закладі в спірні періоди.

Щодо посилань відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи позивача в протитуберкульозному закладі після 01.01.2004, суд зазначає, що стаття 60 Закону №1788 є чинною по теперішній час. Стаття 24 Закону України №1058 не скасовує статтю 60 Закону №1788 та не зупиняє її дію.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 22.12.2021 у справі №688/2916/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд також зазначає, що у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", то він мав би виключити із Закону України "Про пенсійне забезпечення" усі інші положення, чого зроблено не було.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до стажу в подвійному розмірі періоду роботи особи в протитуберкульозному закладі охорони здоров`я, після 01.01.2004 (набрання чинності Закону №1058) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Як встановлено судом вище, позивачу періоди роботи як працівника охорони здоров`я з 01.02.1993 по 31.12.2003 зараховано до страхового стажу позивача у подвійному розмірі (із виключенням періодів перебування у відпустках по догляду за дітьми та періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати), а з 01.01.2004 по 31.03.2020 - в одинарному розмірі.

Щодо посилань позивача на те, що відповідачем не враховано в подвійному розмірі періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати та перебування у відпустці по догляду за дітьми у період, то суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 84 Кодексу законів про працю України (в редакції, станом на час спірних правовідносин) у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки" працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

За змістом статті 4 Закону України "Про відпустки" відпустка без збереження заробітної плати є одним з видів відпусток.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про відпустки" (в редакції, станом на час спірних правовідносин) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Статтею 181 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 лютого 2016 року №713/039/161-16 періоди, зокрема відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.

Водночас, пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах передбачено статтею 60 Закону №1788-ХІІ. Зокрема, вказаною нормою Закону №1788-ХІІ передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (стаття 30 Кодексу законів про працю України).

Отже, робота в розумінні статей 21, 30 Кодексу законів про працю України є виконання певних дій працівником в межах трудових правовідносин за трудовим договором.

Аналіз наведених норм прав свідчить про те, що пільги, передбачені статтею 60 Закону №1788-ХІІ, стосуються саме часу фактичного виконання роботи в деяких медичних закладах, вказаних у цій статті, тому, на думку суду, період перебування осіб, які працюють у цих закладах, у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дітьми зараховується до спеціального стажу роботи, проте в одинарному розмірі.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №314/404/17, від 28.11.2019 у справі №349/422/16-а.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що підстав для зарахування позивачу у подвійному розмірі періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дітьми, немає.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи вищевказане, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача на відповідне пенсійне забезпечення слід позовні вимоги задовольнити частково шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо зарахування стажу роботи позивача з 01.01.2004 по 30.03.2020 у інфекційному закладі (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоду її роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 у інфекційному закладі (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок та виплату їй пенсію з 25.09.2024 із урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн згідно платіжної інструкції від 25.03.2025 (а.с.17).

Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину сплаченого нею судового збору у розмірі 500 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зарахування стажу роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 30.03.2020 у інфекційному закладі (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 по 30.03.2020 у інфекційному закладі (відділеннях) охорони здоров`я, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити з 25.09.2024 перерахунок та виплату пенсії, із урахуванням зарахованого стажу та раніше виплачених сум.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) частково сплачений судовий збір в розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Скільський І.І.