Рішення № 135840311, 21.04.2026, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/61/26

2/683/533/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді Сагайдак І.М.

секретаря Повзун С.В.

розглянувши у судовому засіданні в місті Старокостянтинів цивільну справу №683/61/26, 2/683/533/2026 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

У січні 2026 позивачі звернулись до суду з позовом до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області і просять визнати за кожним із них право власності на 1/2 частину житлового будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявленого позову посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким усе належне йому на день смерті майно заповів позивачам. У зв`язку із цим вони звернулись до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом.

До складу спадщини після смерті ОСОБА_3 увійшов житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 01 грудня 1989 року.

Однак, нотаріус відмовив їм у оформленні спадщини на вказаний житловий будинок з тих підстав, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 01 грудня 1989 року житловий будинок по АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого являвся ОСОБА_3 , тоді як згідно виписки з погосподарської книги, виданої Пеньківським старостинським округом №28/179 від 17 листопада 2025 року, станом на 15 квітня 1991 року головою цього колгоспного двору являвся ОСОБА_3 , а членом колгоспного двору була його дружина ОСОБА_4 .

Однак, позивачі вказують, що згідно довідки виконавчого комітету Шепетівської міської ради №126 від 04 грудня 2025 року ОСОБА_4 станом на 15 квітня 1991 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

На думку позивачів, хоча й ОСОБА_4 станом на 15 квітня 1991 року була зазначена у погосподарській книзі як член майна колгоспного двору, однак вона була зареєстрована та проживала за іншою адресою, а тому на момент набрання чинності Законом України «Про власність» не набула права на частку у зазначеному колгоспному дворі.

Тому вважають, що спірний житловий будинок належав лише ОСОБА_3 , який станом на 15 квітня 1991 року був головою колгоспного двору та єдиним його членом.

Оскільки нотаріус відмовив їм у оформленні спадкових прав на спірне будинковолодіння, тому позивачі звернулись за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 січня 2026 року у даній справі відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Кравчук В.М. подав заяву про розгляд справи у його та позивачів відсутності, підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить позов задовольнити.

Відповідач Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, до суду свого представника не направила, у визначений судом строк відзив на позов не подавала. В матеріалах справи наявна заява представника відповідача Панчука Р.В., у якій він просить розгляд справи проводити у його відсутності, проти позову не заперечує.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

В Україні діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.

Також заповідач має право на призначення спадкоємців, тобто заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Згідно чинного на час відкриття спадщини законодавства, спадкоємцем, що прийняв спадщину, вважається особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, ця особа не заявила про відмову від спадщини, а також спадкоємцем, що прийняв спадщину, є особа, яка на час відкриття спадщини не проживала постійно із спадкодавцем, однак у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.3 ст.1268, ч.1 ст.1269 ЦК України).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який для позивачів був батьком.

На день своєї смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав один по АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 07 лютого 2001 року Пеньківською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області, зареєстрований в реєстрі за №5, згідно якого усе належне йому на день смерті майно у рівних частках заповів сину ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_2

02 квітня 2015 року за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №231/2015 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Цього ж дня дружина померлого ОСОБА_3 ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини після смерті чоловіка.

12 березня 2018 року на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріусом видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на інше належне ОСОБА_3 майно, зокрема на земельну ділянку, у рівних частках кожному (по 1/2 частині).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи №231/2015, заведеної 02 квітня 2015 року Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями за заповітом до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , які у встановленому законом порядку прийняли спадщину та оформили частину спадкового майна, отримавши 12 березня 2018 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

До складу спадщини після смерті ОСОБА_3 увійшов житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 01 грудня 1989 року. Право власності ОСОБА_3 на житловий будинок зареєстроване 01 грудня 1989 року у Старокостянтинівському БТІ в реєстровій книзі №1 від реєстровим номером 22.

Зі змісту свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 01 грудня 1989 року вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 .

Згідно виписки з погосподарської книги №1 Пеньківської сільської ради с. Криниця за 1991-1995 роки житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи колгоспний двір. Станом на 15 квітня 1991 року (до набрання чинності Законом України «Про власність») членами цього колгоспного двору являлись: ОСОБА_3 голова двору, та зареєстрована за цією адресою ОСОБА_4 член двору.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_4 з 21 липня 1987 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 безперервно була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

Ці обставини підтверджуються довідкою виконавчого комітету Шепетівської міської ради №126 від 04 грудня 2025 року, а також відповідними записами у домовій книзі за адресою: АДРЕСА_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_4 21 липня 1987 року прибула за вказаною адресою на постійне місце проживання та знята з реєстрації 19 квітня 2016 року у зв`язку зі смертю.

Правовідносини щодо будівництва житлових будинків і набуття прав на них до 15 квітня 1991 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до ст.86 ЦК УРСР 1963 року право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до положень ч.1 ст.120 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до роз`яснень, даних в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про власність», застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають

вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору, зокрема:

- право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні;

- розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних; частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною

участю своєю працею чи коштами в господарстві двору;

- згідно зі ст.4 Постанови ВРУ «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року;

- на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору,

що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності.

Оскільки ОСОБА_4 станом на 15 квітня 1991 року хоча й була зазначена у погосподарській книзі як член майна колгоспного двору, однак досліджені судом докази вказують на те, що вона була зареєстрована та проживала за іншою адресою, а тому на момент набрання чинності Законом України «Про власність» не набула права на частку у зазначеному колгоспному дворі.

Отже, єдиним членом та власником спірного житлового будинку станом на 15 квітня 1991 року був ОСОБА_3 , а тому після його смерті вказаний житловий будинок увійшов до складу спадщини.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Позивачка ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4 за заповітом, яка прийняла спадщину та оформила спадкові права.

При цьому, позивачка ОСОБА_2 , звертаючись до суду із даним позовом, визнає ті обставини, що ОСОБА_4 на момент набрання чинності Законом України «Про власність» не набула права на частку у зазначеному колгоспному дворі, та що спірний житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_3

03 грудня 2025 року державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Заворотною Т.В. відмовлено позивачам у оформленні спадкових прав на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами через те, що зі змісту свідоцтва про право власності вбачається, що житловий будинок є майном колгоспного двору, яке належить усім членам колгоспного двору, а не лише ОСОБА_3 , який був головою цього двору.

Відповідно до роз`яснень, даних в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Досліджені судом докази вказують на те, що спірний житловий будинок належав на праві власності лише ОСОБА_3 та увійшов до складу спадщини після його смерті.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями майна ОСОБА_3 за заповітом у рівних частках, тому вони набули право власності на належний спадкодавцю житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

А тому, за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/2 частину вищезазначеного будинковолодіння, а за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 його частину.

Оскільки відповідачем у даній справі є орган місцевого самоврядування, тому судові витрати слід віднести на рахунок позивачів.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, місце знаходження: вул. К. Острозького,41 м. Старокостянтинів Хмельницької області, 31100, код ЄДРПОУ 36027760.

Текст рішення складено 20 квітня 2026 року

Суддя: