Ухвала суду № 135813649, 20.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

20 квітня 2026 року № 320/18230/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марич Є.В., розглянувши заяву представника відповідача про закриття провадження у справі № 320/18230/25 за позовом КП "Чернівціводоканал" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним та скасування окремих положень постанови,

в с т а н о в и в:

У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №320/18230/25 за позовом КП "Чернівціводоканал" (далі - позивач) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач, НКРЕКП), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 1018 від 28.05.2024р. з моменту його прийняття.

Справа розглядається у загальному провадженні з призначенням підготовчого засідання.

Представником відповідача до суду подано заяву про закриття провадження у справі за наведеним позовом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Заява мотивована відсутністю спору у даному випадку, так як спірна постанова втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП 24.12.2024р. за № 2312.

Представник позивача заперечив проти задоволення поданої заяви, у зв`язку із чим подав до суду письмові заперечення.

Суд, за згодою сторін, розглянув подану заяву у письмовому провадженні з урахуванням наявних у справі матеріалів.

Так, предметом спору у цій справі є рішення Регулятора про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вона за своєю юридичною природою є нормативно-правовим актом, адже її норми поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на неодноразове застосування.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру (юридична норма). Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою. Загальний характер юридичних норм, встановлених або санкціонованих державою у нормативно-правових актах, полягає у тому, що ці норми розраховані на регулювання групи (виду) кількісно невизначених суспільних відносин, адресовані кількісно невизначеному колу неперсоніфікованих суб`єктів, не вичерпують свою обов`язковість певною кількістю її застосувань, тобто юридично діють безперервно, а їх чинність скасовується за спеціальною процедурою чи припиняється через настання певної події або дати.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (юридичні норми), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акту стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид (групу) суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується, вичерпується у зв`язку з його застосуванням до конкретних правовідносин.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 640/12695/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 та від 18 грудня 2018 року у справі № 9901/657/18, від 23.12.2021 у справі №640/1125/20.

Відповідач наголошує на тому, що постанова від 28.05.2024р. № 1018 втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП 24.12.2024р. № 2312.

Пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Частинами другою та третьою статті 264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Обов`язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, для цілей їх застосування та оскарження, є створення ними юридичних (негативних) наслідків у формі права, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Отже, до суду може бути оскаржений певний акт суб`єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.

Нормативно-правовий акт, який на момент прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чиним не може бути оскаржений, а отже і визнаним нечинним повторно в судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09.11.2022 по справі №640/10978/19.

Оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність. Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, якщо нормативно- правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб`єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.02.2019 у справі № 826/5493/16.

Ключовим у можливості оскарження нормативно - правового акту суб`єкта владних повноважень є саме його чинність, станом на момент звернення позивача до суду. Втрата чинності нормативно-правовим актом свідчить про відсутність предмета спору (об`єкта спірних правовідносин), а відтак і про відсутність можливості оскаржувати такі рішення до суду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі № 816/2487/17.

Отже, у зв`язку з втратою чинності постанови від 28.05.2024 № 1018, рішення суду у вказаній справі в цій частині жодним чином не відновить, ніби то порушені права Позивача, так як по суті у цій частині оскарження по справі відсутній предмет оскарження.

Недоведеність порушення оскаржуваними діяннями особистих прав та інтересів позивача є підставою для закриття провадження у справі, враховуючи практику Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 800/554/17 закрито провадження у справі за пунктом 1 частини першої статі 238 КАС України з іншої підстави недоведеність порушення оскаржуваними діяннями особистих прав та інтересів позивача.

Верховний Суд у вказаній ухвалі зазначив, «що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення».

Відтак, підстава про закриття провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» тлумачиться Верховним Судом ширше і включає всі випадки, коли правила КАС України унеможливлюють розгляд справи в адміністративному суді.

Велика Палат Верховного Суду в постанові від 15.03.2018 у справі №800/414/17 (П/9901/77/18) вказала, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто поняття стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі №9901/56/19, від 05.02.2020 року у справі №826/6872/16, від 04.03.2020 року у справі №9901/524/19.

Стаття 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначає основні завдання діяльності Верховного Суду як найвищого органу у системі судоустрою України, а саме: забезпечення сталості та єдності судової практики.

Слід зазначити, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується із доводами поданої відповідачем заяви, згідно яких у даному випадку наявні підстави для закриття провадження у зазначеній адміністративній справі згідно приписів пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Керуючись статтями 44, 166, 238 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Заяву представника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про закриття провадження у справі, - задовольнити.

2. Закрити провадження у справі № 320/18230/25 за позовом КП "Чернівціводоканал" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним та скасування окремих положень постанови.

3. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

4. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Марич Є.В.