Рішення № 135800389, 30.03.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер №331/242/25

Провадження №2/333/158/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Піха Ю.Р., за участю секретарки судового засідання Пузанової А.В., розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Камочкіної Анни Юріївни до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на дитину та встановлення піклування та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунарський районний відділ служби у справах дітей ЗМР про визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача за первісним позовом звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та встановлення опіки.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 , актовий запис № 3441. 24.11.2001 року, донька позивачки - ОСОБА_3 одружилась з ОСОБА_4 та змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про одруження, серії НОМЕР_2 , актовий запис № 786 від 24.11.2001 року. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_3 , актовий запис № 253 від 26.07.2007 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано. 31.07.2013 року, донька Позивачки - ОСОБА_3 одружилась з ОСОБА_2 та змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_4 , актовий запис № 598 від 31.07.2013 року. У вказаному шлюбі народилась дитина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про його народження серія НОМЕР_5 , актовий запис № 774, виданий Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції від 02.08.2012 року.

За рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.04.2016 року по справі № 335/3030/16-ц, шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем - ОСОБА_2 було розірвано.

22.09.2017 року, донька Позивачки - ОСОБА_3 одружилась з ОСОБА_3 та змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_6 , актовий запис № 445 від 22.09.2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 - донька Позивачки - ОСОБА_3 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_7 , актовий запис № 1478.

Онук - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає разом зі своєю бабусею - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про проживання від 20.09.2024 року, посвідченого головою правління ОСББ «Бельфорський». Однак, через постійні ракетні небезпеки, Позивачка разом з онуком була змушена виїхати до м. Житомира, де і наразі вони проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Батько онука - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з часу розірвання шлюбу між ним та донькою Позивачки, не цікавиться життям сина та не бере участь у його вихованні, не надає жодної матеріальної допомоги.

07.12.2016 року вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя по справі № 333/2775/16-к було притягнуто до кримінальної відповідальності Відповідача по справі - ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 126 КК України, відповідно до якого, ОСОБА_2 наносив побої Позивачці по справі, чим вчинив умисне легке тілесне ушкодження.

06.04.2017 року ухвалою апеляційного суду Запорізької області вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.12.2016 року по справі № 333/2775/16-к - залишено без змін.

Відповідно до характеристики виданої директором гімназії № 89 Запорізької міської ради - Патрушевою І. від 30.09.2024 року за вих. № 01-28/186 на дитину ОСОБА_9 , вбачається, що ОСОБА_9 навчається в гімназії з першого класу. За роки навчання зарекомендував себе як дисциплінований учень. Має навчальні досягнення достатнього рівня, але зацікавленість до навчання не виявляє. Навчається в повну міру своїх сил. Швидкість сприйняття навчального матеріалу в учня середня. На уроках ОСОБА_9 завжди уважний і активний. Домашні завдання виконує. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться відповідально. Бере активну участь у громадському житті класу, культмасових та спортивних заходах. Скромний, веселий, врівноважений, розсудливий, дисциплінований. Правила поведінки виконує. Має авторитет серед товаришів, підтримує дружні стосунки з учнями. Батько ОСОБА_9 не бере участі в житті і вихованні сина. Хлопчика виховує бабуся ОСОБА_1 . Вона відповідально ставиться до виховання та навчання дитини. Вдома створено всі необхідні житловопобутові умови для нормального розвитку дитини. ОСОБА_1 підтримує постійний зв`язок із адміністрацією школи та класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи.

Дитина повністю здорова та має усі необхідні щеплення, що підтверджується довідкою виданої Центром педіатрії «Альтернатива» від 19.09.2024 року. З боку бабусі - ОСОБА_1 приділяється велика увагу у вихованні онука та бабуся піклується про його стан здоров`я, психологічний та емоційний стан.

Для дитини створені усі умови для проживання, в квартирі чисто, охайно, стосунки у них добрі та поважливі. Бабуся забезпечує фізичний, духовний і моральний розвиток онука та належні умови для його життя. Вважають, що дитина повинна зростати у сім`ї, де її люблять, поважають та піклуються про неї, тому за вказаних обставин бабуся - ОСОБА_1 бажає та має намір стати опікуном для свого онука - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки виданої Національним заповідником «Хортиця» за вих. № 006- к від 19.09.2024 року, ОСОБА_1 працює в Національному заповіднику «Хортиця» з 14.09.2000 року та на теперішній час займає посаду провідного економіста бухгалтерської служби.

Згідно медичних довідок, ОСОБА_1 цілком здорова людина, на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері не перебуває та не зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення злочинів не має, веде здоровий спосіб життя, за станом здоров`я не потребує стороннього догляду, має достатній дохід для утримання онука та житло з усім необхідним для життя та розвитку дитини.

Онук не виявляє інтересу та любові до відповідача, як батька. Оскільки за весь час він не відчував любові та турботи від нього. На підставі вище вказаного та того, що Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідним харчуванням, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти, а тому вважаєють що є усі наявні підстави для позбавлення батьківських прав відповідача, а також стягнення аліментів на дитину та встановлення піклування.

24.03.2026 до суду надійшла зустрічна позовна заяваОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунарський районний відділ служби у справах дітей ЗМР про визначення місця проживання дитини, в якому він зазначив, що 31.07.2013 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_9 .

12.04.2016 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (справа №335/3030/16-ц) було розірвано шлюб між ним та ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу неповнолітній син за спільним рішенням подружжя залишився проживати з матір`ю - ОСОБА_3 .

В період з 2016 року по теперішній час він не припиняв матеріальної допомоги та участі в вихованні сина. Ним вживаються всі можливі заходи щодо допомоги та виховання.

ІНФОРМАЦІЯ_4 його колишня дружина ОСОБА_3 померла і його неповнолітній син залишився проживати по місцю своєї реєстрації з бабцею відповідачкою ОСОБА_1 , яка з самого початку їхнього подружнього життя з покійною дружиною не підтримувала з ним нормальні стосунки і як він вважаю є першопричиною розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_3 .

Окрім того, ОСОБА_1 є ініціатором та провокатором порушення кримінального переслідування його через правоохоронні органи та у суді. Після смерті дружини примусового переселення сина до себе не вживав по причині збереження психологічного стану сина та створення перехідного періоду від суто жіночого виховання до чоловічого та нормального у гармонії сімейних стосунків звичайної української сім`ї, яка у нього наразі є.

Відповідачка, після смерті дружини ОСОБА_3 , не надавала йому можливості вільного спілкування і виховування сина, що стало причиною його звернення до органів опіки та піклування ЗМР.

Так 24.06.2021 року ним було подано заяву до Органу опіки та піклування Відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей ЗМР про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення місця проживання малолітнього сина.

З цього приводу службою було проведено перевірку та визначено цілий ряд заходів які мали вжити зацікавлені сторони у 2021 році.

Між тим, Відповідачка порушила рекомендації органу опіки і не виконала покладені на неї обов`язки не перешкоджати моєму спілкуванню та вихованню сина. У подальшому відповідачка без його згоди прийняла рішення про переміщення сина до м. Житомир, що стало реальною перешкодою у його спілкуванні, вихованні та матеріальному забезпечені, оскільки у нього не має й краплі довіри до Відповідача як до нормальної людини та громадянина України. Більш того, негативний вплив на виховання сина, постійна брехня з боку Відповідачки про батька, та знецінення його в очах дитини несуть невиправні збитки та негативний вплив для психічного стану дитини та його майбутнього як чоловіка. І це, насправді, калічить йому майбутнє життя більше ніж інші сторонні фактори.

З вищевикладених фактів очевидно, що після смерті дружини він є єдиним членом сім`ї неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3, що таким чином спростовує причетність бабусі ( ОСОБА_1 ) до членів його сім`ї по Сімейному Кодексу України. У ст. 14 СК України визначено, що сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Більш того, у відповідності до положень ст. 50 СК України він має право на батьківство. Законодавством (ст. 152 СК України) також передбачено належне забезпечення права дитини на батьківське виховання, що повністю ігнорується Відповідачкою і тому є грубим порушенням прав дитини. Відповідачка своїми діями також грубо порушила його законне право як батька на спілкування з дитиною, що захищено законом і прямо визначено у ст. 153 СК України, також позбавила його можливості здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків за ст.155 СК України. Відповідачка, здійснивши переміщення сина до м. Житомира, без його згоди порушила його право на визначення місця проживания дитини, що належить виключно йому як батьку дитини за положеннями ст. 160 СК України. Тому просить суд визначити місце проживання сина ОСОБА_9 з ним.

07.05.2025 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву представника відповідача за зустрічниим позовом ОСОБА_1 адвоката Камочкіної А.Ю., в якому вказала, що посилання позивача про те, що нібито між ним та померлою дружиною ОСОБА_3 було прийнято спільне рішення про залишення сина разом з матір`ю - ОСОБА_3 , слід зазначити, що даного рішення не було прийнято, а навпаки ОСОБА_3 у 2016 році зверталась до суду із позовом про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, про присудження аліментів на утримання неповнолітньої дитини, про присудження аліментів на утримання дружини.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 07.07.2016 року у справі №335/4183/16-ц було вирішено визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір`ю ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_3 та стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12.04.2016 року до досягнення дитиною повноліття.

Після смерті матері дитини - ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 залишився проживати з бабусею ОСОБА_1 з об`єктивних на те причин. Оскільки, позивач - ОСОБА_2 з лютого 2016 року по день смерті матері дитини - ОСОБА_3 не з`являвся, не брав участь у вихованні дитини та не допомагав матеріально, а тому дитина вперше побачила свого батька лише після поховання своєї матері - ОСОБА_3 . Тобто, цього часу він ні разу не бачив свого батька та вважав своїм батьком свого вітчима ОСОБА_3 .

Щодо посилань позивача на провокації порушення кримінального переслідування з боку ОСОБА_1 вважають, що вказані посилання є такими, що не заслуговують уваги та є суб`єктивною думкою лише позивача - ОСОБА_2 . Так як, вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.12.2016 року по справі № 333/2775/16-к було встановлено, що ОСОБА_2 наносив побої ОСОБА_1 , чим вчинив умисне легке тілесне ушкодження. Тому, постає питання, чим саме в даному випадку ОСОБА_1 виступає ініціатором та провокатором у нанесенні їй тілесних ушкоджень. Вважають, що саме дана ситуація показує відношення та ставлення позивача насамперед до ОСОБА_1 , як жінки. Більш того, за час подружнього життя між ОСОБА_2 та померлою ОСОБА_3 , останній вчиняв відносно неї домашнє насильство, що підтверджується постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.06.2015 року по справі № 333/4378/15-п.

З приводу посилань позивача на не виконання рішення органу опіки від 07.07.2021 ОСОБА_1 , зазначили, що вказане рішення ОСОБА_1 не отримувала та її з ним ніхто не ознайомлював. Більш того, вказані органом опіки рекомендації не були виконані самим позивачем. 26.07.2021 року Позивач, як батько так і не забрав дитину до себе, будь-яких заборон з боку ОСОБА_1 не вчинялись. А так само, позивач і не виконував рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2017 року по справі № 335/7982/16-ц за його ж позовом до померлої ОСОБА_3 про встановлення порядку участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.

Бабуся ОСОБА_1 разом з онуком ОСОБА_9 переїхала до м. Житомира лише у серпні 2024 року. Тобто, з 2021 року по 2024 рік, дитина проживала у м. Запоріжжя та за весь цей час Позивач не брав до себе сина, не брав участь у його вихованні та не надавав матеріальну допомогу на його утримання. Рішення з приводу переїзду дитини до м. Житомира було прийнято виключено з тих, що у м. Запоріжжя стало небезпечно через постійні обстріли міста, а тому в цілях безпеки життя та здоров`я дитини, ОСОБА_1 з онуком переїхала до м. Житомира. Навіть, враховуючи той, факт, що у позивача є відомі номери телефонів як бабусі ОСОБА_1 так і сина, за весь час він як батько не зателефонував та не поцікавився як справи у дитини, чи можливо дитина потребує будь-якої допомоги.

Враховуючи вище вказане відношення ОСОБА_2 до свого сина - ОСОБА_9 , станом на сьогодні дитина, не виявляє почуттів любові до батька, оскільки з того часу, як померла мати - ОСОБА_3 та по сьогоднішній день він не брав жодної участі у його вихованні, не цікавився проблемами, успіхами у навчанні, його станом здоров`я, не дзвонив та не приходив вітати з днем народження. Тобто, усім вихованням та піклуванням дитини на протязі 5 років займається самостійно бабуся - ОСОБА_1 . Доказом того, що ОСОБА_2 на протязі життя дитини, не брав участь у його вихованні свідчать, також довідки зі школи виданих матері дитини - ОСОБА_3 за 2018 рік та за 2020 рік.

Враховуючи вище викладене, вважають, що дитина має самостійно вирішити з ким саме вона хоче залишитись проживати та під час винесення рішення суду, думка дитини має враховуватись судом, а винесене рішення суду має відповідати якнайкращим інтересам дитини. З огляду на вказане вважають, що посилання позивача у зустрічній позовній заяві є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 18.02.2025 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 21.04.2025 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом представника ОСОБА_1 адвоката Камочкіної Анни Юріївни до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на дитину та встановлення піклування, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунарський районний відділ служби у справах дітей ЗМР про визначення місця проживання дитини, і об`єднано первісний та зустрічний позови в одне провадження, об`єднаному провадженню присвоїно номер №331/242/25 (2/333/2064/25). Призначено підготовче засідання у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя за адресою: м.Запоріжжя, вул.Європейська, буд. 7, на 11-00 годину 20 травня 2025 року з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 23.09.2025 р. підготовче судове засідання закрито, призначено справу до розгляду по суті.

06.10.2025 до суду надійшов висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2

26.01.2026 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя зобов`язано орган опіки та піклування Житомирської міської ради надати суду матеріали, які лягли в основу висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

10.02.2026 на виконання ухвали суду служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради надала суду акт обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_9 з бабусею ОСОБА_1 , довідку Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 89 ЗМР від 22.11.2018 № 464, інформацію Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 89 ЗМР від 20.11.2020 № 257 щодо навчання в закладі освіти ОСОБА_9 , характеристику Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 89 ЗМР від 30.09.2024 № 01-28/186 ОСОБА_9 , довідку ФОП ОСОБА_23 «Сучасна педіатрія «Альтернатива» від 19.09.2024, копію вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.12.2016 у справі № 333/2775/16-к відносно ОСОБА_2 , якого засуджено за ч.1 ст. 125 КК України, копію ухвали апеляційного суду Запорізької області від 06.04.2017, яким вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя залишено без змін.

У судовому засіданні позивач та її представник на позовних вимогах наполягали, просили суд їх задовольнити в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти позову, просили задовольнити зустрічний позов та визначити місце проживання сина з батьком.

В судовому засіданні, ОСОБА_9 пояснив, що з батьком не спілкується тривалий час, в нього змінився номер телефону, не заперечував проти позбавлення батька батьківських прав.

Представники третіх осіб, просили врахувати висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та прийняти рішенням з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Вислухавши доводи учасників провадження, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_5 , виданого 02.08.2012 Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 виданого Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 31.07.2013 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували свій шлюб, ОСОБА_3 змінила своє прізвище на ОСОБА_3 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.04.2016 року по справі № 335/3030/16-ц, шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем - ОСОБА_2 було розірвано.

22.09.2017 ОСОБА_3 зареєструвала свій шлюб з ОСОБА_3 та змінила своє прізвище на ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 виданого Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є рідною матір`ю померлої ОСОБА_3 та бабусею ОСОБА_9 .

Згідно довідки № 1826-5003391132 від 07.08.2024 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Неповнолітній ОСОБА_9 проживає разом з бабусею в м. Житомир, що не оспорювалось сторонами.

Згідно довідки ФОП ОСОБА_23 «Сучасна педіатрія «Альтернатива», ОСОБА_9 спостегірається у вказаному медичному центрі, за медичною допомогою звертається у супроводі бабусі.

Згідно характеристики ОСОБА_9 виданої Запорізькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 89 ЗМР від 30.09.2024 № 01-28/186, батько ОСОБА_9 не бере участі в житті і вихованні сина. Хлопчика виховує бабуся ОСОБА_1 , яка відповідально ставиться до виховання та навчання онука, постійно підтримує зв`язок з адміністрацією школи та класни керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.07.2016 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, про присудження аліментів на утримання неповнолітньої дитини, на утримання дружини - задоволено частково, визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір`ю ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_5 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12.04.2016 року до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням коллегії судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 03.11.2016 рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07.07.2016 року у цій справі в частині відмови у задоволені вимог про стягнення утримання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Вимоги про стягнення утримання задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на утримання ОСОБА_3 , щомісячно по 200 грн., починаючи з 12 квітня 2016 року й до досягнення дитиною шести років.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2017 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення порядку участі батька у спілкуванні та вихованні дитини - задоволено частково, встановлено наступний спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : побачення щосуботи або щонеділі - чотири години у продовж дня; на день Різдва Христова, на 01 травня, на день народження ОСОБА_9 , на день народження бабусі ( ОСОБА_28 ) - по чотири години у продовж дня, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_3 , з дотриманням режиму дня та харчування дитини. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 05.06.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2017 року у цій справі змінено в частині встановлення ОСОБА_2 порядку спілкування з сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , замість «побачення щосуботи або щонеділі - чотири години у продовж дня; на день Різдва Христова, на 01 травня, на день народження ОСОБА_9 , на день народження бабусі ( ОСОБА_28 ) - по чотири години у продовж дня, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_3 , з дотриманням режиму дня та харчування дитини» встановити «побачення щосуботи або щонеділі -з 10.00 до 11.00 годин, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_3 , з дотриманням режиму дня та харчування дитини». В решті рішення залишено без змін.

ОСОБА_2 в червні 2021 звернувся до органу опіки та піклування відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей м. Запоріжжя із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення місця проживання малолітнього сина, в якій він просив вжити заходів та сприяти у відібранні дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення, ОСОБА_1 , визначити місце проживання дитини разом з батьком, надати згоду на зняття дитини з реєстрації місця проживання АДРЕСА_6 та зареєструвати його місце проживання за адресою АДРЕСА_7 . Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди йому у реалізації його прав та обов`язків щодо його малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

07.07.2021 на заяву ОСОБА_2 надана відповідь, відповідно до якої 29.06.2021 службою у справах дітей ЗМР було проведено бесіду з малолітнім ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході якої дитина повідомила, що він спілкується з батьком через телефонний дзвінок, їздить нього на вихідні, у них добрі взаємовідносини, вони грають та гуляють. Хлопчику подобається у батька, він має там свої іграшки. За час перебування у батька бабуся часто телефонує йому на телефон та турбується про його стан, питає коли він повертається додому. Про ситуацію щодо моря ОСОБА_9 поясниа, що не проти був поїхати з батьком, але подумав, що його вчинок образить бабусю, тому повідомив, що йому потрібно ще час «щоб краще пізнати тата», але як це (у який спосіб) не зміг пояснити. Того ж дня повторно проведено роз`яснювальну консультативну бесіду з ОСОБА_1 , якій роз`яснено чинне законодавство України щодо переважного права батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини, запрошено на засідання комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району на 30.06.2021. На засіданні комісії ОСОБА_1 знову була ознайомлена із заявою ОСОБА_2 та надала свої пояснення для вирішення справи по суті. ОСОБА_2 роз`яснено, що він як єдиний законний представник малолітнього ОСОБА_9 може в одноосібному порядку зняти дитину з реєстрації та зареєструвати його за новим місцем проживання. Членами комісії рекомендовано ОСОБА_1 налагодити стосунки з ним як з єдиним законним представником малолітнього ОСОБА_9 для створення позитивного психологічного клімату в родині задля спільного вирішення питань, що стосуються здоров`я дитини, її фізичного, духовного та морального розвитку. У разі виникнення складнощів у налагодженні стосунків рекомендовано звертатися до соціальної служби для надання психологічної та соціально-педагогічної допомоги у вирішенні ситуації в родині.

Згідно висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування № 1282 від 17.09.2025 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 встановлено, що він є батьком малолітнього ОСОБА_9 . Він перебував у фактичних шлюбних віносинах з матір`ю дитини ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що спільне життя між батьками дитини не склалося рішенням суду шлюб між сторонами розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_4 мати малолітнього ОСОБА_9 померла. Дитину взяла на виховання бабуся ОСОБА_1 , який на даний час з нею і проживає. Вона створила для нього необхідні умови для проживання та його виховання, забезпечує дитину всім необхідним, витрати на утримання дитини взяла на себе. ОСОБА_2 участі у житті сина не бере, жодним чином не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не цікавиться вихованням та станом здоров`я дитини, втратив з сином родинні стосунки. Батько не вітає сина з днем народження, не подарував жодного подарунка дитині, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Присутній на засіданні комісії малолітній ОСОБА_9 повідомив, що з батьком не спілкується тривалий час, не заперечує проти позбавлення його батька батьківських прав. В телефонному режимі була заслухана думка батька дитини ОСОБА_2 , який повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав, має намір спілкуватися з дитиною, проте жодних доказів, які підтверджують виконання ним батьківських обов`язків не надав. На підставі вказаних фактів, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_9 .

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких учасників справи, виникає спір.

За приписами ст.150Сімейного кодексуУкраїни батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Пунктом 2 частини 1 статті 164Сімейного кодексуУкраїни визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У відповідності до ст.165 Сімейного кодексуУкраїни право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р. закріплено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розумінні. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і принаймні в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбаченихст. 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що один з батьків ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дітей в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд дійшов висновку, що належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача за первісним позовом від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем за первісним позовом не доведено. Навпаки, відповідач за первісним позовом заперечує вимоги позивача за первісним позовом та пояснює, що він бажає виховувати сина, зустрічатися з ним та доглядати його, що вказує на його зацікавленість у збереженні стосунків зі своєю дитиною. Такий факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини і бажання брати участь у його вихованні, проте, у цьому йому перешкоджає позивач за первісним позовом ОСОБА_1 .

Аналізуючи матеріали справи та пояснення сторін у справі є очевидним той факт, що між позивачем та відповідачем наявні конфлікті та неприязні стосунки, які пов`язані з негативним ставленням та незадовільною поведінкою відповідача до доньки позивача за її життя та до неї самої, та відповідно його ставлення до вирішення долі сина після смерті матері, який потребував батьківської турботи та піклування та вирішення нагальних соціально-побутових питань, як законного представника малолітньої дитини.

Особисті непорозуміння між батьком та бабусею дитини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України, мати/батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У Постанові від 06 травня 2020 року Верховний Суд у справі № 753/2025/19 зазначив, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише у разі наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 р. у справі № 641/2867/17-ц., у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/9433/17. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17.

У даній справі за сукупністю зібраних та проаналізованих доказів не вбачається, що батько втратив інтерес до дитини та самоусунувся від спілкування із сином.

Разом з тим, при з`ясуванні думки дитини слід брати до уваги те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ`єктивною та зумовленою різними важелями впливу. У зв`язку з цим, законодавець передбачив право суду постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 зазначається, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через малолітній вік неспроможна надавати об`єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам самої дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 зазначається, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічна позиція висловлена ВС у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, згідно з якою суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові ВС від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 також вказується, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача за первісним позовом від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача за первісним позовом.

Оцінюючи наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем за первісним позовом не доведено, що поведінка відповідача за первісним позовом відносно сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а зібрані докази не доводять безумовне ухилення відповідача за первісним позовом від виконання своїх обов`язків, та його ставлення до дитини не свідчить про неможливість виправлення становища.

Позивач за первісним позовом не обґрунтувала та не довела, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до сина батьківських прав і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини.

Аналізуючи викладене вище, суд вважає недоцільним розривати зв`язок дитини з батьком, а тому в задоволенні первісного позову представника ОСОБА_1 адвоката Камочкіної Анни Юріївни до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на дитину та встановлення піклування необхідно відмовити, за необгрунтованістю.

Враховуючи всі обставини справи, вивчивши докази надані сторонами, суд вважає, що в задоволенні зустрічного позовуОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунарський районний відділ служби у справах дітей ЗМР про визначення місця проживання дитини необхідно відмовити через неналежний спосіб захисту своїх інтересів.

На підставі викладеного, керуючись ст.19, 150,157, 164, 165 СК України, ст.ст.12, 13, 76-82, 133, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги представника ОСОБА_1 адвоката Камочкіної Анни Юріївни до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на дитину та встановлення піклування залишити без задоволення.

В задоволенні зустрічного позовуОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунарський районний відділ служби у справах дітей ЗМР про визначення місця проживання дитини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суддя Комунарського районного

суду м. Запоріжжя Ю.Р. Піх