Рішення № 135782953, 13.04.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3247/15-ц

Провадження №2/367/1228/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

13 квітня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.,

секретаря судових засідань Колодезної В.В.,

за участі сторін:

прокурора Хорошун М.Я.,

представника позивача Семенченко Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позиції сторін.

До Ірпінського міського суду Київської області звернувся Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Кабінет Міністрів України з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 ,про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, який мотивує наступним.

Прокуратурою області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Рішенням Гостомельської селищної ради від 21.06.2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 455030 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зазначають, що в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 30.07.2010 року ОСОБА_2 відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Управління Держземагентства у місті Ірпені від 16.04.2015 року за № 05-02/54 вартість 0,01 га нормативної грошової оцінки землі за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з урахуванням економіко-планувальної зони та коефіцієнту індексації станом на 2015 рік становить 1396,30 грн. Отже, вартість спірної земельної ділянки становить 13 963 грн. Зазначене рішення Гостомельської селищної ради, державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними та мають бути визнані недійсними оскільки відповідно до положень ст .ст. 12, 116 Земельного кодексу України місцеві ради мають право передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян.

Водночас, перевіркою установлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 21.06.2010 року № 1367-53-V у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель.

Зокрема, за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами указана земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту. Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.2009 року по 01.01.2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № НОМЕР_1 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.56 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 р. № 59/1493, Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Водночас, перевіркою установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав. Також, відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Таким чином, в даному випадку спірне рішення прийнято всупереч вимогам ст. ст. 56, 84 Земельного кодексу України, оскільки ним передано у власність землі, які заборонено передавати у власність. Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Крім того, в порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України у проекті землеустрою, затвердженому спірним рішенням Гостомельської селищної ради, відсутнє погодження органу лісового господарства. Таким чином, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено в порушення вказаних норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту, що відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області.

З огляду на викладене Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень в порушення вимог ст. ст. 12, 20, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. ст. 33, 57 Лісового кодексу України, п. 34 ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту смт. Гостомель, без вилучення у постійного користувача передано у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з чим рішення селищної ради від 21.06.2010 року № 1367-53-V є незаконним та має бути визнано недійсним.

Прийнятим рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 21.06.2010 року № 1367-53-V порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, за відсутності відповідних повноважень передано у приватну власність ОСОБА_2 .

Оскільки право власності до ОСОБА_2 перейшло на підставі рішення, яке є протиправним, то виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 455030 підлягає визнанню недійсним.

Зважаючи на викладене, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки не заявляється, а для повернення земельної ділянки у державну власність необхідним є припинення правового титулу належного набувача, тобто визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 455030, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд». Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», в тому числі кварталу № 12, за рахунок якого відведено спірну земельну ділянку.

Таким чином, земельна ділянка, відведена Гостомельською селищною радою Київської області під забудову, наразі є територією національного природного парку «Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21.06.2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 455030, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257 площею 0,1000 га; витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257 площею 0,1000 га вартістю 13 963 грн.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Мерзлого Л.В. від 15.03.2021 прийнято до свого провадження справу № 367/3247/15-ц за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки та призначено справу до судового розгляу.

В судовому засіданні прокурор Хорошун М.Я. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.Зазначила про те, що прокуратурою належними та допустимими доказами доведено як незаконність перебування у приватній власності земель лісогосподарського призначення у відповідача, так і його недобросовісність.

В судовому засіданні представник позивача Кабінету Міністрів України позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник Гостомельської селищної військової адміністрації в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

До суду направляли відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позову, вимоги вважали необгрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які вказують на те, що земельна ділянка була передана у власність фізичної особи з порушенням вимог чинного законодавства та такою передачею було порушено права КМУ. До суду також направили заяву, за змістом якої просили справу розглядати у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи КП «Святошинське лісопаркове господарство» в судове засіданні не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки які належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року за №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 року у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, норми права застосовані судом, мотивована оцінка і висновки суду.

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 455030 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2010 року ОСОБА_2 відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»)).

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»)).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Частиною другою статті 5 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється, головним чином, у формі лісовпорядкування, яке передбачає, зокрема складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Пунктом «а» частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»).

Згідно з частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною дев`ятою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21 червня 2010 року № 1367-53-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «;Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.

Судом встановлено, що за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами указана земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту. Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.2009 року по 01.01.2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № НОМЕР_1 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.56 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 р. № 59/1493, Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Водночас, перевіркою установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на викладене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави і органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Уразі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

В той час, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

За змістом вищезазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, в задоволенні відповідних позовних вимог необхідно відмовити.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, суд, оцінивши надані докази, вислухавши доводи сторін, вважає за потрібне вказати наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Станом на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельською селищною радою від 21 червня 2010 року № 1367-53-Vта укладання договору купівлі-продажу від 03.07.2010) спірна земельна ділянка накладалась на землі лісового фонду та була вкрита лісовими культурами.

Згідно відомостей Публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду. Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства, так само як і у доступі до спірного майна, а тому, проявивши розумну обачність, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, мав можливість встановити, що спірна ділянка є землями лісогосподарського призначення та що для таких земель встановлено особливий правовий режим. Придбання ОСОБА_1 земельної ділянки лісового фонду, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ставить під обґрунтований сумнів її добросовісність. Проявом розумної обачності в даному випадку (з огляду на наявність на спірній ділянці лісових насаджень), могло бути, зокрема, звернення відповідача до уповноважених державних органів у сфері лісового господарства або до державного лісогосподарського підприємства із відповідним запитом щодо отримання інформації стосовно правового режиму спірної земельної ділянки. Водночас, відповідачем не було вжито заходів щодо встановлення правового статусу спірної ділянки, не проявлено розумну обачність, а отже, добросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна є сумнівною.

Встановивши, що останній набувач спірної земельної ділянки ОСОБА_1 набула право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу від 03 липня 2010 року, укладеного з ОСОБА_2 , однак діяла як недобросовісний набувач, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та входить до території природно-заповідного фонду, розпорядником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України, суд дійшов висновку, що зазначена земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а відтак підлягає витребуванню на підставі ст. 388 ЦК України.

Суд акцентує увагу на тому, що набувач зобов`язаний проявляти розумну обачність та перевіряти правовий статус майна, зокрема щодо наявності обмежень у його обігу. Особа не може вважатися добросовісним набувачем, якщо за обставин справи вона повинна була знати про незаконність набуття майна.

Суд виснує про те, що заявлені позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку не є належним способом захисту порушеного права держави, оскільки самі по собі не призводять до відновлення володіння спірною земельною ділянкою. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, у випадках, коли майно вибуло з володіння власника поза його волею та перебуває у володінні іншої особи, ефективним способом захисту є саме витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому оспорювання попередніх рішень чи правовстановлюючих документів не є необхідним, оскільки такі акти не породжують правових наслідків для власника у разі їх незаконності та не перешкоджають застосуванню віндикаційного способу захисту. Отже, належним способом захисту у даному випадку є вимога про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України, тоді як інші позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у справах № 910/2412/17, № 369/11268/16-ц, № 372/1804/16-ц, де зазначено, що визнання недійсними рішень органів влади або правовстановлюючих документів не є ефективним способом захисту, якщо спірне майно перебуває у володінні іншої особи, а належним способом захисту є його витребування.

На підставі ст. 121 Конституції України,ст.388 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 76, 81, 84, 141, 259, 264-265, 268 , 273, 280-282, 289 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки, задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257 площею 0,1000 га вартістю 13 963 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду проголошено 13.04.2026.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників:

Позивач: Перший заступник прокурора Київської області (адреса: 01601, м. Київ, б-р Л.Українки, 27/2);

Особа, в інтересах якої подано позов: Кабінет Міністрів України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2)

Відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області (адреса: 08290, Київська обл., Бучанський р-н, сел Гостомель, вул. Свято-Покровська, 125);

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 );

Треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (адреса: 03180, м. Київ, вул. Святошинська, 24);

ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 )

Суддя: Л.В. Мерзлий