Рішення № 135771750, 17.04.2026, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/2722/25

Провадження №:2/138/222/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільськийміськрайонний суд Вінницької області в складі головуючого судді Ясінського Ю.А., розглянувши впорядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що відповідач ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» уклали договір кредиту та страхування № А75.765.70262 від 24.11.2017. 07.07.2023 між ПАТ «Ідея банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №07072023, у відповідності до умов якого, АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає права вимоги за плату та на умовах, визначених цим договором. Згідно п.2.2 договору факторингу права вимоги, які АТ «Ідея банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея банк», та визначені вреєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладання цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до реєстру боржників № 4 права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором в сумі 40360,75 грн., з яких: 23 617,09 грн. - заборгованість за основним боргом; 16 743,66 грн. - заборгованість за відсотками. З моменту отримання права вимоги довідповідача, а саме з 07.07.2023 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Позивач зазначив, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконує свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки передбачені кредитним договором, що стало підставою для звернення позивачем до суду із даним позовом про стягнення з відповідача боргу за кредитними договорами, який в загальному розмірі становить 40 360,75 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025 дана цивільна справа знаходилася на розгляді у судді ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09.10.2025 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, направлено відповідачу копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами.

У зв`язку із виведенням зі штату судді Цибульського О.Є., згідно з повторним автоматизованим розподілом від 09.03.2026, вказана справа передана судді Ясінському Ю.А. на розгляд.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 12.03.2026 цивільну справу прийнято до свого провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності представника.

Відповідач, належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не подавав.

18.11.2025 до суду надійшло відзив відповідача на позовну заяву. Відповідно до відзиву, відповідач просить застосувати наслідкіи закінчення строків позовної давності та відмовити у позові, оскільки останній платіж по кредиту був здійснений 24.09.2018 року , що на сьогодні складає термін більше семи років , за увесь час позивач не заявляв своїх вимог на досудове врегулювання погашення заборгованості по кредиту. Позивач, який став правонаступником по кредитному договорі не повідомив відповідача в письмовій формі про свої вимоги , не надано документи з реквізитами для оплати боргу і розумні розрахунки по кредитному договору. Позивачем неправильно здійснено розрахунок заборгованості, а саме в поданих позивачем документах вказано що тіло кредиту складало 39 500 грн , у виписці з 24.11.2017 по 07.07.2023 вказано, що відповідачем сплачено кредит на суму 28 578,27 грн., при цьому позивачем вказується несплачена сума в 40 360,75 грн (23 617,09 сума основного боргу та 16 743,66 сума нарахованих відсотків), за фактичними підрахунками реальна заборгованість по кредиту складає 10 921,73 грн що суттєво не відповідає підрахункам позивача. Не враховано те що відповідач надав першому кредитору АТ «Ідея Банк» довідку про те що він є діючим військовослужбовцем і в період дії кредитного договору 2018-2019 роки знаходився в зоні проведення АТО і відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» був звільнений від сплати відсотків за користування кредитом на період особливого періоду, в період з 2012 року по теперішній час відповідач є діючим військовослужбовцем. Зважаючи на викладені обставини просив відмовити у задоволенні вимог позивача.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 24.11.2017 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем було укладено договір кредиту та страхування №А75.765.70262, згідно умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 39 500,00 грн., строком на 24 місяці.

На підтвердження укладання вище вказаного договору позивачем також було надано заяву-анкету, графік щомісячних платежів за кредитним договором, заяву №А75.765.70262 від 24.11.2017 на приєднання до договору добровільного страхування життя, згоду повідомлення фізичної особи-клієнта банку, заяву № А75.765.70262 про акцепт публічної оферти ПАТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку та паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до ордеру-розпорядження №1 від 24.11.2017 банк перерахував кредитні кошти у розмірі 33054,39 грн. на рахунок відповідача, згідно до ордеру-розпорядження №2 від 24.11.2017 банк перерахував кредитні кошти у розмірі 6445,61 грн. на рахунок відповідача, всього 39 500 грн.

Як слідує з довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №А75.765.70262 від 24.11.2017 складеного АТ «Ідея Банк», заборгованість відповідача по вказаному договору станом на 07.07.2023 становила 40 360,75 грн., з яких 23 617,09 грн. заборгованість за основним боргом, 16 743,66 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками. Також позивачем надано виписку з 24.11.2017 по 07.07.2023 по рахунку.

Відповідно до договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 укладеного між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», клієнт відступає, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначенні в реєстрі боржників, що підписується сторонами, у паперовому виді в день укладення цього договору та насдилається клієнтом фактору в електронному виді засобами корпоративного зв`язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід`ємною частиною цього договору.

З реєстру боржників №4 від 07.07.2023 слідує, що до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 40 360,75 грн. за вказаним вище кредитним договором.

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилом статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт-фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор -банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник-набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньоїгрошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Отже, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги за вказаними вище договорами кредиту до боржника ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимоги, зазначив, що йому не було відомо про наявність зобов`язань щодо погашення заборгованості перед позивачем, оскільки повідомлення про відступлення прав вимоги він не отримав.

Разом з тим, зважаючи на викладені норми права, а також вказану позицію Верховного Суду України, суд такі заперечення сторони відповідача відхиляє, оскільки доказів погашення заборгованості перед первісним кредитором відповідачем суду не надано, а також не зазначено про неможливість подачі таких доказів самостійно.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), згідно яких у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як стверджує позивач, всупереч вказаним вище нормам закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаними вище договорами належним чином не виконав.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч.1.ст.526 ЦК України встановлює, що з має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як стверджує позивач у своєму позові, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

Якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно, з ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Відповідачем було зазначено, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Аналіз стану поінформованості особи у ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, що звернені позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Застосовуючи наслідки спливу позовної давності за заявою відповідача у цій справі, суд звертає увагу на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Поряд з цим, у період дії карантину в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», строк якого неодноразово продовжувався та триває досі.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22 вказав, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності пункт 19 Кінцевих та Перехідних положень ЦК України було виключено. Вказаний закон вступив в законну силу 04.09.2025.

З урахуванням того, що кредитний договір №А75.765.70262 від 24.11.2017 був укладений на строк 24 місяці (до 23.11.2019), а також того, що з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на всій території України тривав карантин, а із 24 лютого 2022 року до 04 вересня 2025 року діяв правовий режим воєнного стану та п. 19 Кінцевих та Перехідних положень ЦК України, позивач звернувся з позовною заявою у цій справі до суду 16.09.2025, то відповідно позивач не пропустив позовну давність, визначену ст. 257 ЦК України, а тому підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з її пропуском у суду не вбачає.

Щодо наявності права на пільги передбачені ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», зокрема, щодо не нарахування процентів за користування кредитом, суд зазначає таке.

У ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у період з 24.11.2017 по 23.11.2019) зазначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-1Х (який набрав чинності 18.05.2024) частину 15 статті 14 Закону № 2011-Х11 було викладено в новій редакції: «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Верховний Суд сформулював позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц: особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Таким чином, положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» застосовуються до військовослужбовців у період дії особливого періоду, у даному випадку починаючи з 17.03.2014 і по день ухвалення даного рішення суду.

Цей припис Закону є самостійною нормою і дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-цта від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав правовий висновок про перелік необхідних документів для доведення статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

На підтвердження наявності пільг, відповідач надав до суду копію довідки в/ч НОМЕР_1 №30/145 від 05.09.2018 зі змісту якої слідує, зокрема, що старшина ОСОБА_1 в період з 09+.02.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області, з 01.05.2018 по теперішній час (05.09.2018) бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів у м. Краматорськ (на території Донецької області).

Також позивач надав копію військового квитка серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 06.07.2012 на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 №140-ос зарахований на військову службу за контрактом. 09.07.2021 на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 09.07.2021 №4583-ос звльнений (демобілізований в запас.

У відповідності до пункту 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Таким чином, статус військовослужбовця надається громадянину, який проходить військову службу відповідно до чинного законодавства України. Такого статусу особа набуває з часу початку проходження нею військової служби, визначеного законодавством.

У даному випадку, в матеріалах справи наявні докази набуття ОСОБА_1 статусу військовослужбовця з 06.07.2012. Зважаючи на час укладення кредитного договору (період з 24.11.2017 по 23.11.2019), відповідач в період виконання їх умов, перебував на військовій службі.

Враховуючи викладене, у даній справі встановлено, що на момент укладення кредитного договору (період з 24.11.2017 по 23.11.2019) ОСОБА_1 перебував на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 (з 06.07.2012) по 09.07.2021, відтак мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, і на нього поширювалися положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», застосування яких є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність кредитодавців щодо наявності в особи спеціального статусу.

Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини та враховуючи те, що кредитний договір, встановлює обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаним вище кредитним договором лише за тілом кредиту.

При цьому, враховуючи, що відповідно до виписки з рахунку відповідача за період з 24.11.217 по 07.07.2023 останнім в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором А75.765.70262 було сплачено 28 578,27 грн., вказане погашення з урахуванням ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» необхідно зарахувати на рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 921,73 грн. (39 500 грн. 28 578,27 грн.).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 837,24 грн. (3028,00 грн./27,65%) понесеного судового збору.

Керуючись ст. 204, 207, 526, 530, 536, 625, 628, 629, 639, 1048, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст.2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № А75.765.70262 від 24.11.2017 в розмірі 10 921 (десять тисяч дев`ятсот двадцять одну) гривню 73 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 837 (вісімсот тридцять сім) гривень 24 коп. судового збору.

Судовий збір в сумі 2190 (дв тисячі сто дев`яносто) гривень 76 коп. залишити за позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ; адреса листування: 07400, вул. Лісова, 2, поверх 4, м. Бровари Київської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.А. Ясінський