Рішення № 135763831, 06.04.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4386/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : Пересипський ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) про звільнення від сплати аліментів на утримання малолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ :

13 серпня 2025 року, представник ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з названим позовом, в якому просив суд, звільнити позивача ОСОБА_1 від сплати на користь відповідачки ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, визначених судовим наказом Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.09.2019 р. у справі № 509/4887/19 та звільнити його від сплати заборгованості, яка виникла у зв`язку з несплатою аліментів за судовим наказом Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.09.2019 р. у справі № 509/4887/19, мотивуючи, знаходженням на його утриманні 4-х малолітніх дітей і родина позивача має статус багатодітної, а ОСОБА_4 є спільною дитиною позивача та його співмешканки ОСОБА_5 , наразі позивач має тяжку хворобу А15.1 ПЛТБ (20.01.2025) верхньої частки правої легені (дисем) дестр (-) (ф.часткового ущільнення та розсмоктування) МБТ (+) М (-) МГ (+) риф (-) К (+) рез (-+) (Н) гіст (0) кат 2 ког1 (2025), тобто відкриту форму туберкульозу і за медичним висновком позивачу рекомендовано уникати зокрема фізичних навантажень, хвороба є хронічною та потребує тривалого та дороговартісного лікування. Вказує, що 15.01.2025 р. позивача було залучено до лав ЗСУ України до в/ч НОМЕР_1 , проте наказом № 68 від 08.03.2025 р. позивача було виключено зі списків особового складу військової частини на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по особового складу) від 05.03.2025 р. № 26-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), відповідно до 2 пункту частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а відтак, як стверджує представник позивача, з огляду на тяжкий стан здоров?я, ОСОБА_1 фізично не може працювати, внаслідок чого позбавлений будь-якого джерела доходу, жодних інших доходів, нерухомого та рухомого майна останній немає, фактично позивач сам перебуває на утриманні своєї цивільної дружини та проживає за рахунок державної допомоги, яка виплачується його родині як багатодітній, а тому не має коштів як для свого лікування, так і для сплати аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , 2015 р.н.

Ухвалою судді Овідіопольського райсуду Одеської області Кириченка П.Л., в провадження якого були розподілені вказані матеріали цивільної справи від 15.09.2025 р. даний позов був прийнятий до розгляду з відкриттям провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно розпорядження керівника апарату Овідіопольського райсуду Одеської області № 842/25 від 19.12.2025 р., виданого на підставі наказу голови суду № 08г-о/с від 01.12.2025 р. щодо відсторонення судді Овідіопольського райсуду Одеської області Кириченка П.Л. від здійснення правосуддя згідно рішення ВРП від 01.12.2025 р., в провадженні якого перебували вказані матеріали цивільної справи, останні, 19.12.2025 р. були перерозподілені в провадження судді Гандзій Д.М., ухвалою якого від 02.01.2026 р., з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12.03.2026 р. прийняті до свого провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з?явився, надіславши на електронну адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка в судове засідання не з?явилася, від її представниці до суду надійшли письмові заперечення на позов з додатками та заява з проханням про відмову у задоволенні безпідставного позову ОСОБА_1 і проханням про слухання справи за її відсутності та відсутності відповідачки.

Представник 3-тої особи без самостійних вимог на предмет спору : Пересипський ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) в судове засідання не з?явився, причини неявки не повідомив, заяви чи клопотань до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов`язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв`язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.

На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК (2947-14). При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину - не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Факт народження у платника аліментів дитини в іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів (Постанова ВС від 28.05.2021 р. у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).

Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов?язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Одночасно, стаття 183 СК України зазначає частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справа № 487/4219/20 (провадження № 61-18539св20) зазначено, що у частинах першій, третій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У статті 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору- судом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 (провадження № 61-15422св20) зазначено, що: «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження № 61-18142св19. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред?являти позов на загальних підставах». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року в справі № 125/2525/18 (провадження № 61-13525св20)зроблено висновок, що «спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні».

Розмір заборгованості зі сплати аліментів обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно зі ст. 192 СК України - розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів позову вбачається, що рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 05.12.219 р., що набрало законної сили 08.01.2020 р. шлюб між сторонами розірваний та малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на виховання матері ОСОБА_2 .

Суд встановив, що на підставі судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.09.2019 р. у справі № 509/4887/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 09 вересня 2019 року і до набуття дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами від 22.10.2020 р. по ВП № 60154243, вбачається, що після винесення постанови про відкриття ВП у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 22.10.2020 р. в період з 09.09.2019 р. по 22.10.2020 р. в сумі 30000 грн.

Враховуючи, що станом на квітень 2026 р. борг зі сплати аліментів ОСОБА_1 не сплачений навіть частково, що вбачається з даного позову, борг боржника ОСОБА_1 зі сплати аліментів значно і кратно збільшився, незважаючи на відсутність в матеріалах справи чинного розрахунку боргу зробленого державним виконавцем, який позивачем свідомо не сплачується.

З позову вбачається, що після припинення відносин колишнього подружжя, позивач почав спільно проживати з ОСОБА_5 , з якою спільно виховують чотирьох малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , і родина позивача має статус багатодітної згідно посвідчення на ім?я співмешканки позивача, а малолітній син позивача ОСОБА_4 є його спільною дитиною з ОСОБА_5 .

В позові йдеться, що наразі позивач має тяжку хворобу А15.1 ПЛТБ (20.01.2025) верхньої частки правої легені (дисем) дестр (-) (ф.часткового ущільнення та розсмоктування) МБТ (+) М (-) МГ (+) риф (-) К (+) рез (-+) (Н) гіст (0) кат 2 ког1 (2025), відкриту форму туберкульозу і за медичним висновком позивачу рекомендовано уникати зокрема фізичних навантажень, хвороба є хронічною та потребує тривалого та дороговартісного лікування.

В позові стверджується, що 15.01.2025 р. позивача було залучено до лав ЗСУ у в/ч НОМЕР_1 , проте наказом № 68 від 08.03.2025 р. позивача було виключено зі списків особового складу військової частини на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по особового складу) від 05.03.2025 р. №26-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), відповідно до 2 пункту частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому, з огляду на тяжкий стан здоров?я, позивач фізично не може працювати внаслідок чого позбавлений будь-якого джерела доходу, жодних інших доходів, нерухомого та рухомого майна останній немає, фактично позивач сам перебуває на утриманні своєї цивільної дружини та проживає за рахунок державної допомоги, яка виплачується його родині як багатодітній, а тому не має коштів як для свого лікування, так і для сплати аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 , 2015 року народження, на яку останній - не сплатив жодної копійки аліментів за вищевказаним судовим наказом починаючи з 09.09.2019 р. і сьогоднішнього дня.

Так, позивач, просить звільнити його від сплати на користь відповідачки ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, визначених судовим наказом Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.09.2019 р. у справі № 509/4887/19 та звільнити його від сплати заборгованості, яка виникла у зв`язку з несплатою аліментів за судовим наказом Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.09.2019 р. у справі № 509/4887/19. При чому, представником позивача у позові - умисно не вказується сума боргу ОСОБА_10 по сплаті аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка вочевидь в декілька десятків разів перевищує сум відповідних платежів на шість місяців, що стало наслідком обмеження позивача у праві керування транспортними засобами постановою державного виконавця від 22.10.2020 р.

Суд звертає увагу позивача на приписи ст. 180 СК України, за якою, обов?язок утримання дитини є безумовним, а даний позов ОСОБА_10 , на думку суду, спрямований на штучне й умисне ухилення від його обов?язку сплачувати аліменти на утримання своєї малолітньої доньки с

З матеріалів позову судом вбачається систематичне і свідоме ухилення позивача від сплати аліментів на утримання своєї малолітньої доньки ОСОБА_11 , 2015 р.н., починаючи з 09.09.2019 р. (дата ухвалення судового наказу про стягнення аліментів з позивача).

Судом не приймаються доводи позивача про його нову сім?ю з 3-ма нерідними дітьми та 1 рідною дитиною, яку він створив свідомо та добровільно, а існування у позивача, окрім малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дитини в іншому шлюбі (відносинах), без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів (Постанова ВС від 28.05.2021 р. у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21), а свідоме збільшення позивачем своїх фінансових зобов?язань, позивач намагається перекласти на малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , всіляко і у різні способи уникаючи сплати аліментів, які належать саме дитині, а не її матері, на її утримання, що на думку суду свідчить про свідомий негативний вибір позивача на користь інших дітей, в тому числі нерідних.

Позивачем не було надано жодних належних та допустимих документальних доказів, передбачених ст.ст. 81-83 ЦПК України щодо повної втрати ним працездатності, поганого чи нульового матеріального стану, неможливості працювати та отримувати дохід, враховуючи, що інтереси малолітньої дитини мають безумовний пріоритет перед станом здоров?я та матеріальним становищем платника аліментів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вкотре намагається штучно і у незаконний спосіб позбавитись боргу по сплаті аліментів та зняти з себе відповідальність по утриманню доньки ОСОБА_11 , 2015 р.н., про що свідчить його спроба переглянути вищевказаний судовий наказ у зв?язку з нововиявленими обставинами у 2024 р., чого йому не вдалося зробити, однак, позивач намагається відшукати інші способи ухилення від сплати боргу по аліментах та утриманню доньки.

Отже, беручи до уваги вищевикладені обставини справи та відношення суду до фактів, викладених представником позивача, суд вважає, що в задоволенні безпідставного і надуманого позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 121,180-183,191,192 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 51,52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : Пересипський ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) про звільнення від сплати аліментів на утримання малолітньої дитини відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 06.04.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.