Постанова № 13575640, 20.01.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2011 р. № 2а-6117/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-суддіЛанкевича А.З.

за участі секретаряГіщинської С.Я.

та представників

позивача Петровського Ю.І.,

Соляра В.І.

відповідачаКрука Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові до Дочірнього підприємства «Факро-Львів»про стягнення коштів,-

встановив :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача до бюджету суму податкового зобовязання по податку на прибуток визначеного із застосуванням звичайних цін в розмірі 5181477, 60 грн., в тому числі за основним платежем 2777780 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2403697, 60 грн.

Посилається на те, що за результатами проведної позивачем планової виїзної перевірки відповідача з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період його господарської діяльності з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року встановлено факти продажу відповідачем протягом другого півріччя 2008 року та 2009 року сходових вилазів власного виробництва та вікон, придбаних в ТзОВ «Факро орбіта», нерезидентам за цінами, меншими ніж договірні ціни ідентичних товарів, які були реалізовані відповідачем на митній території України резидентам. На підставі цього винесено рішення №431/23-208 від 17 травня 2010 року про застосування звичайних цін при визначенні сум податкових зобовязань з податку на прибуток щодо таких експортних операцій. При розрухунку звичайних цін використовувалися договірні ціни на ідентичні товари, реалізовані відповідачем в Україні його контрагентам ТзОВ «Арсенал Центр», ТзОВ «Епіцентр К»та ін. Вказує на положення абз.1 пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп.4.3.5. п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондми», згідно яких донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється в такому порядку: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань, а рішення про сплату податкових зобовязань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову та додаткові пояснення, в яких він просить в позові відмовити, посилається на те, що у позивача відсутні правові підстави для застосування непрямих методів визначення податкових зобовязань. Вказував на те, що ціни за договорами поставки відповідають розміру звичайних цін. Крім цього, стверджував, що позивачем при визначенні звичайної ціни використовувалися договірні ціни на ідентичні товари реалізовані не у співставних умовах. На підтвердження вказаної позиції зазначав, що експортовані відповідачем товари реалізовувались оптом на світовому ринку за гуртовими цінами з передоплатою або з відтермінуванням оплати не більше 90 днів з моменту відвантаження товару, незалежно від його реалізації споживачам, а товари продані по Україні, як правило, вроздріб з оплатою після реалізації товару споживачу, з включенням в ціну договору додаткових витрат по дистрибуції, зокрема щодо маркетингу, реклами, логістики.

В судовому засіданні, представники позивачів позовні вимоги підтримали повністю, просять їх задоволити, посилаються на підстави викладені в позовній заяві.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмових запереченнях проти позову та додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

В період з 31 березня по 28 квітня 2010 року на підставі направлень №55/23-2 від 31 березня 2010 року та №75/23-2 від 29 квітня 2010 року працівниками Державної податкової інспекції у м.Львові проведена планова виїзна перевірка Дочірнього підприємства «Факро-Львів»з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період його господарської діяльності з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої встановлено, зокрема що стосується даного позову, факти продажу відповідачем протягом 2 півріччя 2008 року та 2009 року сходових вилазів власного виробництва та вікон, придбаних в ТзОВ «Факро орбіта», нерезидентам за цінами, меншими ніж договірні ціни ідентичних товарів, які були реалізовані відповідачем на митній території України резидентам, про що складено Акт перевірки №321/23-2/25551988.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки, начальником Державної податкової інспекції м.Львова, винесено рішення №431/23-208 від 17 травня 2010 року про застосування звичайних цін при визначенні сум податкових зобовязань з податку на прибуток, зазначивши що підставою для застосування звичайних цін є те, що під час документальної перевірки платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації з податку на прибуток підприємств, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством, що призвело до заниження доходу від продажу нерезидентам товарів за рахунок заниження ціни реалізації.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України №730 від 23 вересня 2010 року «Про реорганізацію ДПІ у м.Львові», Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Львові є правонаступником Державної податкової інспекції у м.Львові.

Частиною 2 пп.1.20.10. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час виникнення правовідносин з приводу яких виник спір, податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Випадки за наявності яких дозволється застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування з податку на прибуток передбачені пп.5.3.9 ст.5, пп.7.1.1, пп.7.4.1, пп.7.4.2, пп.7.4.3, пп.7.4.4, пп.7.8.2, пп.7.8.9, пп.7.9.6, пп.7.11.13 ст.7 вищенаведеного Закону, зокрема щодо операцій з повязаними особами платника податків, в разі якщо договірна ціна є нищою за звичайну.

Пунктом 1.26 ст.1 вищезазначеного Закону передбачено вичерпний перелік ознак за наявності яких, особа розцінюється в якості пов'язаної особи; згідно вказаного переліку до пов'язаних осіб відносять юридичних осіб, які здійснюють контроль над платником податку, або контролюються таким платником податку, або перебувають під спільним контролем з таким платником податку.

Як вбачається з Розрахунку суми заниженого валового доходу по операціях з реалізації сходів нерезидентам, представленого позивачем, серед контрагентів відповідача (покупців продукції) зазначені також юридичні особи, щодо яких не представлено жодних доказів, що такі є пов'язаними особами в розумінні п.1.26 ст.1 вищезазначеного Закону.

А відтак, судом береться до уваги, те що позивачем на час розгляду справи не надано суду жодного обгрунтування наявності передбачених законом випадків застосування звичайних цін щодо визначення бази оподаткування в частині договорів відповідача укладених з його котрагентами, крім тих, які укладені з повязаними особами.

Підпунктом 1.20.1. п.1.20. ст.1 вищенаведеного Закону передбачено наступне. Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно аб.1 пп.1.20.2. п.1.20. ст.1 вищенаведеного Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до пп.1.20.8. п.1.20 ст.1 вищенаведеного Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно ст.62 Господарського Кодексу України, господарюючий обєкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Частиною 5 ст.19 вищенаведеного Кодексу передбачено, що незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»вільні ціни і тарифи встановлюється на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійнюється державне регулювання цін і тарифів.

З аналізу вищенаведених норм встановлено, що суб'єкти господарювання вправі самостійно встановлювати ціни на товари, які ними реалізовуються, крім тих, щодо яких здійнюється державне регулювання цін, а незаконне втручання органів державної влади в господарську діяльність таких субєктів господарювання з тим, щоб схилити таких підвищувати ціни на товари (послуги), а відтак збільшувати базу для оподаткування - заборонено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при визначені звичайної ціни на товари, які реалізовувались відповідачем за межами митної території України нерезидентам, використовував договірні ціни на ідентичні товари, які реалізовувались відповідачем на території України резидентам, а саме згідно договорів купівлі-продажу укладених з ТзОВ «Арсенал Центр», ТзОВ «Епіцентр К», ТОА «Оксамит - Інтер».

Оглянувши договори укладені між відповідачем та його контрагентами, в тому числі з ТзОВ «Арсенал Центр», ТзОВ «Епіцентр К», ТзОВ «Факро СПб», ТзОВ «Факро Р», ТзОВ «Факро Юг», ТзОВ «Правильний дім», ELPLAST LUX SRL, та відповідні додатки до них, судом встановлено, що експортовані відповідачем товари реалізовувались оптом на світовому ринку за гуртовими цінами з передоплатою або з відтермінуванням оплати не більше 90 днів з моменту відвантаження товару, незалежно від його реалізації споживачам, а товари продані по Україні, як правило, вроздріб з оплатою після реалізації товару споживачу, з включенням в ціну договору додаткових витрат по дистрибуції, зокрема щодо маркетингу, реклами, логістики.

А відтак, позивачем при визначенні звичайної ціни в порушенням вимог пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»використовувалися ціни на ідентичні товари реалізовані не у співставних умовах, оскільки відмінність між такими умовами суттєво впливає на ціну.

Крім того, судом береться до уваги те, що в ціну товарів реалізованих відповідачем на експорт включено їх собівартість та націнку, а відтак, такі операції здійсненні з метою одержання прибутку.

Враховуючи вищенаведене та те, що позивачем не доведено перед судом факт невідповідності рівня цін експортованих відповідачем товарів рівню їх звичайних цін, позовні вимоги до задоволення не підлягають.

На підставі ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України із урахуванням того, що рішення ухвалене на користь відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, жодні понесені позивачем судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

В задоволенні позову Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові до Дочірнього підприємства «Факро-Львів»про стягнення коштів відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений вищенаведеним Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлено 25 січня 2011 року.

Головуючий Ланкевич А.З.