Постанова № 13575606, 11.01.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2011 р. № 2а-8277/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого - судді - Качур Р.П.

За участю секретаря судового засідання Подібки М.З.

представника позивача Дубаса В.М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Адміністративний позов заявлено Львівським національним академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова від 19.08.2010 року № 0000392321/2 та від 14.09.2010 року № 0000392321/3.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позові.

Відповідач в судове засідання двічі не зявився, причини неявки не повідомив, про судове засідання повідомлений належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

Враховуючи повторну неявку відповідача без поважних причин, суд ухвалив розглядати справу за його відсутності.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова у січні-лютому 2010 року проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, за результатами чого було складено акт від 04.02.2010 року №604/23-2/02224620.

Перевіркою зроблено висновки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1 і 7.4.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року із наступними змінами та доповненнями шляхом завищення податкового кредиту із податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 147945 грн., в тому числі 76603 грн. за 2007 рік та 71342 грн. за 2008 рік.

На підставі акта перевірки ДПІ у Галицькому районі м. ЛЬвова прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.02.2010 року № 0000392321/0, яким позивачу визначено суму податкових зобовязань із ПДВ в загальному розмірі 221917,50 грн., в тому числі 147945,00 грн. за основним платежем та 73972,5 грн. штрафної санкції.

Позивачем подано первинну скаргу на податкове повідомлення рішення, за результатами розгляду якої відповідачем було прийнято рішення від 29.04.2010 року №7016/10/25-005/157 про залишення скарги без задоволення, а також направлено позивачу повторне податкове повідомлення рішення від 11.05.2010 року № 0000392321/1.

Позивачем подано повторну скаргу до ДПІ у місті Львові, за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 22.06.2010 року № 11691/10/25-005/170 про залишення скарги без задоволення та направлено позивачу повторне податкове повідомлення рішення від 06.07.2010 року № 0000392321/2.

Листом від 09.08.2010 року № 15211/10/25-005/170 під назвою «Про внесення змін до рішення про результати розгляду повторної скарги»ДПІ у місті Львові повідомлено позивача про внесення змін до зазначеного вище рішення про результати розгляду повторної скарги від 22.06.2010 року № 11691/10/25-005/170 шляхом зменшення визначеної суми податкових зобовязань із ПДВ на 9284 грн. за основним платежем та 4642 грн. за штрафною санкцією внаслідок недотримання відповідачем норм підпункту 15.1.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За підпунктом б) підпункту 6.4.1 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкові повідомлення або податкові вимоги вважаються зокрема відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження, а відтак податкові повідомлення - рішення позивача від 27.02.2010 року №0000392321/0, від 11.05.2010 року №0000392321/1 та від 06.07.2010 року №0000392321/2 вважаються відкликаними.

Тому відповідачем направлено позивачу нове податкове повідомлення рішення від 19.08.2010 року № 0000392321/2, за яким визначено суму податкових зобовязань із ПДВ в загальному розмірі 207991,50 грн., в тому числі 138661 грн. за основним платежем та 69330,50 грн. штрафної санкції.

Позивачем подано повторну скаргу на нове податкове повідомлення рішення до ДПА у Львівській області, за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 03.09.2010 року № 19913/10/25-005/842 про залишення скарги без задоволення, а відповідачем направлено позивачу повторне податкове повідомлення рішення від 14.09.2010 року № 0000392321/3.

Дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із наступного.

В пункті 3.2.2 акта перевірки від 04.02.2010 року зазначено, що позивачем до складу податкового кредиту за 2007-2008 роки зайво віднесено податок на додану вартість в загальній сумі 147945 грн. за придбання комунальних послуг у ВАТ «Львівгаз», ЛМЕМ ВАТ ЛОЕ «Львівобленерго», ЛМКП «Львівтеплоенерго», ЛМКП «Львівводоканал» із посиланнями на підпункт 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункти 7.4.1 і 7.4.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та твердженнями про те, що «у разі придбання за рахунок коштів, що передаються з бюджетів на цільове призначення в зазначених цілях не включаються до оподаткованого валового доходу платників податку, оскільки їх одержання з бюджетів прямо не повязано з будь-яким видом діяльності підприємства і спрямоване на реалізацію програм соціально-економічного розвитку держави. В звязку із цим профінансовані за рахунок цих коштів послуги (товари) не можуть вважатися придбаними безпосередньо платником і суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, не можуть бути включені до складу податкового кредиту».

Суд виходив із того, що нормами Закону України «Про податок на додану вартість»не встановлено будь-якого звязку права будь-якого платника ПДВ (зокрема й позивача) на податковий кредит в залежності від джерела надходження цьому платнику грошових коштів чи як виручки від поставки послуг, чи як бюджетного фінансування, а також із того, що відповідачем припущено суттєві розбіжності між фактично включеними позивачем до податкового кредиту за звітні періоди 2007 - 2008 років сумами ПДВ у вартості комунальних послуг та сумами ПДВ, зазначеними в акті відповідача від 04.02.2010 року №604/23-2/02224620 за ці ж звітні періоди.

За статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач є закладом культури державної форми власності, який відноситься до сфери управління Міністерства культури і туризму України, та частково фінансується за рахунок коштів державного бюджету України. Відповідно до підпункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач є включений до Реєстру неприбуткових організацій та установ, та одночасно позивач є зареєстрований як платник ПДВ на загальних підставах відповідно до статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податкові зобовязання та податковий кредит формуються ним відповідно до норм цього Закону.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті на підпункт 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки пунктом 11.4 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Отже, будь-які норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не можуть регламентувати порядок нарахування та сплати іншого податку, як ПДВ, й тим більше, що згаданий вище підпункт 4.1.6 цього Закону регламентує виключно питання включення до валового доходу інших видів доходів та не містить жодних норм щодо сплати ПДВ.

В пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»наведено визначення терміну «податковий кредит» як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В акті відповідача зазначено, що формування податкового кредиту регламентується пунктами 7.4 і 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість»та тут же робиться посилання на підпункт 7.4.1 статті 7 того ж Закону (за яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Проте за підпунктом 7.4.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника. Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

За підпунктом 7.4.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

За підпунктом 7.4.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

За підпунктом 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

При цьому за підпунктом 7.5.1 статті 7 того ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Суд дійшов висновку, що Законом України «Про податок на додану вартість»прямо передбачено вичерпний перелік випадків, коли сплачені при придбанні товарів (послуг) суми ПДВ не включаються у податковий кредит, а саме:

1) якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, а також при придбанні легкового автомобіля;

2) у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні;

3) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника;

4) у разі відсутності податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів).

У даному випадку, у разі сплати позивачем вартості отриманих із ПДВ комунальних послуг з метою забезпечення нормальної господарської діяльності не виникало жодного випадку, коли б суми ПДВ сплачені у складі цієї вартості, не включались б до складу податкового кредиту, а тому такі суми ПДВ цілком правомірно включались позивачем до податкового кредиту незалежно від джерела надходження коштів на оплату таких послуг.

Також суд виходив із того, що підпунктами г), д) підпункту 4.4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»під назвою «Податкові роз'яснення»зокрема встановлено, що податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта. Не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Державна податкова адміністрація України в своїх листах від 13.05.2004 року №4693/5/15-2416, від 28.05.2004 року №4270/6/15-2415, від 27.01.2007 року № 1453/7/16-1517 надавала податкові розяснення щодо порядку визначення сум ПДВ, які можуть бути віднесені до складу податкового кредиту при здійсненні неприбутковими та бюджетними неприбутковими організаціями оподатковуваних ПДВ операцій з продажу товарів (робіт, послуг).

Так, в листі ДПА України від 13.05.2004 року №4693/5/15-2416 зокрема зазначалось таке: «Здійснюючи оподатковувані податком на додану вартість операції з продажу товарів (робіт, послуг) і сплачуючи податок на додану вартість до бюджету, бюджетні неприбуткові організації згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»мають право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Тому бюджетні неприбуткові організації з метою формування податкового кредиту повинні відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з тих товарів (робіт, послуг), в тому числі і основних фондів (нематеріальних активів), витрати на придбання яких могли б бути віднесені до категорії валових витрат чи повинні підлягати амортизації відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо формування таких витрат та порядку нарахування амортизації».

В листі ДПА України від 28.05.2004 року №4270/6/15-2415 зокрема зазначалось таке: «Відповідно до пункту 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Здійснюючи оподатковувані податком на додану вартість операції з продажу товарів (робіт, послуг) і сплачуючи податок на додану вартість до бюджету, неприбуткові організації згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»мають право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З метою формування податкового кредиту такі організації повинні відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з тих товарів (робіт, послуг), в тому числі і основних фондів (нематеріальних активів), витрати на придбання яких могли б бути віднесені до категорії валових витрат чи повинні підлягати амортизації відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо формування таких витрат та порядку нарахування амортизації»

В листі ДПА України від 27.01.2007 року №1453/7/16-1517 зокрема зазначалось таке: «Відповідно до норм підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»бюджетні кошти, одержані платником у вигляді дотацій і субсидій з фондів загальнообовязкового державного соціального страхування або бюджетів (зокрема «субсидії та поточні трансферти підприємствам»КПК 1301100 КЕКВ 1310), вважаються доходом з інших джерел і включаються з метою оподаткування податком на прибуток до складу його валових доходів. У разі придбання за рахунок таких коштів товарів (послуг) чи основних фондів, суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, можуть бути включені до складу податкового кредиту (за умови дотримання інших вимог Закону щодо формування податкового кредиту).

Що стосується капітальних трансфертів (КЕКВ 2410), які мають цільове призначення, і надаються субєктам підприємницької діяльності, зокрема на фінансування невиробничого (обєктів соціально-культурного призначення) та виробничого будівництва, переоснащення, як участь у придбанні обладнання тощо, то кошти, що передаються з бюджетів розвитку в зазначених цілях, не включаються до валового доходу платників податку, оскільки їх одержання з бюджету прямо не повязане з будь-яким видом діяльності підприємства і спрямоване на реалізацію програм соціально-економічного розвитку держави. В звязку з цим профінансовані за рахунок цих коштів товари (послуги) чи основні фонди не можуть вважатися придбаними безпосередньо платником, і суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, не можуть бути включені до складу податкового кредиту»

У відповідності до згаданих вище листів ДПА України отримані позивачем кошти з Державного бюджету по КПКВ 1801110 КЕКВ 1310 вважались доходом з інших джерел, а суми ПДВ, сплачені при придбанні за рахунок цих коштів товарів (послуг) чи основних фондів, включались до складу податкового кредиту з додержанням вимог чинного законодавства. Що стосується бюджетних коштів, які отримувались з Державного бюджету Театром по КЕКВ 2410 (капітальні трансферти), то такі кошти не включались до валового доходу позивача, а профінансовані за рахунок цих коштів товари (послуги) чи основні фонди, і суми ПДВ, сплачені при їх придбанні, не включались до складу податкового кредиту.

Суд відзначає, що на сторінці 15 акту відповідач покликається на лист ДПА України від 27.01.2007 року №1453/7/16-1517, але в частині, що стосується придбання товарів (послуг) за рахунок капітальних трансфертів (КЕКВ 2410).

Крім всього наведеного вище суд виходив із того, що позивачем була надана письмова довідка про розбіжності між фактично включеними до податкового кредиту за звітні періоди 2007 - 2008 років сумами податку на додану вартість у вартості комунальних послуг та сумами податку на додану вартість, зазначеними в акті відповідача від 04.02.2010 року №604/23-2/02224620 за ці ж звітні періоди, копії податкових декларацій з ПДВ за звітні місячні періоди 2007-2008 років, реєстру отриманих податкових накладних та самі податкові накладні на придбання комунальних послуг від ВАТ «Львівгаз», ЛМЕМ ВАТ ЛОЕ «Львівобленерго», ЛМКП «Львівтеплоенерго», ЛМКП «Львівводоканал».

З змісту цих документів видно, що за 2007 рік позивачем фактично було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у загальному розмірі 177042,03 грн., в тому числі 70463,72 грн. за 2007 рік та 106578,31 грн. за 2008 рік, що свідчить про необґрунтованість висновків акту відповідача про включення до складу податкового кредиту суми ПДВ у загальному розмірі 147945 грн.

Також суд відзначає, що Закон України «Про податок на додану вартість»не пов'язує право на податковий кредит із процесом доказуванням платниками ПДВ звязку придбаних товарів (послуг) із веденням господарської діяльності, а пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є визначено термін «господарська діяльність» як будь-якої діяльності особи, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою, що повністю відповідає характеру діяльності позивача.

За пунктом 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (КАСУ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи прийняті відповідачем податкові повідомлення рішення від 19.08.2010 року №0000392321/2 та від 14.09.2010 року №0000392321/3 на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що такі прийнятті не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинені дії), відтак вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, а зазначені рішення скасуванню.

Судові витрати у формі судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, зокрема, частини першої належить стягнути з відповідача.

Керуючись ст..ст. 7-19, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю..

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова від 19.08.2010 року №0000392321/2 та від 14.09.2010 року №0000392321/3.

3. Стягнути із Державного бюджету України на користь Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької 3 (три) грн.. 40 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 14 січня 2011 року.

Суддя Качур Р.П.