Рішення № 135748267, 09.04.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/611/26

Провадження № 2/638/1736/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2026 Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді Штих Т.В.,

за участю секретаря Черкашиної А.П.,

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України про знаття арешту з майна, -

УСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява, в якій ОСОБА_1 просила зняти арешт з майна: 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладений постановою ст. слідчого ДВНМ СДПІ м. Харкова про накладення арешту на мано від 28.04.2003 року.

23.02.2026 надійшла уточнена позовна заява, якою долучено співвідповідачем Державну податкову службу україни.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому на праві власності на підставі договору міни, посвідченого 21.04.1998 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Беседою Т.Д., 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка є спадкоємицею 1 черги за законом після смерті чоловіка. Вказує, що вчасно у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тобто прийняла спадщину після смерті чоловіка.

У цей час позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка, однак приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Машкова С.Л. письмово повідомила, що при отриманні довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна, виданої КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради. Від 16.04.2025 року за № 1158159, стало відомо про арешт від 28.04.2003 року на все майно ОСОБА_2 .

Згідно довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна, виданої КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради, станом на 31.12.2012 рік наявна інформація з паперових носіїв щодо об`єкта квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а саме постанова про накладення арешту на мано від 28.04.2003 року ст. слідчого ДВНМ СДПІ м. Харкова, відповідно до якої накладено арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого (підозрюваного) ОСОБА_2 де б таке не знаходилося.

З постанови про накладення арешту на мано від 28.04.2003 року вбачається, що ст. слідчий ДВНМ СДПІ м. Харкова, розглянувши матеріали кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 , обвинуваченого (підозрюваного) у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, в цілях забезпечення цивільного позову (виконання вироку в частині можливої конфіскації майна), наклав арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого (підозрюваного) ОСОБА_2 .

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 липня 2003 року ОСОБА_2 визнано винним за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі і позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані з обліком, зберіганням та розпорядженням матеріальними засобами строком на два роки. У відповідності зі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання, якщо він на протязі трьох років не вчинить новий злочин. В задоволенні цивільного позову по справі відмовлено.

Наявність арешту на спадкове майно створює позивачці перешкоди у реалізації прав, як власника майна.

Представник відповідача у відзиві не визнав позову, заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що обґрунтованим є висновок про можливість зняття арешту з майна - 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладеного постановою ст. слідчого ГВПМ СДПІ м. Харкова про накладення арешту на майно від 28.04.2003 року лише в порядку кримінального судочинства.

Також вказав, що за обставинами справи, що розглядається судом, ст. слідчим ГВПМ СДПІ м. Харкова, підполковником податкової міліції Бондаренко Г.І., розглянувши матеріали кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 , обвинуваченого (підозрюваного) у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, з метою забезпечення цивільного позову (виконання вироку в частині можливої конфіскації майна), накладено арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого (підозрюваного) ОСОБА_2 .

Отже, арешт на майно ОСОБА_2 накладено посадовою особою правоохоронного органу, на який покладався обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до КПК України 1960 року.

З огляду на наведені вище основні завдання ГУ ДПС, визначене позивачкою ( ОСОБА_1 ) у якості відповідача Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України відокремленого підрозділу органу державної влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є неналежним відповідачем.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 січня 2026 року по справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала і просила задовольнити з підстав, наведених у заявах по суті, наполягаючи на тому, що позивач правильно визначив відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи викладені у відзиві.

Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

З копії постанови про накладення арешту на майно від 28.04.2003 року вбачається, що ст. слідчий ДВНМ СДПІ м. Харкова, розглянувши матеріали кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 , обвинуваченого (підозрюваного) у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, в цілях забезпечення цивільного позову (виконання вироку в частині можливої конфіскації майна), наклав арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого (підозрюваного) ОСОБА_2 .

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 липня 2003 року ОСОБА_2 визнано винним за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі і позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані з обліком, зберіганням та розпорядженням матеріальними засобами строком на два роки. У відповідності зі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання, якщо він на протязі трьох років не вчинить новий злочин. В задоволенні цивільного позову по справі відмовлено.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18 листопада 1993 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, виданого повторно, серії НОМЕР_2 від 28 березня 2025 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна №1158159 від 16.04.2025 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/3 частці.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, пред`являючи вимоги до ГУ ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України.

Державну податкову службу (в Українській РСР) створено в системі Міністерства фінансів УРСР 1 липня 1990 року згідно з постановою Ради Міністрів України від 12 квітня 1990 р. № 74 «Про створення державної податкової служби в Українській РСР» у складі: Державної податкової інспекції Міністерства фінансів УРСР; державних податкових інспекцій по областях, районах, містах і районах у містах. Установлено, що державні податкові інспекції підпорядковуються вищестоящим інспекціям. Свою практичну діяльність державні податкові інспекції здійснюють у тісній взаємодії з органами державного управління республіки, виконавчими комітетами Рад народних депутатів.

Ухвалений 4 грудня 1990 року Закон УРСР № 509-XII «Про державну податкову службу в Українській РСР» визначив статус, функції та правові основи діяльності податкових органів. Законом України від 7 липня 1992 року №2555-XII «Про внесення змін до Закону Української РСР «Про державну податкову службу в Українській РСР» було внесено зміни, згідно з якими державна податкова служба в Україні створюється при Міністерстві фінансів України у складі Головної державної податкової інспекції України та державних податкових інспекцій у Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.

Відповідно до Указів Президента України від 22 серпня 1996 року №760/96 «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» та від 30 жовтня 1996 року № 1013/96 «Питання державних податкових адміністрацій» ДПА України стала центральним органом виконавчої влади, а державні податкові адміністрації в областях, районах, містах і районах у містах - самостійними одиницями, які не входили до складу місцевих державних адміністрацій. На виконання Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» розпочато реорганізацію ДПА України у ДПС України.

Положення про Державну податкову службу України було затверджено 12 травня 2011 року.

Надалі такий орган був реформований у Міністерство доходів та зборів, утворене на підставі Указу Президента України від 24 грудня 2012 року № 726/2012 шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України у єдиний орган.

21 травня 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби», згідно з пунктом 1 якої утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

18 грудня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі - Постанова № 1200, із змінами, внесеними згідно з Постановою № 846 від 25.09.2019), пунктом 1 якої передбачено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Пунктом 2 Постанови № 1200 установлено, що:

Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок);

Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства.

Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

В подальшому Кабінет Міністрів України постановою від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» вирішив:

- утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1);

- реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2);

- установити, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби (пункт 3).

Серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються (додаток 1), визначено Головне управління ДПС у Харківській області (далі ГУ ДПС у Харківській області).

Згідно із додатком 2 Головне управління ДФС у Харківській області (далі ГУ ДФС у Харківській області) реорганізується шляхом приєднання до ГУ ДПС у Харківській області.

Пунктом 4 постанови КМУ № 537 постановлено визначити територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

31.07.2019 проведено державну реєстрацію Головного управління ДПС у Харківській області, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис: 14801020000081693, код ЄДРПОУ 43143704.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 р. № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі постанова КМУ № 893) та враховуючи вимогу пункту 1 наказу Державної податкової служби України (далі ДПС України) від 08.10.2020 № 556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС» було постановлено: ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого входить Головне управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ: 43143704).

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління ДПС у Харківській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.07.2019 № 14 (у редакції наказу Державної податкової служби України від 29.07.2020 № 372), Головне управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) визначено правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ: 39599198) у відповідних сферах діяльності.

Згідно з положеннями статті 211 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику можуть утворюватись як відокремлені підрозділи такого органу. Такі територіальні органи утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади.

Абзацом четвертим пункту 3 Постанови КМУ № 893 Державну податкову службу зобов`язано забезпечити утворення територіальних органів Державної податкової служби відповідно до статті 211 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».

На виконання вимог даної постанови ДПС України наказом від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворила як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого входить Головне управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП: 43983495), яке не є юридичною особою, а має статус відокремленого підрозділу.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних Документ сформований в системі «Електронний суд» 04.02.2026 9 осіб підприємців та громадських формувань державна реєстрація створення ГУ ДПС (код ЄДРПОУ ВП: 43983495) відбулась 14.12.2020.

Відповідно до пункту 1 наказу ДПС України від 24.12.2020 № 755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01.01.2021 розпочато здійснення Головним управлінням ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП: 43983495, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України згідно з наказом ДПС № 529, повноважень та функцій Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ:43143704), що ліквідується відповідно до пункту 1 Постанови № 893. Державну реєстрацію припинення юридичної особи ГУ ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ: 43143704) в результаті її ліквідації, проведено 09.02.2022, номер запису 1004801110016081693.

Основні завдання та повноваження ДПС України визначені в Положенні про ДПС України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 (далі - Положення № 227), відповідно до пункту 7 якого ДПС України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.

Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) (пункт 1 Положення № 227).

ДПС у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 2 Положення № 227).

Основними завданнями ДПС (пункт 3 Положення № 227) є:

1) реалізація державної податкової політики, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону;

2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування:

державної податкової політики;

здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів;

державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;

державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску;

державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Головне управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП: 43983495) здійснює свої повноваження відповідно до Положення про Головне управління ДПС у Харківській області, затвердженого наказом ДПС України від 12.11.2020 № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС», відповідно до пункту 1 якого Головне управління ДПС у Харківській області (далі ГУ ДПС) є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі ДПС).

ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Харківської області. ГУ ДПС є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704).

ГУ ДПС здійснює адміністрування внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю (далі внесок).

Основними завданнями ГУ ДПС (крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій (далі ДПІ)) є:

забезпечення реалізації державної податкової політики, здійснення у межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, внеску, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок), державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Основними завданнями ДПІ є: здійснення сервісного обслуговування платників податків;

здійснення реєстрації та ведення обліку платників податків і платників єдиного внеску, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків, Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб, реєстрів, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи;

виконання інших функцій сервісного обслуговування платників податків, визначених законом.

Отже, арешт на майно ОСОБА_2 накладено посадовою особою правоохоронного органу, на який покладався обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N 520/13067/17, від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі N 438/610/14-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі N 640/22013/18).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Оскільки позов подано до неналежного відповідача, суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про знаття арешту з майна відмовляє.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-16 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України про знаття арешту з майна залишити без задоволення.

Судові витрати вважати сплаченими позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2026 року

Суддя Т. В. Штих