Рішення № 135733538, 07.04.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10400/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Дегтяренко К.С.

при секретарі судового засідання Сапронова А.О.

за участі учасників справи:

представників позивача Проценко О.М.

представника відповідача Мікрюкова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Проценко Олени Михайлівни до Орендного підприємства «Ужгородський коньячний завод», Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» про визнання недійсним договору, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Орендного підприємства «Ужгородський коньячний завод», Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» про визнання недійсним договору.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

Позивач зазначає, що наявні правові підстави для визнання недійсним Договору від 15.03.2024 року про відступлення права вимоги за Договором кредиту № 02-1/3к-31-16 від 10.08.2016 року, оскільки в силу законодавчих норм відступлення за кредитним договором (договором споживчого кредиту) могло бути тільки у випадку, якщо новим кредитором є фінансова установа, якою ОП «Ужгородський коньячний завод» не являється.

Позивач зазначає, що заміна сторони кредитора в Кредитному договорі на підставі Договору відступлення була здійснена з порушенням положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про споживче кредитування» (спеціальний закон у спірних правовідносинах), оскільки відступлення права вимоги за договором кредитування (договором споживчого кредиту) можливе тільки на фінансову установу. Відтак, оскільки оспорюваний Договір відступлення суперечить ЦК України та актам цивільного законодавства, то наявні підстави для визнання його недійсним.

ОП «Ужгородський коньячний завод» не є фінансовою установою, відповідно, не може бути кредитором за Кредитним договором. Також, Позивач не була поінформована про укладення оспорюваного Договору відступлення, як того вимагає Закон. Зазначене свідчить про незаконність такого відступлення права вимоги за Кредитним договором та наявність підстав для визнання Договору відступлення недійсним з огляду на порушення під час укладення оспорюваного договору положень статті 18 Закону України «Про споживче кредитування», який є спеціальним у спірних правовідносинах.

З врахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Представником відповідачів АТ «КОМІНВЕСТБАНК» та ОП Ужгородський коньячний завод адвокатом Мікрюковим С.В. подано відзив на позовну заяву у якому просить у задоволенні позову відмовити з огляду на наступні обставини. У відповідності до частини 1 статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Оскільки відступлення права вимоги по Договору кредиту за №02-1/3к-31-16 від 10 серпня 2016 року відбулося на умовах цесії, а не договору факторингу та без надання фінансових послуг з боку ОП Ужгородський коньячний завод для ОСОБА_1 то відповідно і умови викладені в цій статті не відносяться до позивача, а стосуються інших обставин, а відступлення здійснено відповідно до цивільного законодавства.

Факт передання права вимоги не є фінансовою послугою, а тому те, що новий кредитор не є фінансовою установою, не заперечує можливості такого відступлення та враховуючи те, що договір відступлення права вимог є договором цесії та у ОСОБА_1 відсутні будь-які порушені суб`єктивні права або інтереси, у боржника. Також зазначає, що внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину і просить відмовити в позові в повному обсязі.

Також посилається на висновки викладені Верховним Судом у постанові 23.07.2025 року у справі №907/311/21 щодо розмежування договорів факторингу та цесії.

Представник ОСОБА_1 адвокат Проценко О.М. подала відповідь на відзив АТ «КОМІНВЕСТБАНК» та ОП Ужгородський коньячний завод, в якому заперечення на пояснення наведені відповідачами у своїх відзивах та додатково наголошується про порушення оскаржуваним договором прав позивачки та відсутності спеціального статусу фінансової установи в ОП «Ужгородський коньячний завод» у зв`язку із чим неможливо було відступити право вимоги за договором кредиту №02-1/3к-31-16 від 10 серпня 2016 року.

Представник відповідачів АТ «КОМІНВЕСТБАНК» та ОП Ужгородський коньячний завод адвокат Мікрюков С.В. подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив , що через знаходження позивачки на тимчасово окупованих територіях неможливо було надіслати повідомлення про відступлення права вимоги за договором кредиту, боржником в якому є позивачка. Факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Також повторно навів свої заперечення, які вже були зазначені у відзиві на позовну заяву щодо відсутності порушених прав та інтересів позивачки ОСОБА_1 оскаржуваним договором відступлення права вимоги.

04.02.2026 представником АТ «КОМІВНЕСТБАНК» адвокатом Мікрюков С.В. були подані додаткові пояснення, в якому зазначає. Що ОСОБА_1 09 грудня 2025 року повністю погасила заборгованість по договору кредитної лінії №02-1/3к-31-16. Кошти були перераховані нею на рахунок ОП Ужгородський коньячний завод за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №PN61 від 09 грудня 2025 року. Також нею було повернуто судовий збір по справі №172/1577/23 на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готів №PN81 від 09 грудня 2025 року.

Також зазначає, що добровільне виконання ОСОБА_1 зобов`язань по договору кредитної лінії №02-1/3к-31-16 та при розгляді даної справи необхідно застосувати доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у відповідності до постанов постанов КЦС ВС від 30.07.2020 у справі № 357/7734/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 637/239/14-ц.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.07.2025 року задоволено заяву головуючого судді Фазикош О.В. про самовідвід по цивільній справі №308/10400/25 та передано матеріали до канцелярії Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для виконання вимог, передбачених ст. 41 ЦПК України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.07.2025 року відкрито провадження у справі за правила загального позовного провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.09.2025 справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні:

позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, наддав аналогічні пояснення в суді, просив позов задовольнити.

представник відповідача ОП Ужгородський коньячний завод та АТ «КОМІНВЕСТБАНК», у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на обставини викладені у заявах по суті спору, надав аналогічні пояснення під час судового засідання.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи:

10 серпня 2016 року між ПАТ «КОМІНВЕСТБАНК», та ОСОБА_1 було укладеного Договір кредиту №02-1/3к-31-16 та в подальшому були підписана додаткова угода №1 від 01 лютого 2017 року, згідно якого Позичальник отримав кредит в розмірі 755 000,00 грн. (Сімсот п`ятдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.) зі сплатою 6% (Шість) відсотків річних з кінцевим терміном повернення 10 серпня 2021 року.

Свої зобов`язання за Договором кредиту Банк виконав повністю, що підтверджується випискою з поточного рахунку Відповідача.

Відповідно до:

п.2.4. Договору кредиту, Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/365-366), в межах строку, що визначений п.1.1. цього Договору. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту ;

п.3.3. Договору кредиту, Позичальник зобов`язаний;

п. 3.3.3. Договору кредиту, суворо дотримуватися положень цього Договору, а також договору, визначеного п.1.3. цього Договору;

п. 3.3.4. Договору кредиту, сплачувати комісійну винагороду та відсотки за використання Кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.1.1, 2.4., 2.5. цього Договору;

п. 3.3.5. Договору кредиту, повернути в повному обсязі Кредит із нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений п.1.1. цього Договору;

15 березня 2024 року між АТ «КОМІНВЕСТБАНК» та Орендне підприємство «Ужгородський коньячний завод», ЄДРПОУ 00412122, місцезнаходження: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Тімірязєва, буд. 19 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором кредиту №02-1/31-16 від 10 серпня 2016 року.

У відповідності до умов договору:

1.1. Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за договором кредиту №02-1/3к-31-16 та додаткової угоди №1 від 01 лютого 2017 року (далі Договір кредиту), укладеним між Первісним кредитором та фізичною особою ОСОБА_1 , Паспорт серії НОМЕР_1 виданий 16 травня 2000 року Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

1.2. За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань за Договором кредиту, в тому числі:

?682 858,57 грн. заборгованість за кредитом;

?17 177,83 грн. відсотки по кредиту;

1.3. Передача права вимоги до боржника від Первісного кредитора до Нового кредитора відбувається без набуття додаткового доходу жодною із сторін.

1.4. Уступка права вимоги здійснюється у повному обсязі від отриманої суми боргу, без будь яких дисконтів та премій за стягнення з боржника грошових зобов`язань.

2.1. Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує

Первісному кредитору винагороду в національній валюті України, що становить 700 036,40 грн. (сімсот тисяч тридцять шість гривень 40 копійок)шляхом безготівкового перерахування на рахунок АТ «КОМІНВЕСТБАНК» НОМЕР_3 , Код ЄДРПОУ 19355562, МФО 321248.

3.3. Первісний кредитор повідомляє Нового кредитора, що на дату укладення цього Договору триває справа №172/1577/23 в Васильківському районному суді Дніпропетровської області за позовом АТ «КОМІВНЕСТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Васильківський районний суд Дніпропетровської області від 17.06.2025 року у справі № 172/1577/23 вирішено позов Орендного підприємства «Ужгородський коньячний завод» до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Акціонерне товариство «Комерційний інвестиційнийбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Орендного підприємства «Ужгородський коньячний завод» (код ЄДРПОУ 00412122) заборгованість за кредитним договором № 02-1/3к-31-16 від 10.08.2016 року у сумі 606648 (шістсот шість тисяч шістсот сорок вісім) гривень 59 копійок, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 606648,59 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Орендного підприємства «Ужгородський коньячний завод» (код ЄДРПОУ 00412122) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 10441,73 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду 18 листопада 2025 року у справі № 172/1577/23 вирішено Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ігнатенко Тетяна Василівна залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року залишити без змін.

Позиція суду та оцінка доводів учасників справи:

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

За змістом ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Правочином є дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 статті 202 ЦК України). Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6). Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 статті 215 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 статті 512 ЦК України). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, ЦК України передбачено, що для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор банк або інша фінансова установа.

Згідно з положеннями ч. 1 статті 18 Закону відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором.

Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах Фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу. У разі якщо особа, яка не є фінансовою установою, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, набуває право вимоги за договором про споживчий кредит у результаті правонаступництва або відповідно до закону, така особа не має права самостійно врегульовувати прострочену заборгованість та зобов`язана залучити до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Зазначена вимога не поширюється на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 2 статті 18 Закону).

До нового кредитора переходять передбачені цим Законом зобов`язання кредитодавця, зокрема щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки). Новий кредитор не має права залучати колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, якщо умовами договору про споживчий кредит, за яким набуто п У відповідності до постанови Дніпровського апеляційного суду 18 листопада 2025 року у справі № 172/1577/23

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про споживче кредитування», відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

Відповідно до п.13 ст.1 Закону України «Про факторинг», факторинг - послуга або декілька послуг, що надає фактор на підставі договору факторингу.

Послуги з факторингу це фінансова послуга, за якою компанія-постачальник продає свої неоплачені рахунки-фактури (дебіторську заборгованість) факторинговій компанії (фактору) задля швидкого отримання коштів. Фактор одразу виплачує постачальнику частину суми рахунку (зазвичай до 90%), а потім самостійно стягує повну вартість з покупця. Це дозволяє постачальнику покращити ліквідність, уникнути ризиків неплатежів та отримати кошти для поповнення оборотного капіталу.

Враховуючи, що Орендне підприємство «Ужгородський коньячний завод» надає послуги з факторингу, на нього не розповсюджуються обмеження, встановлені ч.2 ст.18 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги від 15 березня 2024 року передача права вимоги до боржника від первісного кредитора до нового кредитора відбувається без набуття додаткового доходу жодною із сторін.

Згідно з пунктом 1.4 договору уступка права вимоги здійснюється у повному обсязі від отриманої суми боргу, без будь-яких дисконтів та премій за стягнення з боржника грошових зобов`язань.

Відповідно до п. 2.1 договору про відступлення права вимоги від 15.03.2024 року новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду в національній валюті України, що становить 700036,40 грн., на підтвердження чого позивачем надано оригінал меморіального ордеру від 15.03.2024 року.

Аналіз вказаних та інших положень договору дає можливість встановити відсутність в ньому умов щодо надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, то відповідно немає підстав вважати цей договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до Орендного підприємства «Ужгородський коньячний завод» на законних підставах перейшло право вимоги за кредитним договором № 02-1/3к-31-16 від 10 серпня 2016 року, оскільки відступлення права вимоги за договором кредиту відбулося на умовах цесії, а не договору факторингу та без надання фінансових послуг з боку ОП «Ужгородський коньячний завод».

Вказані обставини, крім іншого встановлені постановою Дніпровського апеляційного суду 18 листопада 2025 року у справі № 172/1577/23 про стягнення заборгованості за кредитним договором, № 02-1/3к-31-16 від 10 серпня 2016 року і є на думку суду преюдиційними для розгляду вказаної справи.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Встановлена відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (пункт 44 постанови Верховного Суду від 30 квітня 2024 року).

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження

№ 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних й допустимих доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам доказів не збирає.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З огляду на вищевказане, з`ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуваний договором про відступлення права вимоги від 15.03.2024 року за договором кредиту №02-1/3к-31-16 від 10.08.2016 року безпосередньо прав, інтересів та (або) обов`язків позивача можна дійти до наступних висновків:

- очевидного і безумовного, а не ймовірного правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо договором про відступлення права вимоги від 15.03.2024 року за договором кредиту №02-1/3к-31-16 від 10.08.2016 року, позивач як особа, яка вважає, що його права порушені не довів;

- в позовній заяві не зазначила в якій частині оскаржуваного ним договором про відступлення права вимоги від 15.03.2024 року за договором кредиту №02-1/3к-31-16 від 10.08.2016 року прямо вказано про її права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме;

Відтак, судом не може вирішуватися питання про права, інтереси та/або обов`язки позивача і договір про відступлення права вимоги від 15.03.2024 року за договором кредиту №02-1/3к-31-16 від 10.08.2016 року не зачіпає безпосередньо права та обов`язки такої особи; жодна частина договору не містять жодних посилань і застережень, а також висновків щодо прав або обов`язків позивача.

Ураховуючи зазначене та зважаючи на викладені положення законодавства, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у свою чергу, вважає наявними підстави для відступлення від висновку, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі N 904/8902/17, зокрема в частині наявності підстав та правомірності задоволення позову про визнання недійсними умов договору, стороною якого позивач не є, без дослідження і встановлення обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання оспорюваного договору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2025 у справі № 718/6/23 (провадження № 61-15661св23) зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Тому внаслідок відступлення права вимоги, за відсутності в імперативній нормі приватного права заборони на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 4 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 3 березня 2020 року в справі № 910/6091/19).

Також Верховний Суд неодноразово у своїх постановах наголошував на тому, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного рішення на предмет його відповідності положенням законодавства.

Отже, в межах заявлених позовних вимог, позивач не довела наявності саме у неї, а не іншої особи, порушеного права та законного інтересу, тому, у задоволенні позову слід відмовити з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

Суд, оцінюючи допустимість, достовірність кожного доказу окремо та доводи сторін, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на викладені вище мотиви.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Розподіл судових витрат між сторонами:

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то з огляду на норми ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у справі, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 3, 11, 15, 16 ЦК України, ст. 2, 4, 5, 11, 12, 13, 76-80, 81, 83, 89, 133, 137, 141, 158, 259, 263-265, 272-273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 адвоката Проценко Олени Михайлівни до Орендного підприємства «Ужгородський коньячний завод», Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» про визнання недійсним договору відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Орендне підприємство «Ужгородський коньячний завод», ЄДРПОУ 00412122, місце знаходження: 88014, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Тімірязєва,19;

Акціонерне товариство «Комерційний інвестиційний банк», ЄДРПОУ 19355562, місце знаходження: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гойди, 10.

Повний текст рішення суду складено 16.04.2026 року.

Суддя Дегтяренко К.С.