Ухвала суду № 135721942, 15.04.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2-а/381/53/26

381/2028/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Фастів

Суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області Анапріюк С.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

встановила:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із цим позовом.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2026, справа надійшла в провадження судді Анапріюк С.П.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 06.04.2026 залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення її недоліків протягом десятиденного строку, з дня отримання копії ухвали.

Одночасно позивачу роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.

У вказаній ухвалі суд вказав, що з метою усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно подати до суду належні та допустимі докази направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також надати до суду належні та допустимі докази поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Згідно з довідкою про доставку електронного документа, ухвала про залишення позовної заяви без руху доставлена до електронного кабінету представника позивача 07.04.2026.

13.04.2026 на адресу суду від представника позивача адвоката Зінькової І.В. надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Перевіривши подані до суду документи, приходжу до таких висновків.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху представник позивача подала довідку, видану головою вуличного комітету, згідно із відомостями якої позивач з березня 2022 по теперішній час проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Вказана довідка, за твердженням представника позивача, підтверджує фактичне місце проживання позивача не у Херсонській області, куди відповідач надіслав йому копію постанови, а у АДРЕСА_1 у період часу, коли стосовно нього прийнята відповідачем оскаржувана постанова. На думку позивача, відомості цієї довідки підтверджують поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Надаючи оцінку довідці голови вуличного комітету щодо місця проживання позивача як доказу, беру до уваги, що голова вуличного комітету не є органом чи офіційною службовою особою, до повноважень якого належить підтвердження інформації та видача таких довідок.

З огляду на вказане вважаю, що подана представником позивача довідка голови вуличного комітету не відповідає критеріям допустимості, належності та достовірності.

Крім цього, представник позивача подала до суду копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , яким документований позивач, згідно з відомостями якого позивач взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 23.08.2022.

Вважаю, що вказаний документ свідчить виключно про обставину взяття позивача на облік 23.08.2022 та не може підтверджувати будь-яких інших відомостей, зокрема і відомостей щодо місця проживання позивача у період з серпня 2025 по квітень 2026.

Натомість, відповідно до відповіді № 2597891 від 13.04.2026 адресою місця реєстрації позивача є АДРЕСА_2 .

Також, згідно із відповіддю № 2597897 від 13.04.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, довідки ВПО стосовно позивача відсутні.

Отже, вважаю, що позивач не підтвердив належними та достатніми доказами зазначену ним у позові інформацію щодо місця свого проживання.

Водночас, згідно із чинним законодавством України, зокрема згідно із Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», зареєстроване місце проживання це офіційна адреса особи, яка використовується для листування, вручення кореспонденції та комунікації з державними органами.

З огляду на те, що офіційною зареєстрованою адресою позивача є його місце реєстрації у Херсонській області, він не вчинив будь-яких дій для реєстрації свого місця проживання з внесенням цієї інформації до відповідних державних реєстрів, тому вважаю безпідставним посилання позивача на те, що відповідач надіслав йому копію постанови саме за цією адресою, а не за місцем його фактичного мешкання.

Крім цього, у позові як на поважну причину пропуску строку звернення до суду позивач вказує на те, що про оскаржувану постанову відповідача йому стало відомо після того як банківська установа заблокувала його рахунки і, перевіривши стан рахунків, він виявив у Єдиному реєстрі боржників та Єдиній системі виконавчих проваджень інформацію про відкрите стосовно нього виконавче провадження.

Проте усупереч вимог п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України позивач не надає докази указаних обставин, зокрема та не виключно, паперових копій відповідних сповіщень про відмову у проведенні платежу банком, касового чеку із повідомленням про відмову у здійсненні платіжної операції, відомостей із мобільного застосунку чи установи відповідного банку про встановлення обмежень по рахунку тощо.

Із долучених до позову матеріалів встановлено, що виконавче провадження №80330697 відкрите 24.02.2026, у межах цього виконавчого провадження 24.02.2026 також винесено постанову про арешт коштів боржника.

Тобто, обмеження по карткових рахунках позивача (боржника) діють з 24.02.2026, іншого позивач не зазначив та не підтвердив.

Доказів необізнаності про наявність виконавчого провадження та неможливості ознайомлення з його документами після дати його відкриття 24.02.2026, в тому числі засобами АСВП, позивач також не надав.

Також позивач не надав докази щодо дати його звернення до органу ДВС та отримання ним інформації про відкриття стосовно нього виконавчого провадження.

Отже, позивач не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами обставини, які йому перешкодили починаючи з 24.02.2026 (часу, коли йому стало відомо про прийняту відповідачем постанову та про її зміст) у визначений десятиденний строк звернутися до суду з цим позовом. Також не надав суду докази наявності об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливили звернення до суду з адміністративним позовом аж до квітня 2026 року.

Крім цього, суд вважає необґрунтованим посилання позивача як на поважну причину пропуску строку звернення до суду введення у державі воєнного стану, оскільки ця обставина без об`єктивних перешкод, підтверджених достатніми доказами, сама по собі є не є самостійною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

При цьому враховую висновок ЄСПЛ у справі «Салов проти України» (пункт 93), згідно з яким відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всупереч вимогам ухвали про залишення позову без руху позивачем не наданого обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та доказів на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що станом на 29 вересня 2025 року (з урахуванням заяви представника позивача про надання додаткового строку для усунення недоліків адміністративного позову від 11 вересня 2025 року) позивач не усунув вказані в ухвалі недоліки.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Вказані обставини є підставою для повернення позовної заяви позивачу, в порядку визначеному частиною четвертою статті 169 КАС України.

При цьому враховано позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 січня 2021 року № 9901/258/ (11-331заі20) про те, що повернення позовної заяви через те, що позивач не виконав вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та не усунув недоліків такої заяви, обмежує гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на доступ позивача до суду, але не порушує цього права і не нівелює його суті. Зазначене повернення позовної заяви забезпечує юридичну визначеність у правовідносинах суду з позивачем, який не виконав вимог чинної ухвали.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 294 КАС України, суддя

ухвалила:

Відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності вважати неподаною та повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК