Постанова № 13572046, 02.12.2010, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ц

справа № 2-а 9972/09/0470

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2010 року м. Дніпропетровськ

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чорної В.В.

при секретарі судового засідання Черненко А.А.

за участі представників сторін:

позивача Дубініна Д.В.

відповідача Котович Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Міський трамвайпро стягнення адміністративно господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ :

30 липня 2009 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства Міський трамвайпро стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 206024 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 р., та пені в сумі 7004 грн. 85 коп. за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що на виконання положень Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Комунальне підприємство Міський трамвай, при середньообліковій чисельності штатних працівників підприємства 829 осіб, повинно було створити у 2008 р. 33 робочих місця, та працевлаштувати на них інвалідів. Фактично на підприємстві працевлаштовано 20 інвалідів. Таким чином, відповідач не виконав норматив щодо створення тринадцяти робочих місць для працевлаштування інваліда, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, у звязку з чим зобовязаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 206024 грн., виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника, та пеню на суму заборгованості по сплаті адміністративно господарських санкцій у сумі 7004 грн. 85 коп. за несвоєчасну їх сплату. У добровільному порядку відповідач не сплачує суму заборгованості, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність законних підстав для накладення на відповідача адміністративно-господарських санкцій у звязку з відсутністю вини підприємства. Так, згідно чинного законодавства, обовязок по виявленню інвалідів, які бажають працювати, покладено на місцеві органи соціального захисту населення, а не на підприємства. Відповідачем було вжито всіх заходів для виконання вимог закону щодо працевлаштування інвалідів, а саме, у встановлені строки до центру зайнятості регулярно подавалися звіти за формою 3-ПН, а також протягом року було працевлаштовано одну особу (ОСОБА_3, інваліда 3-ї групи), направлену центром зайнятості. Крім того, посилається на частину 1 статті 17 Закону України Про основи соціальної захищеності в Україні, якою передбачено обмеження щодо забезпечення інвалідам права працювати лише на підприємствах, в установах, організаціях зі звичайними умовами праці. Тому, з урахуванням специфіки роботи підприємства та наявності посад, повязаних з важкими умовами праці та підвищеною небезпекою праці, при визначенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів повинна враховуватись тільки та кількість робочих місць, що не повязана з такою специфікою роботи. Враховуючи, що на підприємстві з 887 робочих місць лише 51 посада не повязана із шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, то й норматив має розраховуватись, виходячи з різниці між ними. Крім того, з урахуванням того, що трамвайні вагони підпадають під визначення залізничний транспорт, та у відповідності до ч. 4 ст. 15 Закону України Про залізничний транспорт, створення робочих місць для працевлаштування інвалідів підприємствами та організаціями залізничного транспорту має проводитись в розмірі 4-х відсотків від числа працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах. Отже, розрахунок нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві повинен проводитися, виходячи з кількості працюючих 51 особа, і в такому разі буде становити 2 особи. За таких обставин, застосування до підприємства господарських санкцій, на думку відповідача, є неправомірним.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши чинне законодавство, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українівстановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обовязок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, щомісячно надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство Міський трамвайперебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно форми 10 ПІ Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідівза 2008 рік, що надавався відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2008 році становила 829 осіб, з них чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, становить 33 особи, що відповідає вимогам законодавства. Проте, у 2008 р. на підприємстві працювало лише 20 осіб, яким встановлено інвалідність (а.с. 4).

Згідно інформації Центрально-Міського районного центру зайнятості м. Кривого Рогу від 16.06.2009 р. за № 1996, КП Міський трамвайпротягом 2008 року подавало до центру зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, починаючи з 20 червня 2008 року, та лише щодо наявності 1 вакансії для інваліда (а.с. 7).

Також, як вбачається з копій наданих відповідачем звітів до центру зайнятості за формою № 3-ПН, потреба у працівниках інвалідах заявлялась лише станом на 20.06.2008 р., 20.07.2008 р., 31.07.2008 р., 10.08.2008 р., 20.08.2008 р., 30.08.2008 р., 10.09.2008 р., 20.09.2008 р., 30.09.2008 р., 10.10.2008 р., 20.10.2008 р., 30.10.2008 р., 10.11.2008 р., по 1 вакантній посаді кондуктор.

Зазначені обставини в судовому засіданні відповідачем не заперечувались. Навпаки, у письмових запереченнях відповідач зазначив, що протоколом засідання постійно діючої атестаційної комісії підприємства від 19.05.2008 р. саме посаду кондуктора з обілечування пасажирів визнано такою, що можлива для працевлаштування інвалідів.

Тобто, інші посади як вакансії для можливого працевлаштування інвалідів, підприємством у 2008 році не пропонувалися, відповідно, робочі місця не створювалися.

Також, з січня по червень 2008 року обовязкова звітність за формою № 3-ПН до центру зайнятості відповідачем не подавалася.

Таким чином, протягом 2008 р. відповідач не виділив та не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів у кількості 13 одиниць; крім того, протягом січня червня 2008 року, та в грудні 2008 року не надавав державній службі зайнятості щомісячну обовязкову інформацію про вакантні робочі місця, необхідну для організації працевлаштування інвалідів (звіти 3-ПН), а з 20 червня по 20 листопада 2008 року надавав таку інформацію не в повному обсязі, що виключало можливість у центру зайнятості виконати свої обовязки по забезпеченню організації працевлаштування інвалідів на підприємстві у необхідній кількості згідно встановленого нормативу. За таких обставин, суд доходить висновку про невиконання відповідачем у 2008 році вимог ст.ст. 18,19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що, з урахуванням специфіки роботи підприємства та наявності посад, повязаних з важкими умовами праці та підвищеною небезпекою праці, при визначенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів повинна враховуватись тільки та кількість робочих місць, що не повязана з такою специфікою роботи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності в Україні, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою чи іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (в редакції Закону України від 23.02.2006 р.). Отже, на момент виникнення спірних правовідносин (на 2008 рік), частина 1 статті 17 Закону діяла у редакції, наведеній вище, і вже не передбачала обмежень, які встановлювались у попередній редакції частини 1 названої статті (яка діяла до 23.02.2006 р.), щодо забезпечення інвалідам права працювати лише на підприємствах, в установах, організаціях зі звичайними умовами праці. Відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності в Україні, норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Отже, чинним законодавством з питань соціального захисту інвалідів визначено однакові для всіх підприємств, установ, організацій критерії визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та не передбачено жодних обмежень для реалізації права інвалідів на працевлаштування в залежності від існуючих на підприємстві умов праці.

Таким чином, посилання відповідача на частину 1 статті 17 Закону України Про основи соціальної захищеності в Українів редакції, яка на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність, як на підставу для проведення розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виходячи з кількості робочих місць зі звичайними умовами праці , є безпідставними, та суперечать обставинам, встановленим судом.

Відповідач самостійно розрахував адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2008 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, згідно поданого до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідівза 2008 рік, та вірно визначив чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, у кількості 33 осіб, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу підприємства у 2008 році, яка становила 829 осіб (а.с. 4).

Доказів щодо вжиття заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у необхідній кількості у 2008 році, чи вжиття інших дій, направлених на виконання встановленого нормативу, відповідачем не надано.

У відповідності до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідач вказані обставини не довів.

Відповідно до ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж це встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції в сумі, яка визначається в розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. При цьому, адміністративно господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами та організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 вказаного Закону.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2008 р. нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в строки, встановлені законом, не були сплачені, позивач здійснив розрахунок зазначених санкцій за даними наданого відповідачем звіту за формою 10-ПІ від 19.02.2009 року за 2008 рік, виходячи з середньої річної заробітної плати штатного працівника та кількості незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в сумі 206024 грн., а також нарахував пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій в сумі 7004 грн. 85 коп. Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 213028 грн. 85 коп.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення внаслідок порушення відповідачем у 2008 р. вимог ст.ст. 18-20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні(незабезпечення виконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання необхідної для організації працевлаштування інвалідів інформації у державну службу зайнятості, несплату у встановлені строки адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць).

Керуючись ст.ст. 122, 160-162, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства Міський трамвай(код ЄДРПОУ 34811439) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31215230700020, отримувач Дзержинський район, банк отримувача ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 25005978) адміністративно господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 р. в сумі 206024 грн. (двісті шість тисяч двадцять чотири гривні), та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 7004 грн. 85 коп. (сім тисяч чотири гривні вісімдесят пять копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 07.12.2010 року.

Суддя В.В.Чорна