Рішення № 135707422, 12.03.2026, Городищенський районний суд Черкаської області

справа № 691/801/24

провадження № 2/691/48/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі:

головуючого судді Савенко О.М.

з участю секретаря судового засідання Шмунь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки та піклування Черкаської міської ради, органу опіки і піклування Корсунь-Шевченківської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав,-

встановив :

ОСОБА_1 звернулася в Городищенський районний суд Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки та піклування Черкаської міської ради, органу опіки і піклування Корсунь-Шевченківської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на те, що 24 квітня 2008 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано у Відділі РАЦС по м. Черкаси Черкаського управління юстиції Черкаської області, актовий запис №287. У період шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . 31 жовтня 2011 року Соснівським районним судом м. Черкаси шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано та зобов`язано батька сплачувати аліменти на утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття. Рішення суду в частині сплати аліментів, ОСОБА_2 не виконує. 05 грудня 2012 року вона ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_1 .. З 2011 року відповідач почав проживати окремо, неповнолітній син залишився проживати з нею і фактично з тих пір батько не бере жодної участі у вихованні сина, не цікавиться здоров`ям дитини, успіхами, морально та матеріально не підтримує дитину. Ще з раннього віку у дитини були помічені відхилення в розвитку, а з 2018 року ОСОБА_3 лікується в психіатричних лікарнях, діагноз «епілепсія». Згідно копії посвідчення Серії НОМЕР_3 , виданого 02 березня 2020 року Управлінням праці та соціального захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради ОСОБА_3 , є дитиною з інвалідністю. Вона мобілізована до лав ЗСУ, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 24 березня 2022 року. Разом з дитиною фактично проживають в м. Черкаси, Черкаської області, син навчається в м. Корсунь-Шевченківський у КЗ «Корсунь-Шевченківський багатопрофільний НРЦ «Надія» ЧОР», навчається разом з проживанням, на період вихідних та канікул вона забирає дитину до м. Черкаси. ОСОБА_2 , з січня 2021 року перебуває у розшуку за несплату аліментів. Відповідач є злісним неплатником аліментів, що підтверджується ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2021 року. Тобто, обов`язок щодо належного виховання дитини, її духовного та фізичного розвитку, усвідомлення зовнішнього світу, стану здоров`я, значних фінансових витрат на дитину здійснюється тільки нею, як матір`ю дитини. Той факт, що батька фактично не існує у житті сина можуть підтвердити і вчителі навчального закладу, у якому дитина навчається на теперішній час, і лікарі, які лікують дитину. Відповідач жодного разу не відвідав дитину, не був присутнім на батьківських зборах, святах, що готувались дітьми для батьків, тобто жодного контакту з дитиною не підтримує. Ніякої участі у допомозі в лікуванні сина не бере. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав, що і стало підставою звернутися з позовною заявою в суд (а.с.1-6).

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 22 липня 2024 року у цивільній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання з викликом сторін до суду, з наданням відповідачу часу для подачі відзиву, пред`явлення зустрічного позову, а третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору для письмових пояснень.

01 грудня 2025 року постановлено ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області про залучення Військової частини НОМЕР_1 , в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, підготовче засідання закрито та цивільну справу призначено до судового розгляду по суті.

У судових засіданнях позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити в повному обсязі, вказавши, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не забезпечує належні умови його виховання, проживання, не проявляєть жодного інтересу до сина, ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Позивач зазначила, що є військовослужбовцем та проходить військову службу за контрактом, у військовій частині. При цьому без згоди відповідача у побуті не може вирішити ніякі юридичні питання, стосовно сина.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлений належним чином про судовий розгляд, шляхом надіслання судових повісткок рекомендованим повідомленням, трекінги від 11 вересня 2024 року № 0600287109390, від 07 жовтня 2024 року №0600294034649, 01 грудня 2025 року №067010109962, від 17 грудня 2024 року №0610215927485, від 03 березня 2025 року №0610236034278 та розміщення оголошень про виклик до суду на офіційному веб-порталі «Судова влада України» за веб-адресою: https://gd.ck.court.gov.ua. у судові засідання не з`явився, причину своєї неявки суду не повідомив, як і не надіслав заяв чи то клопотань про розгляд справи у його відсутність або перенесення розгляду, відзиву на позовну заяву не подав.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки та піклування Черкаської міської ради Троян О.В. у судове засідання не прибула, подала заяви без її участі від 21 лютого 2026 року, та 26 березня 2026 року, позовні вимоги підтримала та просила їх задоволити виключно в інтересах дитини.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки і піклування Корсунь-Шевченківської міської ради, ОСОБА_6 , у судовому засіданні позовні вимоги не заперечила, зазначивши, що вважає вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Військової частини НОМЕР_1 , подав від 06 січня 2026 року заяву про розгляд справи у відсутності представника, підтримує позовні вимоги позивача, викладені у позовній заяві у даній справі, та не заперечує проти їх задоволення.

Суд, розглянувши позовну заяву в межах заявлених позовних вимог, заслухавши сторони, враховуючи належне повідомлення відповідача, про день, час, місце судового розгляду, та інші сторони у справі, дослідивши докази у справі, приходить до висновку, що позов не обґрунтований і не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським Судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. ст. 150, 155 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, тобто здійснювати батьківські права, які не можуть суперечити інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, і один із видів відповідальності, передбачений ст. 164 СК України - позбавлення батьківських прав. Пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», вказує, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками - п. 16 вищенаведеної постанови.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Відповідно до ст. 12 вищевказаного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особа, що їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч.2 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При розгляді спору суд враховує рішення Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», яким встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Судом встановлено та підтверджується доказами у справі, що згідно паспорта громадянина України Серії НОМЕР_5 , позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , із Витягу з реєстру територіальної громади місце реєстрації за адресою АДРЕСА_1 (а.с.8-10). Відповідно довідки №590 від 11 червня 2021 про фактичне місце проживання ОСОБА_1 виданої Бучанською міською радою на підставі Акту депутата Бучанської міської ради Рибальченко Ю.А. від 24 травня 2021, позивач орендує житло по АДРЕСА_2 з родиною: сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.27-28). Після початку повномаштабного вторгнення Росії до України позивач разом із сином змінила місце проживання та проживає за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується довідками від 26 травня 2022 року №7102-5001658472, №7102-5001658659 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.11,15). Відповідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_7 , позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 24 квітня 2008 року (а.с.16). Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , де в графі батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_4 , місце реєстрації неповнолітнього АДРЕСА_4 , (а.с.12,14). 31 жовтня 2011 року рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано та зобов`язано батька сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття (а.с.17-18). Після шлюбу позивач змінила прізвище на ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про зміну імені Серії НОМЕР_8 виданого Відділом ДРАЦС по Соснівському районі міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис №85 (а.с.19). ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з січня 2021 року перебуває у розшуку за несплату аліментів, що підтверджується ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2021 року, листом Центрального ВДВС м. Черкаси до ЧРУП ГУНП в Черкаській області про виконання вказаної ухвали, довідкою №1730 від 01 листопада 2023 року про те, що позивач не отримує аліментів з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , та довідками розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, листом Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області про оголошення ОСОБА_2 в розшук (а.с.20, 36-39, 40-41). Позивач ОСОБА_1 мобілізована до лав ЗСУ, за період проходження служби в військовій частині НОМЕР_9 , зарекомендувала себе з позитивної сторони як професійно грамотний, ініціативний та дисциплінованиц військовослужбовець, про що зазначено в службовій характеристиці від 28 червня 2024 року (а.с.42). Ще з раннього віку у неповнолітнього сина ОСОБА_3 були помічені відхилення в розвитку, згідно випискам із медичної карти стаціонарного хворого №276, №2491, №4090, з 2018 року ОСОБА_3 , приймає ліки, лікується в психіатричних лікарнях, з діагнозом «епілепсія» (а.с.21-26). Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_3 виданого 02 березня 2020 року Управлінням праці та соціального захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю (а.с.13). Через своє захворювання та агресивну поведінку неповнолітній навчається в спеціалізованих навчальних закладах, які часто змінює. Зокрема, був відрахований 16 червня 2021 року з санаторної школи-інтернату І-ІІ ступенів № 21 Оболонського району м. Києва, характеризувався, задовільно, проте потребує постійного контролю, та перевединий до Таращанського навчально-реабілітаційного центру від 11 червня 2021 року згідно довіки № 112 (а.с.30-35) На даний період, ОСОБА_3 навчається в м. Корсунь-Шевченківський у КЗ «Корсунь-Шевченківський багатопрофільний НРЦ «Надія» ЧОР», разом з проживанням, що підтверджується довідкою №01-45/46 від 30 січня 2024 року, де зазначено, що з початку 2023-2024 навчального року, ОСОБА_2 батько учня 8 класу ОСОБА_3 участі в освітньому процесі дитини не приймає. Всіма питаннями, пов`язаними з навчанням та розвитком дитини, займається мама - ОСОБА_1 (а.с.29). Психолого педагогічна характеристика, сформована КЗ «Корсунь - Шевченківський багатопрофільний НРЦ «Надія», свідчить проте, що ОСОБА_3 закінчив 8 клас, програмовий матеріал засвоїв на середньому рівні, спостерігається недостатній рівень довільної уваги, є потреба багаторазового повторення вивченого матеріалу, вихованням підлітка займається лише мати, батько не цікавиться ні навчанням, ні розвитком сина (а.с.35). Квитанція №2437-5632-6264-3807 виконана позивачем при звернені до суду із позовною заявою від 10 липня 2024 року про сплату судового збору на користь Держави в сумі 1211,20 грн. (а.с.45).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Суд, проаналізувавши та оцінивши надані письмові докази, не вбачає у них, що за своїм змістом вони беззаперечно вказують на необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього сина. Відсутність відповідача ОСОБА_2 в судових засіданнях з врахуванням вжитих заходів про розгляд судової справи, не є для суду безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом з чітким визначенням предмета спору та характеру спірних правовідносин, обставин справи, які підлягають встановленню. Справи про позбавлення батьківських прав мають особливе значення у контексті захисту прав дітей. Відсутність батька ОСОБА_2 при прийнятті рішень, які стосуються його прав та обов`язків, як батька стосовно його сина не може бути основою для його позбавлення батьківських прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22). У справі обов`язково повинні досліджуватися інші обставини. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21). Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

Зібрані позивачем письмові докази у справі отримані та сформовані станом на 2023-2024 роки, а судовий розгляд цивільної справи здійснюється у 2025 році, без участі сторони відповідача, і тому за своїм змістом вони не є такими, що підтверджують відповідні обставини з плином часу, враховуючи дію воєнного тану в Україні та можливість відповідача ОСОБА_2 бути мобілізованим до ЗСУ. Суд, з повагою ставиться до права позивача звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів неповнолітніх дітей, але схильний до думки, що докази мають бути з ознаками належності, допустимості, достовірності і достатності, як то визначено ст.ст.77,78,79,80 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику суду, як джерело права. Згідно п.п.58-60 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», суд, зауважив, що витребувана конкретна інформація у цьому зв`язку могла б допомогти визначити, чи виконали відповідні органи свій конвенційний обов`язок зі збереження єдності сім`ї і чи дослідили вони достатнім чином ефективність менш суворих альтернативних заходів перед тим, як клопотати про відібрання дітей від батьків. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у п.п. 86, 87 свого рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року - право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». У справі «Ньяоре проти Франції» Європейський Суд з прав людини встановив, що національні органи повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини (справа «Скоццарі та Джюнта проти Італії», п. 148).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно неповнолітньої дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо нього: необізнаність з питання яке вирішується щодо його прав та обов`язків, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, тощо.

Суд, при прийнятті рішення, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей. Як зауважив Європейський Суд з прав людини, у ряді рішень з цього приводу, визначаючи, чи був такий захід, як позбавлення батьківських прав, «необхідним у демократичному суспільстві» слід проаналізувати, чи може він найкраще задовольняти інтереси дитини та водночас нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага. Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими, що і зазначено в п.79 рішення Європейського Суду з прав людини від 10 січня 2008 у справі «Кірнс проти Франції» (заява № 35991/04).

У судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 долею неповнолітнього сина ОСОБА_3 як вказує позивач не цікавиться, участі у вихованні не приймає, свої батьківські обов`язки не виконує, матеріально дитині не допомагає. Зі сторони відповідача, доказів на спростування наведеного суду не було надано, що підтверджує відсутність можливого інтересу до дитини, небажання займатися вихованням, проте суд виходить із того, що через дію воєнного стану відповідач може і не мати змоги прибути у судове засідання.

На думку суду, за відсутності доказів щодо наявності між дитиною та батьком зв`язку, який визначається як сімейне життя, відсутність протягом тривалого часу будь-якого контакту внаслідок такої свідомої поведінки відповідача, позбавлення його батьківських прав в умовах дії воєнного стану становитиме втручання в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у право відповідача на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8 цієї Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною.

Оцінивши подані суду докази, суд приходить до висновку, що позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, відсутність піклування про фізичний і духовний розвиток неповнолітного ОСОБА_3 , його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що може бути підставою позбавлення батьківських прав, але це є не можливим без участі відповідача, як батька в судовому засіданні, проведенні його допиту.

Як встановлено судом, позивач на момент розгляду справи проходить військову службу за контрактом у складі Збройних Сил України. Вказана обставина підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, та не заперечується судом. Суд враховує, що проходження військової служби за контрактом є особливим видом військової служби, пов`язаним із виконанням конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. У зв`язку з цим законодавством України передбачено спеціальний правовий режим реалізації прав і обов`язків військовослужбовців, а також певні обмеження та особливості їх правового статусу. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені у заявленому обсязі саме з підстав, пов`язаних із проходженням позивачем військової служби за контрактом, що об`єктивно впливає на можливість реалізації нею відповідних прав у спосіб, обраний у позові. Враховуючи викладене, керуючись нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу зі сторони територіальної громади, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними. Розрив правового зв`язку між дитиною та одним із батьків є вкрай негативним заходом, що може погано вплинути на стан здоров`я дитини, в тому числі психічного, подальше життя дитини, її самоусвідомлення. Згідно ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких доказів, а саме наявності виключних обставин позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 позивачем не надано. При вирішенні спору, суд не заслуховував думки неповнолітньої дитини щодо обставин у справі на підставі недостатності доказів для стверджувального висновку про підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Враховуючи вищевикладене, оцінивши досліджені докази, надані сторонами, в їх сукупності, беручи до уваги інтереси дітей, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а в судовому засіданні не доведена категорична необхідність вжиття цього заходу для забезпечення інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 , суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

Також при прийнятті рішення, суд виходить із змісту доказів позивача про те, що дитина, син ОСОБА_3 , постійно перебуває у спеціалізованих закладах і це відповідає типу його захворювання, що унеможливлює постійне проживання матері з дитиною, та слід розуміти що, відповідає найкращим інтересам дитини.

Керуючись ч. 3 ст. 51 Конституції України, ст.ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст. 7, 150, 155, ч. 2 ст. 164 Сімейного кодексу України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року, ст.ст. 9, 10, 12, 13, 141, 258259, 264, 265, 268, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки та піклування Черкаської міської ради, органу опіки і піклування Корсунь-Шевченківської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Копію рішення суду направити сторонам у справі, для відому.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішення, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - https://gd.ck.court.gov.ua.

Відомості про сторін:

Позивач: особа 1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт серії НОМЕР_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання АДРЕСА_3 .

Представник позивача: особа 2 - адвокат Темчишина Людмила Петрівна, юридична адреса АДРЕСА_5 . Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЧК №000967 від 01.08.2018 року №68.

Відповідач: особа 3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт серії НОМЕР_10 , РНОКПП НОМЕР_11 , місце проживання АДРЕСА_6 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: особа 4 - Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, адреса м. Черкаси, вул. Благовісна, 170, Черкаська область, ЄДРПОУ 37853141.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: особа 5 - Орган опіки та піклування Корсунь-Шевченківської міської ради, адреса м. Корсунь-Шевченківський, вул. Шевченка, 42, Черкаська область, ЄДРПОУ 44095600.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: особа 6 Військова частина НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_7 , ЄДРПОУ НОМЕР_12 .

Суддя О. М. Савенко