Рішення № 13570596, 25.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/39525.01.11 За позовом          Приватного підприємства «СІВ» До                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-комунальний союз

України»в особі Краматорської філії

Про                     стягнення 34807 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Скороход І.В. –директор

Від відповідача Рожина О.Г. –по дов. № б/н від 12.01.2011

Гармаш Ю.В. –по дов. № б/н від 12.01.2011

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.01.2011 було оголошено перерву до 25.01.2011.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Донецької області були передані позовні вимоги Приватного підприємства «СІВ»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-комунальний союз України»в особі Краматорської філії 4500 грн. боргу по орендній платі, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору оренди № 1 від 01.12.2009, а також вартість неповернутого з оренди майна в розмірі 30307 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.10.2010 порушено провадження у справі № 40/269 та призначено до розгляду на 02.12.2010.

Ухвалою Господарського суду Донецької області № 40/269 від 02.12.2010, в зв‘язку з нез‘явленням в засідання суду представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 16.12.2010.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.12.2010 матеріали справи № 40/269 на підставі ст. 17 Господарського процесуального кодексу України направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи Господарського суду Донецької області № 40/269 були отримані Господарським судом міста Києва 26.12.2010 та за резолюцією керівництва суду від 29.12.2010 передані на розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2010 справу Господарського суду Донецької області № 40/269 прийнято до провадження Господарського суду міста Києва, присвоєно номер справи 3/395 та призначено її до розгляду на 18.01.2011.

Позивачем 18.01.2011 до відділу діловодства суду подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 4500 грн. боргу по орендній платі та збитки в розмірі неповерненого майна в сумі 30307 грн.

Відповідачем в судовому засіданні подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти позову заперечу з наступних підстав. Виставлені позивачем рахунки на оплату орендної плати за період з грудня 2009 по травень 2010 року відповідачем сплачені платіжними дорученнями № 6 від 15.01.2010, № 62 від 18.02.2010, № 958 від 30.08.2010 в загальному розмірі 9000 грн., що не заперечується позивачем. 28.05.2010, всупереч вимогам п. 9.2., п. 9.5. договору та положенням ст. 783 Цивільного кодексу України представник позивача прибув до відповідача з вимогою негайно повернути орендоване майно, тобто фактично припинити договірні відносини. Орендоване майно відповідачем на вимогу позивача було передане останньому, проте, позивач, всупереч ст. 545 Цивільного кодексу України та умовам договору (відповідно до п. 2.5 договору), без будь-якої обґрунтованої вимоги відмовився від підписання акту приймання-передачі майна. Вищевказаний факт засвідчений в актах б/н від 28.05.2010. Отже, неналежне оформлення розірвання договору (а саме оформлення акту приймання-передачі орендованого майна) відбулось з вини позивача. Таким чином, вимоги позивача щодо сплати заборгованості по орендним платежам після 28.05.2010 за договором є необґрунтованими та спростовуються вищевказаними фактами та документами. Позивач жодного доказу в підтвердження відсутності у нього майна не надав. Також не подано документів які підтверджують реальну вартість цього майна.

В судовому засіданні 18.01.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням представника відповідача було оголошено перерву до 25.01.2011, для надання можливості відповідачу ознайомитись із заявою позивача про уточнення позовних вимог.

24.01.2011, 25.01.2011 подано позивачем до відділу діловодства суду письмові заперечення на відзив, в яких позивач зазначає, що за умовами п. 2.3. договору в разі закінчення строку дії договору майно повертається орендарем орендодавцю і майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Акти від 28.05.2010 не мають юридичної сили, оскільки вони складені за відсутності представника позивача та без залучення третіх незацікавлених осіб (в разі безпідставної відмови позивача в прийнятті майна). Більш того, в разі відмови позивача від підпису даний акт мав бути надісланий позивачу рекомендованим листом. В даному випадку позивач оскаржував би передачу майна, якби його щось не влаштовувало. Даних актів від відповідача не поступало, майно не передавалось. Також в актах зазначено, що майно передано позивачу та знаходиться воно за іншою адресою, яке не має відношення до місцезнаходження позивача, тобто фактично останньому не передавалось.

Відповідачем в судовому засіданні 25.01.2011 подано доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких зазначає, що позивач в своїх уточненнях не лише змінив підстави а й предмет позову, а тому є всі підстави для відмови в заяві про уточнення позовних вимог. В уточненнях позивач не надав жодних розрахунків обґрунтування щодо суми у розмірі 30 307,00 грн., не має пояснень щодо природи походження даних сум. Крім того, зазначена сума не має свого відображення навіть в договорі, тому визначення збитків саме в такому розмірі є нічим не підтвердженим. В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивач в своїх уточненнях не навів жодних доказів, які б свідчила про наявність складу правопорушення у відповідача, що в свою чергу породжує право на стягнення збитків. Стосовно заперечень позивача на відзив зазначає наступне. Позивач звернувся до відповідача з вимогою достроково розірвати договір та повернути майно. Відповідач виконав свої зобов‘язання та повернув орендоване майно. При цьому відповідач свої зобов‘язання не виконав та акт приймання-передачі майна не підписав. Акт про відмову позивача підписати акт є документом що засвідчує певний факт. Відповідач виконавши належним чином обов‘язок щодо повернення орендованого майна, засвідчив даний факт. Проте, ні в договорі, ні в ЦК України не визначено обов'язку щодо направлення будь-яких актів рекомендованим листом. Щодо заперечень позивача відносно місця виконання зобов‘язань за договором зазначає, що орендоване майно використовувалось і зберігалось за адресою м. Крамоторськ, вул. Дворцова, 55, про що було відомо позивачу, саме з цього місця позивач і вивозив своє майно. Отже, на підставі вищевикладеного вважає вимоги позивача , необґрунтованими.

В судовому засіданні 25.01.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.12.2009 між Приватним підприємством «СІВ»(орендодавець) та Крематорською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-комунальний союз України» (орендар) було укладено договір оренди № 1 (далі – договір).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування індивідуально визначене майно (далі – майно). Майно передається в оренду з метою використання в роботі по обслуговуванню житлового фонду Краматорської міської ради.

Згідно п. 2.1. договору орендар вступає в строкове користування майном в строк, зазначений в договорі, але не раніше дати підписання сторонами даного договору та акту приймання-передачі майна.

Пунктом 6.1. договору визначено, що орендодавець зобов‘язаний передати орендарю в оренду майно разом з необхідною документацією у відповідності до даного договору по акту приймання-передачі.

Як вбачається з акту приймання-передачі від 01.12.2009, який є додатком № 1 до договору, орендодавець передав, а орендар прийняв наступне майно :

найменування майнакількістьВартість з ПДВ грн.

зварювальний апарат15100,00

точило11600,00

свердловий станок 11500,00

деревопереробний станок16800,00

деревопереробний станок11600,00

балон ацетиленовий 46800,00

кисневий балон 43200,00

газозварювальне обладнання13707,00

всього30307,00 Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договорів не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди за період з червня по серпень 2010 року, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 4 500 грн. Крім того, позивач вважає, що оскільки договір за згодою обох сторін розірваний відповідач мав повернути орендоване майно, проте відповідач повернув майно невідомим особам, а отже позивачу нанесені збитки в розмірі вартості цього майна, які має відшкодувати відповідач в сумі 30307 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 9.1. договору сторонами погоджено, що договір діє з 01.12.2009 до 31.12.2010.

Відповідно до п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та/або розірвання договору допускається лише за згодою сторін.

Умовами договору (п. 9.2.) передбачено, що зміни та доповнення або розірвання даного договору допускаються за взаємною згодою сторін та складаються у письмовій формі.

Твердження позивача про те, що 01.09.2010 договір за згодою позивача, викладеної в листі б/н від 12.08.2010 та листі про розірвання договору від __.09.2010, та згодою відповідача, викладеної в листі № 748 від 14.09.2010 розірвано, не відповідає дійсності та не приймається судом до уваги, оскільки

Лист позивача б/н від 12.08.2010 містить вимогу про сплату боргу та вимогу повернути орендоване майно по акту в строк до 31.08.2010, при цьому не містить обставин, на підставі яких майно має бути повернуто та не містить вимоги про розірвання договору.

В матеріалах справи наявний лист позивача за № 34 від 07.09.2010, в якому йде мова про те, що 01.09.2010 сплив строк повернення майна, при цьому вимагає розірвати договір, повернути майно в строк до 15.09.2010 та сплатити борг.

В листі відповідача № 748 від 14.09.2010 йде мова про те, що відповідач просить вважати договір розірваним з 31.05.2010.

Отже, даною перепискою сторонами не узгоджено дату з якої договір вважається розірваним, а тому він не є розірваним як зазначає позивач з 01.09.2010 за згодою сторін.

Пункт 3 статті 651 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим.

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

При цьому частина 2 ст. 782 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Позивачем за період з грудня 2009 року по серпень 2010 року відповідачу за оренду майна нараховано орендну плату в загальному розмірі 13500 грн. (по 1500 грн. за місяць).

Відповідачем згідно платіжного доручення № 6 від 15.01.2010 було сплачено позивачу орендну плату в розмірі 1500 грн. за грудень 2009 року; згідно платіжного доручення № 62 від 18.02.2010 відповідачем було сплачено позивачу орендну плату в розмірі 1500 грн. за січень 2010 року; згідно платіжного доручення № 958 від 30.08.2010 відповідачем було сплачено позивачу орендну плату в розмірі 6000 грн. за лютий-травень 2010 року, тобто в загальному розмірі 9000 грн., що не заперечується позивачем.

Таким чином, мало місце несплати відповідачем орендної плати три місяці підряд.

Слід зазначити, що право на відмову від договору виникає у наймодавця після настання строку внесення плати за користування майном за третій місяць. Наймодавець має право відмовитись від договору в такому випадку, незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. Тому навіть у разі внесення наймачем плати за користування після настання строку оплати за третій місяць наймач вправі відмовитися від договору найму (постанова Вищого господарського суду України від 01.12.2005, справа № 14/396).

В матеріалах справи наявний лист за № 34 від 07.09.2010 адресований позивачем відповідачу, в якому позивач вказує на затримку внесення орендної плати більше 3 місяців підряд, проте даний лист не містить відмови від договору, а містить лише вимогу розірвати договір, а отже є пропозицією в порядку ст. 188 Господарського кодексу України.

Належних доказів, в підтвердження надіслання та відповідно отримання відповідачем листа № 34 від 07.09.2010 позивачем не подано.

В листі відповідача № 748 від 14.09.2010 йде посилання на те, що він є відповіддю на лист позивача без номеру та дати, а отже не може бути прийнятий як доказ отримання листа позивача за № 34 від 07.09.2010.

Таким чином, відсутні докази в підтвердження розірвання договору і в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України.

Положеннями статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Станом на день звернення позивача до суду з позовом –25.10.2010 (штамп вхідної кореспонденції Господарського суду Донецької області) строк дії договору не закінчився.

Як свідчать матеріали справи жодною із сторін договору оренди після 31.12.2010 не було направлено заяву про припинення договору оренди № 1 від 01.12.2009, а отже станом на день вирішення спору договір є діючим.

Згідно п.п. 2.3., 2.4. договору по закінченню даного договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку,встановленому при передачі майна орендарю даним договором.

Відповідно до п. 4.10. договору орендар зобов‘язаний по закінченню строку дії договору або при його достроковому припиненні передати орендодавцю орендоване майно з усіма переробками, а також поліпшеними.

Оскільки договір на момент розгляду спору не припинений, а отже у відповідача не виник обов‘язок повернути майно позивачу.

Пункт 1 ст. 785 Цивільного кодексу України також встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно п. 4.11. договору ризик випадкової втрати чи випадкового пошкодження майна лежить на орендареві з моменту підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.16. договору в разі загибелі або пошкодження майна орендар зобов‘язаний протягом 3 днів повідомити про це орендодавця з наданням підтверджуючих документів.

Статтею 779 Цивільного кодексу України визначено, що наймач зобов‘язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Позивач належних та допустимих доказів того, що орендоване майно відповідачем втрачено чи пошкоджено не подав.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 30307,00 грн. збитків у вигляді вартості неповерненого відповідачем належного позивачу майна не обґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 3.1. договору місячна орендна плата за користування майном за згодою сторін встановлена в розмірі 1500 грн. в тому числі ПДВ –250 грн.

Отже позивачем за період з грудня 2009 року по серпень 2010 року нараховано орендну плату в загальному розмірі 13 500 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було здійснено часткову оплату орендної плати в розмірі 9000 грн.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за складає 4500 грн. за період з червня по серпень 2010 року.

Згідно п. 3.2. договору визначену в п. 3.1. договору орендну плату орендар сплачує щомісячно до 20 числа на розрахунковий рахунок орендодавця, згідно виставленого рахунку.

В матеріалах справи наявні докази виставлення (надіслання) відповідачу рахунків-фактур № 01/06 від 30.06.2010 та № 01/07 від 19.07.2010 на оплату орендної плати за червень та липень 2010 року, про що не заперечує відповідач у своєму листі № 748 від 14.09.2010.

Докази виставлення позивачу відповідачу рахунку-фактури № 01/08 від 31.08.2010 на оплату орендної плати за серпень 2010 року позивачем не подано, проте суд відзначає, що розмір орендної плати визначено умовами договору та є фіксованим, а отже ніщо не перешкоджало відповідачу сплачувати надані послуги у визначений договором строк.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 договору орендар зобов‘язався своєчасно і в повному обсязі здійснювати орендні платежі.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за спірний період становить 4 500 грн.

Посилання відповідача не те, що майно передано позивачу 28.05.2010, проте позивач відмовився від підписання акту приймання-передачі, про що свідчать акти від 28.05.2010, в зв‘язку з чим відповідач не має сплачувати орендну плату, не приймаються судом, оскільки

Відповідно до п. 2.5. договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Акти від 28.05.2010 не є належними доказами повернення майна, в зв‘язку з тим, що зазначені акти не підписані позивачем та без залучення незацікавлених осіб, тобто складені в односторонньому порядку.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі 4 500 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Твердження відповідача про те, що позивачем з поданням заяви про уточнення позовних вимог змінено і предмет і підставу позову не приймаються судом до уваги, оскільки

В позовній заяві позивачем не було зазначено обставин, якими має бути обґрунтована вимога про стягнення вартості непереданого майна в розмірі 30307 грн., в зв‘язку з чим суд ухвалою від 30.12.2010 зобов‘язав позивача подати нормативно-правове обґрунтування цієї вимоги.

Позивач подавши заяву про уточнення позовних вимог змінив предмет позову, обґрунтувавши його, а отже зміна підстав позову, в даному випадку, не мала місця.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Приватного підприємства «СІВ»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-комунальний союз України»в особі Краматорської філії (м. Київ, Спортивна площа, 3, код ЄДРПОУ 36017878) на користь Приватного підприємства «СІВ»(м. Київ, вул. Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ювілейна, 29/28, код ЄДРПОУ 321229966) 4 500 (чотири тисячі п‘ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 45 (сорок п‘ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 30 (тридцять) грн. 51 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 28.01.2011.