Рішення № 135701110, 15.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року № 320/59425/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

третя особа: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП№ 29062128 від 29.01.2014 року у розмірі 57 599 227,43 грн.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.12.2023 відповідачем направлено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 29062128 від 29.01.2014 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 06.02.2024 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження № 73785937 щодо примусового виконання вищезазначеної постанови. Надалі постановою Одеського апеляційного суду по справі № 2-4721/10 від 16.05.2024 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2-4721/10, виданий 22.07.2011 Приморським районним судом м. Одеси. Позивачка вважає, що постанова від 29.01.2014 у виконавчому провадженні ВП№ 29062128 про стягнення з боржника виконавчого збору є протиправною, оскільки прийнята без належних правових підстав, та підлягає визнанню недійсною і скасуванню в судовому порядку.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що оскаржувана постанова є правомірною, оскільки станом на час відкриття виконавчого провадження № 29062128 діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV. Відповідно до частини 1 статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Частиною 2 статті 25 Закону № 606-XIV зобов`язано державного виконавця вказувати у постанові про відкриття виконавчого провадження вказувати про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Отже, державний виконавець повинен винести постанову про стягнення виконавчого збору при невиконання рішення боржником у 7-денний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Законом № 606-XIV не встановлено строк винесення постанови про стягнення виконавчого збору, але не раніше строку, наданому боржнику для виконання рішення. 29.01.2014 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 29062128.

Відповідачем надіслано до суду матеріали ВП № 29062128, ВП № 73785937

Позивачем було подано через підсистему "Електронний суд" відповідь на відзив, в якому просить відхилити доводи відзиву відповідача.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 10.12.2025 позовну заяву залишено без руху.

Позивач, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 07.04.2026 року о 14.30 год.

07.04.2026 у судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явились, явку своїх представників не забезпечили.

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено прохання розглянути справу без її участі.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.

Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі у письмовому провадженні.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

25 жовтня 2010 Приморським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення (цивільна справа №2-4721/10) за позовом ВАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Чорне море" про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені, яким позов задоволено у повному обсязі. Зазначеним рішенням звернуто стягнення на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137500:51:003:0264, загальною площею - 1,4993 га, яка розташована з адресою - АДРЕСА_1 , та належить ТОВ «Санаторно-оздоровчий комплекс «Чорне море`на підставі Державного акту про право власності на землю серії ЯБ № 297353, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 08.06.2006 року, для задоволення вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії`в загальному розмірі - 7 219 513,34 долара США, з яких загальна заборгованість за кредитом складає - 5 000 000,00 доларів США, проценти за користування кредитом в розмірі - 1 108 541,63 долара США, пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом в розмірі - 158 620,51 долара США та пеня за прострочення процентів за користування кредитом в розмірі - 952 351,20 долара США, шляхом реалізації вказаного майна на публічних торгах. Встановлено початкову ціну реалізації - 7 219 513,34 долара США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.03.2010 року складало - 57 597 277,43 грн., надано вимогам ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» пріоритет перед вимогами інших кредиторів ТОВ «Санаторно-оздоровчий комплекс «Чорне море» по зверненню стягнення на вказане майно.Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» суму бору за договором про відкриття кредитної лінії в розмірі - 57 597 277,43 грн. та витрати по сплаті державного мита в розмірі 1 700 грн. та витрати по сплаті інформаційно - технічного забезпечення судового процесу в розмірі - 250 грн.,а разом - 57 599 227,43 грн.(Т. 1, а. с. 167 - 169).

30.09.2011 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Гречух О.Я., за заявою представника АТ «Сбербанк Росії» на підставі виконавчого листа № 2-4721/10, виданий 22.07.2011 Приморським районним судом м. Одеси відкрито виконавче провадження № 29062128 про: «Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» суму боргу за договором про відкриття кредитної лінії в розмірі 57`597`277,43 грн та витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700 гривень та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 250 гривень, а разом 57599227,43 гривень»

29.01.2014 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 та винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 5 759 922,74 грн.

У виконавчому провадження № 29062128 виносились вимоги державного виконавця щодо невиконання боржником ОСОБА_1 судового рішення від 19.08.2015, 10.09.2015, 24.09.2015, 26.07.2016, 07.12.2016, 21.03.2023, 20.12.2023.

Виносились постанови про примусовий привід боржника від 09.09.2015, 26.07.2016.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.09.2014 року (справа №2-4721/10) задоволена заява ТОВ «ІЛЬМЄР» про залучення правонаступника. Замінено сторону виконавчих проваджень № 28287308, № 29062128 та № 29061160 з примусового виконання виконавчих листів, виданих на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2010 р. (справа№2- 4721/10), а саме - стягувача ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», ідентифікаційний код 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, замінено на стягувача - товариство з обмеженою відповідальністю «ІЛЬМЄР», код ЄДРПОУ 39338702, місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Валентини Терешкової, буд. 15.

23.10.2014 постановою державного виконавця у ВП № 29062128 на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-4721/10 від 01.09.2014 замінено назву сторони виконавчого провадження № 29062128, а саме: стягувача ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», ідентифікаційний код 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, замінено на стягувача - товариство з обмеженою відповідальністю «Ільмер» код ЄДРПОУ 39338702, місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Валентини Терешкової, буд.15.

На вимогу державного виконавця надійшов лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛЬМЄР» № 2013/23 від 20.12.2023 в якому повідомлялось, що у ТОВ «ІЛЬМЄР» відсутня заборгованість по виконавчому провадженню № 29062128 від 30.09.2011.

21.12.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 29062128 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» - фактичне виконання в повному обсязі решення згідно з виконавчим документом.

21.12.2023 за заявою заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанова про стягнення виконавчого збору від 29.01.2014 у ВП № 29062128 направлена до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

08.10.2025 позивачка направила до Відділу заяву про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 29062128 від 29.01.2014.

11.11.2025 року на свою електрону пошту позивач отримала відповідь Вих№149517/Ф-23955/20.1 від 16.10.2025 року підписану заступником директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іваном Нещадим про відмову у задоволені. Причини щодо відмови вони вказали те, що «вказана постанова не оскаржена сторонами виконавчого провадження та на даний час є чинною».

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивачка звернулась до суду з позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Спірні правовідносини, пов`язані із примусовим виконанням рішення суду, які регулюються нормами Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII).

За правилами пунктів 6 та 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У силу ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону №1404-VIII).

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання та є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження, адже одночасно з відкриттям виконавчого провадження, він повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору, що є обов`язком державного виконавця.

При цьому, у разі закінчення виконавчого провадження, зокрема на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), постанова про стягнення виконавчого збору реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

VI. Оцінка суду

Оцінивши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази у їх сукупності, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавчий збір є обов`язковим платежем публічно-правового характеру, що справляється з боржника у разі примусового виконання рішення.

Виконавчий збір: не є складовою основного боргу; не залежить від подальших змін у виконавчому документі; не є компенсацією фактичних витрат виконавчої служби; має санкційно-стимулюючий характер. Його правова природа полягає у стимулюванні добровільного виконання рішення суду у визначений законом строк та забезпеченні ефективності виконання судових рішень як складової права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Отже, виконавчий збір є самостійним публічно-правовим платежем, обов`язок зі сплати якого виникає у боржника в силу закону у разі невиконання рішення у строк для добровільного виконання.

Таким чином, сам факт подальшої зміни правового статусу виконавчого документа не впливає на вже виниклий обов`язок зі сплати виконавчого збору.

Стосовно моменту виникнення обов`язку зі сплати виконавчого збору суд встановив, що виконавче провадження №29062128 було відкрито 30.09.2011, а боржнику відповідно до статті 25 Закону №606-XIV надано строк для добровільного виконання рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що: рішення у добровільний строк боржником виконано не було; державним виконавцем розпочато примусове виконання; 29.01.2014 винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

При цьому суд наголошує, що обов`язок зі сплати виконавчого збору виникає автоматично в силу закону з моменту закінчення строку добровільного виконання рішення, а постанова державного виконавця є лише формою його процесуального оформлення, а не актом, що створює новий обов`язок.

Отже, спірна постанова не породжує правового обов`язку, а фіксує вже існуючий, передбачений законом наслідок невиконання судового рішення.

Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору не створює нового обов`язку для боржника, а лише фіксує обов`язок, який уже виник на підставі закону. Відтак, доводи позивача щодо протиправності такої постанови як самостійної підстави виникнення обов`язку є необґрунтованими.

Відтак, у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця.

Наведений висновок узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 у справі №460/2478/19, та був підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.12.2021 у справі №640/4599/21, а також у постановах від 25.05.2023 у справі №420/1233/19, від 01.08.2024 року у справі №640/11506/21.

Щодо законності дій державного виконавця на момент винесення постанови на час винесення оскаржуваної постанови діяли положення Закону України №606-XIV, які прямо передбачали: обов`язок стягнення виконавчого збору у розмірі 10% суми боргу; відсутність дискреційних повноважень у державного виконавця щодо звільнення боржника від його сплати; обов`язковість винесення відповідної постанови після настання передбачених законом умов.

Отже, державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, що відповідає вимогам статті 19 Конституції України. Порушень процедури винесення постанови судом не встановлено.

Щодо доводів позивача про подальше визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню суд критично оцінює, оскільки постанова апеляційного суду від 16.05.2024 року нівелює правомірність постанови від 29.01.2014, з огляду на таке.

Правомірність дій суб`єкта владних повноважень оцінюється виключно станом на момент їх вчинення, виходячи з фактичних і правових обставин, що існували на той час. Пізніше ухвалені судові рішення не можуть ретроспективно змінювати правову оцінку дій, які на момент їх вчинення відповідали закону.

Різна правова природа виконавчого листа і виконавчого збору визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, стосується можливості подальшого примусового виконання основного зобов`язання, але не є юридичним фактом, який: скасовує вже нарахований виконавчий збір або визнає неправомірними дії виконавця, вчинені у минулому періоді правомірно.

Суд підкреслює, що процесуальні рішення судів апеляційної інстанції не мають зворотної дії у часі, якщо інше прямо не передбачено законом, а отже не можуть автоматично анулювати правові наслідки виконавчих дій, здійснених у 2011 2014 роках, не впливають на факт виникнення обов`язку зі сплати виконавчого збору.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для формування правового висновку щодо застосування частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 420/30264/23 (п.32).

У постанові від 15.12.2025 у справі № 420/30264/23 Верховний Суд зазначив наступне: « 36. Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2021 року у справі № 824/67/20 вказав, що визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, і фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом є самостійними підставами для закінчення виконавчого провадження і їх одночасне застосування є неможливим. У зв`язку з цим закінчення виконавчого провадження з підстави фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом унеможливлює закінчення виконавчого провадження з підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавче провадження не може бути розпочате знову.

37.Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII регламентовано, що у разі, зокрема, закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону) частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

38. Таким чином, у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно із виконавчим документом, виконавчий збір підлягає стягненню.»

Виконавче провадження, яке розглядав Верховний Суд у справі № 420/30264/23 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404- VIII (виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), а не у зв`язку із визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII), тобто розглянуті Верховним Судом обставини є тотожними обставинами у справі № 320/59425/25.

Щодо доводів про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору суд не погоджується з доводами позивача, оскільки матеріалами справи підтверджено: наявність чинного на той час виконавчого документа; відкриття виконавчого провадження у встановленому законом порядку; невиконання боржником рішення у добровільний строк; здійснення державним виконавцем виконавчих дій протягом тривалого часу.

Таким чином, сукупність передбачених законом умов для нарахування виконавчого збору була наявною та доведеною.

Суд також враховує принцип юридичної визначеності як складову верховенства права.

Скасування виконавчого збору на підставі подій, що настали через значний проміжок часу після його законного виникнення, призвело б до підриву стабільності виконавчих правовідносин; порушення балансу між інтересами держави у забезпеченні виконання судових рішень та правами сторін; створення правової невизначеності щодо остаточності виконавчих дій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору від 29.01.2014 винесено у межах повноважень, підстави для її винесення існували на момент її прийняття, подальші судові рішення не впливають на її правомірність та порушень норм матеріального чи процесуального права не встановлено.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими.

VIІ. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із частиною першою та другою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог на час виникнення спірних правовідносин, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Леонтович А.М.