Постанова № 13569481, 30.11.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

30.11.2010 р. Справа № 2а-4994/10/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

представники:

Від позивача: Голубенко Д.К.

Від відповідача: Тофан Д.С.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.10 р. № 00001240/0 прийнятого спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (надалі позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 20.07.10 р. № 00001240/0 прийнятого спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 20.07.10 р. № 00001240/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О.Ф. Середа

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

”30” листопада 2010 р. Справа № 2а-4994/10/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

представники:

Від позивача: Голубенко Д.К.

Від відповідача: Тофан Д.С.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.10 р. № 00001240/0 прийнятого спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (надалі позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 20.07.10 р. № 00001240/0 прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

20.07.10 р. відповідач по справі провів невиїзну документальну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ ”Судносервіс”, ТОВ ”Шторм”, ТОВ ”Холес Трейд”, ТОВ ”СтарАгро-М”, ТОВ ”Аквілон-Юг”, ПП ”Анкор Агро Плюс” по звітним деклараціям на додану вартість за січень-травень 2010 р. та склав Акт від 20.07.09 р. за № 737/40/14291113 (надалі Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем:

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” 03.04.97 р. № 168/97-ВР, зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 168/97-ВР), в результаті чого було завищено податковий кредит на суму 15063453 грн., у тому числі по періодах:

січень 2010 р. на суму 420471 грн.;

лютий 2010 р. на суму 1238705 грн.;

березень 2010 р. на суму 3563113 грн.;

квітень 2010 р. на суму 9736036 грн.;

травень 2010 р. на суму 105128 грн.

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту ”а” підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, підпунктів 5.12.2, 5.12.3, 5.12.4 пункту 5 Порядку заповнення декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166 (у редакції наказу ДПА України від 17.03.08 р. № 159), в результаті чого було завищено бюджетне відшкодування на суму 13441669,49 грн., у тому числі по періодах:

лютий 2010 р. на суму 355814,17 грн.;

березень 2010 р. на суму 594261,82 грн.;

квітень 2010 р. на суму 3234169,45 грн.;

травень 2010 р. на суму 9257424,05 грн.

Крім того, в Акті перевірки відповідач вказав, що перевіряючими встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладання угод з метою настання реальних наслідків. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

За наслідками проведеної перевірки, відповідно з підпунктом ”б” підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III, зі змінами та доповненнями, підпунктом ”б” підпункту 7.7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР та згідно пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII, зі змінами та доповненнями, відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 20.07.10 р. № 0001240/0 (надалі спірне рішення), яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 13441669,49 грн., у тому числі по періодах - лютий 2010 р. на суму 355814,17 грн., березень 2010 р. на суму 594261,82 грн., квітень 2010 р. на суму 3234169,45 грн., травень 2010 р. на суму 9257424,05 грн.

Підставою прийняття спірного рішення стали висновки відповідача про те, що наявність у позивача належно оформлених документів, необхідних відповідно до Закону № 168/97-ВР для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих ТОВ ”Судносервіс”, ТОВ ”Шторм”, ТОВ ”Холес Трейд”, ТОВ ”СтарАгро-М”, ТОВ Аквілон-Юг” та ПП ”Анкор Агро Плюс” податкових накладних, не є підставою для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ, оскільки відомості, які містяться в таких документах є недостовірними. При цьому сам по собі факт сплати коштів позивачем за придбаний товар на користь зазначених юридичних осіб не є безумовним підтвердженням того, що поставки товарів мали місце, оскільки дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття продажу товарів, визначеного у пункті 1.31 статті 1 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств”, зі змінами та доповненнями, від 28.12.94 р. № 334/94-ВР.

Таким чином, у результаті порушення ТОВ ”Судносервіс”, ТОВ ”Шторм”, ТОВ ”Холес Трейд”, ТОВ ”СтарАгро М”, ТОВ ”Аквілон-Юг”, ПП ”Анкор Агро Плюс” своїх податкових зобовязань, а також приписів господарського та цивільного законодавств стосовно моральних засад, угоди, укладені з позивачем на реалізацію товару на адресу останнього, мають протиправний характер. На думку відповідача, такі правочини по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемними.

Враховуючи нікчемність угод укладених з ТОВ ”Судносервіс”, ТОВ ”Шторм”, ТОВ ”Холес Трейд”, ТОВ ”СтарАгро М”, ТОВ ”Аквілон-Юг” та ПП ”Анкор Агро Плюс”, розрахунки між підприємствами не повязані з господарською діяльністю позивача по справі та відповідно з фактичною сплатою отримувачем товарів (послуг) сум податку постачальнику товарів (послуг) у звязку з тим, що фактів закупівлі, транспортування, зберігання та відвантаження продукції від зазначених платників податків не підтверджено. Відповідно суми податку, сплачені позивачем постачальникам у складі ціни за товар за нікчемними правочинами, підлягають виключенню з розрахунків бюджетного відшкодування на загальну суму 13441669,49 грн.

Проаналізував надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що висновки відповідача є помилковими, виходячи з наступного.

Пункт 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР встановлює, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Пунктом 1.8 вказаної статті визначено, що бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивач по справі документально підтвердив проведення взаєморозрахунків з першими (прямими) постачальниками контрагентами. Суд дослідив надані матеріали та докази, а саме, договори, накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, доручення на відвантаження експортних вантажів і таке інше, по контрагентам:

- ТОВ ”Судносервіс” - том 22-40, том 41(аркуші справи 1-161) ;

- ТОВ ”Шторм” - том 6 (аркуші справи 60-265), том 7 (аркуші справи 1-197);

- ТОВ ”Холес Трейд” - том 9-12;

- ТОВ ”СтарАгро М” - том 18-21;

- ТОВ ”Аквілон-Юг” - том 7 (аркуші справи 198-268), том 8;

- ПП ”Анкор Агро Плюс” - том 14-17.

З системного аналізу вищевказаних норм Закону № 168/97-ВР, на порушення яких посилається відповідач в Акті перевірки та спірному рішенні вбачається, що законодавець чітко визначає звязок права на отримання податкового кредиту та відшкодування з бюджету по взаємовідносинами між підприємством платником, яке має право на отримання відшкодування ПДВ з бюджету та його контрагентом постачальником.

Закон № 168/97-ВР не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав укладених цивільно-правових угод і як наслідок, господарських відносин.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлює, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд вважає, що суми податку на додану вартість по розрахункам з першими прямими постачальниками контрагентами за наявності відповідних підстав та з урахуванням вищезазначених вимог Закону № 168/97-ВР були правомірно включені позивачем до податкового кредиту та бюджетного відшкодування ПДВ у відповідних звітних періодах.

Під час розгляду справи представник позивача пояснив суду, що відповідачем по справі по кожному періоду, в якому здійснювались розрахунки між ТОВ СП ”НІБУЛОН” та першими прямими постачальниками - контрагентами і у нього виникало право на податковий кредит; по кожному періоду, в якому у ТОВ СП ”НІБУЛОН” виникало право на бюджетне відшкодування, були проведені позапланові виїзні перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок.

При проведенні вказаних перевірок відповідач у повному обсязі досліджував первинні документи по взаєморозрахункам позивача зі своїми першими прямими постачальниками контрагентами ТОВ ”Судносервіс”, ТОВ ”Шторм”, ТОВ ”Холес Трейд”, ТОВ ”СтарАгро М”, ТОВ ”Аквілон Юг” та ПП ”Анкор Агро Плюс”: податкові накладні, накладні, товарнотранспортні накладні, рахунки, договори, платіжні доручення на перерахування грошових коштів. Жодного порушення чинного законодавства з цього приводу контролюючим органом виявлено не було. Вказане не було заперечене, або спростоване представником відповідача.

Статтями 9, 10 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. № 1251-XII, зі змінами і доповненнями, для платників податків не передбачено обовязку та не надано права вимагати від інших платників податків будь-які відомості щодо здійснення господарської діяльності, у тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку і таке інше. Закон № 168/97-ВР не передбачає обовязку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податків, а тим більше щодо субєктів господарської діяльності по ланцюгам постачання), з якими взагалі відсутні будь-які фінансово-господарські відносин.

Згідно приписів статті 61 Конституції України, аналізу норм податкового та іншого законодавства України вбачається, що лише наявність у ланцюгах постачання позивача субєктів підприємницької діяльності, які не відображали, не сплачували податок на додану вартість до бюджету, або не виконували реальної поставки товарів не може впливати на результат діяльності останнього та не може бути підставою для його притягнення до відповідальності за порушення діючого законодавства. А крім того, судом зясовано, що на час укладання позивачем договорів та здійснення господарських операцій, за якими відповідач визнав необгрунтованим віднесення ним до податкового кредиту сум ПДВ, прямі постачальники - контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Згідно частини 1 статті 16 та частини 1 статті 20 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” від 15.05.03 р. № 755-IV, із змінами і доповненнями, (надалі Закон № 755-IV) з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості якого є відкритими і загальнодоступними.

Відповідно до статті 18 Закону № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Стаття 104 Цивільного кодексу України від 16.01.03 р. № 435-IV, зі змінами і доповненнями, передбачає, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обовязків іншим юридичним особам правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно статті 59 Господарського кодексу України від 16.01.03 р. № 436-IV, зі змінами і доповненнями, припинення діяльності субєкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб засновників субєкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Субєкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладання договорів, додаткових угод та їх виконання юридичні особи ТОВ ”Судносервіс”, ТОВ ”Шторм”, ТОВ ”Холес Трейд”, ТОВ ”СтарАгро М”, ТОВ ”Аквілон Юг” та ПП ”Анкор Агро Плюс” були зареєстровані, їх діяльність ніким не припинялась та вони не виключені відповідно до вимог законодавства з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців. А за таких обставин, слід вважати, що у відповідності зі статтею 18 Закону № 755-IV вказані дані та відомості про них були достовірними.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах ”а”, ”в”, ”г”, ”д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З наведеного вбачається, що лише сама по собі несплата податку продавцем або його контрагентами постачальниками, у тому числі внаслідок ухилення від сплати податків, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем (позивачем по справі) та на заявлену суму бюджетного відшкодування.

Тим більш, відповідно до пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.00 р. № 79, реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР. Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру. Будь-яких посилань та доказів від представника відповідача, які б підтверджували факт виключення вищевказаних юридичних осіб з реєстру платників податку на додану вартість, суду не надано.

В спірному рішенні як на підставу, згідно якої було проведено розрахунок, відповідач, посилаючись на підпункт ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00р. № 2181-III, зі змінами і доповненнями, (надалі Закон № 2181-III), фактично зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суд вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки згідно підпункту ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III відповідач, як контролюючий орган, був зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання позивачу у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності останнього свідчать про заниження або завищення ним суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях. А відповідно до пункту1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобовязання зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом або іншими законами України.

Пунктом 1.9 статті 1 Закону № 2181-III визначено, що податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим законом. А згідно пункту 6.1 статті 6 Закону № 2181-III у разі коли сума податкового зобовязання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення.

А відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Тобто, посилання відповідача в спірному рішенні на положення ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III як на підставу зменшення суми ПДВ, що належить поверненню (відшкодуванню) з бюджету, та зменшення бюджетного відшкодування саме шляхом направлення податкового повідомлення-рішення протирічить вимогам податкового законодавства України.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. А відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 11 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (із змінами і доповненнями) передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України. З цього приводу спеціальним законом з питань оподаткування, який зокрема установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів) є Закон України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III (із змінами і доповненнями). Вказаний Закон, відповідно із статтями 3, 4, 7, 10, 16, 17, надає право контролюючим органам визначати суми податкового зобовязання, нараховувати пені та застосовувати штрафні (фінансові) санкцій, надають застосовувати право податкової застави на активи платника податків, що має податковий борг, та продаж активів, які перебувають у податковій заставі, надають право звернення стягнення на активи платника податків в рахунок його податкового боргу в судовому порядку.

Судом встановлено, що відповідачем по справі, іншими органами державної податкової служби по вищевказаним СПД до теперішнього часу не були застосовані будь-які заходи щодо забезпечення можливості стягнення до Державного бюджету України сум бюджетної заборгованості з ПДВ, які з вини цих юридичних осіб до бюджету не сплачені.

З викладеного випливає, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення відповідач керувався лише припущеннями. Це підтверджується тим, що під час вирішення спору представник відповідача не надав суду жодного доказу у підтвердженні своїх заперечень, наприклад, в Акті перевірки посадові особи відповідача зазначали, що окремими субєктами підприємницької діяльності, що беруть участь у ланцюгах поставок, бюджетних коштів в розмірі сум сплаченого у складі ціни товару ПДВ, невключення зазначених сум до податкових зобовязань з ПДВ, мають наявність у них ознак фіктивності або наміру щодо ухилення від сплати податків, вказується на нібито привласнення окремими субєктами підприємницької діяльності, що беруть участь у ланцюгах поставок, бюджетних коштів в розмірі сум сплаченого у складі ціни товару ПДВ, невключення зазначених сум до податкових зобовязань з ПДВ, наявність у них ознак фіктивності або наміру щодо ухилення від сплати податків.

З цього приводу суд зазначає, що встановлення таких фактів можливе лише у процесуальний спосіб прямо передбачений законом, зокрема, при розслідуванні злочинів, передбачених статтями 191, 205, 212 Кримінального кодексу України. Ці обставини мають бути документально підтверджені належними і допустимими доказами. Втім, в Акті перевірки не йдеться ані про постанови про порушення кримінальних справ за ознаками вказаних статей, ані про вироки суду з таких справ, які набрали законної сили. Тому такі посилання представника відповідача є безпідставними та не доведеними. А відповідно із статтею 3 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (із змінами і доповненнями) органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Відповідно з підпунктом 2.3.2. пункту 2.3 частини 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205) за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються субєктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку субєкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб субєкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників субєкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

- у разі відмови посадових осіб субєкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Згідно припису пункту 2.3.4. зазначеного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання (наприклад, ”приховування обєкта оподаткування”, ”розкрадання”, ”привласнення”, ”описка” тощо).

Вказане свідчить, що відповідач не дотримувався при проведенні перевірки та складанні Акту перевірки вищевказаних вимог, оскільки викладені обставини документально не підтверджені належними і допустимими доказами, у тому числі і під час вирішення спору, тому висновки перевірки не є доведеними і встановленими. А згідно приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 20.07.10 р. № 00001240/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О.Ф. Середа

14.12.2010 р.