Постанова № 13569459, 30.11.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.11.2010 р. Справа № 2а-7476/10/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ”Укрторгмед”, м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: представник не зявився

від відповідача: Сугацький О.М.

Суть спору: про визнання неправомірними дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Укрторгмед” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (надалі - відповідач), що полягають:

- у проведенні перевірки підприємства;

- у визнанні нікчемними правочинів, укладених позивачем з ЗАТ ”Укрвторчмет” та ВАТ ”Тернопільвтормет”;

- у визнанні недійсними даних, наведених у деклараціях з податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 р., березень, травень, червень 2010 р. (з урахуванням уточнюючих розрахунків).

Відповідач заперечення надав, позовні вимоги не визнає повністю.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 20.10.10 р. по 22.10.10 р. відповідач по справі провів документальну невиїзну перевірку підприємства позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП ”Ротатор” за листопад 2009 р., ТОВ ”Солтек С” за березень 2010 р. та ТОВ ”Онікс Інвест” за травень-червень 2010 р.

За наслідками перевірки відповідач склав Акт від 22.10.10 р. № 3669/231-00/34852255 (надалі Акт перевірки).

Зокрема у Акті перевірки відповідач вказав про відсутність поставок від ПП ”Ротатор” за листопад 2009 р., ТОВ ”Солтек С” за березень 2010 р. та ТОВ ”Онікс Інвест” за травень-червень 2010 р. на адресу позивача та про відсутність поставок від позивача на адресу ЗАТ ”Укрвторчмет” та ВАТ ”Тернопільвтормет”, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків, а тому, згідно пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203, статті 216 Цивільного кодексу України вони є нікчемними.

На думку позивача викладені в Акті перевірки обставини не відповідають дійсності, а висновки перевірки є неправомірними та такими, що зроблені з порушенням норм законодавства.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне:

- відповідач порушив пункт 4.2 наказу ДПА України від 18.04.08 р. № 266 (незареєстрованому в Міністерстві юстиції України) оскільки здійснював перевірку лише на підставі наданих даних у податкових деклараціях з податку на додану вартість;

- відповідач порушив підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III при визначенні суми податкових зобовязань платнику податків;

- відповідач безпідставно зробив висновки про укладання угод без мети настання реальних наслідків, а тому, згідно пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203, статті 216 Цивільного кодексу України вони є нікчемними;

- відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень та з порушенням склав Акт перевірки.

Крім того, позивач вказує, що у супереч наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327, відповідач не прийняв а ні рішення, а ні довідку., що свідчить про його бездіяльність.

Визнавши угоди, укладені позивачем з діловими партнерами недійсними, відповідач грубо порушив його права та інтереси. Вказані дії є порушенням законних прав та інтересів не тільки позивача та його партнерів, але й насамперед держави, є фактичним втручанням в господарську діяльність позивача та його контрагентів по ланцюгам постачання.

Дослідивши надані позивачем матеріали, суд вважає, що вимоги по визнанню протиправними дій відповідача є недоведеними, виходячи з наступного.

Згідно статті 2 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” із змінами та доповненнями від 04.12.90 р. № 509-XII (надалі Закон № 509-XII) одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством. При цьому, до функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та обєднаних державних податкових інспекцій згідно із статтею 10 цього Закону віднесено, зокрема, здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), а також здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням податків, інших платежів, а також проведення перевірок достовірності цих документів щодо правильності визначення обєктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Відповідно частини третьої підпункту 1.2 пункту 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 (надалі Порядок), невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Відповідно із пунктом 1.3 Порядку за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Довідка - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Відповідно із підпунктом 1.5 пункту 1 Порядку акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства (підпункт 1.6 пункту 1 Порядку).

З наданих позивачем матеріалів вбачається, що результат перевірки був оформлений відповідачем із складанням відповідного Акту перевірки.

Суд зазначає, що вказаний Акт перевірки, який є службовим документом, підтверджує не тільки проведення документальної невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання (позивача по справі), але і є носієм доказової інформації про виявлені можливі порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства з боку позивача, є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно частини другої підпункту 2.2.18 Порядку при оформленні результатів невиїзних документальних перевірок в акті в обовязковому порядку зазначається інформація, передбачена в підпунктах 2.1.1-2.1.3, 2.1.5, 2.1.6 (невиїзна документальна), 2.1.7, 2.2.1-2.2.3, 2.2.6 та 2.2.11. Щодо інших підпунктів зазначається інформація за необхідністю, залежно від питань, що підлягали перевірці.

Відповідно до підпунктів 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Порядку результати невиїзної документальної перевірки групуються за окремими видами податків і зборів (обовязкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються субєктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку субєкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб субєкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників субєкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

Відповідно підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 Порядку висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обовязкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень.

З наданого позивачем Акту перевірки вбачається, що згідно із підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08 р. № 584 (надалі Методичні рекомендації), відповідач досліджував документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які передбачені зазначеними рекомендаціями і висловив свою точку зору щодо встановлення в ході проведення перевірки правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства (нікчемних правочинів) в їх описовому вигляді із зазначенням відповідної інформації, щодо назви товарів (робіт, послуг), кількісні та вартісні показники товарів (робіт, послуг), які поставлялись (надавались), перелік виписаних накладних і таке інше, а також зазначив про інші порушення позивачем вимог діючого законодавства.

Згідно приписів пункту 4.11 Порядку керівник податкового органу (його заступник), тобто відповідач, протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою субєкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб субєкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді субєкту господарювання - прийняти податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій).

З наданих позивачем матеріалів справи, наданих заперечень суд встановив, що на момент звернення із адміністративним позовом, відповідач по справі не вчинив передбачених законом дій, а саме, не прийняв а ні рішення, а ні довідку, зважаючи на те, що він зазначив в висновках Акту перевірки про вчинення позивачем порушень законодавства.

Суд не надає правової оцінки діям (бездіяльності) відповідача з цього приводу, оскільки вони не є предметом спору. Предметом вирішення спору у справі є оскарження висновків відповідача про визнання нікчемними правочинів, укладених позивачем з контрагентами за листопад 2009 р., за березень 2010 р. та за травень-червень 2010 р.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених субєктивних прав юридичних осіб, адміністративний суд виходить з того, що він не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки субєкта владних повноважень, але при вирішенні спору про оскарження дій субєкта владних повноважень він має право і повинен зясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки і його відповідність вимогам закону з урахуванням суті викладених висновків тощо.

Згідно пункту першого статті 11 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - Кодекс) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 69 Кодексу передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно приписів статті 70 Кодексу:

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування;

- сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень;

- докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги;

- обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Пунктом першим статті 71 встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обовязку і витребовує необхідні докази (пункт третій статті 71 Кодексу).

Згідно приписів статті 86 Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження викладених у позові обставин, які на його думку свідчать про вчинення відповідачем протиправних дій, за наслідками яких:

- відповідач порушив пункт 4.2 наказу ДПА України від 18.04.08 р. № 266 (незареєстрованому в Міністерстві юстиції України) оскільки здійснював перевірку лише на підставі наданих даних у податкових деклараціях з податку на додану вартість;

- відповідач порушив підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III при визначенні суми податкових зобовязань платнику податків;

- відповідач безпідставно зробив висновки про укладання позивачем угод без мети настання реальних наслідків, а тому, згідно пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203, статті 216 Цивільного кодексу України вони є нікчемними;

- відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень та з порушенням склав Акт перевірки.

Суд зазначає, що викладені у адміністративному позові порушення носять декларативний характер, оскільки позивач лише загально посилається на деякі накази ДПА України та податкове законодавство. При цьому, він жодним чином не конкретизує своє порушене право, як наслідок неправомірних дій відповідача в частині визнання угод укладених з діловими партнерами недійсними, не зазначає жодного негативного наслідку від вчинення таких неправомірних дій.

Позивач не обґрунтував і не довів, в чому є грубе порушення відповідачем його прав та інтересів, не довів у чому саме полягає порушенням законних прав та інтересів його партнерів і насамперед держави, не надав доказів фактичним втручанням відповідача в його господарську діяльність та діяльність його контрагентів по ланцюгам постачання. Так само, як і не звертався позивач до суду із клопотання про витребування відповідним доказів у відповідача.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є недоведеними та недоказаними належним чином, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ”Укрторгмед” відмовити повністю.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

17.12..2010 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

”30” листопада 2010 року Справа № 2а-7476/10/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ”Укрторгмед”, м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: представник не зявився

від відповідача: Сугацький О.М.

Суть спору: про визнання неправомірними дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Укрторгмед” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (надалі - відповідач), що полягають:

- у проведенні перевірки підприємства;

- у визнанні нікчемними правочинів, укладених позивачем з ЗАТ ”Укрвторчмет” та ВАТ ”Тернопільвтормет”;

- у визнанні недійсними даних, наведених у деклараціях з податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 р., березень, травень, червень 2010 р. (з урахуванням уточнюючих розрахунків).

Відповідач заперечення надав, позовні вимоги не визнає повністю.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позовні вимоги є недоведеними та недоказаними належним чином, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ”Укрторгмед” відмовити повністю.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа