Рішення № 135694484, 15.04.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №464/6411/25

Провадження №2/463/464/26

Заочне

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

позивач через систему «Електронний суд» звернувся до Сихівського районного суду м. Львова з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» суми заборгованості за договором кредиту №71747457 в розмірі 18920 гривень, з яких: 11000 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу; 990 гривень сума заборгованості за процентами; 1650 гривень сума заборгованості за комісією; 5280 гривень сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, а також стягнення суми сплаченого судового збору в розмірі 2422,4 гривень та понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 гривень.

Позов мотивує тим, що 29 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і відповідачем було укладено кредитний договір №71747457, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 11000 гривень строком на 30 днів (з 29 березня 2025 року по 27 квітня 2025 року), зі сплатою фіксованої процентної ставки 0,3%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, зі сплатою комісії 15% від суми наданого кредиту, що становить 1650 гривень. У разі порушення строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4% на тіло кредиту за кожен день понадстрокового користування. Первинний кредитор свої зобов`язання за договором виконав повністю, перерахувавши відповідачу суму обумовленого кредиту. 26 червня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №26/06/25, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача по кредитному договору №71747457 від 29 березня 2025 року. Відповідно до реєстру прав вимог №22/08/25-02 від 22 серпня 2025 року позивач набув права вимоги до відповідача в сумі 18920 гривень, з яких 11000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 990 гривень - сума заборгованості за відсотками, 1650 гривень - сума заборгованості за комісією, 5280 гривень - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 1 жовтня 2025 року позовну заяву передано до Личаківського районного суду м. Львова для розгляду за підсудністю, оскільки встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , що відноситься до території, на яку поширюється підсудність Личаківського районного суду м. Львова.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 7 листопада 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду відповідно для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Судові засідання 4 грудня 2025 року, 3 березня 2026 року не відбулись у зв`язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду, 8 січня 2026 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

Судове засідання 25 березня 2026 року було відкладено у зв`язку з першою неявкою в таке відповідача.

Представник позивача Ткаченко Ю.О., яка діяла на підставі довіреності від 4 вересня 2025 року, в судове засідання не з`явилася, подала 26 березня 2026 року на адресу суду клопотання, відповідно до якого позов підтримує в повному обсязі, розгляд справи просить проводи у відсутності представника позивача та у випадку неявки відповідача в судове засідання відносно ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання 15 квітня 2026 року повторно не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце його проведення, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву на позов або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити заочне рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.

У зв`язку з неявкою сторін відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 29 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і відповідачем було укладено кредитний договір №71747457, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 11000 гривень строком на 30 днів (з 29 березня 2025 року по 27 квітня 2025 року), зі сплатою фіксованої процентної ставки 0,3%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, зі сплатою комісії 15% від суми наданого кредиту, що становить 1650 гривень. У разі порушення строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4% на тіло кредиту за кожен день понадстрокового користування.

Кредитний договір укладено в електронній формі.

Первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав повністю, що підтверджується електронною платіжною інструкцією від 29 березня 2025 року.

26 червня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №26/06/25, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача по кредитному договору №71747457 від 29 березня 2025 року.

Відповідно до реєстру прав вимог №22/08/25-02 від 22 серпня 2025 року позивач набув права вимоги до відповідача в сумі 18920 гривень, з яких 11000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 990 гривень - сума заборгованості за відсотками, 1650 гривень - сума заборгованості за комісією, 5280 гривень - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Вказаний розмір заборгованості підтверджується також наданим стороною позивача розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом норми ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За правилами ст.ст. 1050, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемними.

Аналіз умов кредитного договору №71747457 від 29 березня 2025 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 15% від суми виданого кредиту є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позичальником встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року і справі №343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що положення договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 15% від суми кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів в сумі 1650 гривень для погашення комісії.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості та заявлених позовних вимог складає 990 гривень - сума заборгованості за відсотками, 5280 гривень - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, що не перевищує суму отриману відповідачем у позику 11000 гривень.

Враховуючи наведене, проаналізувавши позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вбачає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 17270 гривень, з яких 11000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 990 гривень - сума заборгованості за відсотками, 5280 гривень - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 вказаної статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А відповідно до ч. 2 даної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому згідно з частинами 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім того при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Водночас згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19, від 31 січня 2022 року в справі №185/5421/21, винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги також може бути визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, яка за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

У справі «Бєлоусов проти України» ЄСПЛ сформував правову позицію про те, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями, а тому витрати за цим гонораром є «фактично понесеними». Така ж позиція сформована ЄСПЛ у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану»

Аналогічну правову позицію підтримав Верховний суд у постановах від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, від 27 липня 2022 року в справі №686/28627/18 вказавши, що у своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 9 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду».

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану».

Також у своїй постанові від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Так з матеріалів справи та поданої заяви вбачається, що представництво інтересів позивача у такій здійснювала адвокат Ткаченко Ю.О., в позовній заяві директор ТОВ «Фінпром Маркет» Ґедзь О.В. вказувала, що судові витрати, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи становлять витрати на правову допомогу у розмірі 4500 гривень.

З долучених до заяви документів вбачається, що 25 серпня 2025 року між адвокатом Ткаченко Ю.О., як виконавцем, та ТОВ «Фінпром Маркет», як замовником, було укладено договір про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП, за умовами якого виконавець зобов`язувався надавати на користь замовника послуги правничого та консультаційного характерів, здійснювати представництво замовника в суді, а замовник приймати та в порядку, визначеному цим договором сплачувати такі надані послуги. Послуги за договором надаються на підставі усної чи письмової заявки з боку замовника.

З витягу з акту від 4 вересня 2025 року №1-ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП, акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25 серпня 2025 року вбачається, що адвокатом надано послуги з правничої допомоги, в тому числі щодо стягнення заборгованості з відповідача, та позивачем здійснено оплату за такі в розмірі 234000 гривень, що стверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 5 вересня 2025 року.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 2211,14 гривень судового збору, 4107,56 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що становить 91,23% від заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості за кредитним договором №71747457 від 29 березня 2025 року в розмірі 17270 (сімнадцять тисяч двісті сімдесят) гривень, а також судові витрати в розмірі 2211 (дві тисячі двісті одинадцять) гривень 14 (чотирнадцять) копійок судового збору, 4107 (чотири тисячі сто сім) гривень 56 (п`ятдесят шість) копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволені решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», місцезнаходження: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, 31/33, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 43311346.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя: Стрепко Н.Л.