Рішення № 135694398, 25.03.2026, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/323/26

провадження № 2/445/967/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Сивака В. М.

секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Золочеві Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 через свого представника звернулася до Золочівського районного суду Львівської області з позовом до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 - батько позивача, який за життя склав заповіт, яким все своє майно заповів позивачу. Спадкодавцеві та ОСОБА_3 рішенням 29 сесії VII скликання Гологірської сільської ради Золочівського району Львівської області № 359 від 07.02.2020 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га, кадастровий номер 4621882600:01:005:0033, яка розташована в АДРЕСА_1 . Позивач, в порядку, визначеному законодавством, будучи спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 за заповітом, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак, в частині оформлення спадкових прав на частку у праві спільної сумісної власності спадкодавця на вищезазначену земельну ділянку нотаріусом відмовлено з підстав, що державна реєстрація на земельну ділянку за спадкодавцем не була проведена згідно чинного законодавства. Таким чином, позивач позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права у позасудовому порядку, а відтак, остання змушена звернутись до суду за захистом своїх прав. У зв`язку з наведеним просила позов задовольнити.

Позивач та її представник у судове засідання не прибули, останній подав до суду заяву про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов визнав.

У відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши докази та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.1, 2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Гологори Золочівського району Львівської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя ОСОБА_2 22.02.2016 склав заповіт, посвідчений секретарем Гологірської сільської ради Золочівського району Львівської області, зареєстрований в реєстрі за № 3, за яким заповів донці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , все своє майно.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за № 3, вбачається, що спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_2 , 1953 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме на 3/4 (трьох четвертих) часток у праві власності на житловий будинок з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодацю на підставі свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Гологірської сільської ради Золочівського району Львівської області від 16 липня за № 28, зареєстрованого у Золочівському МБТІ 29.08.2002 та записано у реєстрову книгу за реєстром № 56.

Рішенням 29 сесії VII скликання Гологірської сільської ради Золочівського району Львівської області від 07.02.2020 № 259, гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4621882600:01:005:0033.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 461294345 від 22.01.2026, земельна ділянка з кадастровим номером 4621882600:01:005:0033 площею 0,25 га зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_3 .

Відповідно до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 181/02-31 від 03.11.2025, згідно рішення Гологірської сільської ради Золочівського району Львівської області від 07.02.2020 № 259 вказана земельна ділянка мала набуватися у спільну сумісну власність, однак державна реєстрація на земельну ділянку за спадкодавцем не була проведена згідно чинного законодавства.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав № 450353427 від 03.11.2025 ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (3/4 частки) належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 2 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно статті 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 ЦК України).

Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

За змістом ч. 1 ст. 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно ч. 4, 5 ст. 89 ЗК України, співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки; поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Частиною 1 ст. 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Частиною другою вказаної статті визначено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17 (провадження № 61-7008св19).

Разом з тим, положення ст. 120 ЗК України мають застосовуватися з врахуванням норм матеріального права, що визначають особливості регулювання права спільної сумісної власності.

Крім того, відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Водночас, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить істаття 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

За змістом ст. 89 Земельного кодексу України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Крім того, згідно із п. г ч. 1ст. 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає за рішенням суду.

З огляду на те, що суд розглядає справу в межах заявлених вимог, питання визначення часток у спільній власності в позовній заяві не ставиться, відтак суд визнає за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право у спільній сумісній власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 4621882600:01:005:0033.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи встановлені судом обставини та норми законодавства, яким урегульовано спірні правовідносини, враховуючи позицію відповідача про визнання ним позову, суд дійшов висновку, що такий слід задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст.3, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 200, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , право спільної сумісної власності в порядку спадкування за заповітом на: земельну ділянку, кадастровий номер 4621882600:01:005:0033 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30-ти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення 30-денного строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 25.03.2026.

Суддя В. М. Сивак