Постанова № 13569404, 03.12.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.12.2010 р. Справа № 2а-4797/10/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Приватного акціонерного товариства ”Лакталіс-Миколаїв”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

представники:

від позивача: Селіванов М.Г

від відповідача: Яброцький С.В.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Приватне акціонерне товариство ”Лакталіс-Миколаїв” (надалі позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування у повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 27.05.10 р. № 00000640/0, № 00001622/0, № 00000740/0, № 00001722/0, прийнятих Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

В період з 23.03.10 р. по 06.05.10р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 р. по 31.12.09 р., за наслідками якої був складений Акт від 14.05.10 р. № 469/40/23624594 (надалі - Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зробив висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме:

- не включення підприємством до складу валового доходу за 2009 р. суми безповоротної фінансової допомоги (включаючи проценти нараховані за час користування нею) в загальному розмірі 63187670 грн., що є порушенням підпункту 1.11.1 пункту 1.11, підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 334/94-ВР);

- завищення підприємством валових витрат за 2009 р. на загальну суму 785756 грн., в тому числі:

на суму 409825 грн. внаслідок включення до складу валових витрат підприємства суми перерахунку витрат (вартості придбаних товарів та послуг), понесених в іноземній валюті, у звязку із зміною обмінного курсу гривні, що є порушенням підпунктів 7.3.1, 7.3.2, 7.3.4 і 7.3.6 пункту 7.3 статті 7, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР;

на суму 224929 грн. внаслідок віднесення на валові витрати підприємства суми внесків нарахованих підприємством як страхувальником, застрахованим у Миколаївській обласній профспілці ”Солідарність”, що є порушенням підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону про оподаткування прибутку підприємств, підпункту 3.1 пункту 3 Порядку складання декларацій з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.03 р. № 143 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.04.03 р. за № 271/7592);

на суму 33300 грн. у звязку з включенням до складу валових витрат підприємства суми процентів, нарахованих на суму, яка не підпадає під законодавче визначення терміну фінансовий кредит та є доходом, одержаним з інших джерел, що є порушенням підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР;

на суму 117702 грн. внаслідок віднесення до складу валових витрат суми відшкодування працівникам підприємства витрат на господарську діяльність та відрядження, які не підтверджені первинними документами, що є порушенням підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

За наслідками зроблених висновків відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 27.05.10 р. № 00000640/0, від 27.05.10 р. № 00001622/0, від 27.05.10 р. № 00000740/0 та від 27.05.10 р. № 00001722/0.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає висновки відповідача помилковими, а прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними, виходячи з наступного.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 27.05.2010 р. № 00000640/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів в розмірі 27212124,8 грн., у тому числі 15993356 грн. за основним платежем та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11218768,8 грн.

В якості підстави включення вищезазначеної суми, відповідач посилається на порушення позивачем строку користування позикою, встановленому пунктом 3.1 договору грошової позики укладеному між позивачем та фірмою ”Б.С.А.” (Франція) від 05.12.07 р. № 2 та зареєстрованому 26.12.07 р. за № 10-201/33340 у головному управлінні Національного банку України по м. Києву і Київській області. На думку перевіряючи строк дії зазначеного договору закінчився 15.12.09 р., у звязку з чим вказана сума не підпадає під законодавче визначення терміну фінансовий кредит (підпункт 1.11.1 Закону № 334/94-ВР) та відповідно до підпунктів 1.22.1, 4.1.6 зазначеного Закону є доходом отриманим з іншого джерела, тобто безповоротна фінансова допомога.

Проте з таким висновком відповідача, суд погодитись не може з наступних підстав.

05.12.07 р. між фірмою ”Б.С.А.” (Франція) і позивачем був укладений договір грошової позики з процентами № 2 (надалі договір № 2) і у відповідності із пунктом 1.7 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.04 р.№ 270 був зареєстрований останнім 26.12.07 р. у головному управлінні Національного банку України по м. Києву і Київській області за № 10-201/33340.

Пунктом 3.1 вказаного договору № 2 визначено, що позичальник (позивач по справі) зобовязується повернути позикодавцеві суму позики в повному розмірі у строк до 15.12.09 р.

Пунктом 4.1 договору № 2 визначено, що він діє до дати повного погашення позичальником сум позики і процентів.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день подання позову та вирішення спору по суті позивачем не здійснено повне погашення суми позики і процентів, нарахованих за період користування позикою, тому суд вважає, що дія договору № 2 у цій частині не припинилась.

Згідно із підпунктом 1.22.1 статті 1 Закону № 334/94-ВР безповоротня фінансова допомога, це:

- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Судом встановлено, що договором № 2 встановлене строкове, оплатне, поворотне зобовязання, строк виконання якого настав. Таким чином, строк позовної давності, визначений у відповідності до статей 257 і 261 Цивільного кодексу України, ще не закінчився.

Визначення терміну фінансовий кредит міститься у підпункті 1.11.1 статті 1 Закону № 334/94-ВР, в якому зазначено, що фінансовий кредит це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Підпунктом 7.9.1 статті 7 Закону № 334/94-ВР встановлено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку, зокрема, у звязку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів.

За таких обставин, висновки відповідача про включення до складу валового доходу суми позики, отриманої позивачем на підставі договору № 2, разом з нарахованими за користування нею процентами, як безповоротної фінансової допомоги є помилковим.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат у 2009 р. Під час перевірки перевіряючими було виключено зі складу валових витрат підприємства витрати по придбанню імпортних товарів (послуг) в сумі, яка виникла за результатом перерахунку вартості товарів (послуг) у податковому обліку, виходячи з балансової вартості валюти, використаної для такого погашення, визначеної за офіційним валютним курсом Національного банку України, що діяв на дату здійснення оплати за отримані товари (послуги). Сукупна величина виключення витрат за 2009 р. склала 409825 грн.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що балансова вартість валюти, використаної для придбання товарів (послуг), має визначатися за офіційним валютним курсом Національного банку України, що діяв на дату першої події, визначеної згідно підпункту 11.2.1 Закону № 334/94-ВР, а саме на дату отримання товарів (послуг).

З такими висновками відповідача, суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 7.3.2 статті 7 Закону № 334/94/94-ВР витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4 і 7.3.6 статті 7 цього Закону і не підлягають перерахуванню у звязку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти визначається наступним чином:

- при отриманні іноземної валюти як виручки від продажу товарів (робіт, послуг) шляхом перерахування отриманих/нарахованих доходів в іноземній валюті в гривні по офіційному валютному курсу Національного банку України, який діяв на дату отримання/нарахування таких доходів (підпункт 7.3.1 Закону № 334/94-ВР);

- при купівлі іноземної валюти за гривні, - як сума гривень, сплачена платником податків у звязку з такою купівлею (підпункт 7.3.4 Закону № 334/94-ВР);

- платник податків самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти по середньозваженої вартості чи ідентифікованій вартості (підпункт 7.3.6 Закону № 334/94-ВР).

Оскільки заборона перераховувати витрати протягом звітного періоду у звязку із зміною обмінного курсу гривні стосується випадків, коли до складу валових витрат була включена сума, яка дорівнювала балансовій вартості відповідної валюти, позивач, виходячи з умов досягнутих з контрагентами угод щодо оплати поставленого товару та наданих послуг, а саме на умовах оплати по факту поставки (надання), здійснив на дату фактичного оприбуткування товарів/надання послуг, що є першою подією згідно підпункту 11.2.1 Закону № 334/94-ВР, збільшення валових витрат, застосувавши офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений НБУ на дату оприбуткування цих товарів/надання послуг. На дату оплати придбаних товарів/наданих послуг позивач визначив балансову вартість сплаченої валюти, виходячи з суми гривень, сплаченої ним у звязку з такою купівлею та скоригував раніше відображені валові витрати на суму 409825 грн. у 2009 р.

Суд вважає, що позивач діяв на підставах та у межах, встановлених чинним законодавством України. Тому, висновки відповідача наведені у Акті перевірки про те, що балансова вартість іноземної валюти сплаченої підприємством, повинна визначатись відповідно до норми права, встановленої у пункті 7.3.1 Закону № 334/94-ВР, без врахування норми права наведеної у пункті 7.3.4 цього Закону - є необґрунтованою, оскільки норма права на яку посилається відповідач у Акті перевірки встановлює порядок визначення балансової вартості іноземної валюти, отриманої платником податку у звязку з продажем товарів (робіт, послуг). Проте, позивач придбав товари (послуги), а не здійснював їх продаж, а тому, при обчисленні балансової вартості іноземної валюти, витраченої на оплату товарів (послуг) необхідно керуватись підпунктом 7.3.4 Закону № 334/94-ВР.

Під час проведення перевірки перевіряючими було виключено зі складу валових витрат позивача витрати по нарахуванню страхових внесків до Миколаївської обласної профспілки ”Солідарність” у сумі 224929 грн. за 2009 р. Позиція відповідача грунтується на тому, що нарахування внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням здійснені підприємством на користь Миколаївської обласної профспілки ”Солідарність” не є внесками на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а отже не підлягають включенню до складу валових витрат.

Суд вважає таке обґрунтування висновку відповідача помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 5.2.1 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно до підпункту 5.7.1 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цього Закону (витрати на оплату праці).

Пунктом 10 статті 2 Закону України ”Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18.01.01 р. № 2240-ІІІ із змінами та доповненнями (надалі Закон № 2240-ІІІ) визначено, що страхові внески це відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Таким чином, для віднесення до складу валових витрат сум внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, достатньою умовою є нарахування таких внесків на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 Закону № 334/94-ВР.

Матеріали справи містять документи та докази, що нарахування і сплати у повному обсязі у встановлені строки внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування у відповідності із пунктом 2 частини першої статті 27 Закону 2240-III позивач здійснює кожний раз при виплаті заробітної плати, які оформляє документально у вигляді відомостей відрахувань до страхових фондів, що є підставою включення до валових витрат згідно до підпункту 5.7.1 Закону № 334/94-ВР. Це спростовує висновки відповідача щодо неправомірності віднесення підприємством до складу валових витрат внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, нарахованих на витрати на оплату праці.

Стосовно виключення зі складу валових витрат позивача суму процентів нараховану на безповоротну фінансову допомогу в розмірі 33300 грн. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що сума позики, на яку нараховані проценти, не підпадає під визначення фінансовий кредит, у звязку з цим проценти не підлягають включенню до складу валових витрат.

Суд вважає такий висновок відповідача неправомірним, виходячи з наступного.

Згідно із підпунктом 5.5.1 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, повязані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у звязку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи, що вказані проценти нараховувались позивачем на суму фінансового кредиту, віднесення їх до складу валових витрат здійснено правомірно на підставі положень підпунктів 1.11.1 і 5.5.1 Закону № 334/94-ВР. Такий висновок суду, зокрема, підтверджується позицією викладеною у листі ДПА України від 05.02.04 р. № 782/6/15-1116.

Стосовно висновків відповідача, щодо коштів сплачених позивачем своїм працівникам на відшкодування витрат на господарську діяльність, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами та, у звязку з цим, не підлягають включенню до складу валових витрат, а тому були перевіряючими виключені зі складу валових витрат підприємства в сумі 117702 грн., суд зазначає наступне.

Представники позивача пояснили, що грошові кошти в розмірі 117702 грн. були виплачені працівникам підприємства у 2009 р. в якості додаткового блага у грошовій формі на підставі підпункту ”г” підпункту 4.2.9 Закону України ”Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.03 р. № 889-ІV зі змінами і доповненнями (надалі Закон № 889-ІV) та наказу підприємства від 08.08.08 р. № 1139-П - в рахунок відшкодування витрат, понесених працівниками підприємства на господарські потреби.

Виплата вказаних грошових коштів працівникам підприємства відображена у бухгалтерському обліку проводкою дебет рахунку 66 ”Розрахунки з оплати праці” кредит рахунку 37.2.1 ”Розрахунки з підзвітними особами в національній валюті”, про що вказано у Акті перевірки.

Представник позивача пояснив, що відповідно до пункту 1.15 Закону № 889-ІV підприємство нарахувало, утримало та сплатило податок на доходи фізичних осіб, що не спростовано представником відповідача. Вказані кошти не були включені позивачем до складу валових витрат, що підтверджується підпунктом 3.1.2 Акту перевірки.

Суд вважає, що перевіряючі невірно визначили вказану суму, як суму надану підзвітним особам для здійснення витрат на господарську діяльність або відрядження і у відповідності до підпунктів 5.3.9, 5.4.8 і 5.6.1 Закону № 334/94-ВР зменшено розмір валових витрат на вказану суму.

Суд також зазначає наступне, щодо штрафної (фінансової) санкції застосованої відповідачем на підставі підпунктів 17.1.3 і 17.1.6 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-ІІІ із змінами і доповненнями (надалі Закон 2181-III).

Відповідно до підпункту 17.1.3 Закону 2181-III у разі коли контролюючий орган при проведенні документальної перевірки самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті ”б” підпункту 4.2.2 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Тобто, у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів але не більше пятдесяти відсотків такої суми сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до пункту 6.1.3 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.01 року № 110, у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Якщо за результатами перевірки виявлено в окремих податкових періодах суми недоплат, то за кожний з таких податкових періодів нараховуються штрафні (фінансові) санкції у порядку та в розмірах, визначених цим пунктом.

Для дотримання вимог щодо максимального (пятдесяти відсотків) та мінімального (десять неоподаткованих мінімумів доходів громадян) розміру штрафних (фінансових) санкцій:

1) визначається сукупно сума недоплат за кожною з декларацій за всіма податковими періодами, в яких вони виявлені;

2) визначається сукупно сума штрафних (фінансових) санкцій за всіма податковими періодами, у яких були виявлені суми недоплат та за якими нараховані такі штрафні (фінансові) санкції;

3) здійснюється обрахування максимального та мінімального розміру штрафних (фінансових) санкцій від сукупної суми недоплат та порівнюється із фактично нарахованою сумою штрафних (фінансових) санкцій, визначеною сукупно за всі податкові періоди, в яких були виявлені суми недоплат.

До сплати визначаються суми штрафних (фінансових) санкцій, що не перевищують максимальний розмір та не є нижчими від мінімального розміру, визначених цих пунктом.

З матеріалів справи вбачається, що на підприємстві позивача була здійснена не документальна, а планова виїзна перевірка.

Згідно із пунктом 1 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, планові виїзні перевірки та позапланові виїзні перевірки.

Зі змісту вищенаведених норм штрафні (фінансові) санкції у відповідності із пунктом 17.1.3 Закону 2181-III застосовуються тільки за результатами проведення саме документальних перевірок, а не планових виїзних.

Крім того, податковим повідомленням-рішенням від 27.05.10 року № 00000640/0 визначено суму податкового зобовязання за основним платежем 15993356 грн. Тобто, Актом перевірки було встановлено заниження позивачем податкового зобовязання (суми податку, що підлягає сплаті), а іншими словами недоплату, у сумі 15993356 грн. Таким чином, якщо застосовувати максимальний розмір штрафної (фінансової) санкції у розмірі 50 відсотків то штрафна (фінансова) повинна складати 7996678 грн.

Підпунктом 17.1.6 Закону 2181-III встановлено, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені обєкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобовязання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі пятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з положеннями пункту 3.1 Закону № 334/94-ВР обєкт оподаткування податком на прибуток підприємств це прибуток, який складається з суми валового доходу, зменшеної на суму валових витрат та суму амортизації.

Переоцінені обєкти оподаткування це обєкти оподаткування, які виникли в результаті застосування цін, що перевищують звичайні, а недооцінені які виникли в результаті застосування цін, що є нижчими за звичайні ціни.

Відповідно до підпункту 1.20.1 Закону № 334/94-ВР звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Якщо підприємство декларує валові витрати у більшій або валовий дохід у меншій сумі, ніж та, що визначена у договорі, він зменшує собі обєкт оподаткування. Тобто, обєкт оподаткування був би недооціненим, якщо підприємство до валових витрат віднесло би витрати у грошовій формі, здійснені підприємством як компенсація вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що перевищують ціни встановлені в договорах укладених підприємством, або якщо підприємство до валового доходу віднесло би суми коштів, отриманих від реалізації товарів (робіт, послуг), що є меншими ніж ціни, які встановлені в договорах укладених підприємством.

Вартість придбаних (реалізованих) товарів (робіт, послуг), вказана у договорах укладених підприємством, в бухгалтерському та податковому обліку не змінена, що підтверджується первинними документами, дослідженими відповідачем під час здійснення перевірки на підставі якої був складений Акт перевірки.

Судом зясовано, що позиція відповідача ґрунтується, зокрема, у відповідності до Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА від 17.03.01 р. № 110, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.03.01 р. за № 268/5459 і полягає у тому, що переоцінені обєкти оподаткування це завищені обєкти оподаткування, а недооцінені обєкти оподаткування це занижені обєкти оподаткування.

Таким чином, якщо платник податків занижує обєкт оподаткування, він занижує податкові зобовязання. Тобто, відповідно до підпункту 17.1.6 Закону № 334/94-ВР відповідач застосував штрафні (фінансові) санкції за заниження позивачем суми податкового зобовязання. Проте, штрафна (фінансова) санкція за заниження суми податкового зобовязання передбачена підпунктом 17.1.3 Закону № 334/94-ВР.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 27.05.10 р. № 00001622/0 (податок на прибуток іноземних юридичних осіб), суд зазначає наступне.

Вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідачем було визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 99476,16 грн., в тому числі 33158,72 грн. основного платежу і 66317,44 грн. штрафних санкцій.

Підставою для визначення податкового зобовязання став висновок наведений у Акті перевірки про те, що на порушення пунктів 13.1 і 13.2 Закону № 334/94-ВР позивач при сплаті доходу за послуги типу інжиніринг нерезиденту України фірмі ”CLAUGER” (Франція) не здійснив утримання податку з такого доходу нерезидента. Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що сертифікат, виданий головним податковим управлінням податкової інспекції підприємств Французької республіки 10.08.09 р. з апостилем генерального прокурора апеляційного суду м. Ліон від 18.08.09 р. за № 8833, не підтверджує тієї обставини, що фірма ”CLAUGER” є резидентом Французької Республіки, і відповідно не надає підприємству підстав для використання переваг пункту 1 статті 7 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, укладеної 30.01.97 р. між Урядом України і Урядом Французької Республіки, ратифіковану Законом України від 03.03.98 р. № 150/98-ВР (надалі Конвенція).

Суд вважає такий висновок помилковим виходячи наступного.

Підпунктом ”в” пункту 13.1 Закону № 334/94-ВР визначено те, що доходи від послуг типу інжиніринг, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними статтею 13 цього Закону.

Пунктом 13.2 Закону № 334/94-ВР визначено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобовязані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Пунктом 1 статті 7 Конвенції встановлено те, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Підпунктом ”і” пункту 1 статті 3 Конвенції встановлено те, що термін компетентний орган, який використовується у Конвенції, означає, стосовно Франції, міністра управління бюджетом або його повноважного представника.

Пунктом 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.01 р. № 470, визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію:

- повну назву або прізвище нерезидента;

- підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі;

- назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження;

- дату видачі.

Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

З матеріалів справи вбачається, що податкова інспекція підприємств IFU2 головного податкового управління Міністерства управління бюджету державних рахунків та державної адміністрації Французької республіки 10.08.09 р. видала сертифікат резидента, для предявляння в Україні, про те, що АТ ”Кложер” знаходиться за адресою: 7 вул. Де лЕндюстрі 69 530 БРІНЄ і є платником податку на додану вартість. Вказаний сертифікат апостильований генеральним прокурором апеляційного суду м. Ліон 18.08.09 р. за № 8833, відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.61 р., до якої Україна є приєднаною.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 27.05.10 р. № 00001622/0 не може вважатись законним.

У звязку з неправомірністю нарахування відповідачем основного платежу з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, також є неправомірним і нарахування штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.9 Закону 2181-III.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 27.05.10 р. №00000740/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій Рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 117701,95 грн.

Підставою для застосування вказаних штрафних (фінансових) санкцій до позивача став висновок відповідача про порушення підприємством пунктів 2.11, 3.1 і 3.2 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні (далі Положення), затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.04 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.05 р. за № 40/10320, що виявилось у проведенні позивачем готівкових розрахунків підзвітними особами підприємства без надання до звіту відповідних документів, (товарного чи касового чеку, квитанції до прибуткового касового ордера, тощо), які б підтверджували витрачання коштів на господарські потреби та відрядження.

Суд вважає такий висновок відповідача помилковим, виходячи з наступного.

Представником позивача було доведено, що грошові кошти в розмірі 117702 грн. були сплачені працівникам підприємства у 2009 р. в якості додаткового блага у грошовій формі відповідно до підпункту ”г” підпункту 4.2.9 Закону України ”Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.03 р. № 889-ІV (із змінами і доповненнями) та відповідному наказу підприємства від 08.08.08 р. № 1139-П - в рахунок відшкодування витрат, понесених працівниками підприємства на господарські потреби.

Виплата вказаних грошових коштів працівникам підприємства була відображена позивачем у бухгалтерському обліку проводкою дебет рахунку 66 ”Розрахунки з оплати праці” кредит рахунку 37.2.1 ”Розрахунки з підзвітними особами в національній валюті”, про що вказано у Акті перевірки.

Пунктом 3.1 Положення визначено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 3.4 Положення встановлено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Пунктом 3.5 Положення визначено, що фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору.

Судом зясовано, що видача готівки з каси позивач здійснював своїм працівникам в національній валюті для відшкодування понесених витрат з оформленням видаткових касових ордерів, підписаних керівником і головним бухгалтером, а також особою, яка отримала готівку, з вказівкою суми отриманої готівки, що відповідає вимогам законодавства.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 27.05.10 р. № 00001722/0 про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 5851,75 грн., а саме, пеня за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності і штраф за порушення строків декларування.

Підставою для застосування вказаної штрафної (фінансової) санкції став висновок відповідача про порушення позивачем статті 1 Закону України ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.94 р. № 185/94-ВР та пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 р. № 15-93, що виявилось у порушенні підприємством граничного строку зарахування виручки у іноземній валюті на його валютний рахунок в уповноваженому банку за послуги по вивченню, удосконаленню процесів виробництва, проведенню техніко-економічних досліджень та консультацій наданих ним на підставі договору про надання послуг, укладеному 01.01.09 р. із підприємством IM ”Fabrica de brinzeturi din Soroca” SA (Республіка Молдова) (надалі - Договір).

Суд вважає вказане податкове повідомлення-рішення незаконним, виходячи з наступного.

На виконання вказаного Договору позивачем були надані підприємству IM ”Fabrica de brinzeturi din Soroca” SA (Республіка Молдова) послуги по вивченню, удосконаленню процесів виробництва, проведенню техніко-економічних досліджень та консультацій, що було оформлено згідно пункту 3 Договору актом від 31.03.09 р. про надання послуг, згідно якому їх вартість складала 4243,15 ЄВРО.

Статтею 1 Закону України ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, в редакції чинній в період здійснення цієї господарської операції, визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує надання послуг.

Судом зясовано, що граничним терміном повернення виручки підприємством позивача у іноземній валюті за надані послуги на виконання зобовязання є 27.09.09 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.09 р. на поточний рахунок підприємства позивача було зараховано 4243,15 ЄВРО, які надійшли від IM підприємства ”Fabrica de brinzeturi din Soroca” SA (Республіка Молдова), з призначенням платежу - контракт від 01.03.08 р. № 66, рахунок-фактура від 31.03.09 р. № М-03/09.

У довідці № 02/ОВ виданій 09.06.10 р. банківською установою, що обслуговує підприємство позивача, зазначено, що призначення платежу контракт від 01.03.08 р. № 66, інвойс від 31.03.09 р. М-03/09 в сумі 4243,15 ЄВРО, який надійшов 08.05.09 р. на рахунок підприємства № 26009000115900 з банку Moldova-AgroIndbank, Chisinau MD, платник підприємство IM Fabrica de Brinzeturi din Soroca SA, 04.11.09 р. змінено на наступне - контракт від 01.01.09 р., інвойс номер М-03/09 від 31.03.09 р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії позивача є правомірними щодо граничного терміну повернення валюти.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного акціонерного товариства ”Лакталіс-Миколаїв”- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення:

- від 27.05.10 р. № 00000640/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві;

- від 27.05.10 р. № 00001622/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

- від 27.05.10 р. № 00000740/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

- від 27.05.10 р. № 00001722/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства ”Лакталіс-Миколаїв” судовий збір у сумі грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О.Ф. Середа

22.12.2010 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

”03” грудня 2010 р. Справа № 2а-4797/10/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

За позовом: приватного акціонерного товариства ”Лакталіс-Миколаїв”, м. Миколаїв

До відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

представники:

Від позивача: Селіванов М.Г., Машкаренко С.Б.

Від відповідача: Яброцький С.В.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.10 р. №№ 00000640/0, 00001622/0, 00000740/0, 00001722/0 прийнятих спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Приватне акціонерне товариство ”Лакталіс-Миколаїв” (надалі позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування у повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 27.05.10 р. №№ 00000640/0, 00001622/0, 00000740/0, 00001722/0 прийнятих спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного акціонерного товариства ”Лакталіс-Миколаїв”- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення:

- від 27.05.10 р. № 00000640/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві;

- від 27.05.10 р. № 00001622/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

- від 27.05.10 р. № 00000740/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

- від 27.05.10 р. № 00001722/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства ”Лакталіс-Миколаїв” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О.Ф. Середа