Вирок № 135677998, 08.04.2026, Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.512/48/26

Провадження №1-кп/512/26/26

"08" квітня 2026 р.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року Савранський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

за участю

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в с-щі Саврань, Подільського району, Одеської області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.01.2026р. за №12026162360000002, по обвинуваченню:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вільшанка, Савранського району, Одеської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, працюючого механізатором у ФГ «БІЛОУС» (с.Вільшанка, Подільського району, Одеської області), перебуваючого на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов`язаний, який має діюче бронювання до 28.11.2026р., який зареєстрований і проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно обвинувального акту, затвердженого прокурором Любашівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 29.01.2026р., ОСОБА_4 навесні 2025 року, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, достовірно знаючи, що земельна ділянка у встановленому порядку не надавалася йому у володіння і користування, та не передавалася у власність або оренду, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, в порушення положень:

ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України, якими встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави;

ст.13 Конституції України, згідно якої земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією;

ч.1 та абзац 1 ч.2 ст.84 Земельного кодексу України, відповідно до яких у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності; право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом;

ст.88 Водного кодексу України, якою передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги;

ч.1 та пункт в) ч.2 ст.60 Земельного кодексу України, згідно яких вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги; прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) для великих річок, водосховищ на них та озер шириною 100 метрів;

ч.1 ст.112 цього ж Кодексу, якою передбачено, що охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти;

абзац 1 ч.1 та ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, якими встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування;

ч.1 ст.123 цього ж Кодексу, відповідно до якої надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;

ст.125 Земельного кодексу України, згідно якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав;

ст.126 цього Кодексу, якою встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,

за допомогою сільськогосподарської техніки самовільно зайняв (розорав) земельну ділянку державної форми власності, а саме: прибережну захисну смугу річки Південний Буг загальною площею 0,3521га, яка не межує з іншими земельними ділянками, які мають кадастрові номери, використавши відповідну земельну ділянку, яка знаходиться на території Савранської селищної ради за межами населеного пункту села Вільшанка Савранської територіальної громади Подільського району Одеської області, для посіву сільськогосподарських культур (кукурудзи).

Відповідно до обґрунтованого розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки загальною площею 0,3521га, розташованої за межами населеного пункту Вільшанського старостинського округу Савранської селищної ради Одеської області, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, та використання її не за цільовим призначенням, ОСОБА_4 завдав Савранській селищній раді майнову шкоду в розмірі 11741,64грн..

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, а саме: у самовільному зайнятті земельної ділянки щодо земель в охоронних зонах.

Письмове повідомлення про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, вручено ОСОБА_4 08.01.2026р..

Під час досудового розслідування 29.01.2026р. міжпрокурором Любашівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 , якому на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 01.01.2026р. за №12026162360000002, та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_4 на підставі ст.ст.468, 469, 470, 472 КПК України, з додержанням вимог п.9 ч.2 ст.52 КПК України, у присутності захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , в приміщенні Любашівської окружної прокуратури Одеської області за адресою с-ще Любашівка, вул.Володимира Князя, 107, Подільського району, Одеської області, укладено угоду про визнання винуватості (далі Угода про визнання винуватості або Угода), яка містить формулювання та обсяг обвинувачення, а також правову кваліфікацію дій підозрюваного ОСОБА_4 із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які є тотожними формулюванню обвинувачення та кваліфікації, наведеним в обвинувальному акті, та істотні для цього кримінального провадження обставини, відповідно до умов якої підозрюваний ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, активно сприяв його розкриттю, відшкодував в повному обсязі матеріальний збиток та зобов`язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні (а.с.13 17).

В Угоді зазначено, що злочин, передбачений ч.2 ст.197-1 КК України, відноситься до кримінальних правопорушень проти власності, за який передбачене покарання у виді обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавлення волі на строк до двох років, та відповідно до ч.4 ст.12 цього Кодексу є нетяжким злочином. Кримінальні правопорушення проти власності наносять суттєву шкоду суспільним та державним інтересам, а тому існує наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, та є всі правові підстави та обставини, передбачені ст.ст.468-470 КПК України, для укладання Угоди про визнання винуватості.

Також, в Угоді про визнання винуватості сторони узгодили вид та міру покарання, яке повинен нести ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст.197-1 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, з призначенням йому більш м`якого покарання, ніж передбачене санкцією ч.2 ст.197-1 цього Кодексу, у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.. Підставами для застосування ст.69 КК України зазначено: наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, повне визнання вини, повне відшкодування спричиненої кримінальним правопорушенням шкоди, з урахуванням особи винного, який раніше не судимий, та за місцем проживання характеризується позитивно, має постійну роботу. Підозрюваний ОСОБА_4 надав згоду на призначення цього покарання. В Угоді зазначені наслідки її укладення та затвердження, передбачені ст.473 КПК України, а також наслідки її невиконання.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 просили затвердити вказану Угоду. ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та пояснив, що у вчиненому щиро кається, добровільно відшкодував завдані ним збитки в повному обсязі та просив призначити йому узгоджене Угодою покарання.

Представник потерпілої Савранської селищної ради Одеської області у підготовче судове засідання не з`явився, селищна рада подала до суду письмову заяву, в якій зазначила, що підтримує обвинувальний акт та Угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та підозрюваним ОСОБА_4 , просила її затвердити, а справу розглянути за відсутності її представника (а.с.42).

Прокурор у підготовчому судовому засіданні зазначила, що при укладенні Угоди про визнання винуватості дотриманні вимоги КПК та КК України, обвинувачений повністю визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував завдані ним збитки, очевидна можливість виконання обвинуваченим взятих на себе за Угодою зобов`язань,а тому просив її затвердити.

Розглядаючи питання про затвердження Угоди про визнання винуватості підозрюваним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.197-1 КК України суд виходить з наступного.

Як встановлено п.2 ч.1 ст.468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Частиною 2 ст.469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

Згідно п.1 ч.4 та абзацу другого ч.4 цієї ж статті угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією); угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, а частиною 5 цієї статті передбачено, що укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість в обсязі пред`явленого йому обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.197-1 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавлення волі на строк до двох років, яке в силу ч.4 ст.12 цього Кодексу є нетяжким злочином. Вказаний злочин відноситься до кримінальних правопорушень проти власності, які наносять суттєву шкоду суспільним та державним інтересам.

Судом також з`ясовано в обвинуваченого, що він цілком розуміє права, передбачені п.1 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження Угоди, передбачені ст.473 цього Кодексу, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження Угоди судом.

Суд у судовому засіданні переконався, що укладення Угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в Угоді.

Встановлено, що умови даної Угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, дана правильна правова кваліфікація вказаному кримінальному правопорушенню, а саме за ч.2 ст.197-1 КК України самовільне зайняття земельної ділянки щодо земель в охоронних зонах; умови угоди відповідають інтересам суспільства, що полягає в забезпеченні можливості найскорішого вирішення кримінального провадження, та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, зокрема те, що обставини викладеного обвинувачення не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, окрім обвинуваченого, у цьому провадженні, а також Угодою не вирішується питання щодо майна третіх осіб; відсутність ознак вчинення кримінального правопорушення у співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження; відсутні обґрунтовані підстави вважати, що укладення Угоди не було добровільним; очевидна можливість виконання обвинуваченим ОСОБА_4 взятих на себе за Угодою зобов`язань; наявні фактичні підстави для визнання винуватості.

Згідно з п.5 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

До обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно зі ст.66 КК України, суд відносить: щире каяття обвинуваченого, що ґрунтується на належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, висловлюванні жалю з приводу вчиненого та готовністю підлягати кримінальній відповідальності; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; беззастережне повне визнання ним своєї винуваті в обсязі пред`явленого обвинувачення; добровільне повне відшкодування ним завданого збитку та вчинення кримінального правопорушення вперше.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, що передбачені ч.1 ст.67 КК України, судом не встановлено.

Як встановлено ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 цього Кодексу суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень (ч.2 цієї статті). Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу (ч.3 цієї статті). У випадку затвердження вироком угоди про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди (ч.5 цієї статті).

Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення і усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.

Приписами ч.1 ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

У постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.05.2021р. по справі №336/4259/18 зазначено, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень ст.ст.65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків, спричинених кримінальним правопорушенням, та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Отже, суд, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_4 , відсутність в нього судимостей, офіційне працевлаштування, наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, вжиття ним заходів щодо відшкодування завданої шкоди, приходить до висновку про те, що покарання, яке узгоджене сторонами Угоди із застосуванням положень ст.69 КК України, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для відмови в затвердженні вказаної Угоди, передбачених ч.7 ст.474 КПК України, судом не встановлено.

Згідно з п.1 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про затвердження Угоди про визнаннявинуватості від 29.01.2026р., укладеної міжпрокурором Любашівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 та підозрюваним за ч.2 ст.197-1 КК України по кримінальному провадженню №12026162360000002 від 01.01.2026р. ОСОБА_4 , шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання.

Запобіжний захід відносно підозрюваного / обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Любашівського районного суду Одеської області від 07.05.2025р. по справі №507/922/25 (провадження №1-кс/507/251/2025), накладено арешт на тимчасово вилучене майно по матеріалам кримінального провадження №42024162360000018 від 20.12.2024р., доступ до якого було надано ухвалою слідчого судді цього ж суду від 21.01.2026р. по справі №507/5/26 (провадження №1-кс/507/45/2026), в частині арешту, накладеного по матеріалам кримінального провадження №12026162360000002 від 01.01.2026р. на земельну ділянку державної форми власності, а саме: прибережну захисну смугу річки Південний Буг загальною площею 0,3521га, яка не межує з іншими земельними ділянками, які мають кадастрові номери, який в силу ч.4 ст.174 КПК України підлягає скасуванню.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`явлено.

Процесуальні витрати, що передбачені ст.118 КПК України, у кримінальному провадженні відсутні.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.50, 65, п.п.1), 2) ч.1, ч.2 ст.66, ч.1 ст.69, ч.2 ст.197-1 КК України, ч.4 ст.174, ст.371, п.2) ч.1 ст.468, п.1) ч.4, ч.5 ст.469, ст.472, ч.2 ст.473, ч.ч.1, 2 ст.474, ст.475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити Угоду про визнання винуватості, укладену 29 січня 2026 року між прокурором Любашівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 , якому на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 01.01.2026р. за №12026162360000002, та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, у присутності захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , згідно якої підозрюваний ОСОБА_4 під час досудового розслідування у цьому кримінальномупровадженні повністю визнав свою винуватість у вказаному діянні і зобов`язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні; при цьому, сторони узгодили призначити ОСОБА_4 за ч.2 ст.197-1 КК України міру покарання із застосуванням ст.69 цього Кодексу, з призначенням йому більш м`якого покарання, ніж передбачене санкцією інкримінованої йому статті, у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.; сторонам роз`яснено наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора і підозрюваного, зокрема, обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст.394, 424 КПК України, а для підозрюваного також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п.1 ч.4 ст.474 цього Кодексу, та наслідки невиконання даної угоди відповідно до ч.1 ст.476 КПК України, за якою прокурор має право звернутися до суду, який затвердив Угоду, з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.

ОСОБА_6 визнати винуватим увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України.

Призначити ОСОБА_4 узгоджену сторонами Угоди про визнання винуватості міру покарання за ч.2 ст.197-1 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 цього Кодексу у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн. (сімнадцять тисяч грн.), які мають бути внесені на розрахунковий рахунок UA348999980313080106000015714, код КДБ 21081100, отримувач ГУК в Одеській області / с-ще Саврань, Савранська селищна територіальна громада, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37607526; призначення платежу штраф по кримінальному провадженню №12026162360000002 від 01.01.2026р. відносно ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст.197-1 КК України.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не застосовувався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`явлено.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Любашівського районного суду Одеської області від 07.05.2025р. по справі №507/922/25 (провадження №1-кс/507/251/2025), на тимчасово вилучене майно по матеріалам кримінального провадження №42024162360000018 від 20.12.2024р., доступ до якого було надано ухвалою слідчого судді цього ж суду від 21.01.2026р. по справі №507/5/26 (провадження №1-кс/507/45/2026), в частині арешту, накладеного по матеріалам кримінального провадження №12026162360000002 від 01.01.2026р. на земельну ділянку державної форми власності, а саме: прибережну захисну смугу річки Південний Буг загальною площею 0,3521га, яка не межує з іншими земельними ділянками, які мають кадастрові номери, скасувати.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ч.4 ст.394 КПК України, в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Савранський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з моменту його проголошення (ч.4 ст.475 КПК України):

обвинуваченим або його захисником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що згідно з ч.1 ст.476 КПК України у разі невиконання Угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку Угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена Угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

Умисне невиконання Угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом (ч.5 ст.476 КПК України).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (ч.ч.1, 2 ст.532 КПК України).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

СУДДЯ (підпис)

Суддя Савранського районного

суду Одеської області ОСОБА_1