Ухвала суду № 135675833, 14.04.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 945/2144/25

Провадження № 1-кп/945/412/26

УХВАЛА

14 квітня 2026 року Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ;

прокурора ОСОБА_3 ;

обвинуваченого ОСОБА_4 ;

захисника ОСОБА_5 ,

під час проведення підготовчого судового засідання в місті Миколаєві у кримінальному провадженні, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, -

встановив:

30 вересня 2025 року до Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

У підготовчому судовому засіданні захисник підтримав подане до суду 16.02.2026 клопотання про повернення обвинувального акта прокурору. Клопотання обґрунтоване тим, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні відомості про відкриття матеріалів кримінального провадження та надання доступу до всіх матеріалів досудового розслідування стороні захисту. Крім цього, реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей щодо процесуальних дій проведених з представником потерпілого, зокрема, заява про залучення як потерпілого, а також допиту представника потерпілого. Також, захисник посилається на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогами п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а саме: відсутній конкретний опис обставин вчинення кримінальних правопорушень; фактичні обставини викладені поверхнево; обставини, що характеризують об`єктивну сторону ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України викладені неповно, без вказівок на час, місце, спосіб та інші обставини кримінальних правопорушень; відсутність формулювання обвинувачення (конкретного, чіткого, підтвердженого доказами); незрозуміло хто є потерпілим від кримінального правопорушення; відсутнє зазначення місця вчинення злочинів.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала свого захисника.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисника. Прокурор посилається на те, що реєстр матеріалів досудового розслідування є додатком до обвинувального акта, і недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування не є підставою для повернення обвинувального акта. Також, вказує на те, що неповнота реєстру може бути з`ясована в ході судового розгляду кримінального провадження. З огляду на положення КПК України, прокурор не вважає наявність недоліків в реєстрі матеріалів досудового розслідування підставою для повернення обвинувального акта. Щодо недоліків обвинувального акта, на які посилається сторона захисту, прокурор констатує виключні повноваження прокурора щодо визначення обсягу обвинувачення та викладення фактичних обставин кримінального правопорушення. Окремо прокурор покликається на те, що на стадії підготовчого судового розгляду дослідити питання наявності чи відсутності доказів є неможливим. Прокурор вважає наданий захисником аналіз викладу фактичних обставин справи в порівнянні з матеріалами кримінального провадження та законодаством України очевидним для висновку, що сторона захисту розуміє суть висунутого обвинувачення.

Заслухавши учасників судового провадження, суд дійшов такого.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.

З огляду на зазначене та оскільки п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України визначає можливість повернення обвинувального акта як право, а не обов`язок суду, то підставою для такого повернення може слугувати не будь-яка його невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка дійсно перешкоджає призначенню судового розгляду і не може бути усунута під час підготовчого провадження чи судового розгляду (залежно від виду та характеру недоліків). У кожному конкретному випадку суд має перевірити чи дійсно створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність та недоліки обвинувального акта вимогам КПК України. Така правова позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 520/8135/15-к.

Крім того, у постанові ККС ВС від 15.04.2024 у справі № 753/25892/21 було зазначено, що повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору у зв`язку з тим, що вони не відповідають вимогам КПК України, не відновлює досудове розслідування. В ухвалі про повернення обвинувального акта, клопотання суд першої інстанції не вправі зазначати про неповноту чи неправильність досудового розслідування, неправильність кримінально-правової оцінки діяння та про необхідність проведення органом досудового розслідування слідчих (розшукових) дій та/або негласних слідчих (розшукових) дій.

Таким чином, суд, визначаючи істотність невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України, має також враховувати чи можуть вказані недоліки бути усунуті прокурором у встановленому законодавством порядку та чи не потребують вони проведення слідчих (розшукових) дій або прийняття певних процесуальних рішень, які не можуть проводитися та прийматися після повернення обвинувального акта. У протилежному випадку виявлені недоліки мають бути предметом оцінки суду під час судового розгляду.

Частинами 1-3 статті 290 КПК України передбачено, що визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Відкриття матеріалів досудового розслідування, що містяться в інформаційно-комунікаційній системі досудового розслідування, здійснюється шляхом надання доступу до них або надання електронних копій таких матеріалів, засвідчених в установленому порядку.

Так, реєстр матеріалів досудового розслідування № 42023152260000056 від 18.12.2023 розділ І Проведені дії під час досудового розслідування процесуальні дії за № 24 містить «Протокол про надання доступу підозрюваній ОСОБА_4 та її захиснику матеріалів досудового розслідування»; розділ ІІ Прийняті під час досудового розслідування процесуальні рішення за № 43 містить «Повідомлення про завершення досудового розслідування, адресоване підозрюваній ОСОБА_4 та її захиснику».

Крім того, про невідкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту в клопотанні захисника не йдеться, а тільки про відсутність заповненості відповідних граф.

Щодо відсутності в реєстрі матеріалів досудового розслідування даних про заяву про залучення як потерпілого, а також допиту представника потерпілого, судом встановлено таке.

Зважаючи на положення п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України суд вважає, що кримінальні правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК України та ч. 1 ст. 366 КК України не відносяться до законодавчо визначеного переліку правопорушень, щодо яких відомості можуть бути внесені до реєстру та відповідно розпочате кримінальне провадження лише за заявою потерпілого.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року у справі № 439/397/17, поняття "потерпілий" у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожними. У кримінально-правовому розумінні потерпілий - це особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або матеріальна шкода (або існує безпосередня загроза її заподіяння). Поняття "потерпілий" у кримінальному праві не має законодавчої дефініції. Натомість, поняття "потерпілий" визначено кримінально-процесуальним законодавством. Так, ч. 1 ст. 55 КПК встановлено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Поняття "потерпілий" у кримінально-правовому значенні є первинним щодо його розуміння в кримінальному процесі, оскільки в кримінальному праві потерпілий з`являється об`єктивно, в результаті вчинення проти нього кримінального правопорушення.

Процесуальними умовами появи потерпілого як учасника кримінального провадження є необхідність подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, надання згоди на визнання потерпілим (у разі, якщо така заява ним не подавалась) або подання заяви про залучення до провадження як потерпілого.

У ч. 2 ст. 55 КПК визначається момент виникнення в особи статусу потерпілого як учасника кримінального провадження: права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

На відміну від цього у кримінально-правовому розумінні особа стає потерпілою вже з моменту вчинення щодо неї кримінального правопорушення.

Отже, потерпілий в кримінально-правовому розумінні як жертва посягання з`являється вже з моменту вчинення цього посягання, незалежно від того, чи закріплений (юридично легалізований) такий статус процесуально.

За викладених обставин, відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування відомостей щодо процесуальних дій проведених з представником потерпілого не є такою обставиною, що унеможливлює призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Частиною 4 статті 110 КПК України передбачено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Вичерпний перелік відомостей, які мають бути зазначені в обвинувальному акті містить ч. 2 ст. 291 КПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 1 статті 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Девеер проти Бельгії від 17 жовтня 2013 року зазначено, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи.

Обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення (рішення у справі «Маттоціа проти Італії від 25 липня 2000 року).

Із обвинувального акта у кримінальному провадженні № 42023152020000056 від 18.12.2023 вбачається, що він містить як фактичні обставини кримінальних правопорушень, які сторона обвинувачення вважає встановленими, а також обставини, що характеризують об`єктивну сторону ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, так і формулювання обвинувачень, які сторона обвинувачення висуває обвинуваченому ОСОБА_4 .

Суд відкидає твердження сторони захисту про те, що з обвинувального акта незрозуміло хто є потерпілим від кримінального правопорушення, оскільки стороною обвинувачення особою, якій діями ОСОБА_4 спричинено шкоду на суму 249596 грн. 86 коп. визначено Степівську сільську раду, як розпорядника грошових коштів КНПОЗ «АГП Степівської сільської ради».

Щодо відсутності місця вчинення злочинів та неможливість вирішення питання про підсудність кримінального провадження судом встановлено таке.

Частиною 1 статті 32 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Дія цього абзацу не поширюється на кримінальні провадження, що віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду згідно з правилами статті 33-1 цього Кодексу.

Так, з обвинувального акта щодо ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 191 КК України, слідує, що місцем вчинення кримінального правопорушення є АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Миколаївського районного суду Миколаївської області, і обвинувачення за ч. 4 ст. 191 КК України є більш тяжким, ніж висунуте обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, а тому вказаний недолік обвинувального акта не є такою обставиною, що перешкоджає призначенню кримінального провадження до судового розгляду.

З огляду на те, що Верховний Суд у своїй практиці послідовно висловлює позицію про те, що кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у сторону зменшення або збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора (постанови ВС ККС від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17, від 29.09.2021 у справі № 409/1465/16-к).

У підготовчому судовому засіданні встановлено, що у формулюванні обвинувачення, висунутому ОСОБА_6 наявні відомості про обставини, за яких, на думку прокурора, були вчинені діяння (час, місце, спосіб, наслідки), про форму вини, мотив і мету щодо вчинення кримінальних правопорушень. Ступінь деталізації обставин та інших відомостей, що підлягатимуть доказуванню прокурором у суді, у формулюванні обвинувачення в обвинувальному акті остаточно визначає лише прокурор, зважаючи на його повноваження, визначені в пунктах 13-15 ч. 2 ст. 36, ч. 1 ст. 291 КПК України.

За результатами розгляду клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта не встановлено таких порушень, які би свідчили про невідповідність обвинувального акта вимогам статті 291 КПК України та перешкоджали би призначенню кримінального провадження до судового розгляду.

Керуючись ст. ст. 291, 314, 369-372 КПК України, -

постановив:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України.

Суддя ОСОБА_1

14.04.2026