Ухвала суду № 135673171, 14.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/9609/26

Провадження № 2-з/752/90/26

У Х В А Л А

14.04.2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

з участю секретаря Ільніцької І.С.,

розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» до ОСОБА_1 на ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування

ВСТАНОВИВ:

до суду, разом із позовною заявою надійшла заява Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартируАДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 781672980361.

В обґрунтування поданої заяви представник позивача вказує, що Акціонерне товариство «БАНК АЛЬЯНС» звернулося до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якому просить суд визнати недійсним договір дарування квартири укладений 27.05.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 27.05.2025 та зареєстровано в реєстрі за №1287, предметом дарування за яким є квартира під номером АДРЕСА_1 .

Заявник стверджує, що оспорюваний договір дарування квартири є фраудаторним, так як ОСОБА_1 (дарувальник), яка відчужила 27.05.2025 нерухоме майно на підставі безоплатного договору на користь своєї матері ОСОБА_2 (обдаровуваного) після відкриття 19.05.2025 Господарським судом міста Києва провадження у справі № 910/5291/25, щодо примусового стягнення з неї, як з поручителя, заборгованості за кредитним договором, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір дарування направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

На думку заявника після, отримання інформації про відкриття провадження за позовом про визнання недійсним договору дарування квартири існує вірогідність повторного відчуження квартири іншій особі.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі визнання судом оспорюваного договору дарування недійсними.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Тобто забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України, відповідно до змісту якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає зазначеним вище вимогам Європейського суду.

У відповідності до положень пункту 1 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України видами забезпечення позову є, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Системний аналіз положень статей 149 та 150 Цивільного процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Суд наголошує, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Суд встановив що Акціонерне товариство «БАНК АЛЬЯНС» звернулося до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 на ОСОБА_2 про визнання недійсним договору даруванняквартири укладеного 27.05.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 27.05.2025 та зареєстровано в реєстрі за №1287, предметом дарування за яким є квартира під номером АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії оспорюваного Договору дарування від 27.05.2025 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 27.05.2025 та зареєстрованого в реєстрі за №1287, власником квартиру АДРЕСА_1 є відповідач у справі - ОСОБА_2 .

Таким чином, предметом спору є правочин, щодо квартири на яку заявник просить накласти арешт в порядку забезпечення позову.

З позовної заяви вбачається, що позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 маючи грошові зобов`язання перед позивачем з метою уникнення стягнення на нерухоме майно, здійснила відчуження належної їй квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої та п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 розглядаючи питання про можливість застосування судом такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним, за яким таке майно відчужено, дійшла до висновку, що оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то обраний позивачем вид забезпечення позову (арешт) є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права (п.53-54 Постанови від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів (п. 55 Постанови від 24.04.2024 у справі №754/5683/22).

Дослідивши матеріали справи та поданої заяви про забезпечення позову, враховуючи предмет позову, а саме визнання недійсним договору дарування квартири та можливість відповідача здійснити відчуження належного їй об`єкта нерухомого майна, на який може бути звернене стягнення, в межах виконання судового рішення суд дійшов до висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказану вище квартиру може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Суд звертає увагу, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Враховуючи наведене, заява Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 781672980361 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно частини сьомої статті 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З врахуванням частини восьмої статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення у відповідності до положень частини третьої статті 154 ЦПК України, відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

заяву представника Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» про забезпечення позову - задовольнити.

Накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 781672980361, власником якої є ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі Договору дарування квартири укладеного 27.05.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 27.05.2025 та зареєстровано в реєстрі за №1287.

Стягувач: Акціонерне товариство «БАНК АЛЬЯНС» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд.50; ЄДРПОУ: 14360506).

Боржник 1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

Боржник 2: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Копію ухвали про забезпечення позову направити сторонам по справі, а також виконавцю - для негайного виконання та вжиття відповідних заходів.

Суд роз`яснює, що у відповідності до частини четвертої статті 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: С.О. Чекулаєв