Ухвала суду № 135643275, 09.03.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6162/26-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року Печерський районний суд міста Києва у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві клопотання прокурора - заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017140000000650 від 18.08.2017,

ВСТАНОВИВ:

До провадження слідчого судді надійшло клопотання прокурора - заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017140000000650 від 18.08.2017, на транспортний засіб, а саме автомобіль марки Mercedes-Benz S65 AMG, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , із забороною його використання, розпорядження та відчуження, в точу числі добросовісному набувачеві, а також іншим особам, що заявлять право вимоги на нього.

З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017140000000650 від 18.08.2017 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до загибелі людини, за ч. 2 ст. 286 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15-09 год водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки Mercedes-Benz S65 AMG, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю не менше 106…110 км/год. по сухій асфальтованій проїзній частині автодороги міжнародного значення М-10 «Львів - Краківець», зі сторони м. Львова в напрямку м. Яворів в с. Ямельня Яворівського району Львівської області.

Під`їжджаючи до нерегульованого перехрестя на 16-му км + 300 м в с. Ямельня водій ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., п. 2.3.б); 2.3.д); 12.9.б); 14.6.а) та п. 1.1. розділу 34 «Дорожня розмітка» Правил дорожнього руху України, яке виразилось у тому, що під час руху він, як учасник дорожнього руху, зобов`язаний знати і неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливим; не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну. Створюючи своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху та рухаючись з перевищенням максимальної швидкості зазначеної в п. 12.4., перетнув суцільну лінію, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, і виїхав на зустрічну смугу, де на перехресті здійснюючи обгін, скоїв зіткнення з попутним автомобілем марки Opel-Astra, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_5 , яка в цей час виконувала маневр у вигляді повороту ліворуч.

Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля Opel-Astra, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці події.

Під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки Mercedes-Benz S65 AMG, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , належний спільному підприємству «Західна нафтова група», зареєстрованого за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кременецька, 38, вилучено.

Рішенням слідчого вказаний транспортний засіб визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017140000000650, оскільки він є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди та містить інші відомості, які будуть використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, і відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.

У зв`язку з необхідністю збереження речового доказу ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19.08.2017 у справі № 461/5791/17 на автомобіль марки Mercedes-Benz S65 AMG, реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладено арешт.

07.12.2017 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яке вручено останньому у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законодавством для вручення повідомлень, у зв`язку з переховуванням останнього від органу досудового розслідування.

11.12.2017 постановою Головного слідчого управління Національної поліції України підозрюваного ОСОБА_4 оголошено у розшук.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2018 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Надалі, 05.11.2025 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва задоволено клопотання представника ТОВ «ВЕСТЕРА ГРУП» та арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 19.08.2017 на автомобіль Mercedes-Benz S65 AMG, реєстраційний номер НОМЕР_1 , скасовано.

Підставами прийняття такого рішення стала відсутність процесуального статусу підозрюваного у службових осіб ТОВ «ВЕСТЕРА ГРУП», яке набуло у власність вказаний транспортний у зв`язку з виділом зі Спільного підприємства «Західна нафтова група» у формі товариства з обмеженою відповідальністю за розподільчим балансом частини майна та створенням нової юридичної особи (ТОВ «ВЕСТЕРА ГРУП» (код ЄДРПОУ № 41616002).

Ураховуючи те, що ухвала слідчого судді про скасування арешту майна не підлягає апеляційному оскарженню, а досудове розслідування у кримінальному провадженні наразі не закінчено через переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, існують підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту речового доказу з метою його збереження.

Метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.

Таким чином, на переконання прокурора, із метою перевірки та встановлення усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення щодо якого здійснюється досудове розслідування у вказаному провадженні, існує необхідність у накладені арешту на майно для його збереження, оскільки у подальшому воно може бути використане як доказ під час досудового розслідування т судового розгляду справи по суті.

Зважаючи, що вказаний транспортний засіб визнано речовими доказами, виникла необхідність у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту рухомого майна.

Прокурор підтримала клопотання в повному обсязі, просила його задовольнити з підстав у ньому зазначених. Направила на адресу суду заяву, згідно якої на фіксуванні судового розгляду не наполягала.

Представник третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт направив на адресу суду письмові заперечення на клопотання, згідно яких у задоволенні клопотання просив відмовити. На фіксуванні судового процесу технічними засобами не наполягав.

Відповідно до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду клопотання фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.

Вивчивши матеріали клопотання, дослідивши письмові докази, якими воно обгрунтовується, письмові заперечення на клопотання та докази, якими такі заперечення обгрунтовуються, слідчий суддя дійшов такого висновку.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється протягом тривалого проміжку часу (понад 8 років), стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для накладення арешту на майно, яке перебуває у володінні товариства.

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Отже, дослідивши клопотання та матеріали провадження, слідчий суддя приходить висновку, що підстави для накладення арешту у даному випадку відсутні.

Враховуючи викладене, з метою недопущення необґрунтованого втручання держави у право власності слідчий суддя вважає клопотання недостатньо обґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 2, 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017140000000650 від 18.08.2017, залишити без задоволення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Слідчий суддя ОСОБА_1