Рішення № 135640938, 30.01.2026, Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/877/25

Провадження № 2/503/201/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Кодима

Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Калашнікової Т.О.

за участю секретаря судового засідання Поліковської О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кодимської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Кодимського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 27.09.2019 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. Під час шлюбу у сторін народилась донька- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так як сімейне життя у сторін не склалося, то рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 18.01.2023 року їх шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю - ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу відповідач жодного разу не бачив свою доньку, також ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітньої дитини, її вихованням та доглядом не займається, не піклується про її здоров`я, не забезпечує дитині належні умови для здорового зростання, духовного та фізичного розвитку, а також не намагається забезпечити належного рівня життя та медичного обслуговування. Крім того, відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно та одноособово, без участі та підтримки з боку відповідача. Таким чином, на думку позивача, відповідач свідомо та умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що свідчить про його небажання бути батьком для дитини. Такі обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач не з`явилась, однак надала до суду письмову заяву про розглядс справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, місце та час проведення судового засідання, про що свідчить поштовий конверт, який повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відзив на позов та заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подавав. Інших заяв і клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

У випадку, якщо зазначено, що «Адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. Це відповідає висновку, який викладено в постанові КЦС ВС від 01.12.2023 № 591/4832/22 (61-10261св23): «Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки».

Представник третьої особи в судове засідання також не з`явився, про дату, час та місце розгляду цивільної справи повідомлений у встановленому порядку.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились, враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, відповідачем не подано відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Наявних у справі доказів достатньо для її розгляду у відсутності відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі до 18 січня 2023 року. Ця обставина підтверджується заочним рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 18.01.2023 року, яке набрало законної сили 17.03.2023 року.

Від цього шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народилась дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.12.2019 року (а.с.6).

Як встановлено судом, неповнолітня дитина проживає разом з матір`ю та повністю перебуває на її утриманні. Батько дитини ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітньої дитини, її вихованням та доглядом не займається, не піклується про її здоров`я, не забезпечує дитині належні умови для здорового зростання, духовного та фізичного розвитку, а також не намагається забезпечити належного рівня життя та медичного обслуговування, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно та одноособово, без участі та підтримки з боку відповідача.

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 06 червня 2025 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 06.06.2025 року було зареєстровано шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу " ОСОБА_6 ". Крім того, на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виданий паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , зі строком дії до 09.07.2035 року, орган, який видав №5136.

У відповідності до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III, сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч.2 і 5 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

А частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Схожі за своєю суттю принципи закріплені у пунктах 6-7 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, відповідно яких дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

В свою чергу, згідно до пункту 2 ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Згідно до абзацу другого пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У відповідності до ч.1 ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. ч. 4 - 6 ст. 19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку та рішення органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини.

Так, відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кодимської міської ради від 11.11.2025 року № 1489 про позбавлення відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано доцільним. Як вбачається зі змісту вищевказаного висновку батько дитини ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обовязків по вихованню малолітньої доньки: не цікавиться здоров`ям малолітньої дитини, не знає потреб дитини, не спілкується з нею, не бере участі в розвитку дитини відповідно до віку, не вітає з Днем народженя та святами.

Згідно вимог ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, обставини справи свідчать про небажання відповідача займатися вихованням своєї малолітньої дитини та його свідоме самоусунення від виконання батьківських обов`язків щодо неї. Доказів щодо спростування таких обставин, в матеріалах справи немає, а в ході судового розгляду не встановлено причин, які б перешкоджали відповідачу у реалізації своїх батьківських обов`язків.

З огляду на це, суд вважає, що така поведінка ( бездіяльність) відповідача вказує на його свідоме ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, тому позбавлення відповідача батьківських прав є обґрунтованим та виправданим в інтересах дитини.

Ураховуючи вищевикладене суд вважає, що пред`явлений до відповідача позов про позбавлення батьківських прав, з вищевказаних підстав, підлягає задоволенню.

В силу ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач ОСОБА_4 при зверненні до суду з позовом сплатила судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, ст.ст. 263-265, 274, 279, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кодимської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять ) грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т .О.Калашнікова