Ухвала суду № 135638431, 06.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/22896/25

Провадження №: 1-о/752/2/26

У Х В А Л А

06.04.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференцзв`язку),

захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв`язку),

провівши відкрите судове засідання з розгляду клопотання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про перегляд вироку за нововиявленими обставинами

ВСТАНОВИВ:

06.06.2002 Апеляційним судом міста Києва винесено вирок у кримінальній справі № 1-15 за обвинуваченням

ОСОБА_9 , 1967 року народження, ОСОБА_7 , 1977 року народження, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , 1973 року народження, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого, серед іншого, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 69, п. "а", "г", "е", "з", "і" ст. 93 КК України у редакції 1960 року, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 15 ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 263 КК України в редакції 2001 року та призначено покарання

-за ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна;

-за п. "а", "г", "е", "з", "і" ст. 93 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;

-за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;

-за ч. 1 ст. 15 ч. 1 ст. 153 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;

-за ч. 1 ст. 15 ч. 2 ст. 153 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років;

-за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна було призначено із застосуванням інституту сукупності, шляхом поглинання менш судорого покарання більш суворим, застосування інституту сукупності вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Московського районного суду м. Києва від 11.01.1996.

Ухвалою Верховного суду України від 28.11.2002 вирок Апеляційним судом міста Києва залишено без змін.

Засуджений ОСОБА_7 відбуває покарання у Державній установі "Дніпровська виправна колонія № 89" та звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням від 19.09.2025 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами згідно з яким засуджений просить:

1.поновити строк для подачі заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами;

2.відкрити провадження про перегляд вироку за нововиявленими обставинами;

3.визнати нововиявленими обставинами, які не були відомі суду, що ухвалював вирок у 2002 році, стали відомі (узагальнені) лише у пізніший період, але мають пряме значення для оцінки законності призначеного покарання:

-рішення Конституційного Суду України № 11-рп/99 та його негативні наслідки (відсутність смертної кари з 29.12.1999);

-правовий вакуум у період з 29.12.1999-04.04.2000 щодо безстрокових санкцій;

-перспективний характер (ex nunc) дії Закону № 1483-ІІІ, зафіксований у пояснювальній записці (виключення ретроактивності довічного покарання);

-наукові висновки Інституту держави і права імені ОСОБА_13 ;

-практику Верховного суду України та Європейського суду з прав людини;

4.скасувати вирок Апеляційного суду міста Києва від 06.06.2002 у справі № 1-15/2002 в частині призначення покарання у виді довічного позбавлення волі як такого, що ухвалений у порушення ст. 58 Конституції України, ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, рішення Конституційного Суду України № 11-рп/99 та принципу lex mitior;

5.призначити інше покарання, яке могло бути застосоване за законом, чинним на момент вчинення діяння (1998-1999) - строкове позбавлення волі до 15 років;

6.зарахувати фактично відбуте покарання, включно з часом попереднього ув'язнення (у тому числі відповідно до Закону № 838-VIII "1 день за два") та визначити строк покарання відбутим повністю;

7.постановити про негайне звільнення особи з-під варти у зв`язку з фактичним відбуттям максимально можливої санкції, яка могла бути застосована на час вчинення діяння.

У клопотанні засуджений ОСОБА_7 зазначив, що заявлені ним вимоги спрямовані на усунення істотних порушень Конституції України та міжнародних правових актів, допущених під час його засудження та ґрунтується на нововиявлених обставинах, які не були відомі суду під час ухвалення вироку, а саме: йому не було відомо про пояснювальну записку до Закону № 1483-ІІІ та про наукові висновки провідних інституцій, які стали йому відомі значно пізніше. Посилаючись на ст. 459 КПК України, засуджений зазначає, що перегляд вироку за нововиявленими обставинами, які є істотними, дозволяється незалежно від часу їх виявлення. До новоявлених обставин відносить інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами, доводять неправильність вироку чи ухвали, що підлягає перегляду, тобто обставини за п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України.

У клопотанні, серед іншого, зазначається, що

- засуджений не визнавав та не визнає своєї вини у пред`явлених обвинуваченнях;

- інкриміновані діянні вчинені у 1998-1999 роках, тобто до моменту законодавчого запровадження довічного позбавлення волі як виду покарання;

29.12.1999 Конституційний Суд України прийняв рішення № 11-рп/99, яким визнано неконституційними норми Кримінального кодексу, що передбачали смертну кару і з цієї дати смертна кара не могла застосовуватися;

- довічне позбавлення волі як новий вид покарання було вперше запроваджено Законом України № 1483-ІІІ від 22.02.2000, який набрав чинності 04.04.2000;

- у період з 29.12.1999 до 04.04.2000 в Україні відсутня будь-яка законна санкція безстрокового покарання (ані смертна кара, ані довічне позбавлення волі), а максимально можливим покарання було строкове позбавлення волі до 15 років.

Ці обставини, у тому числі їх юридичне значення не були враховані судами на час ухвалення вироку. На переконання засудженого, зміст пояснювальної записки до Закону № 1483-ІІІ та рішення Конституційного Суду України № 11-РП/99 вказують на те, що між моментом визнання неконституційними положень про смертну кару (29.12.1999) і датою набрання чинності Закону № 1483-ІІІ не існувало санкції, яка б дозволяла призначити довічне ув`язнення.

Наукові висновки провідних установ (Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України № 5126/195е, кафедри кримінального права ЛНУ ім.. І. Франка № 4816-С, Львівського Національного Університету ім.. І. Франка № 1431/05, НДІ вивчення проблем злочинності ім. акад. В.В. Сташиса НАПрН України № 4/13/46-2023, правозахисна аналітика (УГСПЛ, 2009) є новими доказовими даними і прямо доводять, що застосування довічного позбавлення волі щодо засудженого ОСОБА_7 було заборонено Конституцією України та міжнародними договорами.

Практика Верховного Суду України у справі № 5-23кс-09, 5-27кс09, 5-46кс05, 5-186кс07, 5-54кс10 демонструє, що у схожих обставинах суди вищих інстанцій визнавали незаконність довічного позбавлення волі, що є прямим прецедентом для перегляду його вироку.

06.04.2026 під час розгляду клопотання в судовому засіданні по суті засуджений ОСОБА_7 підтримав своє клопотання, оголосив його ключові аспекти, послався на недопустимість ретроактивної дії закону у часі, своє перебування в ізоляції понад 26 років, зауважив, що не визначає наявними нові факти чи нові обставини у кримінальній справі за його звинуваченням, адже визначальним є лише правильність призначення покарання.

Захисниця ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримала клопотання ОСОБА_7 та просила його задовольнити як мотивоване й обґрунтоване, зауважила, що дійсно практика суду касаційної інстанції у питанні призначення покарання вказує на правильність правової позиції ОСОБА_7 .

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання ОСОБА_7 , вказав на те, що засуджений не вказав на обставини, які б можна було вважати нововиявленими, зазначив, що всі ті обставини на які вказує ОСОБА_7 існували під час ухвалення рішення суду у 2022 році, послався на необхідність дотримання принципу правової визначеності та остаточності судового рішення, правомірність призначення ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі, чому вже було надано оцінку попередньо та роз`яснено право помилування.

Проаналізувавши доводи засудженого, виступ захисниці, вивчивши заявлене клопотання і приєднані до нього додатки (засвідчений кваліфікованим електронним цифровим підписом ОСОБА_7 текст вироку Апеляційного суду міста Києва 06.06.2002, примірник ухвали Київського апеляційного суду від 11.08.2025 у справі № 1-15/2002 про повернення клопотання засудженого), матеріали судової справи, що надійшла з архіву Київського апеляційного суду, суд зазначає наступне.

Згідно з заявленим клопотанням, засуджений ОСОБА_7 , який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, не оспорюючи фактичні обставини, встановлені у вироку Апеляційного суду міста Києва від 06.06.2002, просить його переглянути за нововиявленими обставинами в частині призначення йому виду покарання, вважаючи незаконним, визначений уповноваженим судом вид покарання, довічне позбавлення волі.

Згідно з ч. 2 ст. 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються:

-штучне створення або підроблення доказів,

-неправильність перекладу висновку і пояснень експерта,

-завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

-скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

-інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру та спеціальної конфіскації.

2. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Системне тлумачення положень ст. 459, 462 (вимоги до заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами), 91 КПК України вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень, що має місце у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки:

1) вони об`єктивно існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового провадження, і стали відомі вже після ухвалення відповідного судового рішення;

2) вони знаходяться в органічному зв`язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні, тобто вони можуть мати значення для оцінки або безпосередньо обставин, які підлягають доказуванню, або доказів, покладених в основу судового рішення;

3) вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди України застосовують при розгляду справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Складовою частиною верховенства права є принцип юридичної визначеності, на чому неодноразово наголошуваву своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема, у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011, що розкриває принцип остаточності судового рішення res judicata, що зафіксований, в тому числі, у п. 1 ст. 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та означає, що справа, яка вже була остаточно розглянута судом і щодо якої винесено рішення, не може бути розглянута повторно між тими самими сторонами, що є важливим в розрізі ефективності судочинства, адже запобігає безкінечним судовим процесам щодо однієї й тієї самої справи, сприяє правовій визначеності, оскільки створює правову стабільність, зокрема упевненість сторін у тому, що рішення суду є остаточним; сприяє економії ресурсів, так як зменшує навантаження на судову систему.

Принцтип res judicata, передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.

Як вказувалося вище, засуджений ОСОБА_7 просить переглянути винесений щодо нього обвинувальний вирок у зв`язку з неправильністю призначення покарання у виді довічного позбавлення волі та вбачає у правових висновках провідних установ і рішенні Конституційного Суду України від 29.12.1999 № 11-РП/99 нововиявлені обставини.

Суд не погоджується з мотивацією і доводами засудженого, оскільки за своєю правовою природою висновки провідних наукових установ і рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 № 11-РП/99 не охоплюються переліком, наведеним у ч. 2 ст. 459 КПК України, не є фактами і обставинами, які входять до предмету доказування у кримінальному провадженні та не можуть бути визнані такими, що були невідомі засудженому ОСОБА_7 , що виключає процесуальні передумови для поновлення строку подання заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами та, відповідно, виключає можливість відступлення судом від принципу остаточності судового рішення.

Доводи і мотивація засудженого у заявленому клопотанні не спростовують та не змінюють обставин інкримінованих діянь, які існували на момент винесення вироку.

Висновки провідних установ, судові рішення Верхового Суду України, на які посилався засуджений, ОСОБА_7 до свого клопотання не приєднав, проте це не позбавляє наразі суд надати оцінку його доводам, які фактично, зводяться не до наявності дійсних новоявлених обставин по суті кримінальної справи, що розглядалася і розгляд якої було завершено у 2002 році, а до спроби домогтися зміни покарання. Проте процесуальний інститут нововиявлених обставин не може становити собою механізм зміни покарання за судовим рішенням, яке набуло статус остаточного.

Таким чином, суд не вбачає наявності нововиявлених обставин, а тому поновлення строків для перегляду вироку є неможливим, як і призначення засудженому ОСОБА_7 іншого виду покарання і звільнення його з-під варти.

Також суд враховує, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2023 у справі № 205/5764/23 ОСОБА_7 було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі і таке судове рішення було мотивоване тезою про те, що законодавство, яке було застосовано судом у вироку від 06.06.2002, передбачало такий вид покарання як довічне позбавлення волі.

Відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 27.09.2023, ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2023 залишено без змін.

Щодо решти можливо непроаналізованих доводів захисту, суд зазначає наступне. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

Керуючись ст. 3 КК України, ст. 7, 372, 395, 459 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання засудженого ОСОБА_7 про скасування вироку Апеляційного суду міста Києва від 06.06.2002 у справі № 1-15 в частині призначення ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Голосіївський районний суд міста Києва протягом семи днів з дня її проголошення.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали проголошено 13.04.2026 о 12:50.

Судді ОСОБА_1 (головуюча)

ОСОБА_2

ОСОБА_3