Рішення № 135636415, 02.04.2026, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/130/2026

Справа № 537/5645/25

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2026 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого судді Мартишевої Т.О.,

за участю секретаря Антохіної Ю.С.,

представника позивача Пилипенка С.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кременчука у порядку загального позовного провадження у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

встановив:

Позивач ТОВ «Кей - Колект» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, вказуючи в обґрунтування позовних вимог, що 19.12.2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», з однієї сторони, та ОСОБА_4 , з іншої сторони, було укладено договір про надання споживчого кредиту №11272287000 (далі Договір), за яким банк надав позичальнику грошові кошти в іноземній валюті в сумі 52500 доларів США, строком з 19.12.2007р. до 18 грудня 2014 року з оплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,90% річних. Виконання зобов`язань позичальника за Договором забезпечується поручительством ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У зв`язку з неналежним виконанням умов Кредитного Договору та виникненням заборгованості ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду щодо примусового стягнення заборгованості. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 р. по справі № 2-2733/2009р. стягнуто з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11272287000 від 19.12.2007р. в загальній сумі 456 313,92 грн. 13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу № 2, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення. На підставі цього Договору факторингу було укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором №11272287000 від 19.12.2007 року. На сьогоднішній день відповідачами рішення суду не виконано, заборгованість складає 456 313,92 грн., що підтверджується Довідкою про наявність непогашеної заборгованості. Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У зв`язку з вищезазначеним, загальна сума 3 % річних та інфляційних втрат, понесених ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», у наслідок прострочення Відповідачами сплати заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11272287000, та рішенню суду складає: згідно з Розрахунком суми 3 % річних, за період з «02» квітня 2017 року по «23» лютого 2022 року (включно), за прострочення сплати заборгованості, сума 3 % річних, становить: 67 326,86 грн.; згідно з Розрахунком суми інфляційних втрат, за період з «02» квітня 2017 року по «23» лютого 2022 року (включно), понесених у наслідок прострочення заборгованості, сума інфляційних втрат, становить: 222 159,93 грн. Всього сума заборгованості (загальна сума 3 % річних, інфляційних втрат) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перед ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» становить: 28 9486,79 грн., яка підлягає стягненню з відповідачів. Позивач посилається на те, що з позовною заявою про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, звернувся в строк визначений ЦК України та його перехідними положеннями.

Ухвалою судді Крюківського районного суду м. Кременчука від 07.10.2025 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків, що не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.

Ухвалою судді Крюківського районного суду м. Кременчука від 21.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

05.11.2025 відповідачем ОСОБА_4 подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просила відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в задоволенні позову щодо стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат в повному обсязі. Застосувати позовну давність щодо стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, яка є підставою для відмови у позові. У відзиві вказала, що ознайомившись з позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» позовні вимоги позивача нею не визнаються в повному обсязі, виходячи з наступного.Позивач в своїй позовній заяві заявляє що 13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу №2, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки Кредитних договорів та Договорів забезпечення. На підставі цього Договору факторингу було укладено Договір відступлення права вимоги за Кредитним договором №11272287000 від 19.12,2007 року. Але в Додатку до позовної зави за №12 «Факторинг Гуржій.», Позивач, в якості належних доказів переходу до нового кредитора ТОВ «Кей-Колект» прав первісного кредитора ПАТ «УкрСиббанк» по Договору про надання споживчого кредиту №11272287000 підписаного 19.12.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , надає суду копію Договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року.Крім цього, всупереч заявленій в позовній заяві підставі переходу права вимоги щодо погашення заборгованості, а саме укладення Договору факторингу №2 від13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» та на підставі цього Договору факторингу укладеного Договору відступлення права вимоги за кредитним договором №11272287000 від 19.12.2007 рокув Довідці за вих. № 04/09/2025/732723/1 від 04.09.2025 року позивач зазначає, що 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу №1, відповідно до умов яких та у відповідності до глави 73 (ст. 1077-1086) ЦК України, ТОВ «Кей-Колект» набуло право грошової вимоги та майнової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за договором про надання споживчого кредиту №11272287000.Крім цього, в своїй Заяві про усунення недоліків від 16.10.2025 року, підписаної ОСОБА_5 , на аркуші 2 Позивач вказує «У додатку за назвою «факторинг Гуржій» на останніх трьох сторінках додатку представлений витяг з реєстру боржників та під № 2635 зазначений боржник ОСОБА_4 та КД11272287000». Але з даних трьох сторінок Додатку встановити до якого саме Договору факторингу №2 від 13.02.2012 року (вказаного в Позовній заяві) чи Договору Факторингу №1 від 12.12. 2011 року (наданого в якості додатку №4 та №12 до позовної заяви) цей нібито додаток відноситься, ідентифікувати та визначити неможливо.Крім цього наданий додаток до Договору факторингу це просто табличка роздрукована з комп`ютера без належного затвердження і належного підписання.Крім цього, копії Договору відступлення прав вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11272287000 підписаного 19.12.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , який був підписаний між ПАТ «УкрСиббанк» га ТОВ «Кейт-Колект» на підставі Договору факторингу №2 від 13.02.2012 року та на які посилається Позивач в своїй позовній заяві, в якості додатків та належних доказів переходу права вимоги за цим кредитним договором позивачем не надано.Тобто в своїй Позовній заяві та в Додатках, Позивач посилається на те, що між ТОВ «Кей- Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено два Договори факторингу, а саме Договір факторингу №1 від 12.12.2011 року та Договір факторингу№2 від 13.02.2012 року і Договір відступлення прав вимоги в тому числі і за Договором про надання споживчого кредиту №11272287000 від 19.12.2007 року підписаного на підставі Договору факторингу №2 від 13.02.2012 року, а в якості доказів надає копію Договору факторингу №1 від 12.12.2011 року на 9 сторінках і не ідентифіковані три сторінки нібито Додатку до Договору факторингу №1 від 12.12.2011 року. Крім наведеного вище, позивач вказує, що на підставі Договору факторингу №2 від13.02.2012 року ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки Кредитних договорів та Договорів забезпечення.Договорами забезпечення є Договір застави, Договір Іпотеки та Договір поруки. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, визначено, що основою іпотеки є іпотечний договір, який складається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.Стаття 18 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Стаття 13 Закону України «Про заставу» констатує, що Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, якщо предметом застали є нерухоме майно, договір застави нотаріально носвідчується на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Ст. 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо іншене встановлено законом. З врахуванням вище наведених вимог, ТОВ «Кей-Колект» і ПАТ «УкрСиббанк» повинні були відповідно до вимог ст. 513 ЦК України нотаріально засвідчити передачу договорів забезпечення, а саме Договорів іпотеки та Договорів застави, при зміні кредитора в зобов`язанні та підписанні Договору відступления прав вимоги за договорами іпотеки, в тому числі і щодо відступлення прав вимоги і Договору іпотеки б/н від 19.12.2007 року укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і посвідченого приватним нотаріусом Ганночкою О.B. Але даного Договору про відступлення прав вимоги за Договорами іпотеки від 12.12.2011 року чи 13.02.2012 року нотаріально посвідченого позивачем суду не надано.Крім цього, як вбачається з рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області по справі № 2-332/2010 провадження № 6/537/60/2021 від 09.06.2021 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» про заміну сторони (стягувача) її правонаступником, в якій ТОВ «Кей-Колект» просило постановити ухвалу, якою здійснити заміну сторони, а саме стягувача з ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником ТОВ «Кей-Колект» з наданням права грошової вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за кредитним договором № 11272287000 відповідно до рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 31 березня 2010 року, суд ухвалив рішення, яким в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» про заміну сторони (стягувача) її правонаступником - відмовити. Рішення суду набрало законної сили 25.06.2021 року.Окрім того, як підставу суми заборгованості в розмірі 456 313, 92 грн. для нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивач вказав суму зазначену у судовому рішенні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009. В свої позовній заяві позивач ТОВ «Кей-Колект» вказує, що рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009 стягнуто з відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь ПАТ « УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11272287000 в загальній сумі 456 313,92 грн. Позивач вказує, що на сьогоднішній день відповідачами рішення суду не виконано, заборгованість складає 456 313,92 грн. При аналізі Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009р, №2-332/2010 р. за позовом юридичної особи Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до фізичних осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором кредиту вбачається, що суд вирішив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкриСиббанк» заборгованість за Договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн. 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 .Вважає, що позивач навмисно в своїй позовній заяві прописує не повне рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 20 року по справі №2-2733/2009р, №2-332/2010 р., маніпулює інформацією, не наводить усіх обставин справи. В своїй позовній заяві позивач, як підставу для стягнення 3 відсотків річних і інфляційних втрат, вказує на невиконання відповідачами Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009 яким стягнуто з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11272287000 від 19.12.2007 року в загальній сумі 456 313,92 грн. Якщо уважно проаналізувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009р, №2-332/2010 р., то суд стягнув в солідарному порядкуз ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкриСиббанк» заборгованість за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме; житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 . В судовому засіданні було встановлено, «що 19.12.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 11272287000, відповідно до якого позивач надав позичальнику кредит в сумі 52 500 доларів США зі строком користування до 18 грудня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом, з розрахунку 13,90% річних. Відповідно до положень п. 2.1 Договору кредиту, виконання зобов язання позичальника за цим Договором забезпечено заставою нерухомості, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та порукою ОСОБА_2 . Отже, 19.12.2007 року в забезпечення зобов`язань позичальника Банк уклав договір поруки з гр. ОСОБА_2 . Також, 19.12.2007 року з метою забезпечення зобов`язань позичальника Банк з громадянами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 уклав Договір іпотеки б/н, предметом якого є житловий будинок з господарським будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу Ганночкою О.В. Згідно п.4.1.1 Договору іпотеки, іпотекодержатель (Банк) має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобовязання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором, а згідно п. 4.2.1 цього Договору звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до cт.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ч.1 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. В той же час, згідно ч. 1 cт.589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченою заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги акиіонерного номериійного інноваційного банку «УкрСиббанк в частині стягнення заборгованості за договором кредиту за рахунок іпотеки підлягають задоволенню в повному обсязі». Тобто, як вбачається з рішення суду від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009 р., №2-332/2010 р., Банк обрав механізм захисту свого порушеного права шляхом подання до суду позовної заяви про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» заборгованості за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн 92 коп., за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 . Статтею 51 Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» врегульовано питання звернення стягнення на заставлене майно. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».Процедурно, реалізація іпотечного майна за рішенням суду відбувається через примусове виконання рішення. Суд видає виконавчий документ, на підставі якого державний виконавець накладає арешт на майно та організовує його продаж, а виручені кошти спрямовуються на погашення боргу перед іпотекодержателем. Законодавством України передбачено основні етапи реалізації іпотечного майна: Винесення судового рішення: Суд розглядає справу та ухвалює рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо боржник не виконує зобов`язання. Отримання виконавчого документа: На підставі рішення суду боржнику видається виконавчий лист. Відкриття виконавчого провадження: Виконавчий лист передається до органу державної виконавчої служби, де відкривається виконавче провадження. Арешт майна: Державний виконавець накладає арешт на іпотечне майно, що обмежує права боржника на його продаж, обмін тощо. Оцінка майна: Визначено вартість майна для його продажу. Продаж майна: Іпотечне майно реалізується на публічних торгах (аукціоні). Розподіл коштів: Виручені від продажу кошти розподіляються між іпотекодержателем (для погашення боргу) та іншими кредиторами (якщо такі є). Фактично, відповідно до вимог Законодавства України, Боржник не може виконати рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки самостійно, оскільки виконанням такого рішення займаються органи державної виконавчоїслужби або приватні виконавці. Після набрання рішенням законної сили, кредитор (іпотекодержатель) отримує виконавчий документ і звертається до виконавчої служби, яка вже ініціює процес примусового виконання шляхом арешту, вилучення та продажу заставного майна на торгах для погашення боргу.Стягнення коштів за рахунок іпотечного майна не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, оскільки воно випливає з факту порушення зобов`язання, а не з самого Факту грошового боргу. Звернення стягнення відбуваєтьсяшляхом реалізації майна боржника, що є механізмом забезпечення виконання основного зобов`язання, а не самим грошовим зобов`язанням.Основні відмінності: Грошове зобов`язання; це боргове зобов`язання, яке полягає у сплаті певної грошової суми. За його невиконання застосовується відповідальність у вигляді інфляційних збитків та 3% річних (стаття 625 ЦК України). Стягнення коштів за рахунок іпотечного майна не є грошовим зобов`язанням у чистому вигляді, це є особливим способом забезпечення виконання основного зобов`язання, що полягає у реалізації заставного майна для покриття боргу. Це окрема вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка відрізняється від вимоги стягнення основного боргу і відбувається, коли боржник не виконує свій основний обов`язок - сплату боргу по кредиту.Механізм: стягнення відбувається шляхом продажу іпотечного майна, а не сплати грошей, як при грошовому зобов`язанні. Ключові моменти:Грошове зобов`язання: Первинне зобов`язання позичальника сплатити борг (в нашому випадку це кредит). Іпотека:Спосіб забезпечення цього грошового зобов`язання, коли кредитор (іпотекодержатель) може отримати задоволення своїх вимог з вартості заставного майна, якщо боржник не виконує зобов`язання. Стягнення на іпотечне майно: Це реалізація застави (продаж) для погашення боргу. Окрема вимога: Вимога про стягнення на предмет іпотеки (actio in rem) є окремою відвимоги про стягнення основного боргу (actio in personam).Підстави для стягнення: Зазвичай це рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, стягнення за рахунок іпотечного майна є засобом примусового виконання основного боргового зобов`язання і не є самим грошовим зобов`язанням урозумінні статті 625 ЦК України.Стосовно строку нарахування 3 процентів річних і інфляційних втрат тапродовження строків давності. В своїй позовній заяві ТОВ «Кей-Колект» вказує, що загальна сума 3% річних та інфляційних втрат, понесених ТОВ «Кей-Колект» у наслідок прострочення відповідачами сплати заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11272287000, та рішенню суду складає згідно з Розрахунком суми 3% річних, за період з «02» квітня 2017 року по «23» лютого 2022 року (включно), за прострочення сплати заборгованості, сума 3% річних, становить 67 326,86 грн. Згідно з Розрахунком суми інфляційних втрат, за період з «02» квітня 2017 року по «23» лютого 2022 року (включно), понесених у наслідок прострочення заборгованості, сума інфляційних втрат, становить 222 159,93 грн. Всього загальна сума заборгованості (3% річних, інфляційних втрат) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 перед ТОВ «Кей-Колект» становить 289 486,79 грн. Як вбачається з матеріалів справи та доданих документів до відзиву на позовну заяву щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат в справі №537/5645/25, ПАТ «УкрСиббанк» для виконання рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року звернувся до Крюківського ВДВС та 08.06.2010 року старшим державним виконавцем Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ Господарок Наталією Валентинівною, було розглянуто документ щодо примусового виконання Виконавчого листа №2-332, виданого 28.04.2010 Крюківським районним судом м. Кременчука про стягнення всолідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь ПАТ «УкрСиббанк»заборгованості за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007 р. в сумі 456 313 грн. 92 кой, за рахунок предмета іпотеки, а саме житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також судові витрати в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., стягувач ПАТ «УкрСиббанк». 08.06.2010 року Крюківським ВДВС Кременчуцького МУЮ було прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 19617065. 30.08.2013 року старшим державним виконавцем Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Дев`ятисильною Наталією Олександрівною, при примусовому виконанні Виконавчого листа № 2-332 була прийнята Постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП №19617065 на підставі п.2 ч.1 ст.47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з тим, що органами опіки та піклування не надано дозволу на реалізацію житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , так як там зареєстровані неповнолітні діти. Ухвалою суду відмовлено у зміні способу та порядку виконання. П. 2 даної Постанови передбачено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 30.08.2014 року.Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області по справі № 2-332/2010 провадження № 6/537/60/2021 від 09.06.2021 року, яке набрало законної сили 25.06.2021 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колекі» про заміну сторони (стягувача) її правонаступником, в якій ГОВ «Кей - Колект» просило суд постановити ухвалу, якою здійснити заміну сторони, а саме стягувача з ПАТ «Укрсиббанк» його правонаступником ТОВ «Кей Колект» з наданням права грошової вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за кредитним договором № 11272287000 відповідно до рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 31 березня 2010 року, суд ухвалив рішення, яким в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про заміну сторони (стягувача) її правонаступником було відмовлено, та зазначено «вирішуючи питання щодо заміни сторони, а саме стягувача у даних правовідносинах, суд виходить із того, що при дослідженні справи №2-332/2010 встановлено, що 29 травня 2012 року представник ТОВ «Кей-Колект» Орел С.С. вже звертався до суду із аналогічною заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні щодо стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором №11272287000 від 19 грудня 2007 року, яка була стягнута рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року, в результаті розгляду якої судом 08 червня 2012 року постановлено ухвалу про залину стягувана з ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ГОВ «Кей - Колект» саме на підставі Договору Факторингу № 1, укладеного 12 грудня 2011 року». Тобто, з наведеного вище вбачається, що ТОВ «Кей -Колект» ще 08 червня 2012 року, після прийняття Ухвали суду про заміну стягувача з ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «Кей - Колект», знало що є рішення суду за заявою ТОВ «Кей- Колект» про заміну сторони виконавчого провадження, а саме з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні щодо стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором №11272287000 від 19 грудня 2007 рокуза рахунок предмета іпотеки.Після того, як дана ухвала суду набрала законної сили 24 червня 2012 року ТОВ «Кей-Колект» отримавши дану ухвалу суду про заміну сторони у виконавчому провадженні, мало право, відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року, статті 442 Цивільного процесуального кодексу України, за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження, звернутися до Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького МУЮ для постановки на облік та представлення даної ухвали, аби внести відповідні зміни до виконавчого провадження та здійснювати подальші дії, які раніше робив попередній стягувач. Але такі дії Позивач ТОВ «Кей-Колект» не вчиняв, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру боржників та Автоматизованої системи виконавчого провадження. Після вчинення цих дій, новий стягувач ТОВ «Кей-Колект» мав би знати, і більш всього знав про те, що 30.08.2013 рокустаршим державним виконавцем Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Дев`ятисильною Наталією Олександрівною, при примусовому виконанні Виконавчого листа № 2-332 виданого 28.04.2010 року Крюківським районним судом м. Кременчука було прийнято Постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ЇМ №19617065 на підставі п.2 ч.1 ст.47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з тим, що органами опіки та піклування не надано дозволу на реалізацію житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 так як там зареєстровані неповнолітні діти. Ухвалою суду відмовлено у зміні способу та порядку виконання. П. 2 даної Постанови передбачено, що Виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 30.08.2014 року. Але після повернення виконавчого листа №2-332 стягувачу, ТОВ «Кей -Колект» більше не подавало до виконання виконавчий лист №2-332, виданий 28.04.2010 року Крюківським районним судом м. Кременчука, ні до Крюківського відділу державної виконавчої служби, ні до приватного виконавця і саме з цього строку 30.08.2013 року, знало про порушення свого права і про осіб, які порушили йогоправо і мало термін гри роки для звернення до суду за захистом свого порушеного права, тобто до 30.08.2016 року. Фактично, вбачається повна бездіяльність і не зацікавленість саме TОB «Кей- Колект» в виконанні рішення Крюківського районного суду м, Кременчука від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009 р, №2-332/2010р. і ТОВ «Кей-Колект» зловживає своїм правом і подає позовну заяву щодо стягнення суми 3% річних та Інфляційних втрат не в термін до 30.08.2016 року, аж 05.09.2025 року. Вважає, що ТОВ « Кей-Колект» намагається свою бездіяльність перекласти на боржника, та стягнути хоч якісь кошти з боржника, та фінансово конпенсувати свою бездіяльність. Доводи та аргументи позивача про правомірність нарахування трьох процентів річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (включно) за прострочення сплати заборгованості та суми інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (включно) понесених у наслідок прострочення заборгованості, надумані, безпідставні, не відповідають закону та заявлені поза межами строків звернення до суду, який закінчився 30.08.2016 року.

05.11.2025 відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в задоволенні позову щодо стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат в повному обсязі. Застосувати позовну давність щодо стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, яка є підставою для відмови у позові. У відзиві вказав, що позовні вимоги про стягнення з нього суми трьох процентів річних та інфляційних втрат неправомірні і суперечать вимогам Законодавства України з наступних підстав. Як вбачається матеріалів справи 19.12.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 11272287000, відповідно до якого позивач надав позичальнику кредит в сумі 52 500 доларів США зі строком користування до 18 грудня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом, з розрахунку 13,90% річних. Кредит надавався Позичальнику для особистих потреб, а саме : поточні витрати (п.1.4 Договору). 19.12.2007 року з метою забезпечення зобов`язань позичальника Банк з громадянами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 уклав Договір іпотеки б/н, предметом якого є житловий будинок з господарським будівлями, іцо знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу Ганночкою О.В. В цей же день між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було підписано Договір поруки №1, відповідно до п.1.1 даного Договору поруки, він зобов`язувався перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_4 усіх її зобов`язань перед Кредитором, що виникли з Кредитного договору №11272287000 від 19 грудня 2007 року, укладеного між Кредитором і Боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Пунктом 2.1 Договору поруки встановлено, що Кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.Відповідно до ч, 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Ст. 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, за своєю правовою договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови його існування, відтак у поручителя не виникає власних зобов`язань перед кредитором, він несе виключно солідарну відповідальність за неналежне виконання боржником своїх зобов`язань. Таким чином, навіть за наявності судового рішення про стягнення боргу по сплаті тіла кредиту з поручителя, невиконання такого зобов`язання не породжує виникнення у Поручителя власного грошового зобов`язання перед Кредитором й можливості застосування до нього окремої відповідальності за прострочення такого грошового зобов`язання згідно вимог ст. 625 ЦК України немає. За таких обставин, посилання позивача на наявність правових підстав для притягнення його, як поручителя і майнового поручителя, до власної цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за час існування грошового зобов`язання по сплаті стягнутої рішенням Крюківського районного суду м. КременчукаПолтавської області від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009р, №2-332/2010 р. заборгованості за Договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , є необгрунтованими, адже, як вище згадувалось, в силу правової природи спірних правовідносин такі судові рішення не можуть породжувати виникнення у Поручителя власних зобов`язань перед Кредитором. Наведене жодним чином не нівелює права Кредитора на задоволення своїх вимог до Боржника, які випливають із основного зобов`язання, за рахунок Поручителя, однак виключно в межах встановлених Договором поруки обсягів відповідальності Поручителя. Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних не є пенею і штрафними санкціями, а є окремим способом захисту майнового права та інтересу кредитора. А тому зазначені вимоги свідчать про збільшення грошових вимог кредитора, за які він, як поручитель не поручався відповідно до укладеного договору Поруки №1 від 19 грудня 2007 року. Таким чином, за наявності при вчиненні правочину поруки факту відступу від загального правила щодо визначення обсягів відповідальності поручителя перед кредитором(за законом поручитель відповідає в тому обсязі, що і боржник, якщо інше не визначено в договорі) та унормування за власного волею в умовах такого договору чіткого переліку відповідного обсягу відповідальності, сторони, маючи намір встановити обов`язок поручителя по сплаті на користь кредитора за боржника, в т.ч. передбаченої ст. 625 ЦК України цивільно-правової відповідальності, зобов`язані були відобразити забезпечення такого зобов`язання в умовах Договору поруки №1 від 19 грудня 2007 року. Разом з цим, визначаючи обсяги відповідальності його, як Відповідача (Поручителя) перед банком (Кредитором) сторонами в умовах Договору поруки №1 від 19 грудня 2007 року не встановлено, що Поручитель несе відповідальність перед Кредитором за невиконання боржником, який прострочив виконання основного грошового зобов`язання по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним за кредитним договором, зобов`язання по сплаті 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат, право вимоги по сплаті яких боржником гарантоване кредитору положеннями ст. 625 ЦК України. Окрім того, вказує на те, що боржник не може виконати рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки самостійно, оскільки виконанням такого рішення займаються органи державної виконавчої служби або приватні виконавці. Після набрання рішенням законної сили, кредитор (іпотекодержатель) отримує виконавчий документ і звертається до виконавчої служби, яка вже ініціює процес примусового виконання шляхом арешту, вилучення та продажу, заставного майна на торгах для погашення боргу. Стягнення коштів за рахунок іпотечного майна не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, оскільки воно випливає з факту порушення зобов`язання, а не з самого факту грошового боргу. Звернення стягнення відбувається шляхом реалізації майна боржника, що є механізмом забезпечення виконання основного зобов`язання, а не самим грошовим зобов`язанням. Основні відмінності: Грошове зобов`язання: це боргове зобов`язання, яке полягає у сплаті певної грошової суми. За його невиконання застосовується відповідальність у вигляді інфляційних збитків та 3% річних (стаття 625 ЦК України). Стягнення коштів за рахунок іпотечного майна не є грошовим зобов`язанням у чистому вигляді, це є особливим способом забезпечення виконання основного зобов`язання, що полягає у реалізації заставного майна для покриття боргу. Це окрема вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка відрізняється від вимоги стягнення основного боргу і відбувається, коли боржник не виконує свій основний обов`язок - сплату боргу по кредиту. Механізм виконання даного рішення суду по справі №2-2733/2009 р, №2-332/2010 р. від 31 березня 2010 року відбувається шляхом продажу іпотечного майна, а не сплати грошей, як при грошовому зобов`язанні. Таким чином, вважає, що стягнення за рахунок іпотечного майна є засобом примусового виконання основного боргового зобов`язання і не є самим грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України. Також вказує на те, що після повернення виконавчого листа №2-332 Стягувачу, ТОВ «Кей -Колект» більше не подавало до виконання виконавчий лист №2-332, виданий 28.04.2010 року Крюківським районним судом м. Кременчука про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007 р. в сумі 456 313 грн. 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також судові витрати в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. ні до Крюківського відділу державної виконавчої служби, ні до приватного виконавця. Тому вважає, що вимоги позивача щодо стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009 р., №2-332/2010 р., про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» заборгованості за Договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 (чотириста пятдесят шість тисяч тринадцять) грн. 92 (девяносто дві) коп. за рахунок предмета іпотеки, безпідставні і суперечать чинному Законодавству України. З врахуванням вище наведеного, вважає, що доводи та аргументи Позивача про правомірність нарахування трьох процентів річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (включно) за прострочення сплати заборгованості та суми інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (включно) понесених у наслідок прострочення заборгованості, з мене, як Поручителя і Майнового поручителя надумані, безпідставні, не відповідають закону.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем ОСОБА_2 подано клопотання про застосування строків позовної давності.

12.12.2025 представником позивача подано до суду додаткові пояснення у справі, я яких останній вказав, що оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 02.04.2017 р. по 23.02.2022 р. не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). Посилання ОСОБА_2 на правову позицію Верховного Суду до якої, суми передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України можуть бути нараховані лише за три роки до звернення з позовом до суду є безпідставними, оскільки зазначена позиція діє за обставин, коли відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності за відсутності підстав для їх продовження, або зупинення, що є відмінним від обставин даної справи. Твердження ОСОБА_2 про неможливість стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання через те, що таке право не передбачено умовами договору поруки є безпідставними, оскільки право на стягнення сум передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України виникає у кредитора не в силу договору, а в силу закону.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.01.2026вирішено судовий розгляд справи проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (через мережу EasyCon із застосуванням ВКЗ з кабінету Електронного суду (https://vkz.court.gov.ua ), за участю едставника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» - адвоката Пилипенка С.В..

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.01.2026 закрито підготовче провадження у справі та цивільну справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача ТОВ «Кей Колект» Пилипенко С.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтимав, просив їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Левченко І.С., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив відмовити у задовленні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю та необґрутованістю, а у разі висновку суду про необхідність задоволення позову, просив застосувати строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, надав до суду письмовий відзив.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату та час його проведення повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзиву від відповідача на адресу суду не надходило.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, 19 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11272287000, відповідно до якого акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» надно ОСОБА_4 кредит в сумі 52 500 доларів США зі строком користування до 18 грудня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,90% річних.

Також, 19.12.2007р. між кредитором та позичальником укладено додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007р, відповідно до якого сторонами погоджено графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який розрахований на дату підписання Додаткової угоди.

Виконання зобов`язань ОСОБА_4 перед банком за договором про надання споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007, забезпечено порукою ОСОБА_2 , з яким акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» 19.12.2007 року укладено договір поруки №1.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_4 за Договором про надання споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007 також забезпечується поручительством ОСОБА_3 .

Разом з тим, до матеріалів справи відповідний договір поруки не додано, про неможливість його надання позивачем не заявлялось, клопотання про витребування відповідних доказів не подавалось.

Окрім того, як вбачається з п.2.1 Договору про надання споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007, виконання зобов`язання позичальника ОСОБА_4 за цим Договором забезпечено заставою нерухомості, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є власністю ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та лише порукою ОСОБА_2 ..

Договір застави представником позивача до матеріалів справи не додано, про неможливість його надання позивачем не заявлялось, клопотання про витребування відповідних доказів не подавалось, що позбавляє суд, ознайомитися з умовами вказаного договору.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов Договору про надання споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007, рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 31 березня 2010 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкриСиббанк» заборгованість за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн. 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк судові витрати в сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України, передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч.1 ст.431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як встановлно судом, 28.04.2010 на виконання вказаного рішення суду видано виконавчі листи №2-332, де боржниками є ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

08 червня 2010 року постановою старшого державного виконавця Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Господарик Н.В. відкрито виконавче провадження №19617065, де боржником є ОСОБА_4 , про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкриСиббанк» заборгованість за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн. 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також судові витрати в сумі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

06 липня 2010 року постановою старшого державного виконавця Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Господарик Н.В. зупинено вионавче провадження №19617065 з примусового виконання виконавчого листа №2-332, виданого 28.04.2010 Крюківським районним судом м.Кременчука, зупинено, у зв`язку з призначенням експертизи.

12 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» в особі Голови Правління Філіпа Жоаньє та ТОВ «Кей - Колект» в особі директора Кочолодзян А.В. було укладено Договір факторингу №1, відповідно до якого ПАТ «Укрсиббанк» відступило, а ТОВ «Кей - Колект» набуло право вимоги заборгованості до боржників за кредитними договорами, зазначеними у Додатку №1 до Договору.

Згідно змісту Додатку до Договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року, до ТОВ «Кей Колект» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_4 , кредитний договір №11272287000 від 19 грудня 2007 року, забезпечений договором поруки ОСОБА_2 та Договором іпотеки (нерухоме майно).

Як встановлено судом, не заперечується сторонами по справі та зокрема підтверджується ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 09.06.2021, 08 червня 2012 року Крюківським районним судом м. Кременчука постановлено ухвалу про заміну стягувача з ПАТ «Укрсиббанк» на його правонаступника ТОВ «Кей - Колект» саме на підставі Договору факторингу №1, укладеного 12 грудня 2011 року, у виконавчому провадженні щодо стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №11272287000 від 19 грудня 2007 року, яка була стягнута рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто з дня набарання ухвалою Крюківського райнного суду м. Кременчука від 08 червня 2012 року законної сили до ТОВ «Кей - Колект» перейшло право стягувача у виконавчому провадження №19617065, з примусового виконання рішення Крюківського райнного суду м. Кременчука від від 31 березня 2010 року.

18 травня 2012 року з метою оцінки описаного майна постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Шевченко М.С. залучено оцінювача майна з "Українська універсальна біржа".

30 серпня 2013 року постановою старшого державного виконавця Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Дев`ятисильною Н.О. на підставі п.2 ч.1 ст.47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист 2-332, де боржниками є ОСОБА_4 , у виконавчому провадженні №19617065, повернуто стягувачу, в зв`язку з тим, що органами опіки та піклування не надано дозволу на реалізацію житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , так як там зареєстровані неповнолітні діти. Ухвалою суду відмовлено у зміні способу та порядку виконання.

Пунктом 2 даної Постанови передбачено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 30.08.2014 року.

Згідно довідки, наданої ТОВ «Кей Колект» 04.09.2025 за вих.№04/09/2025/732723/1, на моент виготовлення даної довідки ОСОБА_4 та (фінансовими поруителями ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ) було проігноровано виконання ршення щодо погашення заборгованості, та наявний залишок заборгованості станом на 04.09.2025 стновить 456 313,92 грн, та судовий збір в розмірі 1 700 грн.

Відповідно до розрахунку суми 3 % річних, за період з «02» квітня 2017 року по «23» лютого 2022 року (включно), за прострочення сплати заборгованості, сума 3 % річних становить: 67 326,86 грн.

Згідно з Розрахунком суми інфляційних втрат, за період з «02» квітня 2017 року по «23» лютого 2022 року (включно), понесених у наслідок прострочення заборгованості, сума інфляційних втрат становить: 222 159,93 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу, що рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 31 березня 2010 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн. 92 коп., саме за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження»), як і ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (чиного на момент винекнення сіпрних правовідносин) врегульовано питання звернення стягнення на заставлене майно.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Фактично, відповідно до вимог Законодавства України, боржник не може виконати рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки самостійно, оскільки виконанням такого рішення займаються органи державної виконавчої служби або приватні виконавці. Після набрання рішенням законної сили, кредитор (іпотекодержатель) отримує виконавчий документ і звертається до виконавчої служби, яка вже ініціює процес примусового виконання шляхом арешту, вилучення та продажу заставного майна на торгах для погашення боргу.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Як зазначалося вище, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником).

Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що за загальним правилом невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, може суперечити принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).

За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Дана правова позиція викладнена у постанові Великої Палати Верховного від 11 лютого 2026 року (справа № 754/511/23, провадження № 14-63цс25).

Як встановлено судом, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 19.12.2007 року про стягнення з про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкриСиббанк» заборгованість за договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн. 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також судові витрати в сумі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. не виконане та на примусовому виконанні не перебуває з 30 серпня 2013 року.

Ураховуючи положення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10. 2016 року, судом встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа №2-332, виданого Крюківським районним судом м. Кременчука 28.04.2010 на виконання рішення Крюківського райнного суду м. Кременчука від 31.03.2010 року збіг.

У позовній заяві представник позивача жодним чином не обумовив про звернення позивача до суду в порядку ч.1 ст.433 ЦПК України із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, та протягом строку з 30.08.2013 по день звернення з позовом до суду, вжиття заходів щодо виконання рішення Крюківського райнного суду м. Кременчука від 31.03.2010 року, та повернення стягнутої з боржників суми боргу за рахунок іпотечного майна.

З довідки з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, сформованої 04.11.2025, що містить інформацію про виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_4 , а стягувачем ТОВ «Кей Колект», відкриті виконавчі провадження з приводу виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 31.03.2010 року, відсутні.

Аналогічні відомості містяться в довідці з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, сформованої 04.11.2025, що містить інформацію про виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_2 , а стягувачем ТОВ «Кей Колект».

Доказів того, що на виконанні у віділі державної виконавчої служби перебуває відкрите виконавче провадження з приводу виконання рішення Крюківського райнного суду м. Кременчука від 31.03.2010 року, де боржником є ОСОБА_3 , а стягувачем ТОВ «Кей Колект», представником позивача до матералів справи не додано, клопотання про витребування зазначеної інофрмації не заявлялося.

Отже, факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з пропущеним строком пред`явлення такого ивокнавчого листа до виконання, та відсутності інформації щодо поновлення такого строку пред`явлення до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

У зв`язку із цим вимоги про стягнення з боржників 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

Окрім того, як встановлено судом, не зперечується сторонами по справі та зокрема підтверджується рішенням Крюківького райнного суду м. Кременчука від 31.03.2010, зобов`язання ОСОБА_4 перед банком за договором про надання споживчого кредиту № 11272287000 від 19.12.2007, забезпечено порукою ОСОБА_2 , з яким акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» 19.12.2007 укладено договір поруки №1, та забезпечено договором іпотеки від 19.12.20207, предметом якого є житловий будинок з господарським будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було укладено 19.12.2007 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..

Тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поручилися за виконання грошових зобов`язань наленим їм на праві власності житлом, а саме житловим будинком з господарським будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у доктрині цивільного права як акцесорні розуміють такі зобов`язання, якими забезпечується належне виконання основного зобов`язання і які виникають та існують лише за умови існування основного зобов`язання.

У законодавстві не наведено визначення акцесорних зобов`язань. Водночас у статті 266 ЦК України (тут і далі, якщо не зазначено інше, - у редакції, чинній на момент укладення договорів кредиту та поруки) законодавець веде мову про основну та додаткову вимоги, тобто фактично про основне та акцесорне зобов`язання.

У частині першій статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правовідносинам щодо забезпечення виконання зобов`язання притаманна акцесорність (додатковість) щодо основного зобов`язання, виконання якого забезпечується. Зазначена акцесорність полягає в тому, що таке акцесорне зобов`язання існує, оскільки існує основне зобов`язання. Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов`язань полягає також і в тому, що недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, проте недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання.

За договором застави (або майнової поруки) поручитель несе матеріальну відповідальність перед кредитором виключно заставленим майном, яке зазначене в договорі. У разі невиконання боржником зобов`язань, кредитор має право звернути стягнення на це майно для покриття боргу, включаючи основну суму, відсотки та штрафи.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

У частині другій статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У наведених нормах права чітко визначена акцесорність поруки та її додатковий характер, який проявляється у неможливості існування поруки окремо від основного зобов`язання. Вимоги до поручителя можуть бути пред`явлені лише у випадку чинності основного зобов`язання та (якщо в договорі не передбачено інше) лише в тому обсязі, що й до основного боржника.

Таким чином, навіть за наявності судового рішення про стягнення боргу по сплаті тіла кредиту з поручителя, невиконання такого зобов`язання не породжує виникнення у поручителя власного грошового зобов`язання перед Кредитором й можливості застосування до нього окремої відповідальності за прострочення такого грошового зобов`язання згідно вимог ст. 625 ЦК України немає.

Аналогічна провова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 12 червня 2024 року (Справа № 522/179/16, Провадження № 14-17цс22).

За таких обставин, посилання позивача на наявність правових підстав для притягнення ОСОБА_2 , як поручителя і майнового поручителя, та ОСОБА_3 , як майнового поручителя, до відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за час існування грошового зобов`язання по сплаті стягнутої рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2010 року по справі №2-2733/2009р, №2-332/2010 р. заборгованості за Договором споживчого кредиту № 11272287000 від 19 грудня 2007 року у сумі 456 313 грн 92 коп. за рахунок предмета іпотеки, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , є необґрунтованими.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Кей - Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат є небгрунтованими, недоведеними та такими, що задовленню не підлягають.

Разом з тим, стороною відповідача подано заяву щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із сплином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 року у справі №369/6892/15-ц виклала правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

У постанові КЦС ВС від 20.12.2023 у справі № 208/5593/20 вказано, що якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Тобто, позовна давність застосовується лише в тому випадку, коли суд визнає позовну заяву обґрунтованою, тобто такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову ТОВ «Кей - Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, у зв`язку з його небгрунтованістю та безпідставністю, то підстави для застосування строку позовної давності відсутні, та таке клопотання відповідачів розгляду не підлягає.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із висновком суду про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2-5, 12-13, 76-80, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Менделєєва, будинок 12, офіс 94/1, ЄДРПОУ 37825968) до ОСОБА_2 (місце проживання зареєстроване за адесою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (місце проживання зареєстроване за адесою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання зареєстроване за адесою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 02 квітня 2026 року. Повний текст рішення суду виготовлений 13 квітня 2026 року.

Суддя : Т.О. Мартишева