Ухвала суду № 135629014, 13.04.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА про відмову у забезпечення позову

13 квітня 2026 р.Справа №25зп-26/160

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши заяву представника заявника Машошиної Олени Олегівни про забезпечення позову до подання позовної заяви,-

ВСТАНОВИВ:

09.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 09.04.2026 року через систему Електронний суд заява представника представника заявника Машошиної Олени Олегівни, в якій представник просить суд:

- заборони Головному управлінню Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, код ЄДРЮОФОПтаГФ 37806243, та його посадовим особам приймати будь-які рішення та вживати будь-які дії, направлені на:

- затримання ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- поміщення (розміщення) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

- примусове повернення або примусове видворення за межі України ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до набрання рішенням суду законної сили.

Аргументи даної заяви зводяться до того, що 31.03.2026 року ОСОБА_1 (далі позивач, заявник або ОСОБА_2 ) звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (далі відповідач) із заявою, в якій просив прийняти до розгляду документи: заява-анкета від 31.03.2026 року. До цієї заяви-анкети позивачем були додані наступні документи: 1. Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №1 від 31.03.2026 року. 2. Копія довідки про звернення за захистом в Україні № 014556Ю, термін дії якої продовжено до 15.04.2026 року. 3. Копія довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої 05.07.2021 року. 4. Копія картки платника податків №436-21-00567 від 03.06.2021 року. 5. Копія посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 . 6. Автобіографія ОСОБА_1 . 7. Копія військового квитка ОСОБА_1 НОМЕР_3 . 8. Копія атестату ОСОБА_1 про середню освіту НОМЕР_4 . 9. Копія трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_5 . 10. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_6 . 11. Копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 НОМЕР_7 . 12. Копія свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_8 . 13. Копія паспорту ОСОБА_3 . 14. Фото 40х60 мм. 15. Копія договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2021р. із реєстровим №3508. Представник заявника стверджує, що означені документи були подані позивачем засобами поштового зв`язку разом з описом вкладення, тому що представники Відповідача 31.03.2026 року під час відвідин позивача та його адвоката Машошиної Альони Олегівни Головного управління міграційної служби в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, вул. Вячеслава Липінського, 7, в грубій формі відмовились навіть прийняти від них документи, а також намагалися викликати представників озброєного підрозділу - Відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видалення - з метою примусового видворення позивача за межі України. І це при тому, що строк законного перебування позивача на території України, згідно довідки про звернення за захистом в Україні, спливає лише 15.04.2026 року, а видворення іноземця за межі України відповідно до ст. 30 закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливо виключно на підставі рішення суду. Також представники відповідача намагались, протиправно застосовуючи силу до позивача та до жінки-адвоката, 31.03.2026 року примусово вилучити у позивача оригінал довідки про звернення за захистом в Україні. У зв`язку із протиправними діями відповідача, анкета-заява про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були подані ним 01.04.2026 року засобами поштового зв`язку (АТ «Укрпошта») разом з описом вкладення. Відповідач зазначені документи умисно не отримав, намагаючись дочекатись закінчення терміну законного перебування позивача на території України. Отже, жодного рішення за результатами подання позивачем заява-анкети про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач умисно не прийняв. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

Представник заявника також стверджує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, 25.04.2021 року в`їхав на територію України з російської федерації, придбав на території України квартиру, зареєстрував місце проживання та працевлаштувався на роботу на українське підприємство, ТОВ «Союз-Спецтехніка». Також заявник отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 строком дії до 28.04.2022 року. Однак, вже під час законного перебування позивача на території України, тобто, до спливу строку дії посвідки на тимчасове проживання, виникли обставини, передбачені пунктом 13 частини першої статті 1 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», внаслідок яких позивач не може повернутися до країни свого походження (росії) і має намір бути визнаною особою, яка потребує додаткового захисту. У січні 2018 позивач був арештований на добу за участь в акції «Страйк виборів» та заклики бойкотувати вибори. У вересні 2019 року був затриманий за одиночний пікет. 31.01.2019 року Курганський міський суд визнав позивача винним за статтею 280 Кримінального кодексу Російської Федерації «Публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності» та до нього було застосовано покарання у вигляді двох років виправних робіт. Вирок було оскаржено стороною захисту, але суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення апеляційної скарги і залишив вирок суду без змін. ОСОБА_2 відбував покарання за місцем своєї роботи на ФОП ОСОБА_5 , де з останнього утримували 20% заробітної плати. Наприкінці квітня 2021 року штаби ОСОБА_6 були офіційно розпущені. Перебування ОСОБА_2 в Україні є свідомим вибором, зумовленим як особистими переконаннями, так і об`єктивною неможливістю повернення до країни походження.

На думку представника заявника, в російській федерації склалася практика, за якої громадяни, які перебувають або проживають в Україні, автоматично підпадають під підозру у вчиненні злочинів проти держави, зокрема за статтею 275 Кримінального кодексу РФ («державна зрада»). При цьому для притягнення до відповідальності достатнім може бути сам факт проживання в Україні або наявність будь-яких контактів з громадянами України. ОСОБА_2 обґрунтовано побоюється, що у разі його повернення до Російської Федерації, останній буде негайно затриманий її правоохоронними органами, підданий кримінальному переслідуванню, а також можу бути поміщений під варту без реальних підстав. Існує високий ризик того, що щодо ОСОБА_2 буде сфабриковано обвинувачення у «державній зраді» або інших тяжких злочинах.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 з 25.04.2021 року, тобто, майже 5 років і весь період повномасштабного вторгнення рф на території України, проживає в Україні, працював на українському підприємстві ТОВ «Союз-Спецтехніка» в період з 26.07.2021 року по 28.04.2022 року, сплачував податки, в тому числі, військовий збір, який перераховувався і на фінансування ЗСУ, має тісні особисті та ділові зв`язки з українськими громадянами, одружений на громадянці України, має в Україні на праві особистої приватної власності житло та зареєстроване місце проживання, має об`єктивні побоювання вважати, що, у разі примусового його повернення до російської федерації, заявник з високим ступенем ймовірності буде підданий негайному затриманню, кримінальному переслідуванню, обранню запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також ризику примусового залучення до військової служби проти України. Такі обставини створюють пряму загрозу моїй свободі, безпеці та гідності. Відтак, такі побоювання не є припущеннями, а ґрунтуються на конкретних фактах, особистому досвіді переслідування та усталеній практиці дій державних органів російської федерації. У зв`язку з цим повернення до країни громадянства (рф) ОСОБА_2 є для останнього небезпечним та неприпустимим, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для застосування до заявника механізмів міжнародного захисту.

На переконання представника заявника, ОСОБА_2 не може та не бажає користуватися захистом країни свого громадянства, оскільки повернення до російської федерації становить для нього реальну загрозу переслідування, позбавлення свободи та порушення його основоположних прав. Отже, оскільки ОСОБА_2 на законних підставах тимчасово перебуває в Україні (строк дії довідки про звернення за захистом в Україні спливає лише 15.04.2026 року, а відповідно до п.3 ч.1 ст. 1 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України), і під час такого перебування мене в Україні виникли умови, зазначені в пункті 13 частини першої статті 1 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», внаслідок яких заявник не може повернутися до країни свого походження (росії), оскільки беззаперечно буде притягнутий в росії до кримінальної відповідальності у зв`язку з проживанням в Україні, працевлаштуванням на українському підприємстві, сплатою податків та військового збору до державного бюджету України, тому має намір бути визнаною особою, яка потребує додаткового захисту, про що подає цю заяву та підтверджуючі документи.

Позивач наголошує, що відсутні жодні з обставин, зазначені в ч.6 ст. 5 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для відмови в прийнятті його заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: заявник (позивач) не видає себе за іншу особу; заявнику (позивачу) раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за інших умов та за інших обставин (зазначені умови змінились), а також на зовсім інших підставах заявник (позивач) в 2025 році звертався до відповідача із заявою про надання йому додаткового захисту відповідно до ч.1 ст. 5 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в той час як 31.03.2026 року заявник (позивач) звертався з заявою про надання йому додаткового захисту відповідно до ч.5 ст. 5 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»); у заявника (позивача) наявні умови, передбачені пунктом 13 ст. 1 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач також зазначає, що процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

На думку представника заявника, жодних підстав для неприйняття у позивача заяви-анкети про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідача не було. Також відповідачем не приймався наказ про відмову в прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і йому не видавалось письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вважає представника заявника, ані рішення щодо прийняття заяви-анкети позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви-анкети позивача про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем не приймалось. Отже, на думку позивача, відповідачем порушено процедуру прийняття заяви-анкети позивача про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Тому позивач вважає, що ГУ ДМС в Дніпропетровській області вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку, визначеному законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649, з урахуванням чого позивач буде просити задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку, визначеному законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами № 649.

Враховуючи те, що: відповідно до п.3 ч.1 ст. 1 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України; строк дії довідки про звернення позивача за захистом в Україні спливає 15.04.2026 року; відповідач відмовився навіть приймати та розглядати заяву-анкету позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також агресивно себе поводив по відношенню до позивача та його представника-адвоката, отже, починаючи з 15.04.2026 року, у позивача будуть відсутні законні підстави для продовження строку перебування на території України до набрання законної сили рішенням суду про оскарження бездіяльності відповідача та зобов`язання його вчинити певні дії, а також зважаючи на зазначену вище очевидну протиправність дій відповідача, позивач має об`єктивні підстави та побоювання вважати, що є очевидна небезпека, що відповідач, починаючи з 16.04.2026 року, вчинить дії, направлені на негайне видворення позивача за межі України.

У зв`язку з тим, що: очевидними є ознаки протиправні дій відповідача та порушення прав, свобод та інтересів позивача такими рішеннями та діями; невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених та оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1. Заборони Головному управлінню ДМС в Дніпропетровській області, код ЄДРЮОФОПтаГФ 37806243, та його посадовим особам приймати будь-які рішення та вживати будь-які дії, направлені на:

- затримання ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- поміщення (розміщення) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

- примусове повернення або примусове видворення за межі України ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до набрання рішенням суду законної сили.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.

Варто зазначити, що за приписами ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

При цьому, слід заначити, що за правилами ч. 6 ст. 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження у відповідності до ч. 1 ст. 154 КАС України та фіксування розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється згідно з ч. 1 ст. 229 КАС України.

Дослідивши доводи заяви про забезпечення позову та перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа № 640/9167/19) по-перше: виходячи з процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов`язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.11.2021 у справі № 640/11995/21, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування заяви представник заявника зазначає, що жодного рішення за результатами подання позивачем заява-анкети про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач умисно не прийняв. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

Враховуючи те, що: відповідно до п.3 ч.1 ст. 1 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України; строк дії довідки про звернення позивача за захистом в Україні спливає 15.04.2026 року; відповідач відмовився навіть приймати та розглядати заяву-анкету позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також агресивно себе поводив по відношенню до позивача та його представника-адвоката, отже, починаючи з 15.04.2026 року, у позивача будуть відсутні законні підстави для продовження строку перебування на території України до набрання законної сили рішенням суду про оскарження бездіяльності відповідача та зобов`язання його вчинити певні дії, а також зважаючи на зазначену вище очевидну протиправність дій відповідача, позивач має об`єктивні підстави та побоювання вважати, що є очевидна небезпека, що відповідач, починаючи з 16.04.2026 року, вчинить дії, направлені на негайне видворення позивача за межі України.

У зв`язку з тим, що: очевидними є ознаки протиправні дій відповідача та порушення прав, свобод та інтересів позивача такими рішеннями та діями; невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених та оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1. Заборони Головному управлінню ДМС в Дніпропетровській області, код ЄДРЮОФОПтаГФ 37806243, та його посадовим особам приймати будь-які рішення та вживати будь-які дії, направлені на:

- затримання ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- поміщення (розміщення) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

- примусове повернення або примусове видворення за межі України ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до набрання рішенням суду законної сили.

Надаючи оцінку доводам представника заявника, суд зазначає, що безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно.

Водночас, представником заявника не наведено будь-яких переконливих обґрунтувань та не надано відповідних доказів, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та/або витрат, що виключає можливість застосування заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин.

Суд зазначає, що за своєю сутністю саме лише можливе рішення Головного управління ДМС в Дніпропетровській області щодо не продовження ОСОБА_1 довідки про звернення за захистом в Україні, не створює незворотних наслідків, та не має своїм наслідком автоматичне поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців або затримання його працівниками поліції.

Отже, представник заявника фактично просить вжити заходи забезпечення позову у спосіб, шляхом продовження строку дії довідки про звернення за захистом Акентьєва І.Ю. та перевірити наявність правових підстав для прийняття можливого рішення про призупинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В свою чергу, такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті у подальшому пред`явленні позову і ототожнюватиметься з його фактичним задоволенням.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що наведені позивачем обставини не свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також не доводять, що захист цих прав стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Зокрема, позивач не надав достатніх доказів реальної та неминучої загрози затримання, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців чи інших негативних наслідків, які б унеможливили ефективний захист його прав у межах розгляду справи по суті. Наведені ризики є гіпотетичними та не підкріплені конкретними фактами чи доказами, що свідчили б про безпосередню загрозу на момент розгляду заяви.

Крім того, вжиття заходів забезпечення позову у формі зобов`язання відповідача тимчасово поновити дію довідки або видати тимчасовий документ фактично призвело б до задоволення позовних вимог по суті на стадії провадження, що суперечить принципам співмірності заходів забезпечення позову, передбаченим статтею 151 КАС України, та могло б перешкоджати виконанню суб`єктом владних повноважень своїх повноважень у сфері міграційного контролю.

Суд також враховує, що позивач має можливість захищати свої права в межах судового провадження. Відсутність остаточного рішення не є самостійною підставою для забезпечення позову без доведення конкретної шкоди.

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Серед іншого, варто звернути увагу представника заявника на те, що за приписами п. 3 ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

З урахуванням викладеного, суд прийшов переконання, що позивач не довів наявність обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, зокрема ймовірності істотного утруднення виконання судового рішення чи невідворотної шкоди його правам у разі невжиття заходів забезпечення позову чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Заява не містить достатніх доказів, які б свідчили про необхідність застосування заходів забезпечення позову, а також їх співмірність із заявленими позовними вимогами.

Відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову у спосіб, обраний стороною позивача, а тому у заяві про забезпечення позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника заявника Машошиної Олени Олегівни про забезпечення позову відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник