Рішення № 135620643, 13.04.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

13.04.2026

ЄУН 389/4195/25

Провадження №2/389/1408/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

У складі: головуючого судді - Українського В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гой І.С.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Пашка С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду у місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь матеріальну допомогу на оздоровлення при виході у відпустку за 2022, 2023 роки; невиплачену при звільненні грошову винагороду за багаторічну сумлінну працю у розмірі 1000 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2024 во 09.11.2024 у сумі 137540,83 гривень.

Свої вимоги мотивував тим, що у період з 16.07.2008 по 09.05.2024 працював на різних посадах, в тому числі з 2018 року машиністом електровоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам`янка» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця». 09.05.2024 звільнений з посади за згодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпПУ.

Згідно з наказом від 12.09.2023 № НОК-104/48 позивач нагороджений Почесною грамотою від начальника залізниці з виплатою грошової винагороди у розмірі 1000,00 грн. Однак така грошова винагорода фактично не виплачена йому. Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17.02.2011 зі змінами та доповненнями передбачено, що адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка № 7 (п. 4.16 Колективного договору). В 2022 та 2023 роках позивач перебував у щорічній відпустці, однак при виході у відпустку в 2022 та 2023 роках одноразову допомогу на оздоровлення відповідач не виплатив, хоча позивач писав відповідну заяву. Розмір одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік становить 4654,50 грн та за 2023 рік становить 5158,50 грн. Матеріальна одноразова допомога на оздоровлення та грошова винагорода не виплачені відповідачем позивачу у зв`язку з посиланням на Рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком. т.), яким на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені такі виплати.

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що відповідно п.4.16 додатку №7 до Колективного договору Локомотивного депо Знам`янка одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу.

Рішенням правління згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 від 14.03.2022 призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Надалі, відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремими рішеннями правління на кожен рік.

Надалі, відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремими рішеннями правління на кожен рік. Наразі, згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком. т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024, матеріальна допомога на оздоровлення була частково виплачена працівникам, які протягом 2022 року були призвані на військову службу до ЗСУ та повернулись у зв`язку з демобілізацією станом на 31.12.2024. В 2022 та 2023 роках позивачу згідно його заяв надавалися відпустки. В 2022 році заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення позивач писав 29.11.2022 року. Згідно з даних реєстрації заяв про надання матеріальної допомоги, ОСОБА_2 заяву про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік не писав. В зв`язку з чим матеріальна допомога за 2023 рік згідно з вимогами Колективного договору йому не нараховувалась.

Також звертає увагу, що спірні правовідносин стосуються можливості, в тому числі, отримання позивачем матеріальної допомоги на оздоровлення під час введення в Україні воєнного стану. Водночас, відповідно до ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Окремо зазначив, що виплати, які є предметом спору в цій справі, передбачені колективним договором, тому їх призупинення відповідачем узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення. Просить зменшити до розумних меж розмір виплати середнього заробітку за час затримання розрахунків.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій, відхиляючи заперечення представника відповідача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позову та просить його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову та просить відмовити в задоволенні вимог позову.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 16.07.2008 по 09.05.2024 працював у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам`янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», в тому числі машиністом електровоза цеху експлуатації, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

Наказом заступника начальника депо виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» №199/ос від 02.05.2024 позивача звільнено із займаної посади з 09.05.2024 за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпПУ. Компенсована відпустка за невикористані 51 день.

Наказом директора АТ «Українська залізниця» №нок-104/48 від 12 вересня 2023 року ОСОБА_2 нагороджений почесною грамотою за багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, високу професійну майстерність та з нагоди 150-річчя з дня заснування виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка», з-х виплатою грошової винагороди у розмірі 1000 гривень. Винагорода позивачу не виплачена.

Позивач 03 жовтня 2025 року звернувся до начальника виробничого підрозділу Локомотивного депо Знам`янка із заявою, в якій просив негайно провести з ним повний розрахунок при звільненні всіх виплат, повідомити про суми які повинні бути нараховані та не виплачені при звільненні.

У відповідь на вказане звернення заступник начальника депо 17 жовтня 2025 року повідомив, що рішенням правління згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 від 14.03.2022 призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Надалі, відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремими рішеннями правління на кожен рік. Наразі, згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024, а також протоколу засідання комісії для встановлення розміру та виплати одноразової допомоги на оздоровлення працівникам виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 03.01.2025 №01/2025 матеріальна допомога була частково виплачена працівникам, які протягом 2022 року були призвані на військову службу до ЗСУ та повернулись у зв`язку з демобілізацією станом на 31.12.2024. Інші виплати матеріальної допомоги за 2022, 2023 та 2024 роки будуть виплачені після окремих рішень правління на кожен рік. Також звертає увагу, що призупинення вказаних виплат це тимчасові превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені.

Аналогічну відповідь надано представнику позивача.

Згідно з п.4.16 Колективного договору адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7.

Представник відповідача, в свою чергу, зазначав, що позивач згідно з колективним договором мав право на спірну матеріальну допомогу на оздоровлення, однак право на її отримання у нього не виникло, оскільки у 2022 та 2023 роках позивач відповідну заяву до заяви про відпустку роботодавцю не подавав.

В цьому випадку суд враховує, що при вирішенні трудових спорів тягар доведення правомірності вчинення роботодавцем дій або бездіяльності відносно працівника (позивача), якщо такі дії або бездіяльність мають бути вчинені ним відповідно до закону, покладається повною мірою на роботодавця. При цьому, саме на відповідача покладається обов`язок надання доказів щодо використання/невикористання позивачем права на отримання відповідної матеріальної допомоги, оскільки в його розпорядженні, як роботодавця, мають знаходитися відповідні документи.

Дослідивши наявні у справі докази та з огляду на позицію відповідача з цього питання, суд вважає доводи позивача з приводу подання ним у 2022 та 2023 роках заяви на отримання одноразової допомоги на оздоровлення достовірними. Так, у поданому відзиві представник відповідача зазначав, що позивач таку заяву не подавав тільки за 2023 рік, за 2022 рік подавав заяву 29.11.2022 та надав копію такої заяви та копії заяв про надання відпусток за 2022 та 2023 роки. Однак у відповідях керівництва РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» позивачу та його представнику вказано про відсутність заяв про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, що не відповідає дійсності.

Також суд враховує, що відповідачем у відзиві, а також роботодавцем у згаданих вище листах, визнано факт надання позивачу у 2022 та 2023 роках відпустки згідно з поданими ним заявами. Крім того суд приймає до уваги доводи позивача, що він постійно отримував цю допомогу щорічно і ці доводи відповідачем не спростовані. А тому, виходячи з поняття розумності, суд дійшов до переконання, що позивач не припустився би таких нерозумних, спрямованих на завдання йому шкоди, дій, як відмова від матеріальної допомоги.

Отже, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена п.4.16 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.

В свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання грошової винагороди у розмірі 1000 гривень, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

За змістом ст. 11 вказаного закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Відповідачем не наданий витяг з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, нормами якого він обґрунтовує відзив на позов. Однак вказує, та факт не оспорюється позивачем, що згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

В свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17.02.2011 зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7 (п.4.16 договору).

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Пункт 1.7 вказаного колективного договору передбачає, що договір не може погіршувати положення працівників по відношенню до діючого законодавства, Генеральної та Галузевої угод. У випадку якщо в період дії колективного договору будуть прийняті державні нормативні акти з гарантіями, нижче ніж передбачено колективним договором, то норми колективного договору діють до закінчення строку його дії.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, на час звільнення позивача пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване. Таким чином у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2022 роки та грошову винагороду.

Позивач просить стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, що складає 50% його посадового окладу за 2022 рік 4654,50 грн, за 2023 рік 5158,50 грн.

Відповідач не заперечував щодо такого розрахунку, тому суд приймає його до уваги.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2024 по 09.11.2024 суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач узяв розрахунок середньої заробітної плати, здійсненого провідним бухгалтером РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Середня заробітна плата із розрахунку двох останніх місяців (березень та квітень 2024) становить 11156,12 гривень. Середньоденна заробітна плата складає 1049,93 гривень, із таким розміром середньоденної заробітної плати позивач погодився та відповідно до такого розміру заробітної плати просить стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Позивач звільнений із займаної посади 09.05.2024 та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток не більше ніж за шість місяців.

Разом з цим, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та встановлені судом обставини, зокрема щодо розміру невиплаченої у день звільнення суми, її співвідношення із розрахованим середнім заробітком, поведінку сторін, те, що заборгованість залишається непогашеною, позивач не допускав навмисно затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні, але зважаючи на наведені відповідачем доводи несвоєчасного розрахунку з відповідачем при звільненні через фінансові труднощі товариства, які суд вважає вагомими, а тому з метою забезпечення дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд робить висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 70% розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв`язку з виходом позивача на пенсію, що становить 96278,6 грн (137540,83 грн х 70%).

За таких обставин, враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та наявні підстави для їх задоволення.

Також, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263, 264, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки у сумі 9813 (дев`ять тисяч вісімсот тринадцять) гривень (2022 рік - 4654,50 грн, за 2023 рік 5158,50 грн.)

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 невиплачену при звільненні грошову винагороду за багаторічну сумлінну працю у сумі 1000 (одну тисячу) гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2024 по 09.11.2024 у сумі 96278 (дев`яносто шість тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 60 коп. без урахування всіх необхідних податків і зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вул. Єжі Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя В.В. Український