Постанова № 135612311, 08.04.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа 350/92/26

Номер провадження 3/350/49/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності адвоката Малетина А.Я.,

представника ОСОБА_1 адвоката Крупей С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , з середньою освітою, українця, громадянина України, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП) -

установив:

І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи:

ОСОБА_2 керував транспортним засобом, рухаючись по другорядній дорозі, при виїзді на перехрестя нерівнозначних доріг не надав переваги в русі транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, у зв`язку з чим створив аварійнуобстановку, змусивши іншого водія різко змінити швидкість та напрямок руху, чим порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України (далі за текстом - ПДР), за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Адміністративне правопорушення вчинено за таких обставин:

ОСОБА_2 , 12.01.2026,приблизно о 08:35 год., у с. Сваричів, по вул. Лесі Українки, Калуського району, Івано-Франківської області, керуючи транспортним засобом марки ВАЗ 21093, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі при повороті ліворуч не надав дорогу автомобілю «VolkswagenTouareg», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався прямо по головній дорозі та знаходився праворуч від автомобіля під керуванням ОСОБА_3 , змусив водія різко загальмувати, змінити напрям руху, чим створив аварійну обстановку, чим порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 122 КУпАП.

ІІ. Позиція особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його представника:

У судовому засіданні ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП не визнав, суду пояснив, що 12.01.2026, приблизно о 09 год. рухаючись по другорядній дорозі с.Сваричів, перед виїздом на головну дорогу подивився праворуч і, переконавшись, що на головній дорозі відсутні транспортні засоби, почав виїзд на головну дорогу повертаючи ліворуч, в напрямку с.Креховичі. Проїхав метрів 20, або 25, а може і 15, та побачив, що паралельно з його автомобілем, з правої сторони появився інший автомобіль, який з`їхав з головної дороги на узбіччя, а відтак за межі узбіччя. Він зупинив свій автомобіль, а транспортний засіб, який виїхав за межі узбіччя, зупинився попереду в тому місці, як це відображено на Схемі наслідків дорожньо-транспортної пригоди без потерпілих (далі-Схема).

Стверджує, що він здійснював поворот ліворуч у напрямку с. Креховичі, при цьому вказав, що його наміром було перетнути проїзну частину та продовжити рух по своїй смузі руху і здійснював він це з дотриманням вимог Правил дорожнього руху.

У судовому засіданні захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - адвокат Малетин А.Я., заперечував щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Свою позицію обґрунтовував тим, що протокол про адміністративне правопорушення складено з порушенням вимог закону та містить істотні недоліки, які унеможливлюють його використання як належного доказу.

Зокрема, у протоколі, в його описовій частині установлених обставин зазначено інший рік (2025), у протоколі вказано інший напрямок виконаного маневру (поворот праворуч), а також у протоколі використано формулювання «аварійна ситуація», тоді як у диспозиції ч. 5 ст. 122 КУпАП застосовується термін «аварійна обстановка», що на думку захисника, свідчить про відсутність належного опису складу правопорушення. Вказані недоліки протоколу є істотними і такими, що не можуть бути усунені у судовому засіданні, у зв`язку з чим матеріали справи підлягають направленню органу поліції для доопрацювання, або провадження підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Крім того, адвокат Малетин А.Я. висловлював позицію про те, що у справі відсутні належні та достатні докази створення аварійної обстановки, а сам протокол не містить конкретизації дій іншого учасника дорожнього руху.

У ході судового розгляду захисник неодноразово висловлював припущення щодо можливого упередженого характеру складання адміністративних матеріалів, ставив під сумнів об`єктивність дій працівників поліції, а також пов`язував оформлення протоколу з позапроцесуальними чинниками, використовуючи формулювання, що виходили за межі суто правової аргументації.

Захисник вказував, що працівник поліції під час оформлення матеріалів узгоджував їх зміст із іншими особами, у тому числі шляхом телефонного зв`язку, що за твердженням захисника, вплинуло на об`єктивність відображених у протоколі відомостей. Також висловлював судження щодо професійності дій працівників поліції та ставив під сумнів їх неупередженість, зокрема зазначаючи, що працівник поліції користувався методичною допомогою по телефону, де йому вказували, яку саме статтю зазначати у протоколі. Захисником висловлювались твердження про нібито «замовний» характер складання адміністративних матеріалів та можливий вплив сторонніх осіб на їх оформлення, у зв`язку з чим він вживає заходів для встановлення особи, до якої працівник поліції при оформленні матеріалів даної справи звертався по батькові " ОСОБА_4 ".

ІІІ. Позиція іншого учасника дорожнього руху та її представника:

ОСОБА_1 у судове засідання не прибула, однак подала письмові пояснення, в яких вказала, що рухаючись по головній дорозі, опинилась у ситуації, коли у зв`язку з раптовим виїздом транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 з другорядної дороги, була змушена негайно реагувати з метою уникнення дорожньо-транспортної пригоди. Дії водія ОСОБА_2 були настільки небезпечними та раптовими, що вона була змушена застосувати екстрене гальмування та змінити напрямок руху, у тому числі здійснити виїзд на праве узбіччя, оскільки іншим способом уникнути зіткнення можливості не було.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Крупей С.Є. - у поданих до суду запереченнях на клопотання захисника про закриття провадження зазначав, що доводи сторони захисту є необґрунтованими, суперечливими та спрямованими на уникнення відповідальності.

У судовому засіданні адвокат Крупей С.Є. додатково звертав увагу суду на те, що подія мала місце саме у 2026 році, що підтверджується матеріалами справи, а зазначення у протоколі іншого року є очевидною механічною помилкою, яка не впливає на встановлення фактичних обставин події. Фактично ОСОБА_2 здійснювався маневр повороту ліворуч, що підтверджується як його власними поясненнями, так і дослідженими матеріалами справи, у тому числі Схемою, підписаною самим ОСОБА_2 . Не заперечував, що в протоколі вказано про рух автомобіля ОСОБА_2 праворуч, в той час, як він фактично здійснював маневр ліворуч, ізазначена обставина має істотне значення для правильного розуміння механізму події, однак вважає це також механічною помилкою, яка не спростовує факту порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху, оскільки незалежно від напрямку руху обов`язок надати перевагу транспортним засобам, які рухаються по головній дорозі, залишається незмінним.

Крім того, представник зазначав, що сам факт того, що водій транспортного засобу, який рухався по головній дорозі, був змушений застосувати екстрене гальмування та змінити напрямок руху, свідчить про наявність аварійної обстановки у розумінні ч. 5 ст. 122 КУпАП. Такі дії носили вимушений характер та були єдино можливими в умовах раптового виникнення небезпеки, спричиненої виїздом транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 з другорядної дороги.

Окремо звертав увагу суду на те, що дорожнє покриття на момент події було в ожеледиці, що суттєво впливало на гальмівний шлях транспортного засобу та обмежувало можливість безпечного маневрування, у зв`язку з чим будь-яке зволікання або інший варіант дій міг призвести до безпосереднього зіткнення, а відтак і більш серйозних наслідків.

Також представник посилався на Схему, яка підписана самим ОСОБА_2 та відображає обставини дорожньої ситуації, а тому, на його переконання, є належним та допустимим доказом у справі. Крім того, досліджені у судовому засіданні відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, на яких зафіксовано процедуру складання адміністративних матеріалів, а також пояснення самого ОСОБА_2 , доводять, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності фактично не заперечував окремі обставини події, зокрема щодо початку руху та пройденої відстані в межах 5-6 метрів після виїзду на головну дорогу.

З урахуванням викладеного представник наголошував, що доводи сторони захисту про відсутність аварійної обстановки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки саме вимушене маневрування та екстрене гальмування іншого водія це і є створенням аварійної обстановки ОСОБА_2 . Посилання сторони захисту на формальні недоліки протоколу не спростовують факту порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху та не виключають наявності складу адміністративного правопорушення.

IV. Досліджені в судовому засіданні письмові докази та відеозаписи:

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, доводиться такими дослідженими в судовому засіданні доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПРІ №564518, складеним відносно особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в якому зафіксовано обставини події, а саме, що ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 21093, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі у с. Сваричів по вул. Лесі Українки, при виїзді на головну дорогу, не надав дорогу транспортному засобу «VolkswagenTouareg», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, у зв`язку з чим водій останнього була вимушена різко змінити швидкість та напрямок руху, чим створив аварійну ситуацію (а.с.1);

- Схемою наслідків дорожньо-транспортної пригоди без потерпілих, яка була складена безпосередньо на місці події за участю її учасників та підписана ними, у тому числі ОСОБА_2 , яка відображає розташування транспортних засобів, напрямки їх руху, а також конфігурацію дорожньої обстановки, і в своїй сукупності відповідає встановленим у судовому засіданні обставинам події (дорожньо-транспортної пригоди), що мала місце 12.01.2026, приблизно о 08 год. 35 хв.в с.Сваричів, вул. Лесі України, Калуського району, Івано-Франківської області (а.с.4);

- письмовими поясненнями від 12.01.2026 ОСОБА_2 , наданими під час складання адміністративних матеріалів, якими він підтвердив, що виїжджав з другорядної дороги на головну дорогу, з рухом ліворуч в напрямку с.Креховичі, і, перебуваючи на своїй смузі руху побачив, що по правій стороні по узбіччю рухається інший транспортний засіб, після чого він зупинився. Він рухався по своїй смузі приблизно 25 м.(а.с.5);

- письмовими поясненнями від 12.01.2026 ОСОБА_1 , з яких вбачається, що вона, рухаючись по головній дорозі, у зв`язку з раптовим виїздом транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 з другорядної дороги, була змушена змінити напрямок руху, з метою уникнення зіткнення (а.с.6);

- відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, дослідженими у судовому засіданні, на яких зафіксовано процедуру складання адміністративних матеріалів, усні пояснення учасників події, зокрема пояснення самого ОСОБА_2 , з яких вбачається, що він фактично підтверджував окремі обставини події, зокрема, щомаршрут керованого ним автомобіля здійснювався з другорядної дороги на головну, з поворотом ліворуч, що керований ним автомобіль виїхав з другорядної дороги на головну дорогу та подолав приблизно 5 метрів (а.с.30).

V. Застосовані норми права та оцінка суду:

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши всі докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" звертається увага суду на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Як визначено п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв`язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.

Диспозиція ч. 5 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення Правил дорожнього руху, що призвело до створення аварійної обстановки, тобто такої дорожньої ситуації, яка змусила інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших невідкладних заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об`єктивна сторона даного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні водієм дій (бездіяльності), які суперечать вимогам Правил дорожнього руху та створюють реальну небезпеку для інших учасників дорожнього руху, що проявляється у вимушеній зміні ними швидкості або напрямку руху, незалежно від настання матеріальних наслідків.

Відповідно до п. 16.11 Правил дорожнього руху, на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, який рухається по другорядній дорозі, зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються до даного перехрестя по головній дорозі.

Дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , виїжджаючи з другорядної дороги на головну дорогу, не виконав вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху, оскільки не надав переваги в русі транспортному засобу, який рухався по головній дорозі.

Суд враховує, що обов`язок водія, який виїжджає з другорядної дороги, не обмежується лише формальним оглядом дорожньої обстановки, а передбачає необхідність переконатися у безпечності виконання маневру, тобто у відсутності транспортних засобів на такій відстані, яка дозволить безперешкодно завершити виїзд без створення небезпеки для інших учасників дорожнього руху.

Аварійна обстановка характеризується не настанням наслідків у вигляді дорожньо-транспортної пригоди, а саме виникненням реальної небезпеки, яка змушує іншого учасника дорожнього руху вживати невідкладних заходів для її уникнення. У даному випадку такі заходи полягали у різкій зміні швидкості руху та його траєкторії водієм ОСОБА_1 , що підтверджується як письмовими поясненнями останньої, так і іншими дослідженими доказами, які наведені судом вище, у тому числі відеозаписами та Схемою.

Факт виїзду транспортного засобу на узбіччя, з урахуванням дорожніх умов, зокрема слизького дорожнього покриття (ожеледиця), свідчить про підвищений рівень небезпеки ситуації на дорозі та об`єктивну необхідність вжиття саме таких дій для уникнення зіткнення. Такі дії іншого учасника дорожнього руху, в даному випадку водієм ОСОБА_1 , носили вимушений характер та перебувають у прямому причинному зв`язку з діями ОСОБА_2 . Саме раптовий виїзд транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 з другорядної дороги на головну дорогу створив ситуацію, за якої водій ОСОБА_1 була позбавлена можливості продовжувати рух у звичайному режимі та була змушена негайно змінити швидкість і напрямок руху. За відсутності таких дій з боку ОСОБА_2 у іншого учасника дорожнього руху не виникло б необхідності застосовувати екстрене гальмування та здійснювати маневр виїзду на узбіччя.

Таким чином, наявний прямий причинний зв`язок між порушенням ОСОБА_2 вимог п. 16.11 ПДР та створенням аварійної обстановки.

Доводи сторони захисту щодо відсутності складу адміністративного правопорушення суд оцінює критично, оскільки вони не узгоджуються з дослідженими у судовому засіданні доказами, є суперечливими та зводяться переважно до посилань на формальні недоліки адміністративних матеріалів.

Зокрема, захисник посилався на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено інший рік події, ніж фактично мав місце, що, на його думку, свідчить про недостовірність викладених у ньому обставин.

Разом з тим суд встановив, що датою складання протоколу є 12.01.2026, однак в іншій частині цього ж протоколу, зокрема в «Описі установлених обставин» правильно вказано число та місяць події, та неправильно зазначено рік 2025.

Про те, що подія мала місце 12.01.2026 підтверджено ще й іншими, наступними доказами:

- копією постанови серії ЕНА № 6498818 відповідно до якої, 12.01.2026 ОСОБА_2 ус.Сваричів керував транспортним засобом без страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ( а.с.2);

-даними, що містяться в рапорті начальнику Рожнятівського відділення поліції № 2, яким підтверджено, що посадова особа чергової частини відділення поліції інформує керівництво про подію за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що мала місце 12.01.2026 (а.с.3);

- Схемою від 12.01.2026 (а.с.4);

-письмовими поясненнями від 12.01.2026 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.5,6).

Отже, сукупність наведених та детально досліджених судом вищенаведених доказів достовірно підтверджує, що подія мала місце 12.01.2026, а зазначення у протоколі іншого року суд розцінює як механічну помилку, яка не створює невизначеності щодо часу вчинення правопорушення та не впливає на можливість встановлення фактичних обставин події.

Надаючи оцінку іншим доводам сторони захисту суд також встановив, що фактично ОСОБА_2 здійснював маневр повороту ліворуч, що підтверджується як його власними поясненнями, а також іншими наведеними вище та дослідженими судом доказами. Зазначення у протоколі повороту праворуч є неточністю, яка не впливає на правильність кваліфікації дій особи, оскільки незалежно від напряму руху водій, який виїжджає з другорядної дороги, зобов`язаний надати перевагу транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі. При цьому, саме такий маневр, тобто маневр ліворуч, було зафіксовано на Схемі, а факт здійснення маневру ліворуч підтвердив також і ОСОБА_2 .

Щодо доводів захисника про використання у протоколі формулювання «аварійна ситуація» замість «аварійна обстановка», суд зазначає, що такі поняття у даному контексті є тотожними за своїм змістом. Відтак використання зазначеного формулювання в протоколі працівником поліції не свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення та не впливає на можливість встановлення його об`єктивної сторони.

Таким чином, доводи сторони захисту щодо недоліків протоколу не спростовують встановлених судом фактичних обставин справи та не виключають наявності у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Крім того, судом перевірено доводи сторони захисту щодо необхідності направлення матеріалів справи на доопрацювання.

Суд, під час розгляду клопотання щодо направлення справи на доопрацювання,ухвалив протокольне рішення про відмову в його задоволенні, разом з тим вважає за необхідне додатково зазначити про це ухвалюючи зазначене рішення.

Суд виходить із того, що повернення матеріалів на доопрацювання є допустимим лише у випадках, коли допущені порушення унеможливлюють встановлення події правопорушення або позбавляють суд можливості дати належну правову оцінку діям особи. У даному випадку встановлені судом неточності у протоколі, зокрема щодо зазначення року події, напряму виконаного маневру та використаного формулювання, не створюють невизначеності щодо суті інкримінованого правопорушення, не перешкоджають встановленню фактичних обставин події та можуть бути усунені шляхом оцінки доказів у їх сукупності.

Суд також враховує, що відповідно до вимог нормативних актів, які регулюють порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, зокрема «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», що затверджена Наказом від 06.11.2015 № 1376 (із подальшими змінами) Міністра внутрішніх справ, внесення будь-яких виправлень, дописок чи змін до вже складеного протоколу про адміністративне правопорушення не допускається. Зазначена вимога спрямована на забезпечення незмінності первинного процесуального документа та недопущення спотворення зафіксованих у ньому обставин події.

Отже, навіть у разі направлення матеріалів справи на доопрацювання, усунення виявлених неточностей шляхом внесення змін до протоколу є неможливим, оскільки це прямо суперечило б вимогам зазначеної Інструкції. За таких обставин повернення матеріалів на доопрацювання мало б виключно формальний характер та не призвело б до отримання нових доказів або уточнення обставин справи.

Крім того, суд виходить із того, що недоліки протоколу не можуть бути підставою для ухилення від відповідальності у випадку, коли фактичні обставини події встановлені іншими належними та допустимими доказами, долученими до матеріалів справи на підтвердження винуватості особи. Оцінка доказів у справі здійснюється за їх сукупністю, а не виключно на підставі змісту протоколу, який є лише одним із джерел доказів.

Із протоколу, письмових пояснень ОСОБА_1 , заперечень її представника, Схеми, відеозаписів та пояснень самого ОСОБА_2 вбачається, що внаслідок дій останнього інший водій був змушений різко гальмувати та змінити напрямок руху, у тому числі з виїздом на узбіччя.

Встановлюючи фактичні обставини справи, суд не змінював суті адміністративного обвинувачення та не перебирав на себе функцій сторони обвинувачення.

Підсумовуючи вищевикладені обставини справи, суд безспірно встановив, що подія створення аварійної обстановки мала місце 12 січня 2026 року, що фактично ОСОБА_2 виконано поворот ліворуч, а словосполучення «аварійна ситуація» за своїм змістом відповідає поняттю «аварійна обстановка». Встановлення судом в ході розгляду справи зазначених обставин не є зміною обвинувачення, а є результатом виконання судом завдань провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачених ст. 245 КУпАП, зокрема в частині всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, а також результатом належної оцінки судом досліджених доказів відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, в ході яких встановлено механічно допущені працівником поліції неточності, які не впливають на суть вчиненого ОСОБА_2 правопорушення та не свідчать про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП.

Інший підхід означав би пріоритет формальної описки над змістом доказів, що суперечило б завданню суду встановити фактичні обставини події та дати їм належну правову оцінку.

Таким чином, оцінюючи всі досліджені у справі докази у їх взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що сукупність наявних доказів є достатньою, логічною, послідовною та переконливою, щоб прийти до переконання про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 122 КУпАП.

Ця сукупність доказів виключає будь-які сумніви у тому, що саме ОСОБА_2 , виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав переваги в русі транспортному засобу, що рухався по головній дорозі, чим створив аварійну обстановку, яка змусила іншого водія застосувати екстрене гальмування та змінити напрямок руху.

Суд критично відноситься до пояснень ОСОБА_2 про те, що тільки тоді, коли він виїхав з другорядної дороги і зайняв крайню праву смугу на головній дорозі в напрямку с.Креховичі та проїхав за його словами 20, 25 або 15 метрів, він виявив, що автомобіль ОСОБА_1 рухається паралельно з його автомобілем з правої сторони по узбіччю, а відтак виїхав за межі узбіччя.

Як зазначив суд вище, відеозаписами зафіксованіусні пояснення ОСОБА_2 під час оформлення адміністративних матеріалів на місці події про те, що маршрут керованого ним автомобіля здійснювався з другорядної дороги на головну, з поворотом ліворуч. При цьому, як пояснював ОСОБА_2 , його автомобіль при виїзді з другорядної дороги до правої смуги руху головної дороги подолав приблизно 5 метрів до того, як із правої сторони він побачив автомобіль «VolkswagenTouareg»(а.с.30).

Так, даними, що містяться на файлі № «0000000_00000020260112095745_0036»(диск 1) з нагрудної камери працівника поліції підтверджено, що ОСОБА_2 відповідаючи на запитання поліцейського, як він діяв наближаючись до головної дороги, останній відповів: "Наближаючись до головної дороги перевіривши чи є чи нема, я пропустив пару машин, тай подивився, що нема..., проїхав метрів 5 тай дивлюся, що по правій стороні машина....( далі нерозбірливо)» (час 10:07:58).

Продовжуючи давати пояснення ОСОБА_2 уточнює: "Я їхав вже по своїй смузі і дивлюся справа обгін, я вже іду по дорозі" (час 10:09:25).

Однак уже через 10 хвилин, маючи час обміркувати надані поліцейському пояснення з урахуванням дорожньої обстановки, ОСОБА_2 змінює свої попередні пояснення та говорить, що «проїхав метрів 20-25, може 15… я знаю, я не можу так...» ( час 10:17:04).

У судовому засіданні ОСОБА_2 дав пояснення щодо відстані, яку проїхав його автомобіль з моменту виїзду з другорядної дороги на головну дорогу«20, 25 а може 15 метрів».

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що вищевикладені пояснення ОСОБА_2 щодо відстані, яку він проїхав від другорядної дороги до точки, в якій побачив праворуч автомобіль «VolkswagenTouareg», мають важливе значення при встановленні наявності в діях останнього об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, з огляду на таке. Так, відстань 5 метрів, яку подолав ОСОБА_2 , виїжджаючи із другорядної дороги до того моменту, як він побачив із правої сторони автомобіль «VolkswagenTouareg», з урахуванням загальної ширини дороги у дві сторони 10 м. 70 см., свідчить про те, що при здійсненні водієм ОСОБА_2 маневру повороту ліворуч, автомобіль «VolkswagenTouareg» перебував або на початку перехрестя, або вже у безпосередній близькості до перехрестя, і з метою уникнення зіткнення із автомобілем під керуванням ОСОБА_2 вимушений був змінити напрямок руху та з`їхати на узбіччя, або вчинити зіткнення з автомобілем, яким керував ОСОБА_2 , що, ймовірно, призвело б до більш тяжких наслідків у вигляді ДТП та, не виключено, із заподіянням учасникам ДТП тілесних ушкоджень.

У той час, як відстань «15, 20 або 25 метрів» після виїзду на головну дорогу могла б бути достатньою для вжиття заходів екстреного гальмування водієм автомобіля «VolkswagenTouareg», відвернення створення аварійної обстановки, і як наслідок, виправдання ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Вищевикладені обставини дають підстави прийти до висновку, що саме первинні пояснення ОСОБА_2 на місці події про те, що він виїхав з другорядної дороги на головну дорогу та подолав приблизно 5 метрів до того як побачив із правої сторони інший автомобіль, є об`єктивними і такими, що не викликають жодного сумніву в суду, оскільки узгоджуються з іншими доказами у цій справі.

Отже, подолавши 5 метрів з моменту виїзду з другорядної на головну дорогу автомобіль ОСОБА_2 знаходився у положенні, яке створило аварійну обстановку для ОСОБА_5 , що у свою чергу підтверджує, що ОСОБА_2 , на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, чим порушив п.16.11 ПДР.

З урахуванням проаналізованих судом та викладених вище обставин, пояснення ОСОБА_2 , які він давав поліцейському та в судовому засіданні про те, що він виїхав з другорядної дороги і зайняв крайню праву смугу на головній дорозі в напрямку с.Креховичі та проїхав «20, 25 або 15 метрів», після чого виявив, що автомобіль ОСОБА_1 рухається паралельно з його автомобілем з правої сторони по узбіччю, а відтак, по суті, не з його вини виїхав за межі узбіччя, є такими, що надані з метою ухилення від адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим суд не бере їх до уваги.

Щодо тверджень захисника про те, що працівник поліції під час оформлення матеріалів узгоджував їх зміст із іншими особами,у тому числі шляхом телефонного дзвінка, у зв`язку з чим висловлював судження щодо професійності дій працівників поліції та ставив під сумнів їх неупередженість, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З досліджених в судовому засіданні відеозаписів, що зафіксовані за допомогою нагрудних камер працівників поліції вбачається, що поліцейський шляхом телефонного дзвінка дійсно звертався до особи « ОСОБА_4 » за методичною допомогою, а саме консультувався з приводу правової кваліфікації дій учасників події, однак не узгоджував зміст документів, які містяться в справі, що розглядається. На думку суду, така поведінка поліцейського не суперечать вимогам законодавства та не свідчать про його упереджене ставлення до складання протоколу, як і не свідчить про незаконність такого протоколу чи долучених до нього доказів.

Захисником також висловлювались твердження про нібито «замовний» характер складання адміністративних матеріалів та можливий вплив сторонніх осіб на їх оформлення, у зв`язку з чим він вживає заходів для встановлення особи, до якої працівник поліції при оформленні матеріалів даної справи звертався по батькові " ОСОБА_4 ".

Суд вважає безпідставними та необгрунтованими вищезазначені твердження захисника, оскільки останнім не надано будь-яких доказів, які б підтверджували викладені ним доводи. При цьому, суд неуповноважений «встановлювати особу» до якої працівник поліції при оформленні матеріалів даної справи звертався по батькові " ОСОБА_4 ", авжиття захисником заходів для встановлення такої особи, є його правом.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що визначення суті правопорушення та його віднесення до кримінальної сфери здійснюється не лише з урахуванням його формальної класифікації у національному законодавстві, але й з урахуванням правової природи такого правопорушення, його характеру та ступеня суворості покарання, яке може бути застосоване до особи (рішення у справах «Озтюрк проти Німеччини», «Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства»).

З огляду на це, провадження у справах про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені ч. 5 ст. 122 КУпАП, за своєю суттю мають каральний характер, а отже, вимагають дотримання підвищених стандартів доказування та гарантій справедливого судового розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 19.12.2021 у справі № 487/4245/18 зазначив про обов`язок суду всебічно, повно та неупереджено перевірити всі обставин справи та оцінити докази у їх сукупності.

Суд у даній справі дотримався зазначених підходів, оскільки оцінював не окремі пояснення чи твердження сторін, а всю сукупність наявних доказів, досліджених безпосередньо у судовому засіданні.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін, яка передбачає, що кожна сторона самостійно обґрунтовує свої доводи, подає докази та доводить їх переконливість.

Зазначений принцип означає, що закон не покладає на суд обов`язку самостійно збирати докази винуватості чи невинуватості особи, а також не надає суду повноважень діяти замість сторін у доведенні їх позиції.

У цьому контексті суд виходив виключно з тих доказів, які були надані сторонами та безпосередньо досліджені у судовому засіданні, не підмінюючи собою сторону обвинувачення та не виходячи за межі своїх процесуальних повноважень.

З урахуванням викладеного, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши обставини справи в їх сукупності, перевіривши доводи сторін та надавши оцінку кожному доказу окремо і всім доказам у їх взаємному зв`язку, суд приходить до переконання, що встановлені у судовому засіданні фактичні обставини є достатніми, узгодженими та такими, що виключають будь-які сумніви у правильності висновків суду.

Як зазначив суд вище, відповідно до принципу змагальності сторін, кожна зі сторін самостійно визначає обсяг та спосіб реалізації своїх процесуальних прав, а суд, у свою чергу, не наділений повноваженнями діяти замість сторони захисту та ініціювати збирання доказів на підтвердження її позиції. У ході судового розгляду захисник не заявляв клопотань про допит іншого учасника дорожнього руху - ОСОБА_1 , пояснення якої були долучені до матеріалів справи, чи поліцейських, які причетні до складання протоколу та інших матеріалів даної справи. Попри посилання захисника на необхідність додаткового з`ясування механізму події не ініціював призначення судової автотехнічної експертизи.

Суд, вирішуючи питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, виходить із того, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови, якщо її вина підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Разом з тим, презумпція невинуватості не означає, що будь-яке заперечення сторони захисту, навіть не підкріплене жодним доказом, автоматично створює обґрунтований сумнів у винуватості особи. Сумнів у доведеності вини повинен бути реальним, об`єктивним та таким, що випливає із досліджених доказів, а не ґрунтується виключно на припущеннях, емоційних заявах або формальному запереченні обставин правопорушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, доведена належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом, а підстав для закриття провадження у справі або направлення матеріалів на доопрацювання не встановлено.

Вирішуючи питання про вид та розмір адміністративного стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки, особу правопорушника, його вік, майновий стан.

З урахуванням викладеного, а також зважаючи на те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд приходить до висновку про необхідність накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення в межах санкції ч. 5 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1445 гривень.

VІ. Вирішення питання судових витрат.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладання адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про накладення адміністративного стягнення на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст. 9, 122, 245, 247, 251, 252, 256, 283, 284 КУпАП -

постановив:

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1445 (одна тисяча чотириста сорок п`ять) гривень.

Штраф сплатити на рахунок:UA148999980313070149000009001; отримувач коштів: ГУК в Івано-Франківській області 21081300; код отримувача: ЄДРПОУ 37951998; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код класифікації доходів бюджету - 21081300.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Судовий збір сплатити на рахунок:UA908999980313111256000026001; отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача: ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету - 22030106.

Роз`яснити особі, яка притягнута до адміністративної відповідальності, що відповідно до ч. 1 ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати штрафу у встановлений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 2 ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу з порушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у постанові, а також витрати на облік правопорушення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови через Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя: