Ухвала суду № 135612069, 10.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

10 квітня 2026 року 320/13612/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М.Я, розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГГБЕТ» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГГБЕТ» до Державного агентства України ПлейСіті про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ГГБЕТ звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Державного агентства України ПлейСіті про визнання протиправним та скасування рішення, у якому просить суд:

-Визнати протиправними дії Державного агентства України ПлейСіті щодо складання Акта перевірки від 11.03.2026 №04/1/2026 в частині встановлення порушень ТОВ ГГБЕТ, а викладені в ньому висновки - необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, та скасувати Розпорядження Державного агентства України ПлейСіті № 2-РП від 18.03.2026 Про усунення ТОВ ГГБЕТ порушення законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор;

- Визнати протиправним та скасувати рішення Державного агентства України ПлейСіті № 70-Р від 18.03.2026 в частині визнання вчинення ТОВ ГГБЕТ порушень наступних вимог під час провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет на підставі ліцензії, виданої відповідно до рішення КРАІЛ від 08.08.2023 №129:

- у 2025 році пункту 1 частини першої статті 15 ЗУ №768; частини другої статті 2 ЗУ №768, зокрема щодо забезпечення організатором азартних ігор обов`язку стосовно використання у сфері організації та проведення азартних ігор програмного забезпечення від особи, яка отримала ліцензію з надання послуг у сфері азартних ігор;

- у 2026 році пункту 1 частини першої статті 15 ЗУ №768; частини третьої статті 30 ЗУ №768, зокрема щодо проведення діяльності з організації та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет без отримання ліцензії на організацію та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет;

- пункту 1 частини першої статті 15 ЗУ №768; пункту 12 частини другої статті 16 ЗУ №768; частини дванадцятої статті 24 ЗУ №768, зокрема щодо забезпечення організатором азартних ігор обов`язку стосовно розміщення інформації про реальний час на кожній сторінці вебсайту, а також обов`язку стосовно мінімізації негативного впливу азартних ігор;

-пункту 1 частини першої статті 15 ЗУ №768; абзацу першого частини другої статті 22 ЗУ №768; частини четвертої статті 23 ЗУ №768, підпункту 19 пункту 22, пункт 36 Ліцензійних умов провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет, затверджених постановою КМУ від 21 грудня 2020 року №1341, зокрема щодо забезпечення організатором азартних ігор обов`язку стосовно інспектування грального обладнання.

Та в частині визнання вчинення ТОВ ГГБЕТ порушень наступних вимог під час провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності на підставі ліцензії, виданої відповідно до рішення КРАІЛ від 08.08.2023 №128:

-у 2025 році пункту 1 частини першої статті 15 ЗУ №768; частини другої статті 2 ЗУ №768, зокрема щодо забезпечення організатором азартних ігор обов`язку стосовно використання у сфері організації та проведення азартних ігор програмного забезпечення від особи, яка отримала ліцензію з надання послуг у сфері азартних ігор;

-у 2026 році пункту 1 частини першої статті 15 ЗУ №768; абзацу першого частини другої статті 22 ЗУ №768; частини четвертої статті 23 ЗУ №768, пункту 4 частини першої статті 32 ЗУ №768; частини другої статті 35 ЗУ №768; частини першої та пункту 6 частини третьої статті 37 ЗУ №768; підпункту 23 пункту 25, пункту 46 Ліцензійних умов провадження діяльності у сфері організації та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет, затверджених постановою КМУ від 21 грудня 2020 року №1341, зокрема щодо забезпечення організатором азартних ігор обов`язку стосовно інспектування грального обладнання.

-Скасувати застосування Рішенням про результати планової перевірки та застосування фінансових санкцій (штрафів) до ТОВ ГГБЕТ №70-Р від 18.03.2026 до ТОВ ГГБЕТ (код ЄДРПОУ 44912194; місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 17, офіс 601) штрафу у розмірі 4 323 500 (чотири мільйони триста двадцять три тисячі п`ятсот) грн, відповідно до пункту 1 частини першої статті 58 ЗУ №768 та штрафу у розмірі 432 350 (чотириста тридцять дві тисячі триста п`ятдесят) грн, відповідно до пункту 7 частини першої статті 58 ЗУ №768.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

09.04.2026 через підсистему "Електронний суд" представник позивача подав заяву про забезпечення позову шляхом.

Вказана заява згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 09.04.2026 передано 09.04.2026 для розгляду судді Вісьтак М.Я.

В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначив, необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що оскаржувані рішення та розпорядження мають безпосередній вплив на господарську діяльність позивача та породжують правові наслідки, які є не лише істотними, а й фактично незворотними, оскільки їх реалізація може призвести до повного припинення діяльності підприємства, втрати ділової репутації, розірвання договірних відносин, а також до інших негативних наслідків, що не можуть бути відновлені навіть у разі подальшого скасування таких актів судом.

Зокрема, представник позивача в обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову зазначає про те, що у межах даної справи наявні ознаки протиправності оскаржуваних актів, а також те, що після прийняття оскаржуваних актів контролюючим органом вже ініційовано окреме адміністративне провадження щодо припинення дії ліцензії позивача, що на думку позивача фактично позбавить його можливості здійснювати господарську діяльність до моменту встановлення судом правомірності дій відповідача.

Окрім цього представник позивача вказує, що у разі реалізації процедури анулювання ліцензії наслідки для позивача набувають системного та комплексного характеру, оскільки відповідно до положень статті 4 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» здійснення діяльності без ліцензії є забороненим, а отже позбавлення ліцензії автоматично означає припинення всієї господарської діяльності підприємства.

Додатково представник просить врахувати, що оскаржуваним рішенням до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 4 755 850 грн, які підлягають виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до статей 26, 48 цього Закону, відкриття виконавчого провадження тягне за собою застосування заходів примусового виконання, зокрема накладення арешту на кошти та інше майно боржника, що фактично призводить до блокування господарської діяльності, а також покликається на те, що втрата ділової репутації у сфері азартних ігор має миттєвий та незворотний характер, оскільки довіра користувачів є ключовим елементом функціонування такого бізнесу.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з урахування наступного.

Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При розгляді та вирішенні такого клопотання суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб в тому числі й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Отже у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Щодо твердження представника позивача про те, що у разі реалізації процедури анулювання ліцензії наслідки для позивача набувають системного та комплексного характеру, оскільки відповідно до положень статті 4 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» здійснення діяльності без ліцензії є забороненим, а отже позбавлення ліцензії автоматично означає припинення всієї господарської діяльності підприємства.

Разом з тим, представник позивача пов`язує ймовірні наслідки у виді анулювання ліцензії з очевидною протиправністю рішення суб`єкта владних повноважень у цій справі.

Однак, суд звертає увагу, що застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті позову, який буде пред`являтися і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.

Суд наголошує, що правомірність та оцінка оскаржуваного Рішення Державного агентства України ПлейСіті № 70-Р від 18.03.2026 «Про результати планової перевірки та застосування фінансових санкцій (штрафів) до ТОВ «ГГБЕТ» підлягають з`ясуванню під час розгляду справи по суті.

Щодо твердження представник позивача про те, що оскаржуваним рішенням до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 4 755 850 грн, які підлягають виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та можливого подальшого накладення арешту на кошти боржника, суд звертає увагу на те, позивачем не надані будь-які докази про відкриття такого виконавчого провадження.

Окрім цього, суд вказує, що Законом України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Суд зауважує, що відкриття виконавчого провадження є лише початковим етапом у здійсненні виконавчого провадження.

Тобто, черговість здійснення певних процедур в межах відкритого виконавчого провадження є обов`язком виконавця, а не діями спрямованими на неминуче погіршення становище боржника та не може трактуватись як істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у майбутньому або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

З аналізу положень Закону України Про виконавче провадження вбачається, що сам факт накладання арешту на рахунки чи майно боржника є лише першою (однією із) ланкою примусового виконання виконавчого документу.

Арешт майна (коштів) боржника є забезпечувальним заходом належного виконання на майбутнє виконавчого провадження та не призводить одразу до погіршення становища боржника, який не можливо буде відновити за наслідками розгляду справи судом по суті спору, а отже не є критичним та незворотнім процесом, який в розумінні статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України може слугувати підставою для встановлення тимчасових обмежень судом.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Тобто, арешт накладається не на все майно та не на всі кошти, а лише у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця з метою забезпечення виконання виконавчого документа.

Проте, як зазначав суд вище, судом не встановлено, що на даний час, відкрито виконавче провадження, в той же час позивачем не надані будь-які докази, що воно взагалі наявне.

Позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову тягне за собою наслідки критичного та фактично незворотного характеру, які полягають у припиненні господарської діяльності, втраті ліцензії на провадження відповідного виду діяльності, блокуванні фінансово-господарських процесів та, як наслідок, повному економічному знищенні підприємства як суб`єкта ринку. А тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.

При цьому, позивач не розкриває зміст та не повідомляє суду обставини неможливості виконання судового рішення чи суттєві ускладнення такого виконання. Зокрема, позивач не вказує на те, що державним виконавцем були вчинені дії по безпосередньому стягненню коштів позивача тощо, як і не вказує на письмові документи, які б скеровували відповідальних осіб до таких дій.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних та юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Отже, в ході розгляду заяви про забезпечення позову не знайшли свого документального підтвердження доводи заявника про те, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі правове становище позивача буде обтяжене арештом рахунків позивача у розмірі, який перевищує суму стягнення, що відбудуться негативні наслідки для позивача, як суб`єкту господарювання і що це позначиться на його репутації, а також те, що у разі задоволення позову, стане неможливо відновити стан, який існував на момент прийняття відповідачем спірного рішення, що у свою чергу унеможливить виконання рішення суду.

За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГГБЕТ» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГГБЕТ» до Державного агентства України ПлейСіті про визнання протиправним та скасування рішення- відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Вісьтак М.Я.