Ухвала суду № 135592456, 09.04.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/132/26

Номер провадження 1-кп/950/120/26

У Х В А Л А

09 квітня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедин клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у кримінальному провадженні №62025170040011334 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.127, ч.2 ст.406, ч.5 ст.426-1 КК України, -

з участю прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває кримінальне провадження № 62025170040011334 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 127, ч. 2 ст. 406, ч. 5 ст. 426-1 КК України.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 26.02.2026 року у справі № 950/132/26 ОСОБА_3 було продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27 квітня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

До суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або передання на особисту поруку, а також про визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави. Клопотання мотивоване тим, що після постановлення попередньої ухвали до матеріалів провадження надійшли нові відомості, які характеризують особу обвинуваченого, а саме позитивні службові характеристики, дані про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, сім`ї, утриманців, державних та відомчих нагород, а також письмова заява військової частини НОМЕР_1 про готовність узяти його на поруки .

Захисник у судовому засіданні клопотання підтримала, просила змінити обвинуваченому запобіжний захід, посилаючись на те, що ризики, покладені в основу раніше обраного та продовженого запобіжного заходу, не підтверджені належними і допустимими доказами, мають припущений характер, а також частково втратили актуальність з огляду на стадію судового розгляду. Зазначала, що обвинувачений позитивно характеризується, проходив військову службу, має авторитет серед військовослужбовців, не є судимим, має постійне місце проживання, сім`ю, дітей, а військова частина висловила готовність узяти його на особисту поруку. Також просила врахувати можливість визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_3 клопотання захисника підтримав, просив змінити йому запобіжний захід на більш м`який, зазначав, що має намір належним чином виконувати процесуальні обов`язки, з`являтися до суду за викликом та не ухилятися від судового розгляду.

Прокурор проти задоволення клопотання заперечував, вказав, що щодо ОСОБА_3 уже обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, а нових обставин, які б свідчили про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не виникло. Зазначив, що тяжкість інкримінованих обвинуваченому злочинів, характер обставин кримінального провадження, наявність ще не усунених процесуальних ризиків не дають підстав для зміни запобіжного заходу на домашній арешт чи особисту поруку.

На підтвердження доводів сторони захисту судом допитано свідків.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що є дружиною обвинуваченого, позитивно його охарактеризувала, вказала, що він є відповідальною особою, має сталі соціальні зв`язки, підтримує сім`ю та завжди бере участь в іншому кримінальному провадженні, яке розглядається іншим судом.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомили, що проходять службу разом із ОСОБА_3 , охарактеризували його як відповідального командира, дисциплінованого та авторитетного військовослужбовця.

Крім того, судом досліджено письмову заяву військової частини НОМЕР_1 про взяття ОСОБА_3 на поруки, відповідно до якої командування військової частини просить суд застосувати до нього запобіжний захід у виді особистої поруки, посилаючись на його позитивну характеристику, проходження військової служби за контрактом, відсутність дисциплінарних стягнень, бойовий досвід, наявність нагород та можливість забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно з пунктами 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення під час провадження, а законність тримання особи під вартою повинна перевірятися судом із наведенням належних та достатніх підстав.

За змістом статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, його захисник мають право подати клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або застосування іншого запобіжного заходу.

Відповідно до частини третьої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за результатами розгляду клопотання своєю вмотивованою ухвалою має право скасувати, змінити запобіжний захід або продовжити його дію.

Частиною першою статті 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілих, свідків, інших учасників кримінального провадження; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про застосування чи зміну запобіжного заходу суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість доказів, тяжкість можливого покарання, дані про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров`я, соціальні зв`язки, наявність родини й утриманців, постійного місця роботи, репутацію, майновий стан, відсутність або наявність судимостей, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цього питання.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Водночас положення частин четвертої, п`ятої статті 182 КПК України передбачають, що розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків; розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не бути завідомо непомірним. Щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що у межах розгляду даного клопотання питання про винуватість чи невинуватість обвинуваченого не вирішується. На цій стадії суд перевіряє лише наявність чи відсутність підстав для подальшого застосування раніше обраного запобіжного заходу та можливість його зміни на інший, більш м`який, із урахуванням наявних ризиків та нових обставин, на які посилається сторона захисту.

Судом встановлено, що підставою для звернення захисника з даним клопотанням стало надходження до матеріалів провадження нових даних, що характеризують особу обвинуваченого, а саме: письмової заяви про взяття на поруки, позитивних характеристик, відомостей про проходження військової служби, нагородження, а також подання свідків, допитаних у судовому засіданні, які підтвердили позитивну характеристику ОСОБА_3 як за місцем служби, так і в сімейному оточенні .

Суд визнає, що наведені обставини є новими у порівнянні з тими, що оцінювалися судом під час попереднього розгляду питання про запобіжний захід, а тому підлягають урахуванню при вирішенні даного клопотання. Доводи прокурора про те, що нових обставин не виникло, суд вважає необґрунтованими, оскільки саме надходження нових характеризуючих матеріалів, письмової заяви про поруку та безпосередній допит свідків, які дали показання на користь обвинуваченого, є новими фактичними даними, що мають значення для оцінки пропорційності подальшого обмеження права на свободу.

Разом із тим сам факт подання нових характеризуючих матеріалів не означає автоматичного усунення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу на будь-який із більш м`яких.

Оцінюючи ризик переховування обвинуваченого від суду, суд бере до уваги тяжкість інкримінованих ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, одне з яких належить до категорії особливо тяжких, а також суворість покарання, яке може бути призначене в разі визнання його винуватим. Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини сама лише тяжкість ймовірного покарання не може бути єдиною підставою для висновку про існування такого ризику, однак у сукупності з іншими обставинами вона є істотним чинником при його оцінці. У даному випадку загроза призначення тривалого покарання об`єктивно підвищує ймовірність спроби уникнути кримінальної відповідальності.

Разом із тим суд враховує показання свідка ОСОБА_6 про те, що обвинувачений має сім`ю, сталі соціальні зв`язки та бере участь в іншому кримінальному провадженні, а також дані про його військову службу, відсутність судимостей і позитивні характеристики. Такі обставини дійсно певною мірою знижують інтенсивність ризику переховування, однак не усувають його повністю. Тому суд приходить до висновку, що ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, продовжує існувати, хоча й не в тій мірі, яка безумовно виключає можливість визначення альтернативи триманню під вартою.

Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, суд зазначає, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду. Значна частина доказів уже зібрана, відкрито сторонам та долучена до матеріалів провадження. Отже, ризик, передбачений пунктом 2 частини першої статті 177 КПК України, зменшився і не має самостійного визначального значення для збереження найбільш суворого запобіжного заходу.

Щодо ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків суд зазначає наступне, так з матеріалів провадження вбачається, що обвинувачення стосується подій, пов`язаних із проходженням військової служби, службовими взаємовідносинами між військовослужбовцями, а також застосуванням насильства й психологічного тиску. Частина потерпілих та свідків є особами з кола військовослужбовців, які перебували або перебувають у службових та особистих відносинах з обвинуваченим. Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, а згідно з частиною четвертою статті 95 КПК України суд може покладати в основу судового рішення лише показання, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні. Отже, до моменту безпосереднього допиту всіх потерпілих і свідків у суді ризик незаконного впливу на них зберігається.

Суд не приймає доводи сторони захисту про те, що через зміну місця служби обвинуваченого або відсутність прямої підлеглості такий ризик відсутній. Навіть за відсутності формальної службової підпорядкованості зберігається можливість особистого або опосередкованого контакту з відповідними особами, зокрема через спільне коло знайомих, співслужбовців, засоби зв`язку або інших осіб. З урахуванням характеру обвинувачення, даних про авторитет обвинуваченого у військовому середовищі та показань допитаних свідків, суд вважає ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків реальним і таким, що не відпав.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення суд виходить із того, що цей ризик не може ґрунтуватися лише на припущенні чи самому статусі особи як військовослужбовця. Водночас характер інкримінованих обвинуваченому діянь, пов`язаних із порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, насильством та перевищенням влади, не дає підстав стверджувати, що зазначений ризик повністю відсутній. Разом із тим на даний час його інтенсивність суд оцінює як нижчу порівняно з ризиком незаконного впливу на потерпілих та свідків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у даному кримінальному провадженні на цей час продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України, які хоча й частково зменшилися, однак не втратили актуальності та не дають підстав для зміни запобіжного заходу на домашній арешт чи особисту поруку.

Оцінюючи можливість застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, суд виходить із того, що такий захід не забезпечує належного нівелювання ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки не виключає можливості використання засобів зв`язку, контактів через третіх осіб та інших форм непрямої комунікації. Крім того, зважаючи на характер встановлених ризиків, домашній арешт, у тому числі нічний, не забезпечить достатнього контролю за поведінкою обвинуваченого. Тому суд відхиляє доводи сторони захисту в цій частині.

Щодо особистої поруки суд зазначає наступне. Відповідно до статті 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків і зобов`язуються за необхідності доставити його до суду на першу вимогу.

Суд враховує, що до матеріалів провадження надійшла письмова заява військової частини НОМЕР_1 про взяття ОСОБА_3 на поруки, а тому відсутні підстави вважати, що клопотання про поруку не підтверджене належним письмовим зверненням. Разом із тим цього недостатньо для застосування саме такого запобіжного заходу. Суд повинен оцінити, чи спроможна особиста порука в конкретних обставинах забезпечити досягнення мети, визначеної статтею 177 КПК України. На переконання суду, у даному випадку особиста порука не є достатньою. Це пов`язано з тим, що поручителем фактично виступає військова частина, до середовища якої обвинувачений може бути повернений, а саме це середовище не виключає можливості його контактів з особами, які мають процесуальний статус у справі, або з іншими особами, через яких може бути здійснений відповідний вплив. Окрім того, дані, наведені в заяві про поруку, свідчать про високий авторитет ОСОБА_3 серед військовослужбовців, що водночас є не лише позитивною характеристикою, а й обставиною, яка може мати значення для оцінки ризику впливу на свідків чи потерпілих. Тому суд відмовляє у задоволенні клопотання захисника в частині зміни запобіжного заходу на особисту поруку.

Разом із тим суд не погоджується з позицією прокурора в тій частині, що визначення будь-якої альтернативи триманню під вартою є неможливим. Так суд бере до уваги, що після постановлення попередньої ухвали до матеріалів справи надійшли нові обставини, що характеризують особу обвинуваченого, а саме позитивні характеристики, дані про проходження військової служби, державні та відомчі нагороди, письмова готовність військової частини узяти його на поруки, а також показання свідків про його позитивну характеристику. Крім того, частина раніше існуючих ризиків, зокрема ризик знищення чи спотворення речей і документів, з огляду на стадію судового розгляду об`єктивно зменшилася. За таких умов повна відмова у визначенні застави як альтернативного запобіжного заходу не відповідала б принципу пропорційності та вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 182 КПК України суд має право визначити розмір застави, який повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Суд при цьому враховує тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, характер обставин провадження, наявність ризику переховування, незаконного впливу на потерпілих та свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також дані про особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, сімейний стан, відсутність судимостей, проходження військової служби та позитивні характеристики.

Запропонований стороною захисту розмір застави у 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб суд вважає недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Такий розмір застави не відповідає ступеню встановлених судом ризиків, тяжкості інкримінованих діянь та не матиме достатнього стримуючого впливу.

Водночас, враховуючи наявність нових позитивних даних про особу ОСОБА_3 та часткове зменшення окремих ризиків, суд вважає за можливе визначити йому альтернативний запобіжний захід у виді застави.

На переконання суду, належним та співмірним у даному випадку є визначення застави у максимальному розмірі, передбаченому для осіб, обвинувачених у вчиненні особливо тяжких злочинів, а саме у межах 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998400 гривень. Саме такий розмір застави, з урахуванням усіх обставин провадження, є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та запобігання встановленим судом ризикам. При цьому суд виходить із того, що визначення застави не скасовує тримання під вартою, а є альтернативою йому на випадок внесення відповідної суми.

Відповідно до частини п`ятої статті 194 КПК України у разі внесення застави на обвинуваченого необхідно покласти обов`язки, які б унеможливили реалізацію встановлених судом ризиків, а саме: прибувати до суду за кожним викликом; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця служби; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у цьому кримінальному провадженні як безпосередньо, так і через інших осіб; здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

За таких обставин суд приходить до висновку, що клопотання захисника ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню: у частині вимог про зміну запобіжного заходу на домашній арешт чи особисту поруку в задоволенні слід відмовити, однак одночасно необхідно визначити ОСОБА_3 альтернативний запобіжний захід у виді застави.

Керуючись статтями 29 Конституції України, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 177, 178, 180, 182, 183, 194, 201, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

Задовольнити частково клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну обвинувачуваному ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт, передання на особисту поруку.

Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт чи передання на особисту поруку.

Одночасно визначити ОСОБА_3 альтернативний запобіжний захід у виді застави для забезпечення виконання ним обов`язків, визначених КПК України.

Розмір застави визначити у межах 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 998400 грн гривень, у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок - отримувач: ТУ ДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, банк: Державна казначейська служба України в м.Києві, рахунок UA128201720355259002001012089.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в цій ухвалі, протягом дії ухвали про застосуваня запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27 квітня 2026 року включно.

В разі внесення застави покласти на обвинувачуваного ОСОБА_3 такі обов`язки:

- прибувати до суду за кожним викликом;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця служби;

- утримуватися від спілкування зі потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 у кримінальному провадженні, як безпосередньо, так і через інших осіб;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинувачуваному ОСОБА_3 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_3 з-під варти та повідомити усно і письмово Лебединський районним суд Сумської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачуваний ОСОБА_29 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням побіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачуваний ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошений 13.04.2026 р. в 15.00 годин.

Суддя: ОСОБА_30