Рішення № 135560368, 09.04.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/14032/25

Провадження № 2/591/3676/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:головуючого судді Косар А. І., секретар судового засідання Кравченко Д. І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін судову справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», представник позивача адвокат Дідух Євген Олександрович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року в системі Електронний суд адвокат Дідух Євген Олександрович, діючи в інтересах ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», сформував позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства:

- заборгованість у розмірі 20 000.00 грн, у т. ч. 2 000.00 грн за основним боргом (сумою кредиту), 11 200.00 грн за процентами нарахованими первісним кредитором; 6 800.00 грн за процентами нарахованими ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ»;

- судовий збір у розмірі 2 422.40 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000.00 грн;

- у порядку чч. 10-11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».

Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що 13.02.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора було укладено електронний договір № 4384922 про надання коштів на умовах споживчого кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування. Згідно умов кредитного договору: сума кредиту складає 2 000.00 грн, строк кредиту 360 днів з 13.02.2024 по 07.02.2025, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит в зазначеній сумі, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Відповідач допустив неналежне виконання своїх зобов`язань із своєчасного повернення кредитних коштів та процентів за користування ними.

23.09.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» було укладено договір факторингу № 23/09/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги до відповідача за Договором № 4384922 від 13.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Загальна сума заборгованості склала 14 200.00 грн, з якої заборгованість з тіла кредиту 2 000.00 грн, заборгованість за процентами 11 200.00 грн, заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам 1 000.00 грн.

Оскільки за умовами договору № 4384922 строк кредиту становить 360 днів, станом на дату укладення договору факторингу від 23.09.2024 строк дії договору не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» донараховало відсотки (136 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у розмірі 2,5% в день (2 000.00 грн * 2.5% = 50.00 грн * 136 календарних днів), у розмірі 6 800.00 грн. Нараховані відсотки не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку чч. 10-11 ст. 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду позивач зазначає, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього кодексу. Таке узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 08 листопада 2019 р. у справі №536/1841/15-ц).

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена, що є підставою для звернення до суду з названим позовом. Позивач також клопоче перед судом про витребування від «Ощадбанк» інформації що становить банківську таємницю стосовно ОСОБА_1 .

Аргументи сторони відповідача

Відзив на позов відповідач до суду не подав.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

25 грудня 2025 року Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребовано від АТ «Ощадбанк» інформацію що становить банківську таємницю стосовно ОСОБА_1 .

Виклик відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Представнику позивача документ в електронному вигляді (ухвала про відкриття провадження, повістка-повідомлення) було надіслано в його електронний кабінет.

09.02.2026 від АТ «Ощадбанк» надійшла інформація що становить банківську таємницю стосовно ОСОБА_1 .

На судове засідання сторони не прибули, повідомлені належним чином. В матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

09 квітня 2026 року протокольною ухвалою суд постановив про заочний розгляд справи.

Суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судом

Заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідач не подав.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що 13.02.2024 22:18:56 ОСОБА_1 підписав Заяву про прийняття пропозиції на укладення Договору про встановлення ділових відносин та використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «57471», відповідно до якої ОСОБА_1 як клієнт засвідчує, що він ознайомився з умовами Публічної пропозиції, з інформацією про ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», про види фінансових послуг що надаються товариством клієнту тощо (ас 17).

13 лютого 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладено Договір № 4384922 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді з використанням електронного підпису (ас 22-33).

Відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «15557».

На умовах, встановлених Договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати клієнту грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:

- тип кредиту кредит, сума кредиту складає 2 000.00 грн (п. 1.2.);

- строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів згідно графіку платежів (п. 1.3.);

- процентна ставка фіксована (п. 1.4.). За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах:

стандартна процентна ставка становить 2.50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору(п. 1.4.1.);

знижена процентна ставка становить 0,01 % за кожен день користування кредитом та застосовується як учаснику Програми лояльності (п. 1.4.2.);

- кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору (п. 2.1.);

Аналогічні умови були узгоджені сторонами у паспорті споживчого кредиту, який Відповідач підписав 13.02.2024 22:19:49 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «41480».

Додатком № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4384922 від 13.02.2024 є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати сума кредиту та проценти за користування кредитом (ас 32 зворот).

Згідно з інформацією АТ «Ощадбанк» від 05.02.2026, на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_3 в банку відкрито банківський рахунок, який обслуговується за допомогою платіжної картки № НОМЕР_4 .

На підставі Договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_5 від 03 січня 2024 р., укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ "ПЕЙТЕК УКРАЇНА", через систему Pay Tech на платіжну картку маска картки НОМЕР_1 здійснено зарахування кредитних коштів у сумі 2 000.00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією (МО) №1508567862619 від 16 лютого 2024 р., копією довідки платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА».

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за Договором № 4384922 від 13.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, позичальник ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості на дату відступлення 23.09.2024 становить 14 200.00 грн, у т. ч. за кредитом 2 000.00 грн, по відсотках (на дату продажу) 11 200.00 грн, штрафні санкції 1 000.00 грн (ас 58-62).

23.09.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (клієнт) та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (фактор) укладено договір факторингу № 23/09/2024, згідно умов якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників, що підтверджується копією Акту прийому-передачі Реєстру боржників від 23.09.2024 за договором факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024, копією витягу з реєстру боржників, копією платіжної інструкції про сплату ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» на користь ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» ціни продажу за договором факторингу (ас 64, 89-99).

Зокрема, відповідно до витягу з реєстру боржників, що є Додатком №1 до Договору факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_3 (номер в реєстрі 3630) у розмірі 14 200.00 грн, з яких: 2 000.00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11 200.00 грн - сума заборгованості за відсотками;1 000.00 грн заборгованість за штрафами (ас 54-55) .

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за Договором № 4384922 від 13.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту за 136 календарних днів (24.09.2024 - 06.02.2025), сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами становить: 6 800.00 грн (ас 56-57).

Про відступлення права вимоги за Договором № 4384922 від 13.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» повідомило ОСОБА_1 , шляхом направлення текстового повідомлення (SMS-повідомлення) на зазначений в анкеті боржника телефонний номер (ас 40).

Мотиви, з яких виходив Суд, та застосовані норми права

Спір виник внаслідок порушення відповідачем зобов`язань у частині повернення кредитних коштів і наявності/відсутності підстав для стягнення заявленої позивачем заборгованості за кредитом.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як визначено в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Суд звертає увагу, що в зазначеній нормі права мова йде про право грошової вимоги, яке не можна ототожнювати із зобов`язанням боржника, оскільки право вимоги є похідним наслідком, що виникає через невиконання боржником певного грошового зобов`язання.

З вказаного слідує, що право вимоги не може існувати саме по собі.

Згідно пункту 5 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» факторинг є видом фінансової послуги.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону фінансова послуга надається на підставі договору, який укладається, змінюється, припиняється, виконання зобов`язань за яким забезпечується відповідно до вимог цивільного законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом та спеціальними законами. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 вказано, що визначальною ознакою договору факторингу є суб`єктний склад його учасників. Так, суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: - клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); - фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст. 1079 ЦК України); - боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором, що вбачається із ч. 1 ст. 1077 ЦК України.

Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, враховуючи вище встановлені обставини та досліджені докази у справі, суд виснує, що позивачем доведено наявність у нього права вимоги до відповідача, матеріалами справи підтверджено факт переходу права вимоги за Договором № 4384922 від 13.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», та позивачем доведено факт і розмір заборгованості відповідача, та невиконання останнім зобов`язання у цій частині, у тому числі й перед фактором.

22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); - протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Таким чином, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-IX, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 13.06.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі.

Цивільний кодекс України визначає настання правових наслідків у разі зміни договору.

Відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, у разі внесення змін до Кредитного договору в частині складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту), необхідно здійснювати розрахунок денної процентної ставки з урахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, визначеного на день внесення таких змін до Кредитного договору.

Отже, погоджена сторонами в Кредитному договорі денна процента ставка за користування кредитом, розрахована у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування» та діє протягом строку користування кредитом.

Зміни до Кредитного договору, що укладений з Відповідачем, не вносились (додаткові договори щодо продовження строку дії та інших умов не укладались), то відповідно правових підстав для перерахунку денної процентної ставки немає.

Відповідно до умов строк дії п. 1.3. Договору № 4384922 строк кредиту 360 днів: з 13.02.2024 по 07.02.2025. Станом на дату укладання Договору факторингу № 23/09/2024 від 23 вересня 2024 року, строк дії Договору № 4384922 від 13.02.2024 не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та Відповідачем, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у період з 23.09.2024 по 07.02.2025 (136 календарних днів) здійснило донарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 6 800.00 грн (2 000.00 грн * 2,5% = 50.00 грн х136 календарних дні = 6 800.00 грн). У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.3. Договору № 4384922 від 13.02.2024, а тому з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 2 000.00 грн заборгованості за основною сумою боргу, а також нараховані проценти первісним кредитором у розмірі 11 200.00 грн, проценти нараховані ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у розмірі 6 800.00 грн.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 20 000.00 грн є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у справі доказами та не спростованими у встановленому процесуальним законом порядку відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Щодо нараховування трьох процентів річних та інфляційних втрат у порядку, передбаченому положеннями чч. 10 та 11 ст. 265 ЦПК України, до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до ч. 11 ст. 265 ЦПК України, остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

Крім того, наведена вище стаття є нормою процесуального права, не містить імперативного характеру, тобто у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування відсотків або пені до моменту виконання судового рішення.

Варто зважати також на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України (чч. 10-11 ст. 265 ЦПК України).

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, чч. 10-11 ст. 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто, це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

При цьому, суд зазначає, що інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України.

Отже, ураховуючи, що позивач не заявляв позовну вимогу про стягнення трьох процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України та відповідно суд не задовольняв такої вимоги, у суду відсутні підстави для застосування положень чч. 10-11 ст. 265 ЦПК України.

Разом з тим, як роз`яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», що кореспондується із положенням п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 № 6, суд не вправі зобов`язувати державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

А тому, не підлягає задоволенню вимога позивача про надання вказівки/роз`яснення органу примусового виконання рішення суду на подальше нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат, оскільки суд не наділено правом ухвалення рішення суду на майбутнє та правом на зобов`язання виконавчих органів на вчинення виконавчих дій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) зазначено, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат між сторонами

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У цій справі за подачу позову про стягнення заборгованості у загальному розмірі 138 749.34 грн позивачем сплачений судовий збір в розмірі 2 422.40 грн /3 028.00 грн * 0,8 /, що узгоджується з приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Частиною першою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2 422.40 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000.00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (стст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний суд у Постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 виклав правову позицію про те, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, а тому враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між адвокатом Дідух Є. О. та ТОВ ««УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 01.08.2024 укладено договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А.

На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом, додано Акт №4384922 від 25.11.2025 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024 на загальну суму витрат 10 000.00 грн, Детальний опис наданих послуг до Акту №4384922 від 25.11.2025 за Договором про надання правової допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024, Заявку №4384922 від 21.04.2025 на виконання доручення до Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024.

З урахуванням процесуальної позиції відповідача, який не заявляє клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, пояснень та значимості таких дій у справі, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000.00 грн.

Керуючись стст. 7, 141, 191, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 280-282, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

Ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (ЄДРПОУ: 40966896) заборгованість за Договором № 4384922 від 13.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у розмірі 20 000.00 грн, у т. ч.: заборгованість за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 2 000.00 грн; заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором у розмірі 11 200.00 грн; заборгованість за процентами нарахованими ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у розмірі 6 800.00 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422.40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000.00 грн, а усього 32 422 (тридцять дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень:http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК).

Інформація про сторони та інших учасників справи:

позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» код ЄДРПОУ:40966896; місце знаходження юридичної особи: вул. Глибочицька, буд. 40, ПРИМІЩЕННЯ 19 літ. «Н», «П», м. Київ, 04070, Україна;

представник позивача Дідух Євген Олександрович РНОКПП: НОМЕР_6 , Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС № 5972/10 видане 24.03.2017; Довіреність у порядку передоручення від 31.07.2024; адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя А. І. Косар