Рішення № 135554045, 09.04.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/11190/25

Провадження № 2/463/515/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» суми заборгованості за договором кредиту №73386453 в розмірі 31262,31 гривень, з яких: 5803,5 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу; 13937,49 гривень сума заборгованості за процентами; 2700 гривень сума заборгованості за комісією; 8821,32 гривень сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, а також стягнення суми сплаченого судового збору в розмірі 2422,4 гривень та витрат, понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 гривень.

Позов мотивує тим, що 30 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і відповідачем було укладено кредитний договір №73386453, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 18000 гривень строком на 30 днів (з 30 січня 2025 року по 28 лютого 2025 року), зі сплатою фіксованої процентної ставки 0,2%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, зі сплатою комісії 15% від суми наданого кредиту, що становить 2700 гривень. У разі порушення строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4% на тіло кредиту за кожен день понадстрокового користування. 28 лютого 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №14348573 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 60 днів (до 30 березня 2025 року) та змінити денну процентну ставку (фіксовану) з 0,2% на 1%. 30 березня 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №14584573 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 90 днів (до 29 квітня 2025 року). 29 квітня 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №14820911 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 120 днів (до 29 травня 2025 року). 29 травня 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №15045443 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 150 днів (до 28 червня 2025 року). Кредитний договір та додатки до такого укладено в електронній формі. Первинний кредитор свої зобов`язання за договором виконав повністю, перерахувавши відповідачу суму обумовленого кредиту. Відповідач здійснив часткове погашення кредиту в розмірі 12196,5 гривень. 16 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №16/10/25, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача по кредитному договору №73386453 від 30 січня 2025 року. Відповідно до реєстру прав вимог №16/10/25-02 від 16 жовтня 2025 року позивач набув права вимоги до відповідача в сумі 31262,31 гривень, з яких 5803,5 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 13937,49 гривень - сума заборгованості за відсотками, 2700 гривень - сума заборгованості за комісією, 8821,32 гривень - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» 19 листопада 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, вказаною ухвалою витребувано в АТ «Універсал Банк»: інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 ; виписку по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Універсал Банк», ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за період з 30 січня 2025 року до 2 лютого 2025 року.

Судові засідання 10 грудня 2025 року, 28 січня 2026 року у зв`язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду.

Судове засідання 28 січня 2026 року було відкладено у зв`язку з першою неявкою в таке відповідача.

18 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просить не стягувати відсотки, які нараховані після спливу строку кредитування та вважає, що такі мали бути нараховані лише протягом тридцяти днів. Зазначає, що звертався до первісного кредитора з заявою про реструктуризацію боргу та списання незаконно нарахованих відсотків. Крім того, вважає неспівмірною нараховану неустойку. Тому просить відмовити у стягненні відсотків нарахованих позамежами строку дії договору та розстрочити, у разі часткового задоволення позову, виконання рішення суду на сім місяців, зі спалою щомісячного платежу в розмірі 3000 гривень, враховуючи його матеріальне становище.

20 лютого 2026 року на адресу суду від представника позивача адвоката Ткаченко Ю.О., яка діяла на підставі довіреності від 4 вересня 2025 року, надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 22440,99 гривень заборгованості за договором кредиту №73386453, з яких: 5803,5 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу; 13937,49 гривень сума заборгованості за процентами; 2700 гривень сума заборгованості за комісією.

23 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» відповідач подав додаткові письмові пояснення, в яких просить зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу з 4500 гривень до мінімального розміру, оскільки такі є неспівмірними з сумою заявлених позовних вимог, а також те, що позивач є професійним учасником ринку стягнення заборгованості, а дана справа є типовою та не потребує значних витрат часу адвоката.

Судове засідання 23 лютого 2026 року було відкладено у зв`язку з прийняттям заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні 9 березня 2026 року було оголошено перерву у зв`язку з не виконанням АТ «Універсал Банк» ухвали суду від 20 листопада 2025 року в частині витребування інформації.

30 березня 2026 року з АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана інформація.

Представник позивача Ткаченко Ю.О. в судове засідання не з`явилася, в поданих клопотаннях просила здійснювати розгляд справи у її відсутності.

Відповідач в судове засідання також не з`явився, хоча належним чином повідомлялася про час та місце їх проведення, про причини неявки в судові засідання не повідомила, відзиву на позов або клопотання про відкладення розгляду справи не подала.

За таких обставин суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.

У зв`язку з неявкою сторін відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 30 січня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і відповідачем було укладено кредитний договір №73386453, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 18000 гривень строком на 30 днів (з 30 січня 2025 року по 28 лютого 2025 року), зі сплатою фіксованої процентної ставки 0,2%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, зі сплатою комісії 15% від суми наданого кредиту, що становить 2700 гривень. У разі порушення строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4% на тіло кредиту за кожен день понадстрокового користування.

28 лютого 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №14348573 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 60 днів (до 30 березня 2025 року) та змінити денну процентну ставку (фіксовану) з 0,2% на 1%.

30 березня 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №14584573 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 90 днів (до 29 квітня 2025 року).

29 квітня 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №14820911 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 120 днів (до 29 травня 2025 року).

29 травня 2025 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №15045443 до договору позики №73386453, за умовами якої сторони домовились продовжити строк кредитування на 30 днів в результаті чого загальний строк кредитування змінився з 30 днів на 150 днів (до 28 червня 2025 року).

Кредитний договір та додатки до такого укладено в електронній формі.

Первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав повністю, що підтверджується електронною платіжною інструкцією №e1e20ca1-f7c9-4d9a-85d5-7615d176d108 від 30 січня 2025 року, а також випискою про рух коштів по картці відповідача.

Відповідач хоча заперечує щодо строку нарахування відсотків, однак не надав заперечень щодо продовження дії строку договору, шляхом укладення додаткових угод до такого.

16 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №16/10/25, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача по кредитному договору №73386453 від 30 січня 2025 року.

Відповідно до реєстру прав вимог №16/10/25-02 від 16 жовтня 2025 року позивач набув права вимоги до відповідача в сумі 31262,31 гривень, з яких 5803,5 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 13937,49 гривень - сума заборгованості за відсотками, 2700 гривень - сума заборгованості за комісією, 8821,32 гривень - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Вказаний розмір заборгованості підтверджується також наданим стороною позивача розрахунком заборгованості. Хоча відповідач з таким не погоджується, проте альтернативного не надав.

Відповідно до ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом норми ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За правилами ст.ст. 1050, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивач визнає сплату відповідачем сумарно 12196,5 гривень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемними.

Аналіз умов кредитного договору №73386453 від 30 січня 2025 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 15% від суми виданого кредиту є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позичальником встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року і справі №343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що положення договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 15% від суми кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів в сумі 2700 гривень для погашення комісії.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості та заявлених позовних вимог, враховуючи зменшення таких, складає 13937,49 гривень, що не перевищує суму отриману відповідачем у позику 18000 гривень. Крім того, вбачається, що проценти нараховані в межах строку дії договору, тобто до 28 червня 2025 року включно.

Враховуючи наведене, проаналізувавши позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вбачає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 19740,99 гривень, з яких 5803,5 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 13937,49 гривень - сума заборгованості за відсотками, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача щодо неустойки, оскільки позивач не заявляє вимогу про стягнення такої.

З приводу клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, то суд приходить до наступного.

У відповідності до положень ч. 1, 3, 4 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідач, як на підставу розстрочення виконання рішення суду, посилається на своє матеріальне становище, однак будь-яких доказів важкого матеріального становища, чи доказів наявності обставин, передбачених ч. 4 ст. 435 ЦПК України, не надає.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для розстрочки виконання рішення суду.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 вказаної статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А відповідно до ч. 2 даної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому згідно з частинами 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім того при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Водночас згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19, від 31 січня 2022 року в справі №185/5421/21, винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги також може бути визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, яка за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

У справі «Бєлоусов проти України» ЄСПЛ сформував правову позицію про те, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями, а тому витрати за цим гонораром є «фактично понесеними». Така ж позиція сформована ЄСПЛ у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану»

Аналогічну правову позицію підтримав Верховний суд у постановах від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, від 27 липня 2022 року в справі №686/28627/18 вказавши, що у своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 9 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду».

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану».

Також у своїй постанові від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Так з матеріалів справи та поданої заяви вбачається, що представництво інтересів позивача у такій здійснювала адвокат Ткаченко Ю.О., в позовній заяві директор ТОВ «Фінпром Маркет» Ґедзь О.В. вказувала, що судові витрати, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи становлять витрати на правову допомогу у розмірі 4500 гривень.

З долучених до заяви документів вбачається, що 25 серпня 2025 року між адвокатом Ткаченко Ю.О., як виконавцем, та ТОВ «Фінпром Маркет», як замовником, було укладено договір про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП, за умовами якого виконавець зобов`язувався надавати на користь замовника послуги правничого та консультаційного характерів, здійснювати представництво замовника в суді, а замовник приймати та в порядку, визначеному цим договором сплачувати такі надані послуги. Послуги за договором надаються на підставі усної чи письмової заявки з боку замовника.

З витягу з акту від 21 жовтня 2025 року №5ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП вбачається, акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25 серпня 2025 року вбачається, що адвокатом надано послуги з правничої допомоги, в тому числі щодо стягнення заборгованості з відповідача, та позивачем здійснено оплату за такі в розмірі 130500 гривень, що стверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 27 жовтня 2025 року.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 2130,94 гривень судового збору, 3958,58 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що становить 87,97% від заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості за кредитним договором №73386453 від 30 січня 2025 року в розмірі 19740,99 (дев`ятнадцять тисяч сімсот сорок) гривень 99 (дев`яносто дев`ять) копійок, а також судові витрати в розмірі 2130 (дві тисячі сто тридцять) гривень 94 (дев`яносто чотири) копійки судового збору, 3958 (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 58 (п`ятдесят вісім) копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволені решти вимог відмовити.

В задоволені клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», місцезнаходження: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43311346.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: Стрепко Н.Л.