Рішення № 135547530, 11.02.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/3073/25

Номер провадження 2/504/1436/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Вінської Н.В.,

секретаря судового засідання Коцар А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Доброслав цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Доброславського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Василишина І.В. звернулась до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 , який мотивує тим, що ОСОБА_1 є власником квартири в смт Чорноморське Одеської області на підставі свідоцтва про право власності від 1998 року. Про наявність арешту на своє майно Позивач дізнався лише у травні 2025 року, коли звернувся до державного реєстратора для внесення відомостей про нерухомість до Державного реєстру речових прав.

Згідно з витягом з реєстру, обтяження було накладено ще 27.04.2009 року Комінтернівським ВДВС на підставі постанови від 20.03.2009 року. При цьому в даних про власника помилково зазначено про відсутність ідентифікаційного коду з релігійних переконань, хоча Позивач має РНОКПП та ніколи не отримував інформації про будь-які виконавчі провадження щодо себе.

У відповідь на адвокатські запити Доброславський ВДВС повідомив, що відомості про відповідне виконавче провадження в автоматизованій системі відсутні, а матеріали справи були знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Пошуки документів у нотаріальному архіві також не дали результатів.

Оскільки в офіційних реєстрах та базах даних «Судової влади» відсутня будь-яка інформація про судове рішення чи виконавчий документ, що стали підставою для арешту, Позивач не має іншого способу захисту своїх прав, окрім звернення до суду з позовом про зняття обтяження з нерухомого майна.

Представник позивача, адвокат Василишина І.В., надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача Доброславського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області, в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки на справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до 07.10.1998 року Квартирно-експлуатаційною частиною Південного оперативного командування ОСОБА_1 (далі - Позивач) було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки №427695566 від 20.05.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна 27.04.2009 року зареєстровано обтяження арешт нерухомого майна №8672842, здійснене на підставі Постанови АН №351681, 20.03.2009, ВДВС Комінтернівського РУЮ, ДВ Палій Сергій Анатолійович. Об`єкт обтяження АДРЕСА_1 . Власник ОСОБА_1 , причина відсутності коду: за релігійними переконаннями.

28.05.2023 року представником Позивача було отримано від Доброславського ВДВС в Одеському районі ПМУ МЮ відповідь на адвокатський запит, відповідно до якої згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, відсутні будь-які відомості щодо виконавчого провадження, під час виконання якого було накладено арешт. У відповідності до Порядку роботи з документами в органах ДВС, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 25.12.2008 року № 274/5 Постанова АН №351681 від 20.03.2009 року була передана до архіву та була знищена через закінчення трирічного терміну його зберігання, а отже. неможливо ідентифікувати в межах якого виконавчого провадження накладався арешт на майно Позивача.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Особи, котрі зазнають порушення прав мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст.13 цього міжнародно-правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені уст.41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Арешт майна боржника та заборона його відчуження під час здійснення виконавчого провадження мають тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками триваючого (чинного) виконавчого провадження.

Нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра потерпає від втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного Позивачем способу захисту права.

При цьому суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3,55,124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, яка відповідно до ст. 263 ЦПК України враховується судом під час розгляду справи.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не суперечить закону, відповідачем не надано доказів перебування у провадженні виконавчій служби виконавчого провадження за участі позивача в рамках якого можливо було б розглянути питання про скасування арешту.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що державний виконавець мав при закінченні виконавчого провадження щодо боржника зняти накладений ним арешт на нерухоме майно.

Як вбачається з досліджених судом доказів скасування арешту в досудовому порядку державним виконавцем при закінченні виконавчого провадження не було здійснено.

Суд бере до уваги, що за змістом ч. 1 р. Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби лише завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності. Зокрема, встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, наведені позивачем обставини не спростував. Стягувач- Дочірнє підприємство «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» також з цього приводу не висловив своєї позиції.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

При цьому суд враховує, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання. Тобто державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку.

Отже, наявність накладеного обтяження порушує права позивача належне користування, володіння та розпорядження своїм майном, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 12-19, 141, 265-268, 354 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Доброславського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), який згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, рахується зокрема з такими даними: номер запису про обтяження: 60230681; дата, час державної реєстрації: 27.04.2009 11:56:31; державний реєстратор: Вайцеховська Наталія Костянтинівна, Чорноморська селищна рада Одеського району Одеської області, Одеська обл.; документи, подані для державної реєстрації: Постанова, серія та номер: АН №351681, виданий 20.03.2009, видавник: ВДВС Комінтернівського РУЮ, ДВ - Палій Сергій Анатолійович; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 79331031 від 09.06.2025 11:05:06, Вайцеховська Наталія Костянтинівна, Чорноморська селищна рада Одеського району Одеської області, Одеська обл.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; відомості про суб`єктів обтяження: Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , причина відсутності РНОКПП: інша причина відсутності коду. Відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 8672842, 27.04.2009 11:56:31.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Вінська Н. В.