Рішення № 135536040, 13.01.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 204/4281/24-ц

пр. 2-2584/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк, відповідач) про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є клієнтом AT «Ощадбанк», у якому у нього відкритий банківський рахунок, на підставі укладеного з банком договору він зобов`язувався зараховувати кошти, які надходять на його рахунок.

Зазначав, що стягнуті судовим рішенням на його користь кошти у сумі 487,20 грн. державний виконавець державної виконавчої служби Індустріального району м. Дніпро перерахував на його рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк», проте банк повернув вказані кошти без пояснення причин.

У подальшому державний виконавець повторно надіслані в АТ «Ощадбанк» на його ім`я кошти та закрив виконавче провадження, проте працівник АТ «Ощадбанк» повідомив, що вказані кошти на його рахунок не надходили.

Вважає, що банк недостовірно надав йому реквізити його банківських рахунків для зарахування на них коштів працівниками відділу державної виконавчої служби Індустріального району м. Дніпро.

Внаслідок таких дій банку йому також завдано моральної шкоди, яку оцінює в 5 000,00 грн. Він змушений був залишити свої звичні заняття та звертатися до банку і державної виконавчої служби. З вини відповідача тривалий строк не може скористатися своїми коштами, отримати кошти у вигляді готівки у державний виконавчій службі неможливо, їх можна отримати лише через банк. Така ситуація викликає у позивача душевні страждання, які він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою банку.

Посилаючись на наведене, просив суд:

визнати дії AT «Ощадбанк», які унеможливлюють його право скористатися своїми коштами, незаконними;

зобов`язати AT «Ощадбанк» розшукати надіслані позивачу йому кошти у сумі 487,20 грн та видати йому їх готівкою;

стягнути з AT «Ощадбанк» на його користь моральну шкоду у сумі 5 000,00 грн.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2024 року цивільну справу № 204/4281/24 направлено за підсудністю до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

25 червня 2024 року цивільна справа № 204/4281/24 надійшла до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, цивільну справу № 204/4281/24 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди, передано на розгляд Печерському районному суду міста Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року прийнято до провадження та відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено для розгляду по суті на 17 лютого 2025 року.

25 грудня 2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що нормами законодавства та умовами укладеного з позивачем договору не передбачено здійснювати банком розшук коштів, які були направлені відповідно до платіжної інструкції. Водночас, у платіжній інструкції відділ ДВС Індустріального району м. Дніпро не вірно вказав РНОКПП позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суд від 28 серпня 2024 року у вищевказаній справі.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 17.02.2025 року, знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Дата наступного судового засідання 05.05.2025 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 05.05.2025 року, знято з розгляду у зв`язку з перебуванням справи у Дніпровському апеляційному суді.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 травня 2024 року про передачу справи на розгляд іншого суду.

Після надходження справи до Печерського районного суду м. Києва розгляд справи призначено на 17.09.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.09.2025 року розгляд справи відкладено до 13.01.2026 року.

Позивач у судове засідання, призначене на 13.01.2026 року, не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

У поданій до суду заяві представник відповідача просив справу розглядати без технічної фіксації, підтримав доводи, викладені відзиві на позовну заяву, просив їх урахувати та відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд установив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Суд установив, що позивачем 22.01.2015 року в AT «Ощадбанк» було відкрито рахунок № НОМЕР_1 (копія Витяг з електронної системи Банку додається).

Крім того, 11.03.2022 року відповідно до Заяви про приєднання №7796566/220518 до Договору комплексного банківського обслуговування (далі - ДКБО) фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), було відкрито рахунок № НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 3.1 Заяви позивач беззастережно приєднується до ДКБО в редакції, яка на день підписання Заяви на приєднання розміщена на інтернет-сторінці Банку www.oshadbank.ua та укладає з Банком Договір, складовою частиною якого є умови договору банківського рахунку.

Пунктом 5.1 Заяви визначено про те, що Позивач погоджується з тим, що ця Заява про приєднання та додатки до Договору складають єдиний документ - Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (Договір). Позивач підтверджує своє ознайомлення з Тарифами Банку, які розміщені на офіційному сайті Банку та/або інформаційних стендах, що знаходяться у приміщеннях установ Банку та в подальшому зобов`язується самостійно ознайомлюватися зі змінами Тарифів.

Відповідно до п. 1.11 ДКБО Позивач погоджується, що в результаті приєднання до ДКБО, раніше укладений з Банком Договір(ри) про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, викладається в новій редакції, і подальше обслуговування Позивача здійснюється на умовах, викладених у ДКБО.

Пунктом 1.1. розділу XX ДКБО передбачено про те, що Банк відкриває Клієнту картковий рахунок в національній та/або іноземній валюті на підставі Заяви про приєднання, випускає та надає Картку та ПІН - конверт до неї (крім карток, до яких ПІН-конверт не надається та Віртуальної картки) та здійснює розрахунково-касове обслуговування Клієнта відповідно до Тарифів, умов функціонування кореспондентських рахунків Банку, правил МПС, Законодавства та цього Договору, а Клієнт оплачує такі послуги Банку відповідно до Тарифів.

Відповідно до Виписок по рахунках № № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , відкритих позивачу в AT «Ощадбанк» у період з 25 січня 2024 до теперішнього часу, грошові кошти у сумі 487,20 грн на вищевказані рахунки не надходили.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно- правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У частині 1 статті 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У ст. 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про платіжні послуги» надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах.

Відповідно до ч.2 ст. 35 Закону України «Про платіжні послуги» порядок емісії платіжних інструментів для використання в платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з ст.ст.36, 40 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання операцій з використанням наданих користувачу платіжних інструментів та обмеження щодо таких операцій визначаються договором між надавачем платіжних послуг та користувачем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Порядок використання платіжних інструментів у платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством. Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем. Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Частиною 2 ст. 41 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.

Також, ч.1 ст. 43 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавач платіжних послуг зобов`язаний прийняти до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію, за умови що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджену Постановою Правління Національного банку України 29 липня 2022 року № 163, також встановлено форму та обов`язкові реквізити платіжної інструкції. Відповідно до п. 44 Інструкції надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення реквізитів платіжної інструкції, визначених у підпунктах 1-4, 6 пункту 37 розділу II цієї Інструкції, відповідно до вимог додатка до цієї Інструкції.

Надавач платіжних послуг платника відмовляє платнику у виконанні платіжної інструкції в порядку, установленому в пунктах 12 та 27 розділу I цієї Інструкції, якщо реквізити платіжної інструкції заповнено з порушенням розділів I, II цієї Інструкції та додатка до цієї Інструкції.

Відповідно до ч.6 ст. 64 Закону України «Про платіжні послуги», порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.

Пунктом 2.2 ДКБО визначено, що розрахункові документи Клієнта можуть бути паперовими або електронними, розрахункові документи Клієнта відповідно до черговості їх надходження (крім випадків, установлених законом).

Також п. 2.3 ДКБО Банк приймає до виконання Розрахунковий документ виключно за умови, що: п.п.2.3.1 Розрахунковий документ складений у встановленій Банком формі з урахуванням вимог Законодавства, належним чином заповнений та підписаний Клієнтом та містить всі реквізити, що вимагаються Законодавством та/або Банком.

Згідно п. 2.1. Особливої частини XX. Умови Договору Банківського Рахунку Договору комплексного банківського обслуговування, укладеного між позивачем та АТ «Ощадбанк», Банк здійснює розрахункові операції, на підставі платіжних інструкцій. Здійснення розрахункової операції за кожним окремим Розрахунковим документом здійснюється з урахуванням вимог і обмежень, встановлених Законодавством України для відповідного виду розрахункових операцій та валюти, в якій відкритий Картковий рахунок.

Отже, наведені вище норми передбачають чіткий порядок формування та ініціювання платіжної інструкції щодо переказу грошових коштів з обов`язковим зазначенням усіх необхідних реквізитів.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що державний виконавець на виконання судового рішення надіслав на його банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», грошові кошти у розмірі 487,20 грн., проте через надання банком недостовірних реквізитів його банківських рахунків для зарахування на них коштів, він не має можливості отримати ці кошти. У зв`язку з цим просив у судовому порядку захистити його порушене право шляхом визнання дій AT «Ощадбанк», які унеможливлюють його право скористатися належними йому коштами, незаконними, зобов`язання розшукати та виплатити йому грошові кошти у сумі 487,20 грн.

Заперечуючи проти позову, представник АТ «Ощадбанк» зазначив, що платіжною інструкцією, оформленою платником - Індустріальним відділом Державної виконавчої служби Індустріального району м. Дніпро № 1867 від 25.01.2024 року, передбачено перерахування грошових коштів у сумі 487,20 грн. з рахунку № НОМЕР_3 , відкритому в AT «Укрексімбанк», на рахунок № НОМЕР_1 , якій відкрито в AT «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 . Однак, у Платіжній інструкції код (РНОКПП) отримувача ОСОБА_1 вказано НОМЕР_4 . В той же час, відповідно до матеріалів справи, фактичний РНОКПП позивача є НОМЕР_5 . Отже, у Платіжній інструкції не вірно вказаний РНОКПП позивача, що свідчить про некоректність заповнення реквізитів платіжної інструкції органом ДВС (ініціатором платежу).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Виписок по рахунках № № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , відкритих позивачу в AT «Ощадбанк» у період з 25 січня 2024 року до теперішнього часу, грошові кошти у сумі 487,20 грн на вищевказані рахунки не надходили.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до державного виконавця з приводу коректності формування та ініціювання платіжної інструкції щодо переказу грошових коштів.

Разом із тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства. Банк не є ініціатором даної платіжної інструкції.

Крім того, вищевказаними нормами законодавства та умовами укладеного між позивачем та відповідачем договором не передбачено обов`язок AT «Ощадбанк» здійснювати розшук коштів, які було направлено відповідно до платіжної інструкції на рахунок, якій відкрито на ім 'я ОСОБА_1 в AT «Ощадбанк».

Суд установив, що банк не порушував прав позивача та норм чинного законодавства, а діяв в межах норм, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність", Законом України "Про платіжні послуги" та Інструкцією НБУ №163.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги позивача про визнання дій AT «Ощадбанк» які, унеможливлюють право позивача скористатися належними йому коштами, незаконними, зобов`язання розшукати та виплатити позивачу грошові кошти у сумі 487,20 грн. не підлягають задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц дійшла висновку, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

1) за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

2) зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

3) у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

4) завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

5) гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

6) по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками».

Вказані висновки узгоджуються з позиціями, викладеними в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За викладених позивачем обставин на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд вважає, що з урахуванням обставин справи, відсутності будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження душевних та моральних страждань, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з викладених вище підстав.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до статті 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 12.02.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ