Ухвала суду № 135534742, 02.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/25103/25

Провадження № 1-кс/752/2608/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання заступника начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,

за участю:

прокурора - ОСОБА_3 ,

представника власника майна, адвоката - ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в:

До Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна, яке вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_5 та які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон Xiaomi Redmi, модель M2103K19G, бірюзового кольору, ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , с/н НОМЕР_3 .

На обґрунтування клопотання зазначено наступне.

Прокурор вказував, що слідчою групою слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 45227272, м. Київ, вул. Амосова, буд. 10) спільно з працівниками ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» налагодили протиправну схему з проведення державних закупівель медичних виробів та лікарських засобів за завищеними цінами та розподілу у подальшому отриманого надприбудку між учасниками злочинного механізму.

Так у клопотанні вказано, посадові особи ДУ «ННЦ ФПА НАМН України» у змові з представниками окремих суб`єктів господарювання завчасно узгоджували внесення до тендерної документації дискримінаційних вимог, зокрема щодо надання листів-гарантій від виробника. Оскільки про такі вимоги до оголошення закупівель було відомо лише окремим компаніям, зокрема ТОВ «Український медичний дім», останні завчасно отримували відповідні документи, що фактично унеможливлювало участь інших постачальників.

Крім того, встановлено, що заступник медичного директора з адміністративної роботи ДУ «ННЦ ФПА НАМН України» ОСОБА_6 , за участю начальника відділу закупівель ОСОБА_7 , вступив у змову з представниками ТОВ «Медіпрайм». У межах цієї змови сторони завчасно узгоджували медико-технічні вимоги та тендерну документацію для забезпечення перемоги зазначеного товариства у закупівлях медичного обладнання, зокрема мобільної флюороскопічної системи типу С-дуга вартістю 3,15 млн грн. У подальшому товариство було визначено переможцем та укладено відповідний договір, а також перемогло у низці інших закупівель.

Крім того, у травні 2025 року ОСОБА_6 звернувся до представників ТОВ «Медіпрайм» з проханням підготувати комерційні пропозиції з датами 2024 року для підтвердження обґрунтованості очікуваної вартості закупівлі під час проведення ревізії Північним офісом Держаудитслужби України.

Також встановлено, що аналогічні дії вчинялися у змові з представниками ТОВ «Медичні оптимальні індивідуальні технології», яким завчасно було направлено підготовлену тендерну документацію для закупівлі 11 комплектів систем дослідження функції зовнішнього дихання вартістю 5,5 млн грн, після чого зазначене товариство було визначено переможцем та укладено договір.

В ході досудового розслідування встановлено, що на даний час до протиправної діяльності причетна ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Остання є головний бухгалтер ТОВ «Медичні оптимальні індивідуальні технології» та відповідальна за «тіньову» бухгалтерію компанії), яка вступила у злочинну змову із ДУ «ННЦ ФПА НАМН України».

За викладених вище обставин, 18.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено речі, які належать ОСОБА_5 та які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон Xiaomi Redmi, модель M2103K19G, бірюзового кольору, ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , с/н НОМЕР_3 .

18.03.2026 старшим слідчим СУ ГУНП у м. Києві винесено постанову про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні.

Завданням арешту майна прокурор вказає на необхідність запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та/або інших негативних наслідків.

Метою арешту майна прокурор вказує на пункт перший частини 2 ст. 170 КПК України, а саме: з метою забезпечення збереження речових доказів, що вбачається з постанови про визнання речовими доказами від 18.03.2026, копія якої долучена до матеріалів клопотання.

Судове засідання з розгляду вказаного клопотання призначено на 02.04.2026 року.

Прокурор ОСОБА_3 під час судового розгляду клопотання підтримував у повному обсязі та просив його задовольнити. Під час судового розгляду долучив до матеріалів клопотання копію протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_5 , який за його переконанням додатково підтверджує необхідність накладення арешту на майно.

У судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 у поданих запереченнях зазначає, що вилучене майно належить особі, яка не є суб`єктом кримінального провадження та не була причетною до обставин, що розслідуються, оскільки її трудові відносини із відповідним суб`єктом господарювання виникли після виконання договору, який є предметом дослідження; також наголошує на відсутності дозволу на вилучення техніки згідно з ухвалою слідчого судді, недоведеності використання майна як речового доказу, відсутності будь-яких доказів причетності до кримінального правопорушення, а також порушенні принципу пропорційності втручання у право власності, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту.

Розглянувши клопотання, дослідивши додані до нього додатки, якими є копії матеріалів досудового розслідування, надавши оцінку відомостям, що у них містяться, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Розгляд даного клопотання належить до повноважень слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва відповідно до положень п. 1 ч.2 ст. 132 КПК України. Клопотання про арешт майна подане з дотриманням строку, передбаченого ч.5 ст. 171 КПК України.

Так, зі змісту клопотання вбачається, що слідчою групою слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

18.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено речі, які належать ОСОБА_5 та які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон Xiaomi Redmi, модель M2103K19G, бірюзового кольору, ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , с/н НОМЕР_3 .

18.03.2026 старшим слідчим СУ ГУНП у м. Києві винесено постанову про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У клопотанні, що розглядається, прокурор посилався на необхідність накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, а тому слідчим суддею мають бути враховані п.п. 1-2, 5-6 наведеної вище статті.

Так, з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 12025100000000044 від 13.01.2025 року вбачається, що органом досудового розслідування встановлюються обставини вчинення кримінального правопорушення, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а саме: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Протоколом обшуку від 18.03.2026 року підтверджується факт вилучення майна, арешт якого просить прокурор. Підставою для накладення арешту вказано п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Проте вирішуючи питання про накладення арешту на майно із підстав визнання його речовим доказом, слідчий суддя самостійно перевіряє його ознакам викладеним у ст. 98 КПК України.

Слідчий суддя, оцінюючи доводи сторін та досліджені матеріали клопотання, враховує, що стороною обвинувачення не наведено достатніх даних, які б свідчили про зв`язок вилученого майна із обставинами кримінального правопорушення, що розслідується. Зокрема, як встановлено у судовому засіданні та підтверджено наданими матеріалами, трудові відносини ОСОБА_5 , у якої вилучено майно, із відповідним суб`єктом господарювання виникли після укладення та фактичного виконання договорів, що є предметом дослідження у межах даного кримінального провадження, що об`єктивно виключає її причетність до інкримінованих подій у зазначений період. З матеріалів кримінального провадження встановлено, що досудове розслідування стосується укладення та виконання договору № 07/10-1 від 07.10.2024 року, який діяв до 29.12.2024 року, і був фактично виконаний в 2024 році, а ОСОБА_5 працевлаштувалися бухгалтером у ТОВ «Медичні оптимальні індивідуальні технології» 06.03.2025 року та звільнился 06.03.2026 роу.

Крім того, із долученого прокурорм протоколу оглядув телефону ОСОБА_5 від 31.03.2026 року також не вбачається її причетність до інкримінованих подій у зазначений період.

За таких обставин, стороною обвинувачення не доведено наявності сукупності підстав або розумних підозр вважати, що вилучене майно відповідає критеріям речових доказів у розумінні ст. 98 КПК України або може бути використане для досягнення цілей, визначених ст. 170 КПК України.

З урахуванням принципу розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також недоведеності зв`язку майна із предметом доказування, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.

Отже, на підставі викладеного вище, клопотання прокурора задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 98, 110, 131, 169, 170, 171, 309 КПК України, слідчий суддя,

п о с т а н о в и в:

у задоволенні клопотання заступника начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна, яке вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , яке належаить ОСОБА_5 , а саме: мобільний телефон Xiaomi Redmi, модель M2103K19G, бірюзового кольору, ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , с/н НОМЕР_3 - відмовити.

На підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно, повернути особі, у якої воно було вилучено.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1