Рішення № 135523170, 08.04.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 квітня 2026 року справа №520/2483/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження

за позовною заявою ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Харківської міської ради

за участю третьої особи,

яка не заявляє

самостійних вимог - Квартирно-екслуатаційного відділу міста Харкова,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі по тексту відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Квартирно-екслуатаційного відділу міста Харкова (далі по тексту третя особа), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 "Про виключення житлової площі із числа службової" в частині відмови виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (вхідний від 17.03.2025);

- зобов`язати Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (вхідний від 17.03.2025), для забезпечення сім`ї підполковника ОСОБА_1 житлом.

В обґрунтування позову зазначено, що Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_2 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 17.03.2025 є протиправним та таким, що порушує права позивача.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 позовну заяву у цій справі залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. На адресу суду у строк, встановлений судом, позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного від 18.02.2026 суду прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Додатково направлено засобами поштового зв`язку адміністративний позов та вказану ухвалу.

Відповідач 25.03.2026 через електронну пошту надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 від 04.02.2026 № 119, на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення, його вислуга на військовій службі становить 28 років, що підтверджується послужним списком.

Позивач є учасником бойових дій серії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , копія якого наявна в матеріалах справи.

На підставі службового ордеру №000059, виданого 23.02.2024 виконавчим комітетом Харківської міської ради позивачу зі складом сім`ї 3 (три) особи, було надано окрему 2-кімнатну службову квартиру житловою площею 35,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1 без зняття позивача з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов. В даній квартирі він зареєстрований та проживає з 29.02.2024, члени сім`ї з 20.03.2024, що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання.

Відповідно до оновленого технічного паспорту двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , має житлову площу 34,7 м2.

Зважаючи на те, що службовий статус наданої позивачу квартири значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством прав та набуття ним права на житлову пільгу - забезпечення постійним житлом шляхом зняття статусу "службове з вказаної квартири, Позивач звернувся до Об`єднаної житловою комісією військової частини НОМЕР_1 та Територіального центру контролю якості речового майна Східного регіону з проханням забезпечити його постійним житлом шляхом виключення вказаної вище квартири з числа службових.

У свою чергу, Об`єднаною житловою комісією військової частини та Територіального центру контролю якості речового майна Східного регіону прийнято рішення, оформленого у виді протоколу від 27.06.2025№ 27 про надання позивачу житлового приміщення для постійного проживання, зокрема 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її виключення встановленим порядком з числа службового житла.

Протокол Об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та Територіального центру контролю якості речового майна Східного регіону від 27.06.2024 №27 затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2024 №449 "Про затвердження протоколу об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та Територіального центру контролю якості речового майна Східного регіону від 27.06.2024 №27".

В подальшому, військовою частиною НОМЕР_1 за вихідним від 01.07.2024 №9387 до Харківського квартирно-експлуатаційне управління направлено витяг з даного протоколу та наказу, а також документи для надання позивачу житлового приміщення для постійного проживання, зокрема 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її виключення встановленим порядком з числа службового житла.

Третьою особою прийнято рішення, оформлене листом від 02.07.2024 №583/3277 про відмову у наданні позивачу житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення вказаної вище квартири з числа службового житла з тієї підстави, що рішенням заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 №2551/з/5 та протоколом Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 16.11.2022 №142 питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти.

Вважаючи вказане рішення третьої особи про відмову надати позивачу житлове приміщення для постійного проживання, зокрема 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її виключення встановленим порядком з числа службового житла є протиправним, Позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №520/24793/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №520/24793/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Харківського квартирно-експлуатаційного управління (вул. Григорія Сковороди, буд. 61, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024, код ЄДРПОУ 07923280) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено; визнано протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо подання клопотання до Харківської міської ради про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 постійним житлом; зобов`язано Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання судового рішення, третьою особою 17.03.2025 подано клопотання Харківському міському голові про виключення з числа службової Міністерства оборони України житлову площу за адресою: АДРЕСА_1 (двокімнатна, житлова площа 35,1 м2), яку займає ОСОБА_1 (вхідний від 17.03.2025).

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 "Про виключення житлової площі із числа службової", позивачу відмовлено у виключенні житлового приміщення із числа службової житлової площі за вищевказаною адресою у зв`язку з відсутністю затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку надання постійного житла.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами частини першої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 2 Закону України №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, а також звільнені з військової служби особи, які стали особами з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, мають право на безплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов визначає Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена Наказом Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018 (далі - Інструкція №380).

Відповідно до пункту 10 Розділу VIІ Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Положеннями Інструкції №380 передбачено процедуру виключення отриманого військовослужбовцем житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, складовими частинами якої (процедури) є: розгляд житловою комісією військової частини документів облікових справ військовослужбовців та прийняття відповідного рішення; направлення військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району затвердженого командиром військової частини протоколу засідання житлової комісії військової частини; підготовка КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району списку надання житлової площі та направлення його (з відповідними додатковими матеріалами) до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю; підготовка ГКЕУ (за умови наявності рішення про погодження) Списку надання постійного житла у Збройних Силах України та подання його на затвердження заступнику Міністра оборони України, після затвердження якого здійснюється оформлення КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району документів для видачі відповідного ордеру, який подається до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради разом з обліковою справою військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Відповідно до пункту 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.08.2006 (далі - Порядок №1081), житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.

Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Сукупно проаналізувавши вказані норми, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах саме виконавчий комітет ХМР наділений повноваженнями приймати рішення про виключення житлового приміщення з числа службового, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу її особливого статусу, визначеного Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, тобто внаслідок проходження нею публічної служби, різновидом якої є військова служба.

Отже, відповідно до п. 10 Розділу VIІ Інструкції №380 виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу (п. 11 Порядку №1081).

Як вже було встановлено судом, на виконання рішення суду від 16.12.2024 у справі № 520/24793/24 Харківським Квартирно-експлуатаційним управлінням подано клопотання Харківському міському голові про виключення з числа службової Міністерства оборони України житлову площу за адресою: АДРЕСА_1 (двокімнатна, житлова площа 35,1 м2), яку займає ОСОБА_1 (вхідний від 17.03.2025).

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 позивачу відмовлено у виключенні з числа службових квартири АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю затвердженого заступником МО України списку (списку погодження Комісії), відповідно до вимог п.п. 3-7 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом МО України від 31.07.2018 р. № 380, згідно зі ст. 118 ЖК України та п.6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою РМ Української РСР від 04.02.1988 №37.

Суд зазначає, що ані Порядок №1081, ані Інструкція №380 не містять такої підстави для відмови виконавчим органом районної, міської, районної у місті у виключенні житлового приміщення з числа службового, як відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України списку або ненадання певних документів.

Як зазначалось судом раніше, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №520/24793/24 (залишено без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №520/24793/24) зобов`язано Третю особу подати до виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових, двокімнатну квартиру (житловою площею - 35,1 кв.м.) АДРЕСА_1 для забезпечення позивача постійним житлом.

У зазначеній справі суд встановив, що позивач перебуває на квартирному обліку в перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі з 12.01.2001 № 669, у першочерговій з 21.05.2015 №214.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №520/24793/24 встановлена наявність щодо позивача всіх необхідних, визначених п.10 Інструкції, умов для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.

Таким чином, правомірність перебування на квартирному обліку й заняття службового житла позивачем в повній мірі підтверджена зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, а, отже, не підлягає доведенню під час розгляду даної справи.

Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).

Крім того, у подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 дійшов правового висновку, що визначальними обставинами для виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач відповідає всім зазначеним вимогам.

Отже оскаржуване Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_2 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 17.03.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі №274/1717/17, від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 17.10.2019 у справі №826/521/16, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Також, суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 24.04.2024 у справі №140/12873/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

У спірних правовідносинах судом встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки, викладені у даному рішенні.

Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, з метою забезпечення виконання покладених на себе державою певних гарантій, пільг та компенсацій, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_4 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898 для забезпечення сім`ї позивача постійним житлом.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією, копія якої наявна у матеріалах справи.

Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить 1331,20 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 1311,20 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Виконавчого комітету Харківської міської ради (майдан Конституції, буд. 7, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61003, код ЄДРПОУ 04059243), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова (вул. Григорія Сковороди, 61, м.Харків, 61024, код ЄДРПОУ 07923280) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 "Про виключення житлової площі із числа службової" в частині відмови виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (вхідний від 17.03.2025).

Зобов`язати Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (вхідний від 17.03.2025), для забезпечення сім`ї підполковника ОСОБА_1 житлом.

Стягнути з Виконавчого комітету Харківської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривні 20 копійок).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ольга НІКОЛАЄВА