Рішення № 135520497, 07.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 року м. Київ справа №320/40699/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доЦентрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598)провизнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просив суд:

- визнати неправомірним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №80101500088048 від 22 грудня 2023 року про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 видану громадянину Пакистану ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області громадянину Пакистану ОСОБА_1 в продовженні посвідки на тимчасове проживання;

- зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області продовжити громадянину Пакистану ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваним рішенням протиправно скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 позивача, оскільки від незалежних від позивача обставин, а саме: поганого стану здоров`я, останній не міг продовжити навчання, а тому таке рішення є вочевидь протиправним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що позивач не звертався в установленому порядку до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем свого проживання із відповідною заявою про продовження строку перебування на території України та документами, передбаченими п. 6 Порядку продовження, а тому у ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відсутні підстави для прийняття рішення про продовження позивачу строку перебування на території України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, останній з 02.02.2021 навчався у вищому закладі «Університет економіки та права «Крок».

У зв`язку з поганим станом здоров`я, позивач пропустив іспити, у зв`язку з чим останнього відраховано.

За клопотанням адміністрації Університету економіки та права «Крок» позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні на період навчання.

20.12.2023 до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надійшло клопотання від приймаючої сторони про скасування посвідки у зв`язку з відрахуванням позивача зі складу студентів за невиконання індивідуального плану наукової роботи.

22.12.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування посвідки позивачу на тимчасове проживання в Україні на підставі пп. 2 п. 63 Порядку № 322.

Враховуючи вищевикладене, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, діючи на підставі пп. 2. п. 63 Порядку № 322 правомірно прийнято рішення № 80101500088048 від 22.12.2023 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Вважаючи дії відповідачів щодо прийняття оскаржуваного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суспільні відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні урегульовані Законом України від 08 липня 2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, в тому числі перелік документів, що надаються для обміну посвідки на тимчасове проживання визначається відповідним Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 322 (далі - Порядок № 322)/

Відповідно до абз. 4 п. 4 Порядку № 322 Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.

Відповідно до п. 53 Порядку № 322 видача іноземцеві або особі без громадянства посвідки здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи для її оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обміну. Згідно з пп. 2 п. 63 Порядку № 322, посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи.

Порядок та підстави для продовження іноземцям та особам без громадянства строку перебування на території України врегульовані також Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (далі - Порядок продовження).

Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Відповідно до п. 4 Порядку продовження, строк перебування іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.

Заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1 (далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.

У разі подання іноземцем або особою без громадянства заяви із порушенням строків, встановлених абзацом першим цього пункту, але до закінчення встановленого строку перебування на території України, до заяви додаються документи, що підтверджують наявність підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України.

У разі порушення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування на території України заява приймається після притягнення іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони до адміністративної відповідальності.

Згідно з п. 6 Порядку продовження, для продовження строку перебування в Україні разом із заявою подаються такі документи:

документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України;

дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства;

паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи);

документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони;

документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для продовження строку перебування, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Такі документи подаються з перекладом на державну мову, засвідченим нотаріально.

Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для продовження строку перебування пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС оригінали документів, зазначених у підпунктах 1-5 цього пункту.

До заяви додаються оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 4 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС шляхом проставлення відмітки Згідно з оригіналом та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати.

Оригінали документів, зазначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони перевіряє повноту поданих документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для продовження строку перебування, наявність візи, відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС інформує іноземця або особу без громадянства та приймаючу сторону про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони відмова надається у письмовій формі.

Іноземець та особа без громадянства або приймаюча сторона мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктом 5 цього Порядку.

Відповідно до п. 16 Порядку продовження, рішення про продовження строку перебування або про відмову в продовженні строку перебування приймає керівник територіального органу ДМС або уповноважена ним особа стосовно іноземців або осіб без громадянства, які:

тимчасово перебувають на території України, - на строк до 180 днів з дати останнього в`їзду;

звернулися із заявами про надання дозволу на імміграцію або набуття громадянства на території України, - на строк, необхідний для розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно п. 25 Порядку продовження, у продовженні строку перебування в Україні відмовляється в разі:

відсутності достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони;

коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні;

коли іноземець або особа без громадянства не подали відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України;

коли дані, отримані з відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів державних органів, не підтверджують подану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

коли виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою (включаючи витрати, пов`язані з видворенням або реадмісією), фізичними або юридичними особами, або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду в Україну;

необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;

необхідності охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач після приведення свого здоров`я до стану, який дозволяв останньому звернутися до відповідача з заявами від 27.02.2024 та від 15.04.2024 не вчинив дій, щодо звернення у встановленому порядку, а саме: з відповідною заявою та долученням необхідних документів, для продовження посвідки на постійне проживання, тому суд висновує, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у межах наданих повноважень та на підставі чинного законодавства.

Більше того, позивач не повідомив вищий заклад «Університет економіки та права «Крок», в якому останній проходив навчання про неможливість складанні іспитів, перенесення останніх, а також необхідності продовження останньому посвідки на постійне проживання.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає таке.

Стаття 6 Конституції України передбачає поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами У країни.

Тобто діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користуватися певною свободою розсуду при вирішенні питань, віднесених до їх компетенції, і встановлюють межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає, найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно - правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Тобто, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не до вирішення питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна позиція (висновок) міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, за результатом дослідження наявних у справі матеріалів, а також аналізу повідомлених сторонами обставин, судом встановлено відсутність належних та достовірних доказів на спростування зазначених у оскаржуваному рішенні обставин, суд встановив відсутність для задоволення позовних вимог.

Між тим, в контексті спірних правовідносин доцільно зазначити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.