Постанова № 13549134, 17.01.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 січня 2011 р. № 2-а- 13167/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зоркіної Ю.В.,

при секретарі судового засідання Смоляр Є.А.

за участі представників :

позивача Кошуби В.О., Чевичелової О.А.

відповідача Христофорова О.В.,

не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу"

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

провизнання перевірки незаконною, скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив :

Після уточнення адміністративного позову позовні вимоги заявлені про визнання незаконною невиїзної документальної (камеральної) перевірки Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області по відношенню до Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу”; скасування податкового повідомлення-рішення Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 05.10.2010р. № 0000731501/0, яким визначено податкове зобовязання з земельного податку у сумі 6559.72 грн. (основний платіж - 779.72 грн., штраф 5780.00 грн.).

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що перевіркою правильності обчислення позивачем земельного податку (акт від 17.09.2010р. №5/1530/00191678 та лист Ізюмської ОДПІ від 30.09.2010 року № 691/10/01-021) встановлено порушення з боку КП "Компанія "Вода Донбасу" вимог ст.ст.14, 15 Закону України "Про земельний податок", а саме: за 2008р., 2009р. та 7 місяців 2010р. підприємство не задекларувало податкові зобовязання з податку на земельні ділянки на території Борівської селищної ради в загальному розмірі 416152.12 грн., відповідно за 2008 рік-145313,29 грн.; за 2009 рік -167417,75 грн.; за 7 місяців 2010р. 103421,08 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, дослідивши долучені до матеріалів справи копії документів, перевіривши дії та рішення субєкта владних повноважень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку КП «Компанія «Вода Донбасу»з питань дотримання вимог податкового законодавства по нарахуванню та сплаті земельного податку за період з 01.01.2008 року по 31.08.2010 року, за результатами якого складено акт від 17.09.2010р. №5/1530/00191678. Вказаним актом із урахуванням листа Ізюмської ОДПІ від 30.09.2010 року № 691/10/01-021встановлено порушення з боку КП "Компанія "Вода Донбасу" вимог ст.ст.14, 15 Закону України "Про земельний податок", а саме: за 2008р., 2009р. та 7 місяців 2010р. підприємство не задекларувало податкові зобовязання з податку на земельні ділянки на території Борівської селищної ради в загальному розмірі 416152.12 грн., відповідно за 2008 рік-145313,29 грн.; за 2009 рік -167417,75 грн.; за 7 місяців 2010р. 103421,08 грн.

За результатами розгляду вказаного акту прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.10.2010 року № 0000731501/0, яким позивачу по справі визначено податкове зобовязання у розмірі 6559,72 грн., в тому числі за основним платежем 779.72 грн. та штрафні санкції у розмірі 5780,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача просив суд визнати незаконною невиїзну документальну (камеральну) перевірку Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області по відношенню до Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” з тих підстав, що податкових декларацій з податку на землю або орендної плати за земельні ділянки державної чи комунальної форми власності до ОДПІ не подавало, таким чином податковий орган не мав правових підстав для проведення документальної невиїзної перевірки.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваженнями є сукупність прав та обовязків державного органу, його посадових осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.

Тобто для встановлення правомірності дій податкової інспекції у спірних правовідносинах необхідно встановити наявність права вимагати вказані позивачем документи, оскільки правомірними (неправомірними) можуть бути визнані дії, що вчинені у межах (поза межами) наданих повноважень.

Відповідно ст. 2, ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" завданнями податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням додаткового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних і цільових фондів податків і зборів.

Відповідно до п.1 ст.11 Закону України від 04.12.90 р. №509-ХП "Про державну податкову службу в Україні" зі змінами та доповненнями (далі Закон №509) визначено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Зі змісту положень ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" суд приходить до висновку, що перелік документів, які досліджуються податковим органом при проведенні документальної невиїзної перевірки має необмежений характер, на що указує наявність в правовій нормі словосполучення "інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів)".

Пунктом 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205; далі за текстом Порядок) передбачено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Результати проведеної відповідачем у спірних правовідносинах документальної невиїзної перевірки були оформлені саме актом.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог щодо визнання незаконною документальну невиїзну перевірку Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області по відношенню до Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" необхідно відмовити.

Крім того представник позивача у судовому засіданні просить суд про скасування податкового повідомлення-рішення Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 05.10.2010р. № 0000731501/0, яким визначено податкове зобовязання з земельного податку у сумі 6559.72 грн., посилаючись на те, що зазначені земельні ділянки за позивачем не зареєстровані та фактично ним не використовуються. Окрім того, позивач послався на те, що сума податкового зобов'язання по земельному податку визначена поза межами двохрічного строку, який передбачений ст.18 Закону України "Про плату за землю". З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.14 Конституції України, ст.ст. 2, 92, 116 Земельного кодексу України, а також ст.ст. 1, 2, 5 Закону України "Про плату за землю" суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За приписами ст. 5 Закону України "Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом ст.13 названого Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Так, в силу вимог ст.ст.120, 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Тобто обов'язок субєкта права по внесенню плати за землю виникає у набувача права власності або права користування земельною ділянкою лише з моменту оформлення таких прав згідно з чинним законодавством.

Судовим розглядом встановлено, що Державним виробничим підприємством по зовнішньому централізованому водопостачанню "Укрпромводчормет", правонаступником якого є позивач, було набуто право користування спірними земельними ділянками, оскільки були отримані відповідні державні акти, до державного земельного кадастру були внесені відповідні записи.

В судовому засіданні із пояснень представника позивача встановлено, що отримані державні акти на право постійного користування землею, які були виготовлені Харківською регіональною філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті по земельних ресурсах", після їх перевірки та виявлення їх невідповідності до форми державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, яка затверджена постановою КМ України від 02.04.2002 року № 449, повернуті позивачем до Донецької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" (виконавцю робіт з інвентаризації земель і оформлення документів на право постійного користування землею під Краснооскольским водоймищем) 11.10.2005 на перероблення, про що свідчить накладна від 07.10.2005 № 20, тобто у позивача на момент проведення перевірки відсутнє будь-яке право на вказані спірні земельні ділянки.

Проте суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки повернення державних актів на право користування земельними ділянками не означає втрату такими актами юридичної сили і не спричиняє припинення права користування земельною ділянкою.

Суд зауважує, що згідно з наявними у справі листами Борівського районного відділу Харківської регіональної філії "Центру державного земельного кадастру", які наявні у матеріалах справи, спірні земельні ділянки на території Борівської селищної ради знаходяться на праві постійного користування у ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню "Укрпромводчормет", правонаступником якого, відповідно до статуту КП "Компанія "Вода Донбасу" є позивач.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач набув право користування спірними земельними ділянками, у передбаченому законом порядку від такого права не відмовлявся, процедури внесення змін до даних Державного земельного кадастру не ініціював, будь-яких доказів на підтвердження факту припинення права на користування спірними земельними ділянками суду не надав, а отже відповідно до приписів ст.15 Закону України "Про плату за землю", зобовязаний сплачувати земельний податок та подавати відповідну податкову звітність.

Стосовно доводу позивача про невідповідність спірного податкового повідомлення - рішення вимогам ст.18 Закону України "Про плату за землю", де указано, що платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки (ч.1 ст.18); перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки (ч.2 ст.18), суд відмічає таке.

Відповідно до п.п.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Підпунктом 15.1.2 п.15.1 ст.15 згаданого закону передбачено, що податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли: а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано; б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Оскільки норми Закону України "Про плату за землю" та норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в частині визначення строку, протягом якого податковий орган повноважний самостійно визначати податкові зобов'язання платників податків, були спрямовані на регулювання одних і тих же правовідносин, то за загальними правилами застосування нормативно-правових актів (рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України) застосуванню до спірних правовідносин підлягають приписи Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

У судовому засіданні представник позивача просив суд закрити провадження у справі з тих підстав, що уточнення позовних вимог здійснено 12.11.2010 року, тобто із пропущенням строків визначених ст. 99 КАС України.

Проте суд не погоджується з такою позицією відповідача з наступних підстав, питання визначення процесуальних строків, наслідків їх пропуску визначені ст.ст. 99-100 КАС України, відповідно до яких у редакції положень п.33 п.п.3.7 п.3 розділу ХІІ “Прикінцеві положення ” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (ч.4 ст.99); для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк (ч.5 ст.99).

Тобто з моменту набрання чинності змінами до КАС України, внесених Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", строки для звернення особи з позовом про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень встановлені безпосередньо цим Кодексом.

Оскарження в судовому порядку податкового повідомлення - рішення від 05.10.2010 року здійснено позивачем 22.10.2010 року, що підтверджується штампом суду на адміністративному позові.

Уточнення адміністративного позову, право на яке визначено ст.ст. 49,51 КАС України, по своїй суті не є поданням нового адміністративного позову, оскільки право на подання позову вже було реалізоване у день первинного подання його до адміністративного суду, тобто 22.10.2010 року.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в судовому засіданні доведено, що оскаржуване рішення прийняте законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення рішення № 0000731501/0 від 05.10.2010 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин та відмовляє у задоволенні адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку, визначеному ст..94 КАС України.

Керуючись ст.ст.8,19 Конституції України, ст.ст.7-11,100,157, ч.1 ст.158,159, ч.ч.1,2 ст.160,161, ч.1 ст.162, ст.163 Кодексу адміністративного судочинства суд

постановив :

Адміністративний позов Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання перевірки незаконною, скасування податкового повідомлення - рішення залишити без задоволення

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 21.12.2011 року

Суддя Зоркіна Ю.В.